НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА І ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ
ДОРОСЛИХ: АКМЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ.
В умовах незалежності та розбудови Української держави надзвичайно
велике значення має розвиток суспільного виробництва. Але ж він
знаходиться у прямій залежності від знань і умінь людей, що створюють
матеріальні і духовні багатства, бо саме людина є творцем і будівником,
активним учасником усіх сфер виробництва і духовного життя народу.
Людина не лише споживач того, що створюється його працею. Вона свідомий
учасник виробництва, вона прогнозує його майбутнє. Людина стає активною
рушійною силою суспільного прогресу лише при умові глибокого пізнання
об’єктивних законів розвитку природи та суспільства, набуття глибинних
знань, умінь і можливостей їх використання на благо прогресу.
Сьогодні, коли відбувається постійне ускладнення технічного оснащення
виробництва, суспільство стає перед необхідністю вдосконалювати освіту і
неперервно підвищувати кваліфікацію працівників різних галузей
виробництва. Підвищення кваліфікації здійснюється у процесі навчання і
самоосвіти дорослого населення, а також його донавчання та перенавчання
у зв’язку з потребами науково-технічного прогресу.
В умовах сьогодення надто гостро стоїть проблема перепідготовки і
перекваліфікації кадрів. У зв’язку з цим значно зростає роль і значення
психологічного вивчення процесу навчання дорослих, виявлення
психологічних основ навчання на етапі зрілості.
Ще Б.Г. Ананьєв (1) визначив такі ланки психолого-педагогічного
управління в умовах культурного розвитку дорослих людей, як: навчання
дорослих на усіх рівнях; перенавчання і донавчання в умовах трудової
діяльності; підвищення кваліфікації кадрів в усіх ланках. Саме
особливості сучасного розвитку суспільства ставлять усе нові і нові,
значно більші, чим будь-коли в історії людства, вимоги до інтелекту
дорослої людини, його мобільності, пластичності і гнучкості.
У першу ланку (за Ананьєвим Б.Г.) входять середні спеціальні навчальні
заклади, вузівська підготовка, аспірантура; у другу – оволодіння
суміжною професією з елементами донавчання з професії; у третю –
проходження удосконалення з тієї кваліфікації, якою людина не оволоділа
раніше з врахуванням найновіших досягнень науки і техніки у цій галузі
діяльності.
В останні роки широкого розповсюдження набуло обговорення набуло
обговорення проблеми неперервної освіти (5). У літературі зустрічаються
і інші, близькі за значенням, терміни, такі, як “перманентна освіта”,
“підвищення кваліфікації”, “перекваліфікація”, “підготовка і
перепідготовка кадрів”, та ін. Усі вони стосуються освіти, що
продовжується після шкільної.
Проблема неперервної освіти особливо актуальна в умовах сьогодення, бо
як організаційний принцип побудови народної освіти в Україні, вона
забезпечує можливість використання кожною людиною на протязі усього її
життя різноманітних освітніх закладів і дозволяє їй раціонально
поєднувати освіту з самоосвітою.
Результати проведених досліджень (1,4,6) з вікової психології дорослих
свідчать, що людина в усі періоди її життя здатна набувати нові знання і
розширювати розумовий кругозір, а у процесі трудової діяльності
оволодівати новими і суміжними професіями при певних потребах. Ось чому
для забезпечення таких можливостей необхідна єдина система освіти.
Особливої уваги у цій системі заслуговує післядипломна освіта, що
характерна для усіх етапів життя дорослої людини. Найбільш інтенсивним і
цікавим є етап юності, особливо друга його фаза. Цей період здебільшого
називають “студентським віком”. Саме з нього починається зрілість. Даний
період лише в останні роки почав досліджуватися вченими, а тому тут море
проблем, як: адаптація студента до вузівського життя, до нових умов
навчальної діяльності; входження у майбутню професію при поєднанні
загальної і спеціальної підготовки; прояв активності і самостійності та
багато інших. Усе це проблеми не лише педагогічні, але й психологічні, а
взагалі – акмеологічні.
