“Зовнішність учителя
як компонент
педагогічної техніки”
Існує низка специфічних професій, для представників яких зовнішність
відіграє першочергове значення: диктор телебачення, дипломат, актор,
менеджер тощо. До них належить і професія педагога. Зовнішність учителя
виконує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто із соціумом,
а з учнівською юнню. Для неї педагог — це своєрідний еталон, зразок для
наслідування, тому зовнішність учителя має бути бездоганною у всіх
відношеннях. Вона — складовий елемент педагогічної техніки, яка у свою
чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на
це, очевидна пряма залежність між цими поняттями. Педагогічна техніка як
вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати
власним психофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно
до вчительського призначення — тонкий інструмент впливу на суб’єктів
виховання. Народна мудрість стверджує, що по одягу зустрічають, а по
розуму проводжають. Все це правильно, але враження, яке справляє вчитель
під час першої зустрічі зі своїми вихованцями, лишає незабутній слід у
пам’яті учнів. Особливо, якщо це враження підсилюється подальшою
аналогічною поведінкою педагога. Зрозуміло, що вирішальну роль тут
відіграє саме зовнішність. Як правило, учням потрібен певний час, аби
розібратися, що ж криється за “одягом”. Учителеві ж важливо не втратити
можливостей для встановлення дружніх стосунків з учнями, що є основою
позитивної взаємодії.
Як засвідчують педагоги-практики, вплив учителя на учнів починається
після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але
це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною:
зовнішність учителя — не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це
сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.
Зовнішність учителя — явище інтегральне, адже інтеграція — процес
зближення і зв’язку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на
учнів комплексом взаємопов’язаних елементів зовнішності. Культура і
техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і
техніка догляду за своїм тілом — все це складники зовнішності. Кожен
елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу
цілісність. Так, культура мовлення — це інтонація, голос, дикція,
дихання, тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість
мовлення та ін. Культура і техніка рухів — то постава, хода, жести,
пластика, міміка, пантоміміка. Культура і техніка догляду за зовнішнім
виглядом — уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати
одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за
тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових
створюється зовнішність, яка уособлює вчителя.
Прояв складників зовнішності носить диференційований, індивідуалізований
характер. Особливе внутрішнє осяяння, що передається через погляд, жест,
поставу, усмішку — все це робить учителя неповторним. Як зайти в клас,
привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня
— вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте
в одних — це доречно, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в
міру, в інших — не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремо взятої
особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме
їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як
позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів
пам’ятають- все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому
природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та
вдосконалення; без них людина неминуче деградує.
Не секрет, що діти хочуть мати вчителя із приємною зовнішністю,
вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною
модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного.
Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються
ними, запевняючи всіх, що у них “найкраща вчителька”. А у підлітковому
віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя,
одягненого недбало, зачісаного за модою десятирічної давності, у якого
руки вже забули, що таке манікюр, а обличчя — макіяж. Звичайно, можна
якимось чином виправдати вчителя, який у вихорі повсякденних справ
забуває про себе. Але варто згадати далекі і суворі 20—30-і роки, коли у
закладах, де працював відомий педагог А.С.Макаренко, було правилом
приходити на роботу у найкращому одязі. За свідченням очевидців, їх
розповідей, на урок не допускався вчитель у нечищеному взутті. Таких
учителів А.С.Макаренко не визнавав вихователями учнів. На одній із
лекцій він досить категорично зауважив: “Я глибоко переконаний, що краще
зовсім не мати вихователя, аніж такого, який сам не вихований…”
(Макаренко А.С. Вибр. тв. У З Т. – К.: Рад. школа, 1984. Т. 3. -С.56).
Цілком поділяючи думку знаменитого педагога, вважаємо, що кожен учитель,
незалежно від статі, віку, місця проживання, сімейних обставин,
природних даних тощо, в змозі створити власну неповторну зовнішність,
якщо серйозно візьметься за цю справу. Зрозуміло, що самовдосконалення у
цьому напрямку потребує певних особистих зусиль, деяких матеріальних
затрат, але ми переконані, що це матиме благодатну віддяку. Акцентуємо
увагу всіх учителів на зазначеній проблемі. Вважаємо, що немає меж для
удосконалення.
На яких же принципах має базуватися самовдосконалення вчителя у
вказаному напрямку?
1. Комплексність. Необхідно відпрацьовувати всі елементи зовнішності в
комплексі, оскільки на тлі однобоких зрушень одразу чітко будуть помітні
недоопрашовання в іншому аспекті. Наприклад, учитель, що дбає про свій
зовнішній вигляд, отримує прекрасні результати (елегантний костюм,
зачіска до лиця, майстерний макіяж тощо). Водночас, якщо він не володіє
своїм голосом (говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко
зачарування вчителем розсіюється.
2. Індивідуалізація (індивідуальний стиль, імідж, своєрідність
жестикуляції, міміки, голосу, постави, тобто все те, що відрізняє одного
вчителя від іншого).
3. Самовдосконалення. Не зупиняючись на досягнутому, постійний крок
уперед, до вершин майстерності.
4. Дотримання постійності у вияві ознак учительської зовнішності. Іншими
словами, взявши на себе роль вихователя, педагог пам’ятає про це
щохвилини і демонструє її через свою зовнішність незалежно від того, чи
знаходиться він у безпосередньому контакті з учнями чи ні.
5. Дотримання професійної культури (інтелігентність, педагогічна етика,
толерантність, педагогічний такт, емоційна стійкість, нездатність
зашкодити психіці дитини поглядом, жестом, мімікою, тоном мовлення та
ін.).
6. Концентричність. Передбачає, що кожне нове вміння, яке розвиває
вчитель і яке поступово трансформується у звичку, має базуватися на
попередніх знаннях, уміннях і навичках та перебувати у безпосередньому
зв’язку.
7. Активність полягає в тому, що процес самовдосконалення — наслідок
власної активності та ініціативи.
8. Цілісність — означає перехід від роботи з елементами із системними
компонентами і системою в цілому. Вдосконалюючи складник зовнішності,
вчитель паралельно вдосконалює техніку саморегуляції, взаємодії з
учнями, застосовуючи набуті вміння на практиці. Це дає змогу підняти
рівень педагогічної техніки в цілому, що, безумовно, вплине на рівень
зростання педагогічної майстерності.
9. Єдність особистісного і дійового, що передбачає самовдосконалення в
умовах певної діяльності особистості. Без цього неможливо отримувати
нові імпульси розвитку (генеральна ідея педагогічної майстерності, за
словами Е.С.Барбіної, — дослідника феномена педагогічної майстерності).
10. Перспективність — бачення близької і далекої перспективи, робота на
завтрашній день, що стимулює сьогоднішню діяльність щодо
самовдосконалення.
За яких умов можна досягти мети, тобто створити або удосконалити свою
зовнішність, яка б позитивно впливала на суб’єктів виховання? Це можливо
і цілком доступно кожному вчителеві, якщо:
1. Цілеспрямовано працювати над собою.
2. Мати велике бажання.
3. Дотримуватися вищезазначених принципів.
4. Створити власну програму дій.
5. Мати взаєморозуміння з педагогічним колективом.
6. Усвідомити необхідність самовдосконалення.
7. Є зразок — авторитетний педагог, що відповідає цим вимогам.
Якими шляхами і засобами можна подолати цю проблему?
Вважаємо, що кожен має йти власним шляхом, найоптимальнішим саме для
нього. Пропонуємо найтиповіші.
1. Підвищення кваліфікації на курсах з проблем розвитку педагогічної
техніки.
2. Добір та ознайомлення з відповідною літературою, а також використання
її в роботі.
3. Виконання спеціальних вправ.
4. Консультації візажиста, косметолога, стиліста, перукаря, манікюрниці,
логопеда, хореографа, філолога, актора.
5. Придбання фена, манікюрного набору.
6. Організація в школі роботи студії моди за участю вчителів.
7. Проведення в школі масових заходів: “Конкурс елегантності”, “Міс
“Чарівність”, конкурс бальних і сучасних танців, конкурс декламаторів,
ораторів, демонстрація моделей модного взуття, одягу, прикрас.
