.

Горобина звичайна (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
242 4123
Скачать документ

Горобина звичайна — Sorbus auciiparia L.

Родина розоцвітих — Rosaceae.

Дерево заввишки 4—15 м. Кора гладенька, сіра. Гілки пухнасті, бруньки
повстянисті, чорвувато-фіолетового кольору, конусовидні. Листки чергові,
неяарнонір-часті. Квітки дрібні, білі, запашні, зібрані у густі щитки.
Плід — ягодоподібний, дрібний, соковитий, кулькоподібний, блискучий,
оранжево-червоний, на смак гіркий, терпкий, після заморожування приємний
гіркувато-кислий. Ягоди зібрані у щитки. Горобина — добрий медонос.

Цвіте у травні—червні. Плодоносить наприкінці серпня — у вересні,
залишаються плоди до пізньої зими.

Росте на сонячних галявинах, на узліссі, на скелястих і кам’янистих
схилах, крутих берегах рік, у дрібнолистяних і хвойних лісах, у
перелісках і чагарниках. Культивують горобину у парках і садах як
декоративну рослину.

Райони поширення — вся територія СРСР, особливо Сибір, крім Крайньої
Півночі. У Криму росте особливий вид горобини з великими грушовидними
плодами (S. do-mestica L.)

Для виготовлення ліків використовують плоди (ягоди) горобини.

Збирають достиглі плоди, зриваючи їх з плодоніжок, наприкінці серпня і у
вересні—жовтні, зрізуючи щитки. Відбирають стиглі плоди і сушать,
попередньо прив’яливши,

в сушарках, у нежаркій печі, на листах, решетах
(розстилають тонким шаром і часто перемішують).

Містить вітамін С (до 160 м г%), каротин, цукор, гіркі і дубильні
речовини, яблучну і лимонну кислоти. В насінні є амігдалін і жирна олія.

З наукової точки зору у горобині цінують в’яжучу (протипроносну) і
вітамінну дію. Плоди горобини становлять певний інтерес для харчової
промисловості (свіжі плоди можна зберігати всю зиму у льохах), вони
входять до складу полівітамінних сумішей, з них виготовляють сиропи,
варення, пастилу. У народній медицині плоди горобини здавна
використовують для лікування цинги, як сечогінний і кровоспинний засіб,
у випадку захворювання печінки, при геморої.

Застосовують як сечогінний засіб — настій або відвар з 1 столової ложки
ягід горобини на 1 склянку води п’ють по 1 столовій ложці ‘3—4 рази на
день або п’ють настій суміші (по 1/2 столової ложки ягід горобини і
шипшини) на 2 склянках води по 1/4 склянки 2—3 рази на день.

Калина звичайна — Viburnum opulus L. Народні назви: калина, лісова
красуня.

Родина жимолостевих — Caprifoliaceae.

Невисокий (до 5 м), дуже гілчастий кущ. Кора зморшкувата, бурувата.
Листки супротивні, три- і п’ятилопатеві завдовжки 5—8 см,
крупнозубчасті, на верхівці загострені, зверху майже голі, зісподу —
опушені. Квітки білі, зібрані у щитковидні суцвіття. Плід — соковиті,
овальні, яскраво-червоні їстівні ягоди з кісточкою всередині.

Цвіте у травні — червні, плодоносить у серпні—вересні.

Росте в підлісках мішаних і листяних лісів, чагарникових заростях, у
ярах, на берегах річок і схилах гір.

Райони поширення — середня смуга лісової і лісостепової зон
Європейської частини СРСР, Кавказ, Сибір, Середня Азія. Збирають і
заготовляють на Україні (Крим), в Башкирії, Білорусії.

З лікувальною метою використовують кору калини. Кору збирають з молодих
стовбурів і гілок напровесні і на початку літа (квітень, травень,
червень) — у період руху соків, коли між корою і деревиною є волога і
кора легко відокремлюється від деревини. Здирають кору з калини так
само, як і з крушини. Кору можна здирати також восени із зрубаних
товстих гілок.

