.

Структура діяльності вчителя в навчальному процесі

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
313 3994
Скачать документ

Структура діяльності вчителя в навчальному процесі

Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну
діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу
не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст
керівництва полягає в тому, що вчитель е насамперед організатором і
керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони
можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна
дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування
домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання).
Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти,
коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про
розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів.

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати
загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із
загальної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої
особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету
свого предмета і кожного уроку.

Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. А.
Макаренко справедливо зауважив, що учні вибачать своїм учителям і
суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, проте не вибачать
поганого знання своєї справи.

Здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання потребує від
учителя певних знань із суміжних дисциплін. Учителю фізики не можна не
знати періодичного закону Д. Менделєєва, а вчителеві хімії — основ
квантової механіки, учитель літератури не може обійтися без знання
історії, а викладач історії — без знання географії. Особлива роль
належить методичній підготовці вчителя. Адже недостатньо мати знання зі
свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у
процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель
повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику
організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки — підґрунтя розвитку
педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є
досвід роботи самого вчителя і його колег. Він потребує постійного
аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього
кращого і прогресивного.

Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати
особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю
(учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями,
управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп
навчально-пізнавальної діяльності тощо).

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності
(тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію
діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю
за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі,
безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.

Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості
учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення
учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність;
фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та
активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній
діяльності; належний рівень розвитку.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні
використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення учнів до
навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації,
якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично
значущі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне
ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати
труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом;
висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло
навчальної діяльності учнів; колективний характер навчальної діяльності
створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед
однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного
ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної
діяльності; справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його
позитивне ставлення до навчання.

Дитина за своєю природою — істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй
притаманні нормальна увага, уява, пам’ять, мислення та інші психічні
якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом учителя (прийняття
пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних
дій і операцій для розв’язання поставлених завдань; регулювання
навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз
результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом
учителя);

2. Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (планування або
конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її
методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності;
саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).

Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання
— осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення — застосування на
практиці.

Сприймання — відображення предметів І явищ навколишнього світу, що діють
у даний момент на органи чуття людини.

Цьому передує: підготовка учнів до участі в процесі навчання; формування
активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності;
створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід;
зосередження уваги учнів на об’єкті пізнання. Така підготовка позитивно
впливає на навчально-пізнавальну діяльність учнів. Тому новий навчальний
матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його,
акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід
«очистити» цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно
самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і
легку для запам’ятовування структуру, відмінну від структури інших
одиниць інформації.

Найважливіше на цьому етапі — перше враження учня від навчальної
інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно
бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі
навчальної інформації (90% отримуваної людиною інформації — зорова).

Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної діяльності,
спрямований на розкриття Істотних ознак, якостей предметів, явищ І
процесів та формулювання теоретичних понять, Ідей, закон/в.

Розуміння — мислительний процес, спрямований на виявлення Істотних рис,
властивостей І зв’язків предметів, явищ І подій дійсності.

Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо
домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес
складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння
(осягнення). Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння
навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції,
дедукції.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального або
від менш загального до більш загального знання, а ‘ також продукт
розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ
дійсності.

Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на
найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які
найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний
характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності
пізнавальної діяльності учнів.

На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення
одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак). Розрізняють
два види абстрагування: виокремлення істотних ознак (позитивне
абстрагування), виокремлення і відхилення неістотних ознак (негативне
абстрагування). У деяких випадках осмислення й узагальнення залежать від
уміння вчителя поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується
на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання
порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається
систематизація навчального матеріалу, в основі якої — класифікація
фактів, явищ, процесів.

Закріплення знань, умінь і навичок — спеціальна робота вчителя щодо
реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального
матеріалу.

Запам’ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та
осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним володів. Тому
вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від
кількості та якості цього матеріалу, а також від емоційного стану учнів.
Важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.

Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути
правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому
залежно від остаточного результату, не допускати механічного
запам’ятовування.

Застосування знань, умінь І навичок — перехід від абстрактного до
конкретного.

Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на
лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та
ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв’язанні
варіативних завдань. Особливе значення для повноцінного застосування
знань на практиці мають між предметні зв’язки, вирішення різних життєвих
завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних
навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації
навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх
самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає учня вчитися. Він
безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й
позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів класифікують як
пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість,
інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у
розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні
почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички,
застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості,
інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального
матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між учителем і учнями.
Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому
викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту
здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних
ігор.

Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм походженням і змістом
ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов’язані з широкими
суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а
саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви
тривожності, мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні.

К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів
навчання, писав: «Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не
добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити
своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в
громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар
пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим
чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю» .

Народна педагогіка про процес навчання

Наука не пиво: в рот не віллєш. Нема науки без муки. Гарно того вчити,
хто хоче знати. Доки не намучишся, доти не научишся.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020