Вищі навчальні заклади сьогодні не можуть забезпечити фахівця, свого
випускника таким об’ємом знань, якого вистачило б на усі випадки життя.
У зв’язку з інтенсивним зростанням потоку інформації через кожні 5-10
років потрібно поновлювати знання, щоб відповідати необхідним вимогам
життя. Проведені за кордоном дослідження (4) свідчать, що навіть
найвідоміші університети світу не можуть вважати, що вони випускають
дійсно освічених людей, тобто, що їх освіта остаточно завершена. Вузи
повинні випускати людей “схильних до навчання”, тобто добре
підготовлених до того, аби вчитися на протязі усього життя. Зробити це
набагато складніше, чим просто дати освіту людям. Отже, вищі навчальні
заклади змушені навчити студента вчитися, здобувати знання і прагнути до
них.
Педагогічний процес включає, як відомо, навчання і учіння. Навчання
здійснюється викладачем за усіма відомими законами процесу навчання,
тобто організації пізнавальної діяльності того, хто навчається. Учіння
здійснюється тим, хто вчиться. Він одночасно є і об’єктом педагогічного
впливу, і суб’єктом навчальної діяльності. Основними параметрами, що
характеризують людину як суб’єкта навчальної діяльності, є сприймання
навчального матеріалу (змісту, методів подачі), особливості засвоєння
знань і формування умінь. Схильність до навчання формується у процесі і
навчання, і учіння. Дорослій людині частіше приходиться виступати у ролі
суб’єкта навчальної діяльності, викликаної різними мотивами і цілями.
Саме тому одним із шляхів неперервної освіти дорослих є самоосвіта.
Самоосвіта дорослих залежить від багатьох факторів, а саме: від
досягнутого рівня освіти, ступеню оволодіння професією і професійною
майстерністю, основами професіоналізму, прояву пізнавальних і
професійних інтересів, єдності загальної і спеціальної освіти.
Неперервна освіта включає спеціальну і загальну освіту. Спеціальна
освіта спрямована на розв’язання прикладних завдань підвищення
продуктивності праці, а загальна освіта дорослих, яка досягненням
цивілізованого суспільства, спрямована на вирішення завдань всебічного
розвитку особистості, формування гармонійно розвиненої особистості, що
відрізняється духовним багатством.
Всебічний розвиток особистості здійснюється на протязі усього життя
людини і складається з розумового, фізичного, морального, трудового та
естетичного виховання і розвитку. Моральне виховання – це прищеплення
людині позитивних якостей особистості, зумовлених знаннями норм
поведінки, тобто здійснення духовного розвитку. Трудове виховання готує
людину до вибору професії, праці і життя, тобто здійснюється розвиток
фізичних навичок і інтересу до професійної діяльності. Естетичне
виховання – це виховання засобами прекрасного у природі, мистецтві, в
оточуючій дійсності, де здійснюється розвиток почуттів і культурних
потреб. Фізичне виховання спрямоване на зміцнення здоров’я,
вдосконалення фізичного розвитку, забезпечення підготовки до праці і
життя, тобто здійснення фізичного розвитку.
Як бачимо, складові частини всебічного виховання тісно пов’язані з
розвитком. Взаємозв’язок виховання і розвитку має місце в усіх вікових
періодах життя людини. Всебічний розвиток особистості здійснюється і в
дорослому стані в періоди зрілості у процесі пізнання, праці і
спілкування.
До початку зрілості (розумової, трудової, громадянської) людина
проходить досить довгий шлях онтогенетичного (індивідуального) розвитку,
який не завершується з переходом її до дорослості. Початок зрілості як
суб’єкта пізнання, праці і спілкування не співпадає у часі. Так, може
бути сформований інтелект і спостерігається громадянська інфантильність.
Скажімо, розумна людина, але безвідповідальна. Сформованість людини як
суб’єкта спілкування може давати низький розвиток інтелекту: чудовий
співбесідник, а рівень розвитку знань і освіти низький.
