.

Професійна підготовка учителів у країнах Зх.Європи: відмінність і спільність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
201 1938
Скачать документ

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ

У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЕВРОПИ:

РІЗНОМАНІТНІСТЬ І СПІЛЬНІСТЬ

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ

У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ:

РІЗНОМАНІТНІСТЬ І СПІЛЬНІСТЬ

Для дослідження систем підготовки вчителів у країнах Західної
Європи з точки зору їх різноманітності і спільності слід визначити
інтеграційні чинники в розвитку цього суспільного явища. На нашу думку,
до них можна віднести такі:

1. Національні системи та моделі педагогічної освіти розвиваються в
певних історичних, політичних і соціальних умовах;

2. Педагогічна освіта та її головні Інституції відображають
культурно-національні традиції, погляди на роль учителя, його статус,
компетентність та професійні функції;

3. Розвиток і реформування педагогічної освіти в останні десятиріччя
значною мірою визначаються сучасними міжнародними педагогічними ідеями
(професіоналізація, інтеграція, універсалізація тощо).

Розгляньмо ці чинники детальніше.

Ф. Бухбергер [1] та Ф. Ванікотт [5] встановили, що різноманітність, яка
є найхарактернішою рисою педагогічної освіти в Західній Європі,
зумовлюється історичним часом, національними особливостями та
соціальними умовами. Відмінності ж між системами й моделями
поглиблюються в межах окремих країн. Наприклад, у Німеччині в кожній із
16 земель існує своя система та модель педагогічної освіти, а в
Швейцарії функціонує більш як 150 таких систем і моделей.

За одностайною оцінкою західних учених, саме названі чинники
(історичний шлях, національні традиції, соціологічна ситуація), а не
науково обґрунтовані аргументи й рекомендації щодо раціональної системи
планування та експертизи відіграють провідну роль у створенні й розвитку
моделей і систем педагогічної освіти в країнах Західної Європи. Це
спричинило виникнення багатьох проблем в ході педагогічних реформ 80-х —
першої половини 90-х років. Зокрема, аналізуючи наслідки реформи у
Великобританії, X. Джарх зазначає: «Система педагогічної освіти в Англії
та Уельсі є переважно продуктом історії, ніж результатом наукового
підходу, хоча досягнуте за останні двадцять років зробило її виразнішою
І послідовнішою» [З]. Так можна схарактеризувати освіту в усіх країнах
Західної Європи.

В основу багатьох особливостей систем і моделей педагогічної освіти в
країнах Західної Європи покладено національні традиції й стереотипи
професійної підготовки вчителя. Європейська традиція так званої
типізованої підготовки вчителів, тобто автономної підготовки, для різних
ланок шкільної та професійної освіти сягає своїм корінням у XIX ст.
Відмінності між підготовкою вчителів початкової школи, молодшої й
старшої середньої школи та професійно-технічної освіти зумовлені
традиційним для Європи розривом між початковою школою для більшості
населення та середньою — для привілейованої менш ості –

На педагогічну освіту, зокрема на ЇЇ структурні модифікації досі
впливають дві традиції в підготовці вчителів. Насамперед, це традиції
нормальних шкіл, або так званої семінаристської педагогічної освіти для
вчителів початкової школи, де на концептуальному рівні увага
акцентується на практичній професійній підготовці вчителя (навчальна
практика, методика), а з педагогічною теорією й системою загальних і
спеціальних знань слухачів ознайомлюють лише побіжно. Головною метою
такої підготовки є оволодіння моделлю вчительського ремесла. На
організаційному рівні ця традиція проявляється в існуванні різних
моделей вчительської підготовки як у межах окремих країн, так і в
західноєвропейському масштабі.

Традиція академічної підготовки вчителів середньої школи, нехтуючи
педагогічною теорією, методикою й навчальною практикою, натомість
абсолютизує теоретичне наукове знання, вивчення академічних дисциплін.
Мета підготовки вчителя зводиться до оволодіння ним науковими знаннями,
сучасними теоріями й поглядами на постать учителя. Таку підготовку
традиційно здійснюють університети.

Концептуальні ідеї Інтеграції, професіоналізації, універсалізації тощо
(педагогічні реформи 60-х та 80-х рр.), ставши головним напрямом у
галузі освіти на європейському континенті, реалізуються в оптимальному
структуруванні та інтеграції знань у змісті підготовки вчителя, в різних
теоретично обґрунтованих моделях і підходах. Об’єднуючим центром
професіоналізації викладання є Європейська асоціація педагогічної
освіти. Вона організовує й проводить загальноєвропейську дискусію з
даної проблеми, вихідним положенням якої є невідповідність вимогам
професії.

Нині розв’язання проблеми професіоналізації підготовки вчителя пов’язане
з науковим обґрунтуванням і практичним удосконаленням змісту
педагогічної освіти в напрямі більшої збалансованості її складників:
загального, спеціального й професійного (педагогічної теорії та
практики). Першочергової розробки потребує база професійних знань
учителя, яка має включати не тільки знання концепцій, технологій і
володіння педагогічною технікою, а й уміння розвивати й оцінювати свою
професійну діяльність[4].

Проаналізуймо головні ознаки Інституційних та організаційних
різноманітностей у європейській педагогічній освіті, що проявляються в
найбільш узагальненому вигляді в існуванні різних категорій учителів
(вихователів дошкільних навчальних закладів, учителів початкової школи,
молодшої й старшої середньої школи, профтехосвіти, спеціальної освіти),
різних типів професійної підготовки педагогічних кадрів та різних
інституцій, де здійснюється базова професійна підготовка та
перепідготовка вчителів.

Навчальні заклади, де майбутні вчителі здобувають базову педагогічну
освіту, перебувають на різних рівнях освітньої системи. Базову
підготовку педагогічних кадрів для роботи в дошкільній системі
здійснюють:

середні педагогічні навчальні заклади (Бельгія), вищі педагогічні
навчальні заклади (Нідерланди), університети (Німеччина). Учителів
початкової школи готують середні педагогічні навчальні заклади
(Швейцарія), педагогічні навчальні заклади після середнього рівня
(Данія), вищі педагогічні навчальні заклади (Португалія) та університети
(Іспанія); вчителів середньої школи —- університети (більшість країн
Заходу). Базова підготовка вчителів профтехосвіти характеризується
великою кількістю рішень на інституційному рівні. Сучасні університети
пропонують студентам різні організаційні моделі підготовки вчителів. Ще
донедавна в країнах Західної Європи випускник університету, одержуючи
диплом, одночасно одержував і дозвіл на викладання в різних навчальних
закладах, зокрема в школах. Для призначення на роботу в державну середню
школу професійна педагогічна підготовка як така не вимагалася. У 80-х р.
для роботи в європейських школах було введено вимогу наявності двох
дипломів: про загальну вищу освіту та про кваліфікацію. Диплом про
кваліфікацію засвідчував оволодіння професійно-педагогічною підготовкою
(теоретичною й практичною), яка навіть у межах одного університету є
багатоваріантною. За підготовку вчительських кадрів відповідають
спеціальні відділення під патронажем педагогічних факультетів,
університетські педагогічні школи чи Інститути, педагогічні факультети
університету.

У деяких країнах, зокрема в Німеччині, університети відповідають за
теоретичну частину підготовки майбутнього вчителя, а місцеві органи
народної освіти і шкоди — за практичну. У Франції загальна й спеціальна
підготовка вчителя середньої школи проходить в університеті, а
професійно-педагогічна (теоретична й практична) — у спеціальних центрах.
У Великобританії нині вибудовується нова модель, за якою університети
здійснюють цілісну теоретичну підготовку вчителів, а практична
професійна підготовка повністю переноситься в школу. Таким чином, можна
говорити про багатоваріантність взаємозв’язку університетів з іншими
інституціями у справі підготовки вчителів.

Терміни професійної підготовки варіюються від курсів для вчителів
профтехосвіти, технічних і комерційних шкіл (у більшості країн) до
програм, які здійснюються протягом п’яти — семи років (Франція,
Німеччина, Іспанія). Навчальні програми теж мають різну організацію та
структуру, особливо в країнах з децентралізованою системою управління
освітою, де вузи самостійно складають навчальні плани й програми навіть
у межах одного й того самого вищого навчального закладу.

