.

Менеджмент : розвиток, історія, сутність та зміст (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1519 13465
Скачать документ

Курсова робота:

Менеджмент:

розвиток, історія,

сутність та зміст.

План.

Вступ…………………………………….3

1. Розвиток та історія менеджменту………….4

1.1. Екскурс в історію менеджменту…………..4

1.2. Школи та принципи управління……………6

2. Сутність та зміст менеджменту……………10

Загальні поняття……………………..10

Задачі і цілі управління………………11

2.3. Методі і моделі управління…………….12

Сучасні проблеми управління………….13

Основні категорії теорії управління…..15

Технологія управління……………….16

Наукові підходи до менеджменту……….16

Управлінські рішення………………..19

Види менеджменту……………………..20

Менеджмент в мікро- і макроекономіці……22

Принципи менеджменту………………….23

Функції менеджменту…………………..24

Планування…………………………24

Організація………………………..28

Мотивація………………………….33

Контроль…………………………..37

3. Менеджмент по-японські або як це роблять в «Мацусіта
денкі»………………………….40

Висновок…………………………………47

Список використаної літератури……………..48

Вступ.

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу
діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в значній
мірі залежать і ефективність виробництва, і якість
обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в
області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського
господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в
управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ
науки управління, світових досягнень в практичній організації
економічних і соціальних процесів.

У Українi поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і
практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади в
російській економіці, при цьому використовуються західні моделі
управління. Однак механічне перенесення концепції управління з
однієї соцiокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду
тієї або іншої держави практичне неможливе і веде до важких
економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений
такими базисними чинниками, як тип власності, форма
державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому
розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до
ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

1. Розвиток та історія менеджменту.

1.1. Екскурс в історію менеджменту.

Поняття бізнесу зародилося разом з поняттям товарно-грошових відносин,
тобто на громадському етапі розвитку людства. Коли основною формою
“торгівлі” між общинами був натуральний обмін, з’явилися
міняйла-кочовики, що кочували з однієї общини в іншу і різні товари,
що вимінювали з вигодою для собі. Це і можна вважати одним з перших
виявів духа підприємництва.

Поступово з розвитком товарно-грошових відносин розвивався і бізнес. У
часи рабоволодіння процвітала торгівля; пізніше, у часи феодалізму і
процвітання натурального господарства значення торгівлі в селі трохи
поменшало, але з розвитком міст і ремесла вона знову придбала своє
первинне значення. У часи становлення капіталізму і первинного
накопичення капіталу процвітало фінансове підприємництво, а пізніше –
промислове. У середині Х1Х століття бізнес придбав нові форми. Якщо до
цього одноосібним управлінцем був господар, то у часи бурхливого
промислового зростання структура значно змінилася.

Саме на цьому етапі і почав розвиватися менеджмент в тому вигляді, в
якому мі звикли сприймати це слово. Не можна сказати, що він з’явився
раптово саме з розвитком капіталізму, він існував і раніше. У часи
рабоволодіння були керівники на плантаціях, які стежили за правильністю
виконання робіт, але це правильніше було б назвати наглядом, чим
управлінням. У часи феодалізму і процвітання натурального господарства,
також існували керівники, помічники господаря, це, співуче, можна
вважати одним з перших виявів саме управління, а не тільки нагляду над
працюючими, оскільки у керівника була можливість маневру: він міг
замінити вигляд робіт у вигляді заохочення або покарання селян, міг
знизити податок (правда, лише за рахунок підвищення податку для інших).
Це було убоге, але все ж вияв управління. Але по-справжньому менеджмент
почав розвиватися тільки з розвитком капіталізму, саме тоді з’явилася
потреба в талановитих управлінцях, які могли б виробити свою стратегію
управління фірмою і розвитку бізнесу і привести фірму до Успіху, або в
крайньому випадку, врятувати її від банкрутства.

Яскравим прикладом є Америка: безліч контор, працюючих в різних
областях. Кожна з них має свою управлінську структуру, де крім
президента (господаря) є ще і керівник, фінансисти і аналітики, що
займається розробкою політики фірми. Ті з них, чиї фахівці виявилися
найбільш талановитими, досвідченими і грамотними вижили в морі дикої
конкуренції. Всі самі знамениті американські бізнесмени: Генрі Форд,
Рокфеллер і інші починали з малого, але швидко зорієнтувавшись в
ситуації, що склалася на ринку, сморіду змогли набрати команду і
зробити свою роботу максимально ефективної; працюючи швидше і краще
інших, сморіду змогли статі лідерами в своїй області.

