Суть і основні види контролю успішності учнів (реферат)

Реферат на тему:

Суть і основні види контролю

успішності учнів

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних
завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю.
Обов’язковим компонентом цього процесу є контроль знань, умінь та
навичок, тобто перевірка його результативності.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням —
забезпечення його ефективності приведенням до системи знань, умінь,
навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці,
стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до
самоосвіти.

Контроль знань учнів складається з: перевірки — виявлення рівня знань,
умінь та навичок; оцінки — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;
обліку — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі,
щоденнику учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі навчання
розв’язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття,
усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання Інформації про характер
самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності
організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня
правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок.
Ці та інші завдання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною
дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчальну), суть якої в тому,
що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь
товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання,
доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів.
Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення
вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється
також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений
матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і
навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) виховну, яка виходить
з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки.
Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому
оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої
самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої
труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це
сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваючу
— в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема
вміння аналізу і синтезу, порівняння І узагальнення, абстрагування і
конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність,
мовлення, пам’ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю
виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів,
встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані
на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє
розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оцінювальну —
об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;
е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів,
що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі
вчитель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання,
вдосконалює навчальну діяльність учнів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний,
періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль здійснюють переважно з діагностичною метою перед
вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з’ясування
загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію
їх навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він
полягає в систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю
учнів на уроці.

Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань
учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань
управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й оцінку знань та
умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення,
наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці
знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що
полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і
спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така
система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні
підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на
поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі
учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість
занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх
проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація
проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням
(задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації;
умовами оцінювання. Якщо темою передбачено виконання учнями практичних,
лабораторних робіт та інших обов’язкових практичних завдань, то їхнє
виконання є обов’язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отримали бали на
початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового його доопрацювання; їм
надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної
атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення
атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального
року. Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами
тематичного оцінювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки
виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й
компетенції, тобто загальної здатності, що базується на знаннях,
досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

— соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути
активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні
конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку
демократичних інститутів суспільства;

— полікультурні — стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до
їхньої мови, релігії, культури тощо;

— комунікативні — передбачають опанування важливими у роботі і
суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома
мовами;

— інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному
суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технлогіями,
умінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну
інформацію;

— саморозвитку та самоосвіти, пов’язані з потребою і готовністю постійно
навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та
суспільному житті;

— компетенції, що реалізується у прагнені і здатності до раціональної
продуктивної, творчої діяльності.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення
контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм
самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна);
використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів
контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова,
програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу
навчання.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед
яких:

Індивідуальний характер контролю успішності: виявлення знань кожного
учня, його успіхів чи невдач; знання рівня самостійності учня в
пізнавальному процесі, характеру труднощів, як він їх долає і якої
допомоги потребує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле
формулювання запитань, використання додаткових запитань під час
опитування слабших учнів та ін.

Систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки,
створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не
знати — соромно»; систематичне опитування за допомогою самостійних
міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і
учням, які доповнювали відповіді інших, були активними на уроці;
приділення особливої уваги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної
діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать
матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, і
намагаються визначити наперед, коли і з якого предмета будуть опитувати.
Щоб запобігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування.

Достатня кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються
насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його
доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках.

Дотримання об’єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється
тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився
на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб’єктивні чинники, особисті
мотиви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог
обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки
своїх знань.

Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм
оцінок з кожного предмета, подолання крайнощів в оцінюванні — надмірної
вимогливості або поблажливості.

Оптимізація контролю успішності учнів: розробка методики контролю, яка б
передбачала мінімальні затрати зусиль і часу педагогів та учнів для
отримання обов’язкових відомостей, запобігала переобтяженню їх
виконанням зайвих завдань.

Гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його
знань, обґрунтування виставленої йому оцінки, позитивного і недоліків у
його відповіді.

Всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоретичних знань, умінь
та навичок, застосування їх на практиці, навичок самостійної роботи
учня.

Тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, проводячи
контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми,
тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються.

Дотримання етичних норм: а) віра педагога в можливість учнів навчатися
(вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про
можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що
вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і
невдач учнів; б) педагогічний такт: доброзичливість і делікатність у
ставленні до учнів; відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння
визнати свої помилки.