Сушать кору на вільному повітрі або у приміщенні, що добре
провітрюється, чи сушарках при температурі 40—45° С, розкладаючи її так,
щоб трубочки не потрапляли одна в одну. Запах калини своєрідний,
слабкий, на смак вона гіркувата, терпка. Висушена кора зеленувато-сірого
кольору, внутрішній бік — червонуватий.

У коренях і гілках калини є глюкозид вібурнін і понад 6% смоли, яка
містить органічні кислоти (оцтову, пальмітинову і мурашину), дубильні
речовини та інші речовини, що виявляють тонізуючу дію на матку,
зменшуючи кровотечу.

У ягодах калини є вітамін С; їх використовують у сумішах, чаях.

У медичній практиці калину використовують як кровоспинний засіб у
випадку кровотечі з матки, надмірних болісних менструацій і геморою.
Калина має деякі в’яжучі і заспокійливі властивості.

Застосовують: 1) під наглядом лікаря у випадку кровотечі з матки і
надмірних, болісних менструацій — відвар 1 столової ложки калинової кори
на 1 склянку води п’ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; рідкий
екстракт п’ють по 20—30 крапель 3 рази на день; суміш з 1 столової ложки
екстракту калинової кори і 1 столової ложки рідкого екстракту трави
грициків п’ють по 30 крапель 3 рази на день (їх можна купити в аптеці);

2) у випадку геморойної кровотечі — відвар 1 столової ложки кори на 1
склянку води п’ють по 1 столовій ложці 3 рази на день (або
використовують готові аптечні свічки, приготовлені з екстракту калинової
кори).

Мати-й-мачуха (підбіл) — Tussilago farfara L. Народні назви: білі
листки, білпух.

Родина складноцвітих — Compositae.

Багаторічна трав’яна рослина. Кореневище галузисте, повзуче. Напровесні
на стеблах з’являються поодинокі, дзвоникоподібні квіткові кошики, що
складаються із золотаво-нсовтих язичкових і трубчастих квіток.
Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені,
зісподу біло-повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити
до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.

Цвіте у березні—травні (перша квітка з’являється до появи листків).

Росте на глиняних і піщаних грунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах,
на залізничному насипі, по берегах рік і струмків, у хвойних лісах.

Для виготовлення ліків використовують квітки і листки підбілу.

Збирають квітки напровесні (березень—квітень) на початку цвітіння, в
суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не
слід плутати з квітками кульбаби. Листки зривають у червні до половини
черешка, коли вони ще порівняно малі і зверху на них е темно-зелений
цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки а бурими плямами
(іржею) і змішувати з листками білокопитника і т. д.

Квітки і лиетя сушать на вільному повітрі, на горищі, під залізним
дахом, у приміщенні, що провітрюється, розклавши квітки тонким шаром, а
листки — по 1—2 на папері. На смак листя гіркувате, без запаху.

Зберігають підбіл у сухому місці.

У листках і квітках підбілу є слизові речовини, вуглеводиста речовина
інулін, дубильні речовини, ефірна олія, гіркий глюкозид туси-лягін,
вітамін С, каротин, фітостерини фарадіол і тараксантин тощо. У народній
медицині відвар з підбілу давно використовувався для лікування дихальних
шляхів (бронхітів) як відхаркувальний і потогінний засіб, для лікування
катарів шлунка.

Застосовують як відхаркувальний і протикашлевий засіб — відвар 1
столової ложки листя на 1 склянку води п’ють по 1 столовій ложці 3—4
рази на день або п’ють настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки
листя підбілу, 2 столові ложки подорожника, 2 столові ложки локриці —
солодкого кореня) на 2 склянках води по 1/2 склянки 3—4 рази на день.

Листки підбілу входять до складу грудних чаїв № 1 і 2 і потогінних чаїв
№ 2 і 4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020