Основна мета існування будь-якого бізнесу і створення будь-якої фірми –
привести фірму до вершини Успіху, закріпити її там і дати їй
можливість сміливо дивитися в майбутнє, бачачи там нові перспективи її
розвитку. Суть бізнесу складається в постійному вдосконаленні самої
фірми, її стратегії і тактики в боротьбі за місце на ринку, в
прагненні до досконалості. Примноження капіталу, отримання прибутку і
розвиток фірми, надія на майбутнє – вісь ті складові, без яких бізнес
немислимий. Так саме він немислимий без талановитих менеджерів, які
можуть повісті за собою людей і реалізувати все задумане.

1.2. Школи та принципи управління.

Для повноцінного і гармонійного розвитку фірми і її бізнесу необхідний
системний підхід до управління її персоналом і діяльністю. Менеджмент,
як система управління і теорія менеджменту зародилися в тому вигляді, в
якому сморіді функціонують зараз, в XIX віці. Зараз існують різні школи
управління зі своїми принципами і тактикою управління, вісь деякі з них:

№ Школа Внесок в розвиток науки Відатні представники

1 Класична школа 1860-по нинішній годину 1. Наукове управління.

2. Хронометраж.

3. Функції управління.

4. Адміністратівне управління. Гант – 1900

Давіс – 1935

Тейлор – 1911

Гилберт -1911

Урвік – 1943

Черч – 1914

Файоль – 1916

Рейлі – 1931

2 Поведінчеська школа (біхевіотристська).

Японія 1940 – по н. година. 1. Прікладна мотивація.

2. Професійні менеджери.

3. Управління загалом. Мойо – 1945

Барнард- 1940

Пітер Друкер-1954

Макгренер – 1960

Чермен – 1957

Форрестор – 1961

3 Школа управлінської науки.

Європа. 1. Дослідження операцій.

2. Моделювання.

3. Теорія Грі.

4. Теорія рішень.

5. Математика моделей. Райфа – 1911

Маслоу – 1965

Тейлор – 1911

У кожній з вищеперелічених шкіл існують свої підходи до управління і
менеджменту як системи управління, кожна з них дає своє визначення
менеджменту і стоячим перед ним задачам. У кожної з них свої принципи
управління.

Мені показалися особливо цікавими принципи управління Анрі Файоля.

1. Розподіл праці або спеціалізація.

Є природним порядком мов. Метою розподілу праці є виконання роботи,
більшої по об’єму і кращої за якістю при тихий же умовах.

2. Повноваження і відповідальність.

Повноваження – правіше віддавати накази. Відповідальність – її складова
протилежність.

Де даються повноваження, там неодмінно виникає відповідальність.

3. Дісципліна.

Передбачає слухняність і повагу до досягнутих догоди між фірмою і її
співробітниками.

4. Єдиноначальність.

Працівник повинен виконувати наказ тільки однієї людини.

5. Єдність напряму.

Кожна група працівників, діюча в рамках однієї мети, повинна бути
об’єднана єдиним планом і мати єдиного керівника.

6. Підлеглість особистих інтересів загальним.

Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні переважати
над інтересами компанії або організації більшого масштабу.

7. Винагорода персоналу.

Щоб забезпечити вірність і підтримку персоналу, сморіду повинні
отримувати гідну винагороду за свою роботу.

8. Централізація.

Як і розподіл праці, централізація є природним порядком мов, однак міра
централізації буде варіюватися в залежності від конкретних розумів
труда. З’являється необхідність визначення міри, що забезпечує кращі
можливі результати.

9. Скалярній ланцюг.

Скалярний ланцюг – ряд осіб, що стояти на керівних посадах, починаючи
від імені, що займає саме високе положення до керівника низової ланки.

10. Порядок.

Повинне бути місце для всього і все на своєму місці.

11. Справедлівість.

Поєднання доброти і правосуддя.

12. Стабільність робочого місця для персоналу.

13. Ініціатива.

Означає розробку плану і забезпечення його успішної реалізації. Це додає
Компанії силу і енергію.

14. Корпоративний дух.

Будь-яка команда повинна працювати разом. Кожний повинен вносити
стільки, скільки він може.

Для чого ж створював Файоль свої принципи, якій меті сморіду покликані
служити?