Саме тому організація навчання дорослих на науковій основі базується на
знаннях особливостей розумової діяльності людини на різних вікових
етапах. Відомо, що коли мова йде про навчання та виховання дітей, то не
виникає сумніву, що потрібно враховувати вікові особливості розвитку
інтелекту. Коли ж це стосується дорослої людини, то довгий час
вважалося, що її розвиток вже закінчився, а тому нічого враховувати не
потрібно. Така думка панувала до виникнення акмеології, нової галузі
психологічної науки, нової між дисциплінарної галузі знань у системі
наук про людину, коли ще не існувало педагогічної психології дорослих.
За визначенням О.О. Бодальова, акмеологія виникла на межі природничих,
суспільних та гуманітарних дисциплін і вивчає “феноменологію,
закономірності і механізми розвитку людини на ступені її зрілості і
особливо при досягненні нею найбільш високого рівня у цьому розвитку”
(2,73). Саме психологія дорослих і стала основою нової науки акмеології.
Акме (axm() – древньогрецьке слово, що означає – вища точка, розквіт,
зрілість, найкраща пора. Греки терміном “акме” називали той віковий
період у житті людини, коли проявляється зрілість розквіт її сил і
можливостей, коли вона знаходиться, так би мовити, на вершині
діяльності. (3) Вершина зрілості людини, тобто її “акме” – це
багатомірний стан досить великого і значного періоду життя людини, що
охоплює понад 37 років, коли вона відбувається як громадянин, як
спеціаліст-професіонал у тій чи іншій галузі діяльності, як бідна чи
багата своїми зв’язками з оточуючим середовищем особистість, як чоловік
чи дружина, як батько чи матір.
Щоб зрозуміти людину в цілому як володаря і носія усіх цих його
іпостасей, осмислити усю складність залежностей між ними, необхідно мати
єдину картину його вивчення на етапі зрілості різними науками. Саме на
стиці цих наук і виникла акмеологія, в основі якої лежить психологія
розвитку дорослої людини.
Психологія дорослих об(рунтовує психологічні закономірності навчання на
етапі зрілості, тобто відбір організаційних форм навчання, методів і
прийомів, індивідуальних і групових варіантів роботи з дорослими.
Актуальність проблеми перекваліфікації кадрів потребує сьогодні розробки
ряду питань, а саме: визначення психологічних основ засвоєння знань
дорослими у специфічних умовах діяльності; формування у них умінь;
оновлення постарівших з часом знань; перебудова позиції особистості, її
спрямованості і орієнтації.
Ще в 1957 році Ананьєв Б.Г. визначив підхід до навчання дорослих, в
основі якого лежало два механізми нервової системи: механізм тимчасових
зв’язків і механізм аналізаторів. Це означає, що “для зміцнення
наступності зв’язків між етапами виховання необхідна психологічна база у
вигляді цілісної теорії психічного розвитку людини, що охоплює усі
періоди її формування – від народження до зрілості” (1,162).
На сучасному етапі досить поширеним є поняття “соціалізація
особистості”, тобто засвоєння людиною досвіду соціального життя.
Виділяють три стадії соціалізації людини – ранню, періоду навчання і
завершення життєвого циклу – в залежності від провідного виду
діяльності.
Соціальна зрілість – це період активної трудової діяльності людини, її
участі у виробничому, суспільному, і культурному житті, формування її як
суб’єкта спілкування, пізнання, специфічних особливостей пізнавальної
сфери і необхідних вмінь і навичок.
Виходячи із завдань неперервної освіти, важливо відповісти на питання:
– чи можна навчити дорослу людину?
– як визначити оптимальні умови навчання дорослих?
– які закономірності педагогічного керування сприйняттям інфомації
дорослими?
– які закономірності психічного і інтелектуального розвитку людини у
різні періоди життя?
– які потенціальні можливості розвитку дорослих?
Вікова періодизація інтелектуального розвитку дорослих свідчить про те,
що зріла людина піддається і навіть потребує і виховання, і навчання,
але ж ступінь сприйняття засобів педагогічного впливу у різних вікових
періодах неоднаковий.
ee6
8
i
??:?ожна як на вербальному (словесному), так і на моторному (рухливому)
рівні. Вербальне навчання більш успішно здійснюється у юнацькому,
ранньому і середньому періодах зрілості. Зниження успішності
спостерігається у літніх людей. Моторне навчання має свої особливості.
