.

Суть і основні види контролю успішності учнів

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
278 4355
Скачать документ

Суть і основні види контролю успішності учнів

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних
завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю.
Обов’язковим компонентом цього процесу є контроль знань, умінь та
навичок, тобто перевірка його результативності.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням —
забезпечення його ефективності приведенням до системи знань, умінь,
навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці,
стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до
самоосвіти.

Контроль знань учнів складається з: перевірки — виявлення рівня знань,
умінь та навичок; оцінки — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;
обліку — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі,
щоденнику учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі навчання
розв’язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття,
усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання Інформації про характер
самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності
організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня
правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок.
Ці та інші завдання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною
дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчальну), суть якої в тому,
що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь
товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання,
доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів.
Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення
вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється
також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений
матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і
навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) виховну, яка виходить
з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки.
Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому
оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої
самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої
труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це
сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваючу
— в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема
вміння аналізу і синтезу, порівняння І узагальнення, абстрагування і
конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність,
мовлення, пам’ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю
виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів,
встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані
на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє
розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оцінювальну —
об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;
е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів,
що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі
вчитель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання,
вдосконалює навчальну діяльність учнів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний,
періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль здійснюють переважно з діагностичною метою перед
вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з’ясування
загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію
їх навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він
полягає в систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю
учнів на уроці.

Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань
учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань
управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й оцінку знань та
умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення,
наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці
знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що
полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і
спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така
система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні
підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на
поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі
учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість
занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх
проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація
проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням
(задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації;
умовами оцінювання. Якщо темою передбачено виконання учнями практичних,
лабораторних робіт та інших обов’язкових практичних завдань, то їхнє
виконання є обов’язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отримали бали на
початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового його доопрацювання; їм
надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної
атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення
атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального
року. Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами
тематичного оцінювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки
виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й
компетенції, тобто загальної здатності, що базується на знаннях,
досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

— соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути
активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні
конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку
демократичних інститутів суспільства;

— полікультурні — стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до
їхньої мови, релігії, культури тощо;

— комунікативні — передбачають опанування важливими у роботі і
суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома
мовами;

— інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному
суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технлогіями,
умінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну
інформацію;

— саморозвитку та самоосвіти, пов’язані з потребою і готовністю постійно
навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та
суспільному житті;

— компетенції, що реалізується у прагнені і здатності до раціональної
продуктивної, творчої діяльності.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення
контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм
самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна);
використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів
контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова,
програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу
навчання.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед
яких:

Індивідуальний характер контролю успішності: виявлення знань кожного
учня, його успіхів чи невдач; знання рівня самостійності учня в
пізнавальному процесі, характеру труднощів, як він їх долає і якої
допомоги потребує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле
формулювання запитань, використання додаткових запитань під час
опитування слабших учнів та ін.

Систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки,
створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не
знати — соромно»; систематичне опитування за допомогою самостійних
міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і
учням, які доповнювали відповіді інших, були активними на уроці;
приділення особливої уваги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної
діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать
матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, і
намагаються визначити наперед, коли і з якого предмета будуть опитувати.
Щоб запобігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування.

Достатня кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються
насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його
доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках.

Дотримання об’єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється
тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився
на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб’єктивні чинники, особисті
мотиви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог
обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки
своїх знань.

Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм
оцінок з кожного предмета, подолання крайнощів в оцінюванні — надмірної
вимогливості або поблажливості.

Оптимізація контролю успішності учнів: розробка методики контролю, яка б
передбачала мінімальні затрати зусиль і часу педагогів та учнів для
отримання обов’язкових відомостей, запобігала переобтяженню їх
виконанням зайвих завдань.

Гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його
знань, обґрунтування виставленої йому оцінки, позитивного і недоліків у
його відповіді.

Всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоретичних знань, умінь
та навичок, застосування їх на практиці, навичок самостійної роботи
учня.

Тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, проводячи
контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми,
тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються.

Дотримання етичних норм: а) віра педагога в можливість учнів навчатися
(вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про
можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що
вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і
невдач учнів; б) педагогічний такт: доброзичливість і делікатність у
ставленні до учнів; відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння
визнати свої помилки.

Оцінювання у цілому має ґрунтуватися на позитивному принципі, що
передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його
невдач.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020