Як неважко помітити з коментарів, які я навмисно привів, сморіду
направлені на поліпшення взаємовідносин керуючого персоналу і
працівників. Для чого ж, в свою чергу, необхідна ефективна взаємодія
верхньої і нижньої частин Компанії, адже існує думка, що легше вигнати
неугодного працівника, оскільки незамінних людей не буває і на його
місце прийдуть інші. Праворуч в тому, що практика показує, що наявність
взаєморозуміння і стабільність колективу завжди позитивне позначається
на продуктивності труда, а наявність корпоративного духа і виплата
гідної винагороди персоналу запобігають промисловому шпигунству, що
приносити набагато великі збитки. Все це сприяє гармонійному розвитку
фірми і максимальній ефективності її роботи, а, отже, вона швидше за
інших позиці “нішу ринку і знайде своє місце під сонцем”, вона прийде
до вершини успіху і зможе втримати утриматися на ній, що є мета
існування будь-якої фірми.

Існує також безліч інших принципів управління, я думаю, що не варто
перелічувати їх все, хотілося б торкнутися тільки ще одного аспекту
управлінської діяльності. У принципах управління Анрі Файоля відображені
не тільки економічні принципи управління, але і психологічні принципи
впливу на персонал і взаємодії з ним. У цьому аспекті мені показалися
найбільш цікавими 6 основних заповідей Харві Мак Кея, що визначають
вимоги до самого управлінця, при наявності яких він може продуктивне
управляти фірмою.

1. Бізнесмен повинен завжди бути в формі.

2. Ділове життя не терпить зупинки.

3. Знання не стає силою, якщо його не застосовувати.

4. Вір в собі, і Успіх прийде до тобі.

5. Не вірте тому, хто скаже, що дрібниці для менеджера нічого не
означають. Дрібніці – це все.

Ви будете байдужі людям доти, поки не виявите турботу про них.

2. Сутність та зміст менеджменту.

2.1. Загальні поняття.

Менеджмент (англ. management — управління, завідування,
організація) це управління виробництвом або комерцією; сукупність
принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і
що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і
збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід’ємні частини:

теорію керівництва;

практичні способи ефективного управління, або мистецтво
управління.

Поняття « менеджмент « міцно увійшло в наше повсякденне життя і
стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно
враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють
інші системи цінностей і пріоритетів.

У зв’язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні
терміну «менеджмент «. Українське слово

«управління « і англійське слово «менеджмент « вважаються
синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми
розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент «, мі слідуємо сталій в
міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на
увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін «
управління « не є задовільним заступником терміну «менеджмент «
тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм
управління, а саме про управління соціально – економічними
процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури,
акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою
менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі
індустріальної організації виробництва або комерції.

Таким чином, термін «менеджмент « вживається застосовно до
управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей
використовуються інші терміни.

У наших умовах потрібно вживати терміни « організація «, «
управління « і « адміністрування». Проте, державні, громадські і
інші організації також повинні використати принципи і методи
менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі
витрат.

З урахуванням викладеного в роботі термін « управління « надалі
буде вживатися, з певною мірою умовності, в тому ж значенні,
що і термін «менеджмент «.

Для того щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнити
деякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.

2.2. Задачі і цілі менеджменту.

Задачами менеджменту як науки є розробка, експериментальна
перевірка і застосування на практиці наукових підходів,
принципів і методів, що забезпечують стійку, надійну,
перспективну і ефективну роботу колективу (індивідуума) шляхом
випуску конкурентоздатного товару.

У тієї ж година кінцевою метою менеджменту як практики
ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства
шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу,
включаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток
техніко-технологічної бази.

Виходячи з цього найважливішою задачею менеджменту є організація
виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на
основі ресурсів, що є. При цьому до задач менеджменту також
відносяться:

перехід до використання працівників, що володіють високою
кваліфікацією;

стимулювання співробітників організації шляхом створення для них
відповідних розумів труда і системи його сплати;

визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

розробка стратегії розвитку організації і реалізація;

визначення конкретних цілей розвитку організації;

постійний пошук і освоєння нових ринків;

вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;

здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за
виконанням поставлених задач.

Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання
масштабів і розвитку виробництва і комерції. Віконані задачі і
досягнуті намічені цілі оцінюються на ринку.