Зниження тут наступає на періоді середньої зрілості. Як бачимо, навчання
на вербальному рівні більш ефективне чим на моторному для періоду
зрілості.
Ресурси інтелектуального розвитку, потенційні можливості інтелекту
дорослої людини знаходяться у системі обробки інформації, яка
здійснюється у процесі навчання. Величезну роль у даному випадку
відіграють вербально-логічне мислення і пам’ять. Якщо пам’ять
недостатньо навантажується у шкільні роки у процесі навчальної
діяльності, то у зрілому віці вона погіршується. Адже у процесі навчання
важливо не лише зрозуміти матеріал, але й запам’ятати його, зберегти
його зміст у пам’яті і вміти відтворити, коли це знадобиться. Тобто
пам’ять потребує вправ, тренажу. І про це слід пам’ятати і тому, хто
вчить, і тому, хто вчиться.
Головна функція мислення зводиться до переробки і обробки отриманої
людиною інформації. Визначають три етапи обробки інформації, а саме:
1) накопичення інформації, яке здійснюється у процесі запам’ятовування,
збереження і переведення інформації з короткочасної пам’яті у
довгочасну;
2) переробка інформації за допомогою логічних операцій і концептуальних
систем (знаків, символів та ін.);
3) творче осмислення інформації, висунення гіпотез і побудова програм їх
вирішення.
На усіх цих етапах важливе значення має пам’ять, яка впливає на розвиток
мислення. А тому оптимізація навчання дорослих повинна (рунтуватися на
закономірностях взаємозв’язків, усіх цих етапів, тобто накопичуючої і
реалізуючої функцій. Пряме відношення до цього має дозування подачі
навчального матеріалу (наочного і логічного) та відбір організаційних
форм і методів навчання.
При впливі навчальної діяльності на інтелектуальний розвиток людини
розрізняють такі поняття як навчання і научуваність, тобто схильність,
сприйнятливість до навчання. Саме схильність до навчання є готовністю
людини до подальшого навчання і праці. Інтелектуальний розвиток дорослої
людини здійснюється не лише у процесі спеціально організованого
навчання, але і в умовах життєдіяльності. А тому научуваність
розглядається як схильність, сприйнятливість до навчання.
Який же із вікових періодів зрілості є сензитивним, тобто коли, у який
віковий період доросла людина найбільш схильна до засобів педагогічного
впливу, до учіння?
Найбільш оптимальним у цьому плані, як свідчать проведені нами
дослідження, які співпадають з цілим рядом вітчизняних і зарубіжних
досліджень (1,3,4,5,6), є період ранньої зрілості, тобто 18-25 років.
Але ж слід зауважити, що з віком відмічається інтеграція інтелектуальної
системи. Крім цього, фактори – вік і освіта – діють разом. Вони спільно
визначають сприйнятливість людини до зовнішніх умов життя, форм і
засобів навчання, змінюючи ставлення до навчання, до змісту навчального
матеріалу.
Сприйнятливість до засобів навчання, тобто научуваність, у людей різного
віку, але з однаковим рівнем освіти, не однакова. Отримані нами
матеріали в процесі дослідження свідчать, що слухачі ФПО на питання
анкети “Чи легко Вам учитися?” дали позитивні відповіді – 73% у групі
молодих за віком (25-30 років). Представники старшої вікової групи
(40-50 років) жалілися на зниження пам’яті, швидку втомлюваність,
розсіюваність уваги, тобто вчитися їм важче.
Хоча з вирішенням завдань професійного плану вони справляються швидше і
краще. Це пояснюється великою професійною майстерністю, професіоналізмом
і життєвим досвідом.
Як показали дослідження, на успішність розумової діяльності дорослих
впливають фізичний і метаболічний стан організму,
індивідуально-психологічні особливості, рівень інтелектуального
розвитку. Це свідчить про те, що розумова діяльність потребує від людини
фізичної і інтелектуальної напруги. Одначе, високі показники
продуктивності розумової діяльності досягаються різними людьми з різною
силою напруги. Так, одній людині потрібно багато вчити, читати,
працювати, щоб засвоїти необхідний матеріал, а іншій – на багато менше.