Оцінювання у цілому має ґрунтуватися на позитивному принципі, що
передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його
невдач.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю

Суть і основні види контролю успішності учнів

Контроль знань учнів складається з: перевірки — виявлення рівня знань,
умінь та навичок; оцінки — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;
обліку — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі,
щоденнику учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі навчання
розв’язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття,
усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання інформації про характер
самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності
організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня
правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок.
Ці та інші завдання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною
дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчальну), суть якої в тому,
що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь
товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання,
доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів.
Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення
вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється
також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений
матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і
навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) виховну, яка виходить
з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки.
Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому
оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої
самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої
труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це
сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваючу
— в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема
вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і
конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність,
мовлення, пам’ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю
виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів,
встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані
на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє
розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оцінювальну —
об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;
е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів,
що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі
вчитель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання,
вдосконалює навчальну діяльність учнів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний,
періодичний, підсумковий види контролю. Попередній контроль здійснюють
переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на
початку уроку, семестру для з’ясування загального рівня підготовки учнів
з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної
діяльності.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

— компетенції, що реалізується у прагнені і здатності до раціональної
продуктивної, творчої діяльності.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед
яких:

Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та
навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного
ставлення до навколишньої дійсності.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів характеризуються
кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в
оцінці успішності.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які
відображають їх об’єктивні знання, уміння та навички.

Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а
також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів
відповідно до вимог шкільних програм.

В. Сухомлинський вважав, що «найголовніше заохочення і найсильніше (та
не завжди дійове) покарання в педагогічній практиці — оцінка. Це
найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння
і культури»1.

З метою забезпечення об’єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень
учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування
особистих досягнень учнів.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

— характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна,
повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

— якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість,
дієвість, системність, узагальненість, міцність;

•— ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і
навичок;

— рівень оволодіння розумовими операціями: вміння

аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати,
робити висновки тощо;

— досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати
гіпотези, розв’язувати проблеми);

— самостійність оцінних суджень.

На основі цих орієнтирів виділяється чотири рівні навчальних досягнень
учнів, які характеризуються такими показниками:

I рівень — початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального
матеріалу — елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими
уявленнями про предмет вивчення;

II рівень — середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал,
здатний розв’язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями
навчальної діяльності;

III рівень — достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ,
закономірностей, зв’язків між ними, а також самостійно засвоює знання в
стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом,
абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти
допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна,
обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно
здійснювати основні види навчальної діяльності;

IV рівень — високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими,
системними; учень вміє застосовувати знання творчо, його навчальна
діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно
оці-нюватирізноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і
відстоювати особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають критерії оцінювання навчальних досягнень
учнів за 12-бальною шкалою.

Рівні навчальних досягнень Бали Загальні критерії оцінювання навчальних
досягнень учнів

І. Початковий 1 Учень може розрізняти об’єкт вивчення і відтворити деякі
його елементи

2 Учень фрагментарне відтворює незначну частину навчального матеріалу,
має нечіткі уявлення про об’єкт вивчення, виявляє здатність елементарно
викласти думку

3 Учень відтворює менше половини навчального матеріалу; з допомогою
вчителя виконує елементарні завдання

II. Середній 4 Учень знає близько половини навчального матеріалу,
здатний відтворити його відповідно до тексту підручника або пояснення
вчителя, повторити за зразком певну операцію, дію

5 Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й
неточностями дати визначення понять, сформулювати правило

6 Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального
матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. 3
допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та
робити висновки. Вміє застосовувати знання при розв’язуванні задач

Ш. Достатній 7 Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал,
розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні
приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у
стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії

8 Знання учня є достатньо повними, він вільно застосовує вивчений
матеріал у стандартних ситуаціях, вміє аналізувати, встановлювати
найсуттєвіші зв’язки і залежності між явищами, фактами, робити висновки,
загалом контролює власну діяльність. Відповідь його повна, логічна,
обґрунтована, але з деякими неточностями

9 Учень вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо
змінених ситуаціях, вміє аналізувати і систематизувати інформацію,
використовує загальновідомі докази у власній аргументації

IV. Високий 10 Учень володіє глибокими і міцними знаннями, здатний
використовувати їх у нестандартних ситуаціях. Самостійно визначає окремі
цілі власної навчальної діяльності, критично оцінює окремі нові факти,
явища, ідеї

11 Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано
використовує їх у нестандартних ситуаціях, уміє знаходити джерело
інформації та аналізувати її, ставити і розв’язувати проблеми. Визначає
програму особистої пізнавальної діяльності; самостійно оцінює
різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них

12 Учень має системні, дієві знання, виявляє неординарні творчі
здібності у навчальній діяльності, вміє ставити і розв’язувати проблеми,
самостійно здобувати і використовувати інформацію, виявляє власне
ставлення до неї. Розвиває свої обдарування і нахили

Відповідно до розглянутих загальних критеріїв до кожного навчального
предмета розроблені конкретні критерії, які слугують нормами оцінок.

Норми оцінок — конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з
різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу.

На виставлення оцінки не повинні впливати й «ефекти суб’єктивізму»:
сукупності — учень має високі оцінки з багатьох предметів, і вчителеві
«незручно» виставляти нижчу, або навпаки, особливо коли йдеться про
підсумкові оцінки; контрасту — клас слабенький, а один учень дещо
вирізняється рівнем знань, і йому нерідко виставляють завищені оцінки;
соціального стану — буває, на оцінці позначається те, дитина яких
батьків відповідала; ідеалу — вчителі подекуди керуються принципом, що
«математику один Господь знає на п’ятірку, вчитель — на четвірку, а
прості смертні — тільки на нижчі оцінки»; голосу — роздратованість надто
голосною чи тихою відповіддю учня; очікування — вчитель сподівався на
кращу чи гіршу відповідь; надмірної поблажливості чи суворості та ін.
Такі суб’єктивні моменти перешкоджають об’єктивному оцінюванню знань,
умінь та навичок учнів.

Суб’єктивізм і формалізм у перевірці та оцінюванні знань учнів можна
подолати, виставляючи оцінку лише за наявний рівень знань, умінь та
навичок, а не за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі;
недопускаючи впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та
ін.); подоланням хаотичності у виставленні оцінок заради оцінок; не
допускаючи невмотивованості оцінок; використанням результатів перевірки
для вдосконалення навчального процесу; подоланням орієнтування на
середній бал; веденням тематичного обліку знань, умінь і навичок1.

Загалом зміст і методика контролю на всіх етапах навчання мають
спонукати учнів до пізнавальної діяльності, сприяти їх самостійності та
активності, свідомому засвоєнню знань, умінь і навичок.

ooe>

?kd?

?ачає такі види роботи: щоденний вплив на підготовку учнів кожного класу
до уроків, неприпустимість виставляння необґрунтованих оцінок за
семестр; ведення загалом по гімназії і в кожному класі зокрема якісного
рейтингу успішності учнів. На початку кожного семестру учні мають змогу
побачити результати своєї навчальної діяльності за семестр на тлі класу
і всієї школи; складання для кожного класу психолого-педагогічної карти,
в якій повинні бути відображені природні задатки та можливості учнів.
Порівняння даних про учня з цієї карти з результатами якісного рейтингу
дає змогу зробити висновок, в якому режимі він працює, впливати на його
роботу з метою наближення її до оптимального рівня; складання таблиці
якості знань учнів з кожного предмета за кожний семестр і за рік для
характеристики роботи вчителів; систематичне проведення контрольних
зрізів знань, які допомагають порівняти показник їх якості, поданий
учителем у попередній таблиці, з результатами даної перевірки. Це
спонукає вчителів до об’єктивності в оцінюванні знань учнів; анонімне
анкетування учнів з метою визначення рейтингу предметів та рейтингу
вчителів, сильних і слабких сторін роботи школи, потреби та участі учнів
у позаурочних заходах, їх пропозицій щодо вдосконалення
навчально-виховного процесу.

У школах вдаються й до такої форми перевірки й оцінювання знань учнів,
як заліки у старших класах. Заліки проводять з великих тем або розділів
навчальної програми. Термін складання заліку оголошують заздалегідь. До
заліку вчитель викладає матеріал, який може становити певні труднощі під
час самостійного опрацювання учнями, організовує їх самостійну роботу,
навчає методів і прийомів пізнавальної діяльності, консультує,
інструктує та контролює їх.

Під час залікових занять, на які відводиться певний час, кожному учневі
виставляють оцінку за усну або письмову відповідь з матеріалу, засвоєння
якого підлягає контролю, з урахуванням того, як він працював на уроках
під час вивчення теми чи розділу. Залік може бути виставлено і без
підсумкового контролю за умови систематичної роботи учня.

Для ефективного проведення уроків-заліків слід враховувати специфіку
навчального предмета, кожної теми.

Щоб об’єктивно оцінити знання учнів, треба перевірити засвоєння
теоретичного матеріалу та вміння застосовувати його у стандартних і
нестандартних ситуаціях. З цією метою проводять урок-залік з
використанням магнітофона або кодоскопа. Добирають 10—12 запитань різної
складності, що потребують не лише відтворення знання про явище, закон чи
формулу, а й застосування до пояснення певного факту і записують їх на
магнітофон з інтервалом 40—70 секунд. Крім того, учні повинні ще
розв’язати дві задачі: просту й підвищеної складності. Урок проводять у
такий спосіб: половина учнів працює з магнітофоном (пишуть диктант з
фізики), інші розв’язують задачі, відтак міняються ролями. І запитання,
і задачі вчитель готує у двох варіантах, що унеможливлює списування.
Робота з магнітофоном потребує особливої пильності. Діти, які не встигли
запам’ятати зміст запитання, звертаються по допомогу до товаришів і тому
не можуть відповісти на запитання протягом паузи.

