Організаційні форми навчання
Організаційні форми навчання. Поняття про форми навчання. Загальна
характеристика систем навчання.
Зміст навчання, його ціль і завдання, методи навчання реалізуються у
формах навчання. В дидактиці форма означає спосіб організації навчання.
Вона являє собою побудову способів спілкування вихователя і вихованців
по перше спланованому порядку. Кожна з організаційних форм
характеризується своєю структурою принципом впорядкованості її
елементів. Наприклад, для семінарського заняття як форми навчання
характерні такі ознаки: дидактична ціль, задача, об’єм роботи, запитання
для роздумів, місце проведення. Основною формою навчання на сьогодні є
класно-урочна система, одиницею якої являється урок. У своєму
історичному розвитку класно-урочна система пройшла тяжкий і довгий шлях.
Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке панувало у школах
середньовіччя.
Сутність індивідуального навчання заключалася в тому, що вчитель
проводив заняття з одним учнем або у себе вдома, або у домі учня.
Позитивними якостями цього навчання можна назвати такі:
– високий рівень самостійності;
– можливість регулювати темп роботи;
– ефективність про оволодінні поглибленими знаннями, уміннями і
навичками;
– організація систематичного контролю і можливість підібрати
диференційовані завдання.
Негативні якості є:
– учні не спілкуються один з одним;
– не вчать позитивного ідеалу;
– потребуються великі матеріальні затрати.
На сьогоднішній день індивідуальне навчання використовується у вигляді
репетиторства, доповнюючи колективне навчання, а також рекомендується
окремим учням за медичними показниками.
В скорому часі на зміну індивідуальному навчанню прийшло
індивідуально-групове. Групи не були постійного складу, діти були не
одного віку і рівня знань. В школах такого типу матеріал зазубрювали
тому, що вчитель вимагав точного повторення матеріалу.
В 20-30 рр. XVI століття, коли стали розвиватися міста, торгівля
промисловість, виникли початки класно-урочної системи.
Першим розробив важливі питання класно-урочної системи великий чеський
учений – педагог Я.А. Коменський. Разом з тим він висвітлив ряд правил;
якими користуємося і сьогодні, учня приймаються до школи раз в рік;
діляться на класи з постійним складом учнів; класні заняття повинні
проводитися щоденно по 4-6 годин з перервами між ними; вчитель повинен
працювати з усім класом. Великий внесок у розвиток класно-урочної
системи приніс відомий педагог і психолог ХІХ століття К.Д. Ушинський.
На початку ХХ ст. була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної
системи. Американська вчителька з міста Дальтона Елен Пракхерст
запропонувала свій план, суть якого полягала в тому, що замість класів
уроки проходили в лабораторії. Вчитель давав індивідуальні завдання,
допомагав кожному учневі, якщо було потрібно.
Другою формою яка виникла в другій половині ХІХ ст. в США, був так
званий метод проектів. Основою цього методу була формула “навчання за
засобами праці”. З’явились тематичні центри, в яких навчання
поєднувалося з трудовою діяльністю.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були відомі і такі форми навчання, як
Мангеймська, запроваджена в Германії І.А. Зикингером.
Він поділяв усіх дітей на 4 групи:
– основні класи для дітей з середніми здібностями – навчання 8 років;
– класи для мало здібних дітей – навчання 4 роки;
– допоміжні класи для розумово-відсталих дітей – навчання 4 роки;
– класи для талановитих – навчання 6 років.
В американській школі використовувалася і така форма, як план Грампа,
який відводив 40% часу на навчання учнів в великих групах (100-150
чоловік); 20% – в малих групах (10-15 чоловік); 40% – на самостійну
роботу.
Практично ні одна з цих форм не прижилася в школі і залишилася основною
формою класно-урочна система.
Позитивними якостями класно-урочної системи як форми навчання являється
чітка впорядкованість навчального процесу, емоції викладача, зміст
викладання нового навчального матеріалу з самостійною роботою учнів.
Негативні сторони уроку як форми навчання – неможливість повідомляти
учням одночасно різну інформацію, рівність до середнього учня, труднощі
у індивідуальному підході.
До уроку як форми організації навчання ставляться дидактичні, виховні і
організаційні вимоги.
Дидактичні вимоги пропонують:
– визначення освітніх завдань уроку і його складових елементів, місце
конкретного уроку в системі других занять;
– визначення оптимального складу змісту уроку з вимогами навчальної
програми, цілями уроку і рівнем розвитку учня;
– вибір раціональних методів, прийомів, засобів навчання, які
забезпечують пізнавальну активність учнів.
Виховні вимоги до уроку пропонують:
– наявність виховного завдання уроку;
– формування наукового світобачення;
– високих моральних і естетичних смаків, забезпечення зв’язку навчання з
практикою і з життям;
– формування і розвиток у учнів пізнавальних інтересів, позитивних
мотивів навчання, навичок самостійної роботи.
Організаційні вимоги до уроку пропонують наявність продуманого плану
уроку; організаційну чіткість його проведення; раціональне використання
засобів навчання.