8. Започаткування роботи міні-салону краси за пільговими умовами для
вчителів.
9. Організація роботи груп “Здоров’я”, “Грація”, “Аеробіка”, секцій із
шейпінгу тощо.
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що проблема зовнішності вчителя не
нова, проте досить актуальна, її вирішення залежить в першу чергу від
учителя, який має прагнути до ідеалу.
Пропонуємо практичні рекомендації, які починаються із часток не і ні,
тобто від протилежного: чого не має бути. Така форма подачі порад може
допомогти запобігти помилкам, які нерідко зустрічаються в реальному
житті.
1. У гардеробі вчителя не має бути ультрамодного одягу, незвичайний
фасон якого відволікає увагу учнів, а також вбрання занадто яскравих
тонів, що стомлює і дратує дітей.
2. Не варто навіть молодому вчителю з’являтись у школі в шортах.
3. Не втрачайте почуття міри: навчіться чітко визначати, коли необхідно
одягати класичний костюм, коли робочий халат, святкову сукню, а коли —
светр і джинси.
4. Не перетворюйтесь на “синю панчоху”, тобто носіть той одяг, що вам до
вподоби і до лиця: естетично витриманий, ошатний, модний, елегантний.
5. Не захоплюйтеся сіробуденним одягом.
6. Не забувайте, що одяг завжди має бути охайним, чистим, відпрасованим,
зручним і не заважати працювати з класом.
7. Не носіть тривалий час один і той же одяг. Варто якнайчастіше
“оживляти” його, комбінувати, прикрашати.
8. Не носіть взуття босоніж, на високих підборах,
бо його стукіт відволікає увагу учнів і, крім того, швидко стомлюються
ноги.
9. Не знаходьтесь у приміщенні в теплих чобітках.
10. Ні в якому разі не перебувайте у приміщенні школи у головному уборі.
Це стосується як чоловіків, так і жінок.
11. Не забувайте, що довге розпущене волосся заважає під час роботи з
учнями.
12. Неприпустимо вчителям чоловікам приходити до школи неголеними.
13. Не експериментуйте надмірно зі своїм волоссям, аби химерні зачіски і
часті зміни кольору не відволікали уваги учнів.
14. Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими і яскравими
коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати і
спілкуватися з учнями (довгі сережки чи намисто, каблучки на пальцях,
“музичні” прикраси).
15. Не варто користуватися дезодорантами, туалетною водою чи одеколоном
з різким, сильним запахом.
16. Ніколи не підкреслюйте своєю мімікою та жестами негативні сторони чи
дефекти зовнішності, характеру і темпераменту учнів.
17. Ніколи не вказуйте на учня пальцем.
18. Не жестикулюйте надміру, бо жести мають лише підкреслювати слово.
19. Не метушіться у класі, бо це дратує учнів.
20. Ніколи не обирайте “закриту” позу.
21. У роботі з дітьми уникайте пози “лева” чи “наглядача”, бо діти
непогано читають мову жестів і вчителю варто її досконало засвоїти.
22. Не допускайте мовленнєвих шаблонів і виразів, слів-паразитів.
23. Не забувайте, що голос учителя має бути відкритим, виразним,
гнучким, витривалим. У ньому має звучати впевненість, мажорність.
24. Не припускайтеся помилок в орфоепії.
25. Неприпустимо, щоб у вчителя були природні дефекти, які не можна
виправити.
26. Не слід забувати, що людину, дитину легко образити не тільки словом,
а й інтонацією.
27. Не дозволяйте собі спілкуватися з учнями мовою “суржика”.
28. Не забувайте, що володіння словом, технікою вираження своїх думок,
почуттів рідною мовою, різними мовними стилями, технікою драматичного
мовлення, фонаційного дихання та дикцією потребує постійного
вдосконалення шляхом спеціальних вправ.
Сподіваємося, що запропоновані рекомендації допоможуть учителям уміло та
впевнено працювати над своєю зовнішністю, що дасть їм змогу на високому
рівні оволодіти педагогічною технікою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