Взаємозв’язок та взаємопов’язаність складових навчальної програми
загальної освіти, спеціальної підготовки простежується у функціонуванні
кількох найпоширеніших моделей.

Перша — «паралельна» — будується за принципом паралельності всіх
складових навчальної програми протягом усього терміну підготовки
майбутнього вчителя. Наприклад, у Англії, для одержання диплома
бакалавра освіти треба пройти чотирирічну програму базової підготовки
вчителя, яка передбачає паралельне вивчення всіх означених компонентів
цілісної підготовки.

У другій моделі — «Інтегрованій» — вивчення складових навчальної
програми здійснюється не тільки одночасно, а й у взаємозв’язку одна з
одною загалом на професійно доцільних темах та через інтеграцію теорії з
практикою. Особливо поширена названа модель у скандинавських країнах
переважно в галузі підготовки вчителів початкової школи.

Третя модель — «послідовна» — є найпоширенішою в Західній Європі. Вона
передбачає вивчення загальних і спеціальних дисциплін на першому етапі
навчання, а вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу й навчальну
практику — на другому, завершальному етапі. Існує кілька варіантів
«послідовних моделей», серед яких вирізняється «цюрихська модель»
(психолого-педагогічна підготовка здійснюється раніше від вивчення
спеціальних дисциплін і методик їх викладання).

Збільшенню кількості структурних модифікацій підготовки вчителів сприяє
поширення в країнах Західної Європи модульних навчальних програм та
введення циклічної структури навчальних планів. Суть принципу
циклічності полягає в розподілі курсів навчання на досить самостійні
періоди, протягом яких студент оволодіває певною сумою знань та вмінь з
майбутнього фаху. Йдучи шляхом індивідуалізації та диференціації
підготовки вчителів, у деяких країнах студентам дають право самим
визначати черговість навчальних модулів, через що спостерігається велика
кількість індивідуальних навчальних планів.

Принципові відмінності існують між так званими однофазною та двофазною
моделями базової підготовки вчителів. За першої учитель, успішно
завершивши базову підготовку, може одразу посісти педагогічну посаду. За
другої — теоретична підготовка майбутніх учителів зосереджується у
вищому навчальному закладі (перша фаза), а практична (друга фаза) —
переноситься в школу й спеціальні регіональні центри. На другій фазі
практична робота в школі поєднується з навчанням на спеціальних курсах,
де засвоюються методики викладання спеціальних дисциплін і питання
психолого-педагогічної підготовки. Статус повноправного вчителя
надається лише після успішного завершення другої фази навчання,
написання диплома та складання державного іспиту.

Різноманітність навчальних програм виявляється не тільки в різній
структурній побудові, а й у змісті. Приміром, кількість навчальних годин
на педагогічну практику коливається від 0 до 50% сумарного освітнього
часу. Такі самі показники характерні й для інших складників — загального
та спеціального.

Дуже різниться організація управління й контролю системи педагогічної
освіти різних країн: від автономії (Німеччина) до контролю державними
національними службами (Агентство педагогічної освіти в англії) та
прямих інструкцій уряду й міністра національної освіти (Франція).

Зв’язки навчальних закладів, які готують учителів, зі школами різні за
ступенем інтенсивності. Якщо практична підготовка вчителів початкової
школи в усіх країнах постійно здійснюються в тісному контакті зі
школами або безпосередньо на їх базі, то університетські програми
традиційно характеризуються автономністю й відокремленістю від школи.