Щоб визначити спільні сторони уроку необхідна їх класифікація.
В дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків:
– за способом проведення – урок – лекція, кіноурок, урок практичних
завдань; урок – бесіда;
– за характером пізнавальної діяльності – урок первинного закріплення;
урок освітніх понять і термінів;
– за ступенем самостійності – урок самостійної роботи, урок роботи
педагога з групою.
Найбільш відомою в наш час є класифікація уроків за дидактичними цілями
і місцем уроків в їх спільній системі.
В поєднанні з даною класифікацією виділяють такі типи уроків:
– урок оволодіння новими знаннями;
– урок формування умінь і навичок;
– урок повторення і закріплення;
– контрольно-перевірочний урок;
– комбінований урок;
– урок систематизації і узагальнення знань, умінь і навичок.
Урок має певну будову (структуру).
В поняття “структура” входять три ознаки: з яких елементів складається
урок; послідовність, в якій ці елементи включаються в урок;
взаємозв’язок цих елементів.
В уроках виділяють такі спільні структурні елементи: організація учнів
до уроку, перевірка засвоєння навчального матеріалу, оголошення теми і
завдання уроку, пояснення, закріплення, повторення, домашнє завдання.
Дидактичними цілями уроку є вивчення навчального матеріалу, формування
знань, їх закріплення, перевірка.
Дидактична структура є необхідною для всіх типів уроків. Вона може бути
наступною: актуалізації попередніх знань; формування нових понять і
способів діяльності; формування умінь, навиків, розумових і практичних
явищ.
Логіко-психологічна структура виходить з характеру процесу творчої
пізнавальної діяльності учнів і може включати виникнення проблемної
ситуації і поставлення певної проблеми.
Наведемо приклад комбінованого уроку, який має таку структуру:
Організація знань умінь, навиків; мотивація вивченого; вивчення нового
матеріалу, його розуміння, осмислення; первинне закріплення знань;
засвоєння знань; умінь і навиків, самостійна робота по творчому
засвоєнню знань; перевірка результатів праці; підсумок уроку, домашнє
завдання.
В даний час використовуються нестандартні уроки. Це інтегрований урок,
коли матеріал декількох тем вивчається одним блоком; міжпредметний урок,
коли об’єднується матеріал декількох родинних предметів; урок – ессе,
театральний урок, урок – конкурс; урок – суд, урок – екскурсі.
Ефективність використання різних форм навчання виділяється в багатьох
випадках способами організації навчальної діяльності учнів. Виділяють
три способи: індивідуальна, групова, колективна робота учнів на уроці.
Індивідуальна робота на уроці передбачає виконання завдань самостійно
кожним учнем на рівні його навчальних можливостей. Це форма роботи
використовується і в умовах програмового і комп’ютерного навчання.
Фронтально робота передбачає виконання всіма учнями одного і того ж
завдання.
Групова робота – це такий спосіб організації навчальних занять, при яких
ставляться певні завдання групі з 5-7 чоловік.
Основні вимоги до форм організації навчання:
– виховні – єдність видів виховання спільної культури учнів; формування
працелюбності, відповідальності; вироблення навиків до систематичної
праці;
– дидактичні – реалізація принципів навчання; чітке визначення цілей і
завдань вивчення; вміла організація навчальної роботи; визначення
структури заняття;
– психологічні – результат психологічних особливостей учнів, їх реальних
можливостей; стимулювання позитивних відношень учнів до
навчально-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації
учнів. Важливий і настрій педагога, який потребує зібраності,
самоконтролю, уваги, спілкування з групою;
– гігієнічні – не допускати стомлення учнів; попереджувати
одноманітність учнівській роботі, монотонність пояснення.
У форму організації навчання входять такі форми, як лекції, семінари,
практикуми, консультації, факультативи, самостійна робота, курсові і
дипломні проекти, навчальна практика.
Основна дидактична ціль лекції – сформувати орієнтаційну основу для
подальшого засвоєння навчального матеріалу. В лекції реалізуються дві
функції – методологічна і організаційна. Перша вводить студентів в науку
в цілому, додає навчальному курсу концептуальність; друга пов’язує всі
інші форми навчальних занять, які логічно слідкують за нею, опираються
на неї змістовно і тематично.
Лекція складається з трьох основних етапів:
– вхідна частина. Формування цілей і завдань лекції. Коротка
характеристика проблеми. Показ складу питання. Список літератури;
– виклад. Докази, факти, аналіз понять, демонстрація слайдів.
Характеристика різних точок зору. Зв’язок з практикою. Область
використання одержаних знань;
– закінчення. Формування основного висновку. Настанова для самостійної
роботи. Методичні поради, відповіді і запитання.
Лекція буде повноцінною, якщо будуть виконані такі умови:
– правильно спланований зміст лекції;
– знайдені точні засоби, які можуть довести зміст матеріалу до учнів;
– забезпечення чіткого контакту з аудиторією.