Чому? А саме тому, що у різні періоди життя людини стан пізнавальних
функцій (мислення, уваги, пам’яті) різний, вони можуть бути або на
підйомі, або на спаді. Стан напруги теж може бути різним. Скажімо,
людина втомлена, перевтомлена, фізичні і розумові сили виснажені
великими попередніми навантаженнями, стресовими ситуаціями і т.ін. Усе
це переноситься різними людьми у різні періоди життя не однаково.
У розумовій діяльності велика роль належить зосередженості, яка лежить в
основі уваги, запам’ятовування, мислення. Саме за допомогою спеціальних
педагогічних прийомів можна виховати культуру зосередження, що підвищить
продуктивність розумової діяльності.
Проведені дослідження показали, що працездатність людини не є постійною
на протязі усього життя. З роками усе більший вплив мають
індивідуально-психологічні особливості на всі сторони розвитку людини.
Вивчення розумової працездатності дорослих від 20 до 100 років показало
зниження з віком психічної активності. Це зниження має дві вершини – це
50 і 80 років. Воно пояснюється змінами процесів нервової системи в
періоди пізньої зрілості і старості.
Вивчення пам’яті 30-літніх і 70-90 літніх людей показало зниження її
лише у 90 років. Виявилося, що механічне запам’ятовування, образна
пам’ять знижуються скоріше, чим логічна пам’ять, яка зберігається довше,
аж до 70-90 років. Отримані дані стверджують, що вік – це не лише
кількість прожитих років, а уся сукупність індивідуально-психологічних і
вікових якостей, сплав соціального і біологічного, що зміцнюється на
протязі усього життя людини.
Які ж потенційні можливості розвитку інтелекту людини? Геронтологи
доводять, що це – освіта і навчання. Адже про ступінь освіченості людини
судять, виходячи із об’єму знань, якими вона володіє. І дійсно такий
зв’язок між рівнем освіти і рівнем інтелектуального розвитку людини
існує. Для його виявлення було проведене порівняльне дослідження двох
груп дорослих, що навчаються і не навчаються. Отримані дані показали, що
самий високий рівень інтелекту у тих, хто вчиться. Їх пам’ять на рівні
18-25-річних, у них високі показники розвитку логічного і практичного
мислення; у них відбуваються цікаві зміни у структурі мислення і
структурі психічних функцій. Вцілому інтелект тих, хто вчиться,
змінюється у кращу сторону.
У тих, хто не вчиться, дані протилежні, а саме – це зниження пам’яті,
мислення, послаблення психічних функцій та інтелекту вцілому. Таким
чином, навчання, освіта прискорюють процес інтелектуального розвитку і в
періоди зрілості.
Основним видом діяльності людини є праця, а навчання лише може
супроводжувати працю. Саме праця – основний фактор, що прискорює
розвиток людини. Під впливом праці відбувається формування життєвої
позиції, ціннісних орієнтацій людини, визначення планів на майбутнє,
тобто спеціалізація особистості. Але вплив праці здійснюється разом з
освітою.
Доведено, що існує залежність між рівнем освіти і громадянськими
якостями людини, як свідомої активної особистості. Встановлено також в
процесі дослідження, що різноманітність читацьких інтересів залежить від
рівня освіти читачів. Чим він вищий, тим ширше коло читацьких інтересів.
Розглядаючи прояви ціннісних орієнтацій у залежності від вікового
фактору, було встановлено, що до 25 років велика роль належить потягу до
знань, підвищенню рівня освіти (62%). У віці 26-30 років на перший план
виступають турботи про сім’ю, покращення житлових і матеріальних умов
родини (65%). Зниження пам’яті і мислення у ці роки пояснюється змінами
у життєвих орієнтаціях. Після 40 років життєві орієнтації спрямовані на
умови праці і відпочинку (66%), а у 50 років – прагнення підвищення
заробітку у зв’язку з наближенням пенсійного віку. (56,2%). Як бачимо,
відбувається переструктурування життєвих планів з віком.