Залік проводять і в такий спосіб. Клас ділять на ланки по 3—4 учні. У
кожній ланці є ланковий, який добре засвоює матеріал, уміє розв’язувати
задачі. Йому доручають опитати членів своєї ланки й оцінити їхні знання
таким чином. Учень, який складає залік, має картку з номерами запитань і
задач, що охоплюють дану тему. Біля кожного запитання ставлять
відповідний символ, що означає: «учень знає питання», «знає слабко», «не
знає». Заповнені ланковим картки збирає вчитель. Самі ж ланкові
складають залік пізніше. Враховується їхня активність під час вивчення
теми, виконання ними лабораторних робіт тощо.

Залік можна проводити за допомогою карток. Для цього складають їх 6—8
варіантів, що містять рівневі запитання і задачі (як правило, їх п’ять).
Картки розкладають на робочих місцях так, щоб унеможливити спілкування
між учнями, які отримали однакові варіанти, тобто забезпечити повну
самостійність і запобігти списуванню, що дає змогу об’єктивно оцінити
знання кожного учня і за потреби організувати окремим із них додаткові
заняття і повторний залік1.

Підсумковим видом контролю є екзамен. Відповідно до Інструкції про
екзамени, переведення та випуск учнів загальноосвітніх
навчально-виховних закладів України за курс неповної загальної середньої
освіти складають екзамени з української мови, математики, біології,
географії, іноземної мови або однієї з гуманітарних дисциплін за вибором
учнів; за курс повної загальної середньої освіти — з української мови і
літератури, історії України і трьох предметів за вибором учнів.

Екзамени проводять відповідно до розкладу, в якому передбачено час на
самостійну підготовку і на консультації. Розклад випускних екзаменів
визначає Міністерство освіти і науки України.

Письмовий екзамен складає весь клас одночасно. Зміст контрольних завдань
для письмового випускного екзамену складає Міністерство освіти і науки
України, а для перевідних — педагоги школи. Усні екзамени проводять за
білетами, які заздалегідь публікують у педагогічній пресі. Приймають
екзамени вчителі, які викладали ці навчальні предмети. На екзамені, крім
екзаменатора, присутній асистент. Випускні екзамени приймає атестаційна
комісія.

Для підготовки та успішного складання екзаменів необхідно, щоб: учні
сумлінно впродовж навчального року працювали над засвоєнням навчального
матеріалу; розклад складання екзаменів передбачав достатньо часу для
повторення та систематизації навчального матеріалу, засвоєння якого
підлягає контролю; учні були проінструктовані щодо організації
самостійної підготовки до екзамену з кожного предмета; батьки учнів були
ознайомлені з правилами поведінки у цей відповідальний для їх дітей
період.

Учні перевідних і випускних класів середніх загальноосвітніх
навчально-виховних закладів звільняються від перевідних і випускних
екзаменів за станом здоров’я згідно з Переліком захворювань, в тому
числі ті, які проживають чи проживали у зонах безумовного або
гарантованого добровільного відселення у зв’язку з аварією на
Чорнобильській АЕС. Звільнення учнів за станом здоров’я від уроків праці
та фізичної культури не може бути підставою для звільнення їх від
екзаменів.

Від перевідних і випускних екзаменів звільняються учні загальноосвітніх
санаторних шкіл-інтернатів для хворих дітей на період перебування іх у
цих закладах, шкіл-інтернатів для дітей з церебральним паралічем і
наслідками поліомієліту, тяжкими порушеннями мовлення, затримкою
психічного розвитку, глухих і зі слабким слухом, сліпих і зі слабким
зором, а також учні вечірніх (змінних) спеціальних шкіл для сліпих і зі
слабким зором, глухих і зі слабким слухом, а також жінки — учениці
вечірніх (змінних) і заочних шкіл, які перебувають у відпустці на час
вагітності та догляду за дитиною.

Зарубіжна практика контролю успішності учнів

У зарубіжних країнах для перевірки й оцінювання знань учнів
використовують різноманітні тести. За формою ці тести складають таким
чином, щоб учень міг вибрати варіант відповіді з пропонованих, а саме:
написання дуже короткої відповіді, вписування пропущеного слова,
дописування пропущених букв та ін. Тести друкують у вигляді окремих
збірників, вони також можуть входити до комплекту навчально-дидактичних
матеріалів з окремої навчальної дисципліни й видаватися разом з
підручником. Усну перевірку багато педагогів вважають лише допоміжним
засобом контролю сумлінності учня в процесі навчання і оцінки за неї
майже ніколи не виставляють.