Семінарське заняття дає учням можливість розвивати продуктивне мислення,
володіти уміннями точно і доказано виражати свої думки на мові
конкретної науки, вести дискусію діалог. Для семінару характерний
безпосередній зв’язок між педагогами і учнями, атмосфера
взаєморозуміння. Особливістю семінару є те, що він проводиться за
поданим планом. Критерії оцінювання семінарського заняття:
– цілеспрямованість – подання проблеми, зв’язок з практикою;
– планування;
– організація роботи – вміння викликати і підтримувати дискусію;
– стиль проведення занять – пропозиція вирішення гострих питань;
– взаємовідносини педагога і учнів, учнів між собою;
– керування групою – спілкування з учасниками семінару;
– закінчення – кваліфікаційний, змістовний висновок.
Практикум – це форма зв’язку теорії з практикою, яка служить для
закріплення знань шляхом включення учнів в рішення різного типу
навчально-пізнавальних завдань. Ця форма роботи використовується після
вивчення великих розділів навчального курсу.
Способом керування навчальної діяльності учнів при проведенні практикуму
служить інструкція, яка за певними правилами послідовно виділяє
діяльність учнів.
В проміжку відведеного на практикум часу викладач складає план роботи,
доповнюючи інструкції і настанови у навчальних посібниках і підручниках.
Практикум сприяє розвитку високого рівня самостійності учнів їх творчих
відносин до виконання завдання.
Зовнішньою формою, яка служить для поглиблення і вирішення
науково-теоретичних знань, розвиток творчої здібності, є факультативи.
За дидактичними цілями виділяють такі види факультативів: з глибшим
вивченням навчальних предметів; з ціллю одержання професії; з вивченням
додаткових дисциплін; міжпредметні факультативи.
Факультативи поділяються на теоретичні і практичні. Кожний з них має
свою структуру. Теоретичний включає основні теми, теоретичну і практичну
значимість розгляду запитань, склад проблемної ситуації і її рішення,
обговорення результатів пошук тих чи інших положень.
Практичні факультативи служать формуванню навичок і умінь пошукового
характеру з ціллю поглиблення знань. Структура їх така:
– постановка завдання;
– основа актуального і практичного значення;
– конкретизація результатів роботи, їх обговорення і підведення
висновків. На факультативах в залежності від дидактичних цілей і логіки
навчального предмету використовуються оглядові і загальні лекції.
Оглядові лекції ознайомлюють учнів з напрямком теми чи курсу в цілому.
Вона має проблемно-пошуковий, пошуково-інформаційний характер. Завжди
після такої лекції проводиться семінар, де детально обговорюються
проблеми, поставлені в лекції.
Оглядові лекції, як правило, використовуються для систематичності знань
матеріалів великих об’ємів.
До теоретичних факультативів відносяться такі форми навчання, як
навчально-теоретична і навчально-практична конференція. Ціль першої
підведення підсумків по факультативі і ознайомлення учнів з досягненнями
науки. Ціль другої – ознайомлення учасників конференції з результатами
пошукової роботи.
До індивідуальної роботи навчального процесу відносяться педагогічна
практика, виконання курсових і дипломних робіт.
Педагогічна практика складає певний процент для навчання творчого
взаємозв’язку між вузом і підприємством.
Практику проводять на тих підприємствах, куди спеціалісти будуть
направлені на роботу.
Дипломні і курсові роботи, реферати виконуються відносно навчального
плану.
Дипломна робота по структурі нагадує кандидатську дисертацію. До неї
входять: вступ, де розкривається актуальність теми, об’єкт, предмет
роботи; в першому розділі розкриваю теоретична частина; в другому
розділі проводиться пошуково-практичне посвідчення роботи з прикладом, а
також з використанням малюнків, таблиць, діаграм; закінчення, яке
повинне складатися з висновків.
Дипломною роботою керує викладач високої кваліфікації; її захист,
проводиться на державному екзамені.
За аналогією пишуть курсові роботи і реферати, які узагальнюють вузьку
тему і розкривають її ширше, ніж у підручнику. Роль викладача при
написанні дипломних і курсових робіт велика. Вони дають настанови по
виконанню робіт, повідомляє перспективні теми курсових і дипломних
робіт, проводить консультації, допомагає у виборі літератури, визначає
пошуково-експериментальну частину.
Консультації призначені для показання учням педагогічно-образної
допомоги в їх самостійній роботі по кожній дисципліні навчального плану.
Взагалі консультації проводяться по мірі необхідності після лекцій перед
семінарськими і практичними заняттями, в період підготовки до екзаменів,
заліків. Запитання, які даються на консультації можна поділити на такі
групи:
– визначені проблемами в знаннях, неправильно сформованими способами
діяльності;
– націлення на одержання додаткової інформації розширення границі
навчального курсу;
– проблемні і орієнтаційні на обговорення, вияснення точки зору учнів.
Консультації можуть проводитися в індивідуальному порядку чи для групи в
залежності від цілей, які ставляться викладачем.
В даний час, коли значення самостійної і індивідуальної роботи студентів
зростає, роль консультації збільшується.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter