Поняття змісту освіти
Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими
забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів,
формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного
життя, до праці.
На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін
під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня
розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та
педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство
перед школою.
В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту
освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана
теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі
недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть,
а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву,
пам’ять, здібності.
Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов,
математики, які, на їхню думку, тренували розум учнів.
Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях.
Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях,
покликаних давати «загальну культуру за допомогою тренування мислення».
З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними
знаннями, з’явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно
з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення,
а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважали, що в процесі
засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових
здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.
Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній
Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня
освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта;
післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено
й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня
освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта;
базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних
рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст,
бакалавр; спеціаліст, магістр.
Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими
у ст. 6 Закону України «Про освіту», зокрема: доступність для кожного
громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей,
таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність
загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок зі світовою і
національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від
політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий,
світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом;
взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи
освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і
різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського
самоврядування в освіті.
Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу
вдосконалення освіти в сучасній національній школі, у процесі формування
змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати
знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які
можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.
Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення
її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і
державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів
розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим
поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою
його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство,
техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів
діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках
особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової
діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед
суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних
знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на
основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об’єктів або засобів
діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших
людей.
Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства
(завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і
практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні
можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи,
організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан
навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати
соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту
освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.
У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») окреслено
стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено
курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й
виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення
особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як
вищої цінності нації. Передбачено такі основні шляхи реформування
загальної середньої освіти: визначення державних стандартів усіх рівнів
загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої
підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і
варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх
навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб
регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з
вищими навчальними закладами; розвиток мережі загальноосвітніх
навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності;
формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними
термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та
професійного спрямування; наукове та методичне забезпечення загальної
середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і
програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та
експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій,
інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у
загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та
соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та
матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення
можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює,
через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами
навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки
якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного
педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація
загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від
форм власності.
Загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна.
Свідченням цього є зростання контингенту дітей, які навчаються
українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань — визначення
національного компоненту навчання й виховання. Розширюється мережа
закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в
Україні, що забезпечує їм вивчення рідної мови, літератури, культури.
Характеристика навчальних планів, програм і підручників
Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня
загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний
стандарт загальної середньої освіти, основоположним документом якого є
Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає
цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через
інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні
1 Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень,
що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на
рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і
гарантії держави щодо її здобуття, галузі та розподіл годин між ними за
роками навчання; визначає граничне допустиме тижневе навантаження учнів
для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з
бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх
загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний
компонент. Варіативну складову формує навчальний заклад з урахуванням
інтересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом
забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра.
На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України
розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів
загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної
освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи
управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної
частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.
Навчальний план — документ, що визначає структуру навчального року,
перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному
закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний
навчальний предмет.
У навчальних планах шкіл усіх типів, в яких враховано вітчизняний,
зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні,
виокремлено два компоненти: державний і шкільний (див. тпабл. 1: Типовий
навчальний план денних загальноосвітніх закладів з українською мовою
навчання).
Державний компонент (розробляє Міністерство освіти і науки України). Має
забезпечити соціальне необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань,
умінь і навичок. Він складається з таких предметів і курсів (освітні
галузі): «Суспільствознавство» — історія України, всесвітня історія,
українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і
світ». «Мови і література» — українська мова, українська література,
іноземна мова, зарубіжна література, література і мова національних
меншин. «Культурознавство» — мистецтво, художня культура, основи етики і
естетики. «Природознавство» — природознавство, фізика і астрономія,
хімія, біологія і екологія, географія. «Математика» — математика,
алгебра, геометрія. «Фізична культура і здоров’я» — фізична підготовка,
допризивна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини,
валеологія. «Технології» — трудове навчання, виробничі технології,
основи виробництва, інформатика. На державний компонент припадає 80%
навчального часу, з яких 35% відведено на вивчення
суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25 —
природничо-математичних, 16 — оздоровчо-трудових, 5% — естетичних наук.
Таблиця 1
№ п/п
Навчальні предмети Кількість годин на тиждень за ступенями навчання
І ступінь II ступінь ІІІ ступінь
3-річна ПШ 14-річна ПШ
1 2 3 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Обов’язкові предмети Інваріативна частина
1 Українська мова 8,5 8 8 7,5 7,5 7 7 5 4 4 3 2 1 1
2 Українська література — — — — — — — 2 2 2 3 3 4 3
3 Зарубіжна література
2 2 2 2 2 2 2
4 Іноземна мова
4 3 3 3 2,5 2 2
5 Математика, основи Інформатики 5 5 5 4 4 4 4 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 5 5
6 Історія України
1 — 1 2 2 2 1,5
7 Всесвітня Історія
2 1 1 1 1,5 2
8 Правознавство
1,5
9 Географія
2 2 2 2 1,5
10 Навколишній світ Природознавство, рідний край 1 1,5 1,5 1 1 1,5 1,5
1 — — — — — —
11 Біологія
2 2 2 2 1 2
12 Фізика
2 2 3 3 4
13 Хімія
— 2 2 2 2
14 Музика, образотворче мистецтво 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 1 — — —
15 Фізкультура, ДПЮ 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 3,5 4
16 Трудове навчання 1 1 1 1 1 1 1 2 2 2 2 2 2 2
17 Охорона життя І здоров’я 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 05 05 0,5 0,5 05 0,5 0,5
0,5 0,5
Разом 20 20 20 18 18 18 18 26 28 30 32 32 31 31
Варіативна частина
Предмети та курси за вибором, факуль тативи, додаткові заняття 4 5 5 6 6
5 5 4 5 5 5 5 7 7
Гранично допустиме навантаження (на 1 учня) 22 23 23 21 22 23 23 29 32
33 34 35 36 36
Всього 24 25 25 22 23 24 24 30 33 35 37 37 38 38
Шкільний компонент. Охоплює вибірково-обов’язкові предмети,
індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання,
факультативи. Цей резерв часу в середній загальноосвітній школі — 71
год. на тиждень (20,1%) від усього навчального часу. Резервом часу відає
шкільна рада, яка використовує його для задоволення потреб дітей в
організації компенсуючих і розвиваючих знань з окремих предметів,
введення нових курсів, поглибленого і профільного їх вивчення, занять
учнів за індивідуальними програмами. Шкільний компонент повинен
враховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа.
Зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання
відповідно до Закону України «Про освіту».
Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранич-но допустиме
навчальне навантаження учнів, тобто кількість навчальних годин на рік:
1—2 класи — 700; 3—4 класи — 790; 5 клас — 860; 6—7 класи — 890; 8—9
класи — 950; 10—12 — 1030 годин.
Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від
підпорядкування, типів і форм власності починається у День знань — 1
вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року. Тривалість
навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня не
може бути меншою 175 робочих днів, II—III ступенів — 190 робочих днів
без урахування часу на складання іспитів, тривалість яких не повинна
перевищувати трьох тижнів.
Структуру навчального року (за семестрами) й тривалість навчального
тижня встановлюють загальноосвітні навчальні заклади в межах часу,
передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним
органом управління освітою. Тривалість канікул у загальноосвітніх
навчальних закладах упродовж навчального року не може бути меншою ЗО
календарних днів.
На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади
складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено
особливості організації навчально-виховного процесу в них.
Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом,
визначається його навчальною програмою.
Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного
навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засво’Іти, зміст
розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.
Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням
досягнень науково-технічного прогресу, втілювати виховний потенціал,
генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень
сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій,
не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізовувати
міжпредметні зв’язки та ідею взаємозв’язку науки, практики і
виробництва, формувати вміння і навички учнів з кожного предмета.
До навчальних програм додають пояснювальні записки, що розкривають
основні завдання викладання предмета, особливості організації й методів
навчальної діяльності, форми зв’язку класної та позакласної роботи,
зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і
навичок як результат викладання предмета.
Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні
посібники.
Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної
дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою І
вимогами дидактики.
Головне його призначення — допомогти учням самостійно закріпити і
поглибити знання, здобуті на уроці.
Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника,
містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.
До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії,
словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал
сприяє зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички
самостійної роботи.
Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність,
простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень,
правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл
навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливіший матеріал
мусить бути проілюстрований схемами, малюнками, відповідно
структурований та оформлений шрифтами.
Для успішного використання підручника в навчальному процесі і вчитель, і
учні повинні орієнтуватися в його структурі. Підручник складається з
двох компонентів: текстового і позатекстового. Перший компонент —
основний, додатковий і пояснювальний тексти. До другого належать: а)
апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивні
матеріали (пам’ятки, зразки розв’язання задач, прикладів); таблиці;
підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний
матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в)
апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним
(в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної
структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних
можливостей учнів) принципами, пов’язаними між собою.
Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти,
принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного
типу закладу; б) світоглядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема
моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним
матеріалом; в) методи наукового мислення і дослідження, що сприяють
засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої
діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ)
уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змісту або
необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийомів мислення, логічних
операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.
Більшість шкільних підручників складається з текстів емпіричних
(відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і
теоретичних (містять теорії, методологічні знання).
За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні,
проблемні, програмовані, комплексні. Репродуктивні тексти —
високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають
завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні — це
здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних
ситуацій висувають суперечності, розв’язують
проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програмованому
підручнику зміст подається частинами, а засвоєння кожного «кроку»
інформації перевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст
містить певний обсяг інформації, необхідний учням для розуміння
проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст
підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим
дедуктивним або індуктивним способом.
Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких —
розширити, поглибити знання учнів з важливих компонентів змісту
навчального матеріалу (документи, історичні довідки та ін.).
Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за ступенем пізнавальної
самостійності учнів поділяють на репродуктивні та продуктивні.
Репродуктивні потребують від учнів відтворення знань без істотних змін.
Продуктивні — передбачають трансформацію знань, істотні зміни в
структурі їх засвоєння або пошук нових знань.
Одна з вимог до підручника — використання ілюстративного матеріалу —
зображень, які реалізують науковий педагогічний принцип підручника
специфічними засобами наочності. Ілюстрації підручників повинні
розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні
ілюстрації). Вони або рівнозначні тексту, або доповнюють його, або є
об’єктом для запитань, завдань.
Працюючи з підручником, учитель повинен доповнювати його матеріал
додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто
конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть
обмеженими. Важливо використовувати на уроці як додатковий місцевий,
краєзнавчий матеріал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомами
під час викладу матеріалу підручника з огляду на те, що для одних учнів
він може бути надто складним, а для інших — легкодоступним, занадто
простим.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