Система оцінювання знань у різних країнах має свої особливості.
Наприклад, 100-бальна система підсумовування очок, якими окремо оцінюють
завдання різної складності: легкі — 5, важчі — 20 очок та ін. Цікавою є
система оцінювання знань у Німеччині. Найвища оцінка — 1, найнижча — 6.
Кожній оцінці відповідає певна кількість балів з урахуванням так званої
тенденції оцінки. Наприклад, бали 15, 14, 13 відповідають відмінній
оцінці «1»; 12, 11, 10 — «2»; 9,8, 7 — «З»; 6, 5, 4 — «4»; 3, 2, 1 —
«5»; О балів сигналізує про цілковиту відсутність знань з предмета і
означає оцінку «6». Під час атестації учнів оцінки виставляють лише в
балах.

У школах США великого значення надають інформуванню учнів про їхні
успіхи в навчанні, можливості порівняти свою роботу з роботою
однокласників, розкривши загальну картину розподілу виставлених (за
тестуванням) оцінок. Кожен учень може переконатися, до якої категорії
потрапляють результати виконаного ним тесту. Наприклад: 90—100 балів — 3
учні; 80—89 — 7 учнів; 70—79 — 16 учнів; 60—69 — 2 учні; 50—59 — 1 учень
(всього у класі 29 учнів). Такий розподіл оцінок за категоріями
демонструє учневі його становище порівняно з іншими. Ця картина може
бути детальнішою і кориснішою для учнів, якщо оперувати інтервалами в
п’ять, а не в десять балів. Середній бал можна виводити кожному учневі
за тиждень чи за інший період. Відтак на дошці розподіляють «середні»
оцінки всього класу. Таким чином, кожен учень має чітке уявлення про
свою успішність порівняно з іншими.

У школах США дітей не викликають до дошки, не опитують. Закони деяких
штатів забороняють повідомляти будь-кому оцінки учня без письмового
дозволу батьків.

Неуспішність учнів і шляхи її подолання

Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтовно досліджували відомі
вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними,
контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить
приблизно 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою ускладнює
роботу вчителя.

У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які
характеризують це явище: неуспішність і відставання. В. Цетлін дає таке
їх визначення.

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти,
фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці
чверті, півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних
етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для
визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов’язані. Неуспішність — наслідок
процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому
розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18,
негативному ставленні до навчання — 14, негативному впливі сім’ї,
однолітків — 13, великих прогалинах у знаннях •— 11, слабкому здоров’ї,
втомлюваності — 9, слабкій волі, недисциплінованості — 8%.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке
відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або
постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне
відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна
подолати.

В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у навчанні: а) не може
пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв’язання
самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв’язання;
б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти
правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; в)
пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук,
потрібні напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно
(міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не
контролює себе; ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи,
сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила,
пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат
і хід роботи; д) не може відтворити визначення понять, формул, доведень,
викласти систему понять, відійти від готового тексту; е) не розуміє
тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця

сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних
предметів.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки
фізичного та психічного розвитку (слабке здоров’я, нерозвинута пам’ять і
мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень
вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі,
недисциплінованість, відсутність почуття обов’язку і відповідальності);
3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до
знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація
індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка
підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім’ї (низький
матеріальний рівень життя сім’ї, негативне ставлення батьків до школи,
відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і
дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке
здоров’я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у
дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі
частіше, ніж у дівчат.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну
роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання
сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці;
посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на
окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних
заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного;
контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з
одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення
методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу,
розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у
знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи,
спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати
стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо
усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх
учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та
навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву,
пам’ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують
інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до
неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з
невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх
проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях.
Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є
обов’язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих
занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не
знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен
відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів
заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні
уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо
завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є
допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили,
бажання працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і
водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять
спосіб розв’язання задач, працюють більше, повільнішими темпами.
Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять
розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує
новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на
її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги
на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне
вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з
методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення
внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна
підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він
зобов’язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти
встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному
конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити
до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість,
доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи
вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл
мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися
непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також
з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого
класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення,
послаблення пам’яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх
до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги,
особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони
«вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і
можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна
однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість.
Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом,
використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час
вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп
засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом.
Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у
знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого
просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне
значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей).
У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо,
залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією
навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих
готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп’ютери для
індивідуальної роботи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter