Міністерство освіти і науки України
Луцьке представництво відкритого міжнародного
університету Україна
Контрольна робота
На тему „Методи кількісної оцінки якісних показників”
Основним фактором, що цілеспрямовано змінює фізичний стан людини, є
фізичне навантаження. Тому ефективність роботи будь-якого учителя
фізкультури в школі складається головним чином у тім, щоб з урахуванням
віку й індивідуальних особливостей учнів підібрати для них адекватну по
змісту, обсягу й інтенсивності навантаження. У той же час по зміні
фізичного стану учнів можна судити про ефективність роботи їхнього
вчителя. В обох випадках необхідно визначати рівень фізичного стану
об’єкта впливу – учня. Для розробки підходу до визначення цього стану
нами були поставлені дві задачі:
1. Оформити комплекс тестів, доступних для проведення в умовах школи, що
включають у себе масово-ростову характеристику учня і характеристики
розвитку його фізичних якостей: сили, швидкості, гнучкості, спритності і
загальній витривалості.
2. Розробити вікові порівняльні норми по кожнім тесті і перевести їх у
бали з метою одержання комплексної оцінки загальної фізичної
підготовленості кожного учня.
При рішенні цих задач співробітниками кафедр біомеханіки і спортивної
метрології, гігієни і спортивної медицини було проведене тестування 992
учнів 1-11-го класів школи № 5 р. Білоріченська Краснодарського краю по
14 різних тестах. У результаті обстеження і статистичної обробки
отриманих даних була визначена гетерохронная 9-компонентна модель стану
загальної фізичної підготовленості випробуваних.
Цей гетерохромний комплекс включив у себе 9 наступних тестів:
1. Визначення масово-ростового індексу.
P/L=X1 кг/див.
Відношення ваги Р, одержуваного зважуванням випробуваного в легкому
спортивному одязі без взуття на медичних вагах, до його росту L,
вимірюваному традиційно, за допомогою ростоміра.
2. Визначення непрямим методом відносного максимального споживання
кисню: ОМПК=Х2, мол/хв/кг.
Для цього випробуваний протягом п’яти хвилин повинний був виконати під
метроном роботу в степу-тесті з частотою n=30 цикл/хв при висоті
сходинки h=0,3 м для учнів 15-18 років. Відразу після навантаження
виміряється число скорочень (Н) за перші 10 з відновлення. Потім
визначається ОМПК по формулі Добельна:
ОМПК = Х2 = 1290 х , мол/хв/кг,
де: ДО – коефіцієнт, що залежить від віку і підлоги випробуваного,
визначається по таблиці.
Значення коефіцієнта для визначення ОМПК
Вік, років 6-7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17-18
K 0,942 0,932 0,923 0,914 0,907 0,900 0,891 0,889 0,878 0,868 0,860
3. Визначення характеристики станової динамометрії.
Вихідне положення: ноги разом на площадці динамометра, кисті – на ручках
динамометра на рівні колін, спина вертикально пряма. Тяга виконується до
відмовлення за рахунок м’язів спини, не згинаючи ніг.
4. Визначення характеристики кистьової динамометрії.
Вихідне положення: основна стійка, рука з ручним динамометром не
стосується стегна. Іспит проводиться для лівої і правої руки.
Зараховується кращий результат.
5. Визначення результату бігу на 30 м з місця.
Проводиться традиційно з високого старту.
6. Визначення часу рухової реакції (ВДР).
Випробуваний сидить прямо за столом, ліва рука на коліні, права – на
столі в 20 див від першої клавіші. По звуковому сигналі правою рукою він
натискає по черзі двох клавіш двох мілісекундомірів приладу ИПР-1.
Відстань між клавішами – 20 див. Результат – сумарний час роботи двох
хронометрів, а їхня різниця може характеризувати латентний період ВДР.
7. Оцінка спритності.
За показник спритності випробуваного нами прийнятий час виконання їм
наступного рухового завдання. У шкільному чи залі на будь-який
спеціально обладнаній площадці випробуваний стартує з високого старту і
через 3 м біги піднімається за допомогою рук і ніг по “шведській стінці”
до торкання рукою верхньої поперечини і, спускаючи, зстрибує з другої
знизу поперечини. Потім, пробігаючи 2,5 м до гімнастичного ослона, він
бере набивний м’яч вагою 1,5 кг і, тримаючи його двома руками на голові,
пробігає по ослоні до її кінця, кладе на неї м’яч і біжить 1,5 м до
трьох тенісних м’ячів. Максимум у три спроби він кидає тенісний м’яч у
зображений на стіні з центром на висоті 1,5 м від підлоги коло радіусом
0,5 м з відстані в 5 м до нього для учнів 6-14 років і учениць 6-18
років і радіусом 0,4 м з відстані 6 м – для учнів 15-18 років. Після
влучення м’ячем у чи коло після третього кидка випробуваний пробігає 5
м, повертається спиною до фінішу і, пробігаючи спиною вперед 7 м,
фінішує.
8. Оцінка гнучкості.
За показник гнучкості нами прийнята різниця відстані від кінчиків
пальців опущених рук у положенні “основна стійка” на гімнастичному
ослоні з вертикально прикріпленої до неї сантиметровою планкою і з
положення максимального нахилу вперед без згинання ніг.
9. Тест Абалакова.
Випробуваний виконує максимальний стрибок нагору з місця. Висота стрибка
визначається сантиметровою стрічкою, закріпленої одним кінцем на поясі
випробуваного і витягається при стрибку з-під закріпленої на підлоги
гумки.
Статистичною обробкою 609 станів учнів по описаних тестах з урахуванням
підлоги і віку сформована система оцінок для кожної з дев’яти
характеристик – Хі. При цьому інтервали норм бралися в послідовності:
Хі 18 5 5 >5 >5 >4
В експериментальній групі поліпшення цього критерію набагато значніше.
Частка оцінок “4” і “5” на початку занять склала 6% від загального
спектра результатів, а наприкінці зросла до 51,2%.
Рівень знань в експериментальній групі студентів відразу після
завершення курсу навчання склав 82,4%, а через рік знизився до 68,8%, у
контрольної відповідно 62,4 і 41,8% (мал. 2).
Таким чином, студенти, що навчаються по експериментальній програмі,
продемонструвавали більш високий (на 20-30%), чим при традиційному
викладанні рівень знань навчального матеріалу і його збереження через
рік.
uuuuuuuuuuuuuuuiiiiiiiiiiii
7-7p9nAoooooooooooooooooooooooooooo
уктивного методів навчання, що утрудняють підвищення кваліфікаційного
рівня що займаються. Подолання відзначених труднощів на заняттях
спортивними іграми у вузах фізичної культури передбачає розробку і
використання технологій навчання, що підсилюють ПА студентів.
2. Розроблена експериментальна програма викладання загального курсу
баскетболу як обов’язкові елементи містить у собі комплекс методів, що
активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів:
а) лекційний курс переробляється за методикою В.Ф. Шаталова;
б) навчання проводиться по другому типі орієнтованої основи дії з
використанням ігрового методу і методу змагань .
в) використовуються розроблені контрольно -навчальні завдання, комплекс
спеціальних рухливих ігор, допоміжних і вправ, що підводять, тренажерні
пристрої і технічні засоби навчання; м) підвищення ефективності
контролю якості придбаних знань, умінь і навичок забезпечується
використанням розробленої шкали ранжирування тестів технічної
підготовленості.
3. Організація і методика підвищення кваліфікаційного рівня
підготовленості студентів-ігровиків на заняттях по обраному виді спорту
передбачають:
а) використання адаптованої до особливостей спортивних ігор
чотирьохрівневий моделі їхньої підготовленості;
б) посилення пізнавальної активності займаються до 40-60% на основі
застосування розробленої технології занять;
в) цілеспрямоване включення в навчальний процес розроблених ділових
ігор, контроль-навчальних завдань, спеціально відібраних ТСО, методик
контекстного, проблемного, наочного і дослідницького навчання.
4. Застосування розроблених технологій активізації учбово-пізнавальної
діяльності ти студентів на заняттях спортивними іграми підвищує
ефективність процесу навчання:
а) рівень володіння елементами техніки баскетболу в експериментальній
групі 85% випадків стає вірогідно вище, а річне збереження теоретичних
знань на 27% краще, ніж у контрольній;
б) середній бал екзаменаційних оцінок в експериментальній групі
студентів, що спеціалізується в настільному тенісі, склав 4,4; у
контрольної – 4,0, рівень їх теоретичної підготовленості, визначений за
результатами тестування, досяг 84,2%, що на 28% вище, ніж у контрольній
групі;
в) оцінка рівня технічної підготовленості студентів-тенісистів в
експериментальних групах стає на 0,6 – 0,9 бала вище, ніж у контрольних;
г) професійна діяльність студентов-ігровиків стала на 30% здійснюватися
на евристичному і творчому рівнях, що на 20% більше, ніж у студентів
інших спеціалізацій.
ДЕЯКІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТАПНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ
ФІЗИЧНОГО СТАНУ І ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНІВ
Кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений тренер Росії Е.Ю. Розин
Російська державна академія фізичної культури
Ключові слова: педагогічний контроль, етапний контроль, фізичний стан,
стабільність, онтогенез, прогноз.
На сучасному етапі розвитку спорту проблема оптимального керування
тренувальним процесом, особливо в нашій країні, що випробує великих
труднощів у зв’язку з перешикуй який соціально-економічних відносин,
стає дуже актуальною.
Очевидно, вона не може бути вирішена без надійного й об’єктивного
апарата керування, яким є педагогічний контроль.
Зусиллями багатьох вітчизняних і закордонних фахівців розроблені важливі
теоретичні і методологічні положення педагогічного контролю у фізичному
вихованні і спорті (В.М. Зациорский, Е.Я. Бондаревский, В.А.
Запорожанов, М.А. Годик, А.А. Гужаловский, В.П. Філін, В.А. Булкин, Ю.И.
Смирнов, Л.П. Матвєєв, В.Г. Никитушкин, Е. Fleіshman, R. Hartіg, M.
Heller, H. Bube, G. Feck, H. Stubler, F. Trogsch, P. Blahus і ін.).
У загальній теорії і методиці спорту контроль – це перевірка, а також
спостереження з метою перевірки. Спортивна метрологія, для якої контроль
у спорті – основний предмет вивчення, визначає контроль “як збір
інформації про стан об’єкта керування і порівняння його дійсного стану з
належним” і перевірку (підручник “Спортивна метрологія” для ИФК, 1982).
Розрізняють (В.М. Зациорский, В.А. Запорожанов, И.А. Тер-Ованесян, 1971,
і ін.) три типи станів: етапні (перманентні), що течуть і оперативні.
Звідси і відповідні три форми контролю: етапний, поточний і оперативний.
У даному контексті предметом нашої уваги є перманентні, мало піддані
поточним впливам, що відрізняються відносною стабільністю й етапним
розвитком показники, що характеризують фізичний стан і підготовленість
спортсмена в процесі його багаторічної підготовки.
У теорії спорту фізичний стан розглядається як мінімум у трьох
проекціях: здоров’я, статура і фізіологічні функції. До останнього
відносять також рухову функцію, під якою мається на увазі і технічній
підготовленості, і рівень розвитку фізичних якостей. Однак у спеціальній
літературі й у практиці всі ці ознаки, хоча і розглядаються у
взаємозв’язку, найчастіше носять самостійний характер і вивчаються
окремо.
Методологічну основу етапного педагогічного контролю можна сформулювати
як:
– визначення (попереднє вивчення) ступеня стабільності та етапності в
розвитку показників фізичного стану спортсмена, їхньої значимості і
впливи на процес спортивного удосконалювання;
– пошук і розробка як окремих тестів, так і комплексних тестуючих
програм, що відповідають приватним і загальним вимогам тестології,
зокрема до інформативності (валідності), надійності й об’єктивності;
– розробка нормативних вимог, норм, способів статистичної і педагогічної
оцінки (кваліметрировання) результатів тестування, контрольних іспитів;
– обґрунтування належних, кращих чи модельних характеристик, властивим
спортсменам різного віку і кваліфікації в онтогенезі на кожнім з етапів
багаторічної підготовки.
Логіка підказує, що, перш ніж щось контролювати, потрібно визначити, що
саме і які показники оцінити, які їхні вихідні рівні, стан. Інакше
кажучи, потрібна наукова діагностика.
Діагностика . У більшості великих робіт, присвячених контролю в спорті,
поняття “діагностика” зустрічається рідко. По суті, воно замінено словом
“контроль”, на який крім перевірки покладена ще одна функція –
“здатність розпізнавати”, саме так діагностика переводиться з грецького.