Різноманітність педагогічної освіти в усіх її проявах множиться і
зростає. Водночас, педагогічна освіта розвивається повніше, виявляючи
свої закономірності та спільні тенденції. До найголовніших з них можна
віднести: обумовленість розвитку педагогічної освіти історичним,
політичним та соціальним контекстом; збереження національних традицій і
звичаїв у підготовці вчителя; вплив сучасних педагогічних ідей
(інтеграція, професіоналізація, універсалізація). Доповнюючись новими
напрямами (якість, мобільність тощо), вони сприяли розвитку явищ і
тенденцій, спільних для національних систем педагогічної освіти в
Західній Європі. Слід відзначити, що більшість систем і моделей
будуються на статичних концепціях педагогічної освіти. За влучним
висловленням Ф. Бухбергера, в їх основі лежить так звана рюкзачна
філософія [2, с. 15], яка абсолютизує базову педагогічну підготовку,
розглядаючи її як достатню для тривалого професійного життя вчителя.
Традиційні методологічні орієнтири ігнорували проблему професійного
розвитку вчителя.

Під впливом поширених в останнє десятиріччя ідей неперервної
педагогічної освіти розвивається підхід до базової професійної
підготовки як до відкритої динамічної системи. Елементи такого підходу
певною мірою було реалізовано в процесі реформ педагогічної освіти в
середині 80-х — першій половині 90-х років. У ході реформування
виявилась загальна тенденція розвитку національних систем професійної
підготовки вчителів, яка проявилася в переході до вищої багаторівневої
педагогічної освіти не тільки по лінії інституційних та організаційних
засад (об’єднання під «дахом» вищої освіти всіх інституцій професійної
підготовки вчителів, які перебувають на різних рівнях освітньої системи,
а й у посиленій роботі з формування науково обґрунтованого змісту
педагогічної освіти на порозі XXI ст. |41.

На основі наукових розробок з відбору (конструювання) змісту навчання та
адекватних цьому змісту методів професійної підготовки майбутніх
учителів перманентне переглядаються навчальні плани та програми базової
педагогічної освіти. Проте вчені одностайно вважають, що загальною для
всіх західних країн перешкодою в цій роботі є невизначеність мети та
завдань професійної підготовки вчителів з урахуванням нових вимог до
вчителя з боку суспільства, шкіл та учнів [4].

Термін базової професійної підготовки педагогів поступово збільшується
[2]. Мінімальна тривалість підготовки вчителя початкової школи на базі
повної середньої освіти становить три роки, а вчителів загальних
предметів для старшої середньої школи — не менше, ніж чотири роки.

Критерії відбору на педагогічні професії стають більш виваженими й
чіткими, а обов’язковою умовою для вступу в педагогічні навчальні
заклади в більшості країн є повна середня освіта.

Важливою тенденцією в реорганізації педагогічної освіти країн Західної
Європи є створення на інституційному рівні спеціальних високорозвинутих
структур для підготовки педагогічних кадрів сфери професійної та
спеціальної освіти, причому нерідко використовується позитивний досвід
країн Центральної та Східної Європи, зокрема України.

Таким чином, педагогічна освіта країн Західної Європи функціонує
розвивається як єдність загального та особливого. Інтегральними
чинниками є: зумовленість історичним, політичним, соціально-економічним
контекстом в межах окремих країн і Європи в цілому; збереження
національних традицій і звичаїв фахової підготовки учителів; вплив
сучасних концептуальних ідей (інтеграція, професіоналізація,
універсалізація тощо).

Надзвичайна структурна різноманітність базової професійної підготовки,
яка бере початок в традиційному для Європи дуалізмі систем педагогічної
освіти (фактичне існування двох систем підготовки вчителів — для
дошкільної ланки і початкової школи та для середньої школи), нині
зумовили нові структурні модифікації, які забезпечують варіативність
навчання (вибір різних освітніх і професійних програм, курсів), його
гнучкість щодо соціальних змін.

Більшість систем та моделей професійної підготовки вчителів будується на
статичних концепціях педагогічної освіти, які абсолютизують базову
педагогічну підготовку, розглядаючи її як достатню для тривалого
професійного життя вчителя. Проте під впливом Ідей неперервної
педагогічної освіти в сучасних умовах утверджується погляд на
педагогічну освіту як на відкриту динамічну систему.

Системи професійної підготовки вчителів, незважаючи на різноманітність
структурної організації, змісту тощо, усе більше зближуються. Це
зумовило нове суспільне явище — створення загальноєвропейського
освітнього простору.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020