Одначе, набуття життєвого досвіду змінює відношення людини до освіти і
навчання. Низький рівень освіти усвідомлюється як перепона на шляху до
досягнення високих результатів свого розвитку. Орієнтація дорослих людей
на освіту змінюється з віком. Праця і освіта дуже часто виступають
стимулами розвитку людини. Залежність рівня інтелекту дорослих від
освіти і праці відмічається зарубіжними вченими (Майясов, Бауер,
Фрібель). За даними Майясова, що підтверджує результати наших
досліджень, дорослі з неповною середньою освітою мають більш низькі
показники інтелектуального розвитку порівняно з освіченими. Бауер
вважає, що інтелект дорослих з тривалим періодом навчання має схожі риси
з інтелектом тих, професія котрих пов’язана з розумовою діяльністю.
Фрібель стверджує, що у дорослих, які належать до однієї вікової групи,
але мають різний рівень освіти, показники розвитку інтелекту не
співпадають.
У нашому дослідженні при співставленні показників інтелектуального
розвитку груп з однаковим рівнем освіти, але різних за віком, отримані
дані свідчать, що у старших людей рівень розвитку інтелекту був вищим.
Це пояснюється впливом праці і життєвого досвіду.
При цьому важливо враховувати, наскільки праця людини є творчою, бо саме
творча праця впливає на розвиток творчого мислення, на ставлення до
праці, на розширення духовних інтересів і запитів, на розвиток
практичного і технічного мислення, технічної творчості, важливих якостей
людського розуму: критичності, гнучкості, глибини, широти, які край
необхідні майже у всіх професіях.
Інтелект тісно пов’язаний із здібностями, особливо загальними. Наявність
глибоких знань, широко розумового кругозору, ініціативи, активності –
усе це показники розвитку загальних здібностей, що впливають на
спеціальні здібності. Сприятливими умовами для формування загальних і
спеціальних здібностей, які вкрай необхідні для оволодіння
професіоналізмом, є поєднання загальної освіти і спеціальної підготовки,
пов’язаної із професійною діяльністю. У цих умовах розвиваються не лише
здібності, а проявляється активна життєва позиція, виникають нові
стимули, що змінюють мотиваційну сферу особистості.
Таким чином, як свідчать матеріали проведених досліджень, двофазність
розвитку психічних функцій – це механізм, який забезпечує як загальний,
так і спеціальний розвиток людини. У процесі розвитку дорослої людини
відбувається нарощування потенційних можливостей функцій, стабілізація,
зниження рівня, посилення чи ослаблення нерівномірності розвитку. Що
стосується вікових періодів, то найбільш сприятливими до засобів впливу
є 18-25-річні люди. У цей період поряд із фронтальним прогресом функцій
відбувається і їх спеціалізація. У подальших періодах, після 30 років,
друга фаза розвитку функцій стає визначальною разом із показниками
життєвого досвіду і професійної майстерності.
Ось чому саме розробка основ педагогічної психології дорослих
безпосередньо пов’язана із вирішенням проблем вікової психології
дорослих, а на їх основі акмеології, котра повинна відповісти на багато
питань, що стосуються можливостей розвитку дорослих людей у пору
розквіту їх творчих сил, визначити міру людських ресурсів, які
по-різному проявляються під впливом різноманітних факторів у різні
періоди життєвого циклу людини.
ЛІТЕРАТУРА
Ананьєв Б.Г. Интеллектуальное развитие взрослых как характеристика
обучаемости // Сов. педагогика. – 1969, № 10.
Бодалёв А.А. О предмете акмеологии. // Психологический журнал. – Т.14,
№5, 1993.
Кузьмина Н.В. Предмет акмеологии. СПб акмеологическая академия, 1995. –
24с.
Кумбс Ф. Кризис образования в современном мире. – М., 1970.
Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми. – Чернівці,
1996.
Степанова Е.И. Умственное развитие и обучаемость взрослых. – Л., 1981.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