Лише в 1987 р. В.А. Булкин у докторській дисертації, присвяченій
спортивній діагностиці, виділив діагностику з позицій загальної
методології в окрему спеціалізовану комплексну систему, що, цитую,
“містить у собі теорію і методи визначення стану і рівня підготовленості
спортсменів, а також принципи визначення і побудови діагнозу”. У роботі
відзначається, що спортивно-педагогічна діагностика органічно вписується
в цілісну систему підготовки спортсменів як метод, що сполучить функції
контролю, моделювання і прогнозування.
Нам представляється, що з такою постановкою питання погодиться і позиція
Л.П. Матвєєва (1988), що вважає за необхідне в системі контролю “мати
особливим образом організовану в рамках циклового й етапного контролю
діагностику кумулятивних змін у стані підготовки тих хто навчається”.
Не вдаючись у дискусію про тім, чи може контроль підмінити чи діагноз
же, навпаки, діагноз узяти на себе функції контролю, пропонуємо
погодитися в тім, що обоє ці поняття, хоча й органічно зв’язані один з
одним, взаємодіють, мають загальну основу – тестування, кожний з них
претендує і на самостійне значення.
Очевидно, контроль буде більш ефективним тільки в тому випадку, якщо
йому передує об’єктивна діагностика, що базується на нагромадженні
статистично проаналізованої інформації, що дозволяє зіставити й оцінити
результати останнього тестування з аналогічними індивідуальними чи
груповими, стандартними модельними даними минулих років, у тому числі
отриманими на спортсменах інших вікових груп – молодших чи старших. При
цьому найважливіше значення в діагностиці (у постановці точного
діагнозу) фізичного стану юних спортсменів здобуває ретроспективний
аналіз, особливо якщо предметом вивчення є віковий аспект.
Діагноз у багатьох випадках статичний, нерідко обмежується констатацією,
може бути навіть альтернативний, при доборі наприклад. Контроль, як
правило, динамічний. Це процес, що спонукує до дії і корекції, де це
можливо, якщо говорити про етапні показники.
Схематично в системі керування тренувальним процесом діагноз – це
інформація на вході, прогноз – це передбачувана інформація на виході, а
між ними – контроль із проміжними діагностичними чи прогностичними
моделями.
Сказане можна представити у виді простої схеми:
Таким чином, діагностика спрямована на одержання інформації (діагнозу)
про фізичний стан і спеціальну підготовленість спортсменів, контроль –
за їхніми змінами в онтогенезі й у процесі тренування.
Однак система педагогічного контролю цим не вичерпується. На
представленій схемі крім діагнозу фігурують проміжні моделі і прогноз.
Виходить, повний цикл контролю являє собою триєдиний процес, що включає
діагностику, власне контроль і прогнозування. У зв’язку з цим кілька
слів про прогноз.
Прогноз і прогностика. Прогноз у перекладі з грецького – передбачення,
ймовірне твердження про майбутнє з відносно високим ступенем
вірогідності. Варто відрізняти передбачення від пророкування.
Пророкування – аподиктичне (незаперечне) твердження про майбутнє,
засноване на абсолютній вірогідності здійснення.
У прогностиці – науці про способи прогнозування – під прогнозом звичайно
розуміють визначення чи властивостей станів об’єктів у який-небудь
майбутній момент (В.А. Лисичкин, 1972). Іншими словами, мова йде про
відношення між сьогоденням і майбутнім. У методології порушеної проблеми
сьогодення – це об’єктивний діагноз того чи іншого показника фізичного
стану, а майбутнє (прогноз) – передбачення можливих його змін у зв’язку
з онтогенезом і впливом спортивного тренування.
В основі біологічної природи передбачення лежить теорія випереджального
відображення дійсності, властива усьому живому світу, відкрита видатним
фізіологом П.К. Анохін (1962). Передбачення як властивість відбивної
здатності мозку тісно зв’язане з целеполаганием, моделюванням
майбутнього, що, по Н.А. Бернштейну (1961), “можливо тільки шляхом
екстраполювання того, що вибирається мозком з інформації про поточні
ситуаціях, з “свіжих слідів” безпосередньо попередніх сприйнять, із
усього колишнього досвіду індивіда”.
Практика показує, що основними об’єктами наукового прогнозування в
більшій мері є системи керування в різних областях соціології,
економіки, техніки, у тому числі й у фізичній культурі і спорті. Правда,
у теорії і методиці керування спортивним тренуванням наукове
прогнозування, особливо зв’язане з еволюцією людини, його взаємодією з
умовами зовнішнього середовища, робить лише перші кроки.
У технології виробництва прогнозів виділяють три стадії: ретроспекції
(звертання в минуле), діагнозу і прогнозу.
Установлено, що науковий прогноз розвитку того чи іншого показника
фізичного стану можливий лише у випадку, якщо встановлені константи,
стабільність закономірностей, яким підкоряється прогнозована
характеристика. Константи, чи стабільність етапність у розвитку тих чи
інших показників визначаються різними способами, але у всіх випадках для
цього потрібно використовувати (повторимося) інформацію, укладену в
минулу даних, інтерполяцію.
У спортивному доборі (В.М. Зациорский, В.К. Бальсевич, Н.Ж. Булгакова,
М.С. Бриль, Е.Ю. Розин, Т.С. Тімакова й ін.) ознака стабільності
(стабільність нерідко ідентифікується з прогностичністю) вважається
необхідною умовою в прогнозуванні кращих для виду спорту якостей і
здібностей.
Для визначення стабільності існує ряд способів, серед них графічний,
побудови физио-грамм (В.М. Зациорский, 1982; В.М. Волков, В.П. Філін,
1983, і ін.). Однак, судячи з літератури (Г.П. Сальникова, 1977; В.М.
Зациорский, 1979; Н.Ж. Булгакова, 1979, і ін.), найбільш популярним
методом визначення стабільності є кореляційний аналіз між ювенальними
(вихідними в дитячому віці) і дефінітивними значеннями, при цьому
діапазон дат буде залежати від мети вивчення ознаки. На нашу думку, він
повинний бути не менш одного року, а для юних спортсменів, у яких
динаміка показників фізичного стану більш інтенсивна, шість місяців,
особливо коли мова йде про контроль.
У теорії і практиці прогностики (В.А. Лисичкин, 1972) за формою
вираження результатів виділяють два типи прогнозів: кількісні – це
прогнози об’єктів, що мають чітко помітні і исчислимые параметри (ці
прогнози в зв’язку з конкретністю характеристик особливо коштовні), і
якісні – прогнози щодо об’єктів, ознаки яких не мають кількісної
визначеності.
По ознаці знань, на яких заснований метод прогнозування, виділяються два
види прогнозів: інтуїтивні (побутові, життєві), звичайно вони засновані
на досвіді і простій повторюваності подій, і наукові, чи систематичні. В
основі їхньої побудови лежать наукові дані про закономірностях процесів.
У свою чергу, наукові прогнози поділяються на гіпотетичні, засновані на
гіпотезі; теоретичні, базою яких є теорія, і емпіричні, у їхню основу
покладена емпірична модель.
Кожен метод, застосовуваний для прогнозу, характеризується часом
попередження і точністю прогнозу.
За часом попередження прогнозованого стану виділяють довгострокові
(далекі), середньострокові і короткострокові (ближні) прогнози.
У системі керування спортивним тренуванням, де відбуваються як
еволюційні, так і стрибкоподібні процеси, незалежно від об’єкта
прогнозування (спортивний результат, чи планування фізичний стан
спортсмена) ближні прогнози складаються до 1 року, середньострокові – до
4 років і далекі – понад 4 років, до завершення спортивної кар’єри.
У прогностиці існують десятки методів і прийомів прогнозування. У спорті
в найбільшій мері використовуються екстраполяція 1 і регресійний аналіз.
Останній зручний при прогнозуванні росту спортивних результатів у
циклічних видах спорту.
Значно рідше зустрічається прогнозування по регресійних і кореляційних
моделях, не говорячи вже про метод лонгітюдних спостережень, що дозволяє
розкрити глибинні процеси причинно-наслідкових зв’язків, що відбуваються
в розвитку організму спортсмена, одержати (далі цитую по Л.П. Матвєєву,
1988) “знання закономірностей, що визначають динаміку контрольованих
показників у великих масштабах часу”.
До цього варто додати, що для спортивно -педагогічної практики
верифікація вірогідності прогнозів у лонгитюдних спостереженнях, на наш
погляд, більш кращий.
