Гра…Наука…Мистецтво?
(універсалізм поняття мовної гри у світі її поліфункціональності)
Здебільшого ми не задумуємося над причинамю своїх бажань та емоційних
порухів. Просто вчимося жити з ними, незалежно від того, гарні вони чи
погані, позитивні чи негативні наслідки матимуть для нас. А іноді зовсім
не завадить дослідити стан власної душі. Такий аналіз допевне показав
би, як в процесі високопрофесійної діяльності, вирішення соціальних і
родиних проблем безперервна розумова напруга виснажує мозок, ускладнює
його роботу. І як наслідок, стаємо заручниками численних стресових
ситуації, як на думку сучасної медицини, є основною причиною більшості
захворювань. Отже, дати мозку вчасно відпочити, емоційно розрядитися –
найкращий спосіб зарадити такій ситуації, змінити негативну стресову
реакцію на позитивну. Як це зробити? Рецептів – безліч, але ми хочемо
зупинитися на одному з них – грі, точніше на одному з її різновидів.
Великим вчителем-психотерапевтом назвав відомий російський вчений
Санніков – мовну гру. І мав рацію. Інтелектуальна, цікава, захоплююча,
вона містить цілий спектр правил і способів, які сприяють емоційному
розвантаженню, зняттю розумової напруги. Про які правила тут йдеться? В
чому криється “секрет” їх успішного використання – адже з часом мовна
гра не втрачає своєї свіжості й актуальності, а інтерес до неї зростає.
На нашу думку, причина такої популярності мовної гри серед кіл слід
шукати у її причепності до животрепетних реалій життя, глибиних зв‘язках
з найваживливішими царинами людської діяльності: суспільними явищами,
культурою, наукою, мистецтвом. Запропонована до Вашої уваги робота
містить пробу дослідження цих зв‘язків, а також з‘ясування деяких
проблем, що безпосередньо стосується явища мовної гри.
Мабудь, питання, чим є насправді гра, так і залишиться до кінця
незв‘ясованим. У будь якому разі мовна гра не підпадає під більшість
тлумачень гри як явища. Словесна незвичайність, якщо хочете,
неправильність, яка свідомо і навмисно допускається мовцями з метою
підсилення комічного ефекту або виразності. Механізм її досить простий:
мовець “грається” з формою мовлення, вводячи в нього словесну
неправильність (незвичайність) – гру слів, каламбури, парономазії,
омоніміючими термінами далеко не окреслюється коло явищ, які входять до
поняття мовної гри. А слухач, отримавши настанову на гру (будь-яку,
нехай навіть найпримітивнішу, на зразок “Це жарт”, “Жартую”), підтримує
її намагаючись розгадати задум автора. Є й обов‘язкова умова: обидва
учасники: 1 мовець, і слухач мають усвідомлювати словесну
неправільність, як і те, що ця неправільність вводиться у мовлення
навмисно, з певною метою (оскільки тільки навмисна неправільність
викличе бажання підтримати гру, а не подив і не досаду).
1/4=thправжньому масштабного значення. І це не перебільшення. Адже за
певних суспільних умов саме сміх (один з продуктів мовної гри) часто
залишається єдиним загальнодоступним засобом боротьби з оточуючим злом.
Згадаємо популярний у тридцяти роки анекдот з життя радянських людей,
який будується на грі інтонації:
Двадцяті роки: Як ви живите?
Початок тридцятих років: Як ви? Живите?
Кінець тридцятих років: Як?! Ви живите?!
Мовна гра у наведеному прикладі виконує не лише розважальну і
самостверджувальну функції, звичайні для більшості ігор – вона маскує
“крамольний” зміст висловлюваного, допомагаючи йому обійти цензуру
культури.
Є ще один момент, який вирізняє мовну гру серед величезного розманіття
інших і має безпосередній зв‘язок з її генезисом. Творці мовної гри –
носії різних рівнів освіченості і культури – елітарна верхівка
(згадаймо, гра в каламбури – улюблена розвага аристократії у минулі
сторіччя), літератори, котрі з незапам‘ятних часів проводять цей
унікальний експеримент у своїй творчості, оскільки немає жодного
письменника, який би не прагнув більшої виразності, прості люди, що
творять демократичні, низові форми мовної гри – усі вони, бавлячись із
мовленням, можливо, не завжди свідомо, переслідують не лише реальні цілі
(заінтригувати, захопити, змусити себе слухати), а й розвивають
мовлення, мислення, повсякчас збагачують мову свіжими і неповторними
новотворами. Отже, мовна гра – це мистецтво: її продукти часто мають
таку саму естетичну цінність, як і будь-який мистецький витвір, адже
думка, для якої віднайдене мовою лаконічне і дотепне вираження, стає
набутком народу і народного мислення.
Мовна гра – це той унікальний, чи не єдиний випадок, коли гра переходить
у царину науки, інтелектуальна розвага перетворяється на надзвичайно
вдалий і тому уподобаний митцями слова стилістичний прийом, який з
незапам‘ятних часів використовується у літературі, а лінгвістичну
інтерпретацію отримує в дослідженнях вчених-мовознавців. Тому саме мовна
гра – адже грунтується вона на вивчені зображувальних властивостей мови
як матеріалу, а, відповідно, на знанні системних одиниць мови, норм їх
використання і способів творчої інтерпретації цих одиниць. Таким чином,
феномен мовної гри вже в котре наголошує на тих нерозривних органічних
зв‘язках, що єднають мову і літературу у мистецтво мистецтв –
словесність.
Отже, незважаючи на досить своєрідне формулювання терміну, в якому
відчувається деяка фривольність і навіть легковажність, мовна гра є, без
сумніву, науковим поняттям. Є вона, як ми вже переконалися, і суспільним
(пам’ятаєте Україничне “Слово, моя ти єдиная зброє”) і мистецьким
явищем. Науковий термін, відомий навіть не кожному мовознавцеві, проте
явище, знайоме без винятку всім через свою дотичність до найцікавіших
реалій життя, чудовий вчитель словесності, дотепний співбесідник і
просто гра, часом серйозна, часом смішна, яка вчить винаходити цікаве у
звичайному, неординарне у буденному, що, мов кумедний дивак, невтомно
розфарбовує наше нудне “чорно-біле” життя у різнокольорові й яскраві
барви.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