Розвиток теорії управління, розробка економіко-математичних
методів дозволили багато які якісні рішення задач доповнити або
замінити точними кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток
коштів обчислювальної техніки і комунікацій сприяв підвищенню
ефективності управління. Багато які задачі, які раніше не
могли вирішуватися в реальній або допустимій масштабі годині із
– за трудомісткість розрахунків, стали повсякденною реальністю.

2.3. Методі і моделі управління.

У сучасному менеджменті існують різні способи рішення задач:
конкретні методи рішення задач управління, моделювання
управлінських процесів, інформаційне і технічне забезпечення
прийняття рішень і інш.

У Україні теоретична і прикладна статистик, економіко-математичні
моделі рішення задач, інженерних розрахунків і т.п. розроблені
досить добрі. Менш розвинена автоматизація процесів обробки
інформації, управління виробництвом, прийняття рішень.

Однак ефективність управління залежить не тільки від способів
рішення задач, але у величезній мірі і від господарського
механізму і системи державного регулювання. Тому багато які
моделі управління ( стратегічного і оперативного ), що успішно
використовуються за рубежем, не завжди можуть бути ефективно
застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості
ринкових відносин.

Якщо розглядати способи менеджменту з позицій макроекономіки
управління організаціями, то можна помітити, що передові методи
управління найбільш активне впроваджуються в рамках діючого і
господарського механізму, що змінюється.

2.3.1. Сучасні проблеми управління.

Сучасний менеджмент, враховуючи досягнення всіх шкіл і напрямів,
інтегрує їх в процесі управління.

Сучасний менеджмент характеризують наступні положення:

відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту,
згідно з якими успіх підприємства визначається передусім
раціональною організацією виробництва продукції, зниженням
витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на
внутрішні чинники виробництва. Замість цього першорядною стає
проблема гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішньої
середи. Значення чинників зовнішньої середи різко підвищується
в зв’язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин ( в
тому числі політичних, соціальних, економічних), що складають
середу менеджменту організації.

використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу
розгляду організації в єдності її складових частин, які
нерозривно пов’язані із зовнішнім світом. Головні передумови
успіху підприємства знаходяться у зовнішній середі, причому
кордони з нею є відкритими, тобто підприємство залежить в
своїй діяльності від енергії, інформації і інших ресурсів,
що поступає ззовні. Щоб функціонувати, система повинна
пристосовуватися до змін у зовнішній середі.

застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким
функціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за
своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут —
ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають
істотний чином на роботу організації в данії період годині.
Звідси витікає визнання важливості специфічних прийомів виділення
найбільш значущих чинників, впливаючи на які, можна ефективно
досягати мети.

нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу таким
чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і
культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в
колективі і реакція людей на зміни.

Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла
відображення в принципах менеджменту, формулювання яких показує
роль людини, що зросла, його професіоналізму, особистих
якостей, а також всієї системи взаємовідносин людей в
організаціях. Наприклад, в складі найважливіших принципів,
якими рекомендується користуватися менеджерам в останньому
десятиріччі потокового віку, нерідко називаються наступні:

доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в
організації;

відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність
організації;

комунікації ( горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і
за межами організації;

створення атмосфери відвертості, чесності, довір’я людям;

сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного
вдосконалення, як особистої роботи, так і роботи організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і
вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни
психології працюючих ( в тому числі менеджерів ), підвищення
їх кваліфікації і зростання особистого потенціалу.

2.3.2. Основні категорії теорії управління.

Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку або
науковий напрям, що спирається на багато які теоретичні і
практичні знання. Це пояснюється багатогранністю проблеми
управління і багатооаспектністю управлінської діяльності,
заснованою на свідомому використанні економічних, природно –
технічних організаційних, соціально – психологічних законів і
закономірностей, властивих об’єкту управління. Теорія управління
очевидно повинна бути орієнтована на рішення практичних задач.

Елементами управління як загального вигляду людської діяльності
є мета управління і спосіб досягнення мети, об’єкт і суб’єкт
управління, взаємодіюча в певному навколишньому середовищі.

Предметом розгляду теорії управління є управлінські
(організаційно – управлінські, організаційно – економічні) відносини,
що реалізовуються як інформаційні зв’язки при організації
виробництва і управлінні ім.

Процес управління включає збір, переробку і передачу
інформації (предмет управлінського труда), що використовується для
вироблення рішень (продукт управлінського труда).

Кошти труда в управлінській діяльності – методи і засобу
обробки і аналізу інформації і прийняття на цій основі
конкретних рішень.

Зміст управлінського труда розкривається в процесі управління,
що складається з циклічного повторення функцій управління або
конкретних видів управлінських робіт, що виконуються у всіх
видах виробничої діяльності:

науково – технічної;

технологічної;

облікової;

фінансової;

і інш.

2.3.3. Технологія управління.

Технологія управління — це прийоми, способи і порядок (
послідовність, регламент ) виконання процесу управління загалом
і складаючих його функцій. У процесі будь-якої технології
предмет труда перетворюється в продукт труда.

Підпріємство кероване, якщо вироблення і прийняття всіх
управлінських рішень здійсняться раніше, ніж закінчаться
виникаючі в данії момент процеси, що реалізовують раніше прийняті
управлінські рішення.

Технологія управління повинна враховувати година управлінських
циклів і їх раціональну взаємодію з виробничими циклами і
життєвими циклами товарів.

Технологія управління повинна відповідати технології виробництва
і реалізаціям товарів (послуг), забезпечуючи безперервність і
керованість їх процесів.

Послідовність виконання взаємопов’язаних функцій управління — це
суть, технологія управлінського труда.

2.3.4. Наукові підходи до менеджменту.

Ефектівність менеджменту визначається, передусім, обгрунтованістю
підходів і методів.

Аналіз теорії і практики управління різними об’єктами дозволяє
встановити необхідність застосування до менеджменту 13 наукових
підходів (таблиця 1):

Таблиця 1.

НАЗВА КОРОТКИЙ ЗМІСТ

Адміністратівний При адміністративному підході регламентуються
функції, права, обов’язки, елементи системи менеджменту в
нормативних актах.

Відтворювальний Відтворювальній підхід орієнтований на постійне
поновлення виробництва товару для задоволення потреб ринку з
меншими витратами.

Дінамічний При динамічному підході об’єкт управління розглядається
в діалектичному розвитку, в причинно – слідчих зв’язках.

Інтеграційний При інтеграційному підході встановлюються
взаємозв’язки між окремими підсистемами і елементами системи
менеджменту, рівнями, суб’єктами управління.

Кількісний Суть кількісного підходу полягає у використанні
кількісних оцінок при допомозі математичних, статистичних,
інженерних розрахунках і т.д.

Комплексний При комплексному підході враховуються технічні,
економічні, соціальні і інші аспекти менеджменту.

Маркетінговий Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію керуючої
підсистеми на споживача

Норматівний При нормативному підході встановлюються нормативи в
управлінні

Поведінчеський Поведінчеський підхід полягає в тому, щоб допомогти
працівнику усвідомити власні можливості.

Процесний При процесному підході управління розглядається як
сукупність взаємопов’язаних функцій.

Системний При системному підході будь-яка система розглядається як
сукупність взаємопов’язаних елементів.

Ситуаційний Ситуаційній підхід передбачає, що застосування
різних методів управління визначається конкретною ситуацією.

Функціональний Суть функціонального підходу полягає в тому, що
потреба розглядається як сукупність функцій, які треба
виконувати для її задоволення.

Дані підходи потрібно віднести до головних принципів управління.
Уперше термін « принципи управління « ввів інженер – технолог
Ф.Тейлор, який в 1911 році опублікував роботу під назвою

« Принципи наукового менеджменту «.

2.3.5. Управлінські рішення.

Рішення — це соціально психологічний акт вибору одного або
декількох варіантів з безлічі можливих.

Управлінські рішення класифікуються по наступних ознаках:

стадія життєвого циклу товару;

підсистема системи менеджменту;

сфера дії;

мета;

масштабність;

Організація вироблення;

тривалість дії;

об’єкт впливу;

методи формалізації;

форми відображення;

спосіб передачі;

рівень управління.

Показникамі якості управлінських рішень є:

ентропія, тобто кількісна визначеність зв’язків між елементами
системи менеджменту і рішення;

імовірність ризику досягнення цілей;

кількість задіяних при формуванні рішення рівнів ієрархії;

рішення, що застосовуються при прийнятті сучасні методи;

витрати на прийняття і реалізацію рішення;

ефективність рішення.

2.4. Види менеджменту.

Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практичне всі
сфери її діяльності. Однак при всьому різноманітті взаємодії
менеджменту і організації можна досить чітко визначити кордони
діяльності, яка складає зміст менеджменту, а також виділити
його окремі види:

Виробничий менеджмент — це комплексна система забезпечення
конкурентоздатності товару, що випускається на конкурентному
ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних
структур, вибору організаційно правової форми управління
виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару
відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Фінансовій менеджмент – це комплексна система стійкості,
надійності і ефективності управління фінансами. Вона включає
формування і планування фінансових показників з дотриманням
наукових підходів і принципів менеджменту, балансу прибутків і
витрат, показників ефективності використання ресурсів,
рентабельності роботи і товарів.

Інноваційний менеджмент — це комплексна система управління
інвестиціями, що вкладаються власниками в розвиток всіх видів
інновацій. Вона включає побудову організаційних структур,
вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні
аспекти управління персоналом.

Крім приведених видів спеціального менеджменту в цей годину
розробляються інші види:

менеджмент соціальної сфери;

банківський менеджмент;

податковий менеджмент;

організаційний менеджмент;

міжнародний менеджмент;

і інш.

Менеджмент як сукупність принципів, методів, коштів і
форм управління фірмами на Заході відомий в нашій країні давно.
Однак ще десять років назад наші фахівці вважали, що його
основними цілями є отримання високого прибутку і постійне
випередження країн соціалізму по продуктивності труда в інтересах
зміцнення позицій імперіалізму.

Демократізація суспільного життя країни дозволила широким
верствам населення, практичним працівникам ознайомитися з
накопиченим багатим світовим досвідом теорії і практики
менеджменту, а орієнтація української економіки на ринкові
відносини зробила просто необхідними вивчення і використання
досвіду передових держав.

У зв’язку з цим відношення до менеджменту в Україні в останні
роки значно змінилося. Опубліковані труди видних теоретиків і
практиків менеджменту. Почалася активна підготовка керуючих
менеджерів.

2.5. Менеджмент в мікро – і макроекономіці.

Управління і економіка як сфери діяльності і як наукові
дисципліни нерозривні. У управлінській діяльності використовуються
пізнані економічною наукою закони і закономірності поведінки
людей при виробництві, обміні, розподілі і споживанні
матеріальних благ. У тієї ж час повсякденна організаційна і
управлінська діяльність людей, результати управлінських рішень,
відображаючі об’єктивні умови економіки, що розвивається,
служать основою для розвитку економічної науки.

Вірішальнім чинником виробництва стають інформація, наукове
знання, ефективний розвиток і використання яких вимагають
забезпечення до них широкого доступу.

Зміну ролі чинників виробництва і нові управлінські підходи
обумовлюють необхідність перегляду змісту і ролі таких
економічних категорій, як заробітна плата, прибуток, капітал і
інш.

Нові підходи до управління підприємством, сприяючі успіху в
конкуренції, передбачають стимулювання творчої енергії працівників,
залучення їх до прийняття рішень на різних рівнях управління.
Головнім стає людський капітал.

Управління підприємствами (менеджмент в мікроекономіці) по мірі
розвитку ринкової економіки всі в більшій мірі залежить від
економічної політики держави (менеджмент в макроекономіці).

У управлінні головним чинником стають стратегічні рішення,
підвищується соціальна відповідальність управленцев всіх рівнів
перед суспільством і працівниками керованих підприємств.

Сучасний менеджмент стає наукоємкою сферою діяльності, і все в
більшій мірі вимагає високого професіоналізму і
різносторонніх знань.

2.6. Принципи менеджменту.

Принципи управління відображають теоретичний ідеал управління,
до досягнення якого необхідно прагнути. Реалізація цих принципів
є критерієм ефективності і науковості управління на всіх його
рівнях.

Для формування, функціонування і розвитку системи менеджменту
дотримувати принципи, які є загальними для всіх підсистем
системи управління:

поєднання спеціалізації і універсалізація в управлінні (при
виконанні управлінських робіт повинно забезпечуватися оптимальне
співвідношення між спеціалізацією і універсалізація);

стійкість до зовнішньої середи (при зміні окремих елементів
мікро – і макросередовища підприємства система управління повинна
продовжувати функціонувати і виконувати поставлені цілі);

економічність управління (при виборі способів і коштів для
здійснення управління і досягнення мети необхідно обмежувати
витрати:

трудові;

матеріальні;

тимчасові;

фінансові;

моральні.

ефективність управління;

поєднання централізації і децентралізації в управлінні (в кожній
конкретній системі управління повинен бути оптимальний рівень
централізації (децентралізація) виконання відповідних функцій).

Пріведені принципи управління характерні для будь-якої
підсистеми. Разом з тим кожна підсистема системи повинна
формуватися і функціонувати на основі ще і специфічних
принципів. Так специфічними принципами управління персоналом є:

розподіл праці;

єдиноначальність;

підлеглість особистих інтересів загальним;

і т.д.

2.7. Функції менеджменту.

Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей
за допомогою інших – це не якась одноразова дія, а серія безперервних
взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожне з яких саме по собі є процесом,
дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими
функціями. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що
також складається з серії взаємопов’язаних дій. Процес управління є
загальною торбою всіх функцій.

Процес управління (менеджмент) має чотири взаємопов’язані функції:
планування, організація, мотивація і контроль.

2.7.1. Планування.

Функція планування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі
організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих
цілей.

Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, зроблених
керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій,
призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей.

Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в
прийнятті управлінських рішень. Його задача – забезпечити нововведення і
зміну в організації в достатній мірі. Точніше кажучи, процес
стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі
управлінські функції.

Суть стратегії. Слово “стратегія” сталося від грецького strategos,
“мистецтво генерала”.

Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений
для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її
цілей.

Стратегічній план повинен розроблятися швидше з точки зору перспективи
всієї корпорації, а не конкретного індивіда. Хоч, на особистих
підприємствах фундатор підприємства може дозволити собі відносну розкіш
поєднувати особисті плани зі стратегією організації.

Стратегічній план повинен влаштовуватися обширними дослідженнями і
фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі
бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної
кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники.

Стратегічній план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що
дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, в тій же година, не
залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для
організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників
і допомагає продавати вироби або послуги.

Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки
залишатися цілісними протягом тривалих періодів годині, але і бути
досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх
модифікацію і переорієнтацію.

Планування і успіх організації. Деякі організації, як і індивіди,
можуть досягнути певного рівня успіху, не затрачуючи великого труда на
формальне планування. Більш того стратегічне планування саме по собі не
гарантує успіху. Організація, що створює стратегічні плани, може
потерпіти невдачу через помилки в організації, мотивації і контролі.

Проте, формальне планування може створити ряд важливих і часто істотних
сприятливих чинників для організації.

Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що
стратегічне планування представляється єдиним способом формального
прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Стратегічне планування
дає основу для прийняття рішення. Формальне планування сприяє зниженню
ризику при прийнятті рішення. Планування, оскільки воно служити для
формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної
мети всередині організації.

Для стратегічного планування характерні наступні положення.

1. Невеликий плановий відділ (менше за 6 чоловік) корпорації
доповнюється плануванням на нижчих рівнях.

2. Вік функції планування навіть в найбільш великих корпораціях
нараховується менш десяти років.

3. Стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва
корпорації, що проводяться щорічно.

4. Річній стратегічний план об’єднується з річним фінансовим планом.

5. У більшості організацій вважають, що функція планування

може бути вдосконалена.

Цілі організації. Першим і, можливо, самим істотним рішенням при
плануванні буде вибір цілей організації.

Основна загальна мета організації – чітко виражена причина її існування
– означається як її місія. Цілі виробляються для здійснення цієї місії.

Місія деталізує статус фірми і забезпечує напрям і орієнтири для
визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях.
Формулювання місії організації повинне містити наступне:

1. Задача фірми з точки зору її основних послуг або виробів, її
основних ринків і основних технологій. Простіше кажучи, якою
підприємницькою діяльністю займається фірма?

2. Зовнішня Середа по відношенню до фірми, яка визначає робочі принципи
фірми.

3. Культура організації. Якого типу робочий клімат існує всередині
фірми? Якого типу людей залучає цей клімат?

Щоб вибрати відповідну місію, керівництво повинно відповісти на два
питання: “Хто наші клієнти?” “і Які споживи наших клієнтів мі можемо
задовольнити?” Клієнтом в даному контексті буде будь-хто, хто
використовує результати діяльності організації. Клієнтамі некомерційної
організації будуть ті, хто використовує її послуги і забезпечує її
ресурсами.

Загальнофірмові цілі формулюються і встановлюються на основі загальної
місії організації і певних цінностей і цілей, на які орієнтується вище
керівництво. Щоб внести істинний внесок в успіх організації, цілі
повинні володіти рядом характеристик.

1. По-перше, цілі повинні бути конкретними і вимірними. Виражаючи свої
цілі в конкретних вимірних формах, керівництво створює чітку базу
відліку для подальших рішень і оцінки ходу роботи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020