Однак у будь-якому випадку при виборі методів прогнозування
рекомендується орієнтуватися на два підходи.
В одному випадку на підставі сьогодення, що мається базису і знань
прогноз поступово проникає в майбутнє. В іншому – спочатку визначаються
мети й орієнтири, намічаються результати, яких потрібно досягти в
майбутньому, і уже від них поступово треба рухатися до сьогодення,
погоджуючи бажання з можливостями.
Перший відноситься до дослідницького прогнозування, другий – до
нормативного 2.
Прикладом дослідницького прогнозування (на нашій думці, вона в більшій
мері відповідає задачам етапного контролю фізичного стану спортсменів)
служить морфологічний метод. Суть його в тім, що він побудований на
строгих і повних класифікаціях об’єктів, явищ, властивостей і
параметрів, що дозволяють оцінити всі можливі шляхи розвитку з
урахуванням віку, підлоги і вимог до спортивної підготовленості.
До нормативного прогнозування відноситься так називаний метод дерева
цілей. Його верхні галузі являють собою структуру, ієрархію вищих цілей
(це можуть бути модельні характеристики майстра спорту чи екстра-класу
майбутнього чемпіона олімпійських ігор) і нижчих, розташований
послідовно декількома ярусами нижче (їхня кількість по вертикалі і
горизонталі визначає дослідник, приймаючи за основу або віковий аспект,
або етапність підготовки, або кваліфікацію, або усі в комплексі).
Прогнозисти вважають: якщо визначити мети на крайніх рівнях, з’являється
можливість обробки даних по всьому дереву.
Нормативне прогнозування, особливо в техніко-эстетичних видах спорту,
доцільно використовувати в якості предпланової розробки класифікаційних
програм змагань , комплексних цільових програм, навчальних програм для
дитячих спортивних шкіл у частині структури, змісту, обсягу і планування
проходження навчального матеріалу в процесі багаторічної підготовки.
Таким чином, рішення багатопланових задач комплексного педагогічного,
зокрема етапного, контролю за фізичним станом і підготовленістю
спортсменів, повинне спиратися на об’єктивну діагностику наявного базису
цих показників і на наукову прогностику, що дозволяє прогнозувати і
розробляти належні норми і модельні характеристики.
1 Екстраполяція – природна гіпотеза майбутнього. Представлення про
нього, як про пряме і безпосереднє продовження сьогодення (Г.М. Добров,
1970).
2 Ці й інші методологічні положення використані нами при розробці
комп’ютерної програми діагностики і контролю за фізичним станом і
підготовленістю що займаються гімнастикою (“Теор. і практ. фіз. культ.”,
1995, № 3, с. 19-22).
Список використаної літератури
1. HYPERLINK “http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=аулик%20и”
Аулик И.А. HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=определение%20физической%20р
аботоспособ%20ности%20в%20клинике%20и%20спорте” Определение физической
работоспособ ности в клинике и спорте . – М.: Медицина, 1990.
2. HYPERLINK “http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=дембо%20а”
Дембо А.Г. HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=актуальные%20проблемы%20совр
еменной%20спортивной%20медицины” Актуальные проблемы современной
спортивной медицины . – М.: ФиС, 1980.
3. HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=детская%20спортивная%20медиц
ина” Детская спортивная медицина /Под ред. С.Б. Тихвинского, С.В.
Хрущева. – Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1991.
4. HYPERLINK “http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=долгов%20в”
Долгов В.А. , HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=лысенко%20в” Лысенко В.В.
HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=к%20статистической%20обработ
ке%20результатов%20спортивных%20измерений” К статистической обработке
результатов спортивных измерений : Методическое пособие по спортивной
метрологии. – Краснодар, 1990.
5. HYPERLINK “http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=карпман%20в”
Карпман В.Л. , HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=белоцерковский%20з”
Белоцерковский З.Б. , HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=гудков%20и” Гудков И.А.
HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=исследование%20физической%20
работоспособности%20у%20спортсменов” Исследование физической
работоспособности у спортсменов . – М.: ФиС, 1974.
7. HYPERLINK
“http://lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=спортивная%20медицина”
Спортивная медицина /Под общ. ред. В.Л. Карпмана. – М.: ФиС, 1987.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
