Реферат на тему:
Значення праць К. Галена
для розвитку анатомії
Клавдій Гален (Yalenus Claudius) (129-201, за іншими даними 130-200,
131-201) – філософ, природодослідник, класик античної медицини,
найвидатніший лікар-учений імператорського Риму, грек за національністю,
енциклопедист, праці якого користувалися безприкладними в історії
медицини авторитетом у всіх наступних поколінь лікарів протягом 13
століть, аж до епохи Відродження.
Гален народився в м. Пергамі (Мала Азія), був сином відомого архітектора
Нікона, людини високоосвіченої не лише в своїй галузі. Гален готувався
до діяльності філософа, але по випадковій причині (неправильно
тлумачений один його сон) він став медиком, хоча все життя зберігав
інтерес до філософії. У себе на батьківщині в Прегамі дістав гарну
філософську освіту. Він вивчав грецьку і римську філософію, парці
чотирьох найважливіших шкіл того часу: стоїчної, платонівської,
перипатетичної та епікурейської. Його керівниками були філософи Евдем і
Олександр Дамаскін. Ні одна з шкіл не дістала у нього переваги. Може
власне тому, що вчителями молодого Галена були представники різних
філософських шкіл, він не став послідовником ні одної з них. І все ж
таки вченню перипатетиків він віддавав перевагу і називав Аристотеля
своїм великим вчителем. Лише вивчивши філософію гален у 17 років почав
вивчати медицину. Багато подорожує і продовжує навчання в Смірні,
Коринфі, Александрії –центрі медичної науки того часу.
По поверненню в Пергам, Гален став лікарем гладіаторів протягом шести
років. Практика в школі гладіаторів збагатила його знання: він міг
бачити різні травми, спостерігати за хворими та пораненими, слідкувати
за перебігом різних хвороб.
В 164 році Гален відправився в Рим, де провів більше 30 років. У своїй
практичній діяльності користувався винятковою популярністю, був
двірським медиком кількох імператорів. За блискуче виконання своїх
обов’язків лікаря імператор Марк Аврелій нагородив його золотою медаллю
на золотому ланцюжку.
Гален розглядав медицину не як звичайне ремесло. Справжній лікар, вважав
він, повинен бути освіченою людиною, філософом (Quod optimus mecus sit –
quoque philosophus). Щоб опанувати медицину, потрібно довго і
наполегливо вчитися. Учнів медичної школи методиста Фессала в Римі, які
навчались основ медицини за 6 місяців, він називав “фассалівськими
віслюками”.
Гален зневажливо ставився до своїх колег, називав їх неуками, шахраями.
“Між робійниками і римськими лвкарями не існує іншої різниці, як тільки
та, що перші в горах, а другі в Римі роблять свої ганебні вчинки”, –
писав він про них. Взагалі, скромність не була йому властива. У свої
працях він багато говорить про свої блискучі діагнози і безпомилковість.
“Занімаючись медициною до старості, я до цього дня не мав приводу
червоніти за призначене мною лікування і діагноз – що, як бачив, бувало
з найславнозвіснішими лікарями”.
Свої праці він порівнював з працями Гіппократа. “Гіппократ накреслив
шляхи в медицині, а я виправив і удосконалив їх, як цезар Троян
удосконалив комунікаційні шляхи в римській державі”.
На противагу Епікурові й Асклепіду, які вважали, що організм людини, як
і все в природі, є випадковим скупчення атомів, що утворилося без участі
надприродних сил, Гален дивися на організм, як на дивне творіння,
побудоване з майстерністю, що перевищує всі людські можливості і є
найкращим підтвердженням існування вищого розуму. Як і Аристотель, він
вважав, що все в природі розумне, все має свої призначення.
Гален багато займався дослідженнями, чим значно розширив і поглибив
пізнання в області анатомії і фізіології. Анатомічні знання того часу
дістались в більшості під час розтину тварин при жертвоприношеннях, так
як внаслідок пересудів народних мас і релігіозних заборон е дозволялось
проводити розтини трупів людей. До часу перебування Галена в Александрії
і там не було дозволено розтини трупів навіть страчених злочинців. В
Римі Гален вивчав анатомію людини на поранених гладіаторах, на тілах
мертвих новонароджених, викинутих на вулицю, на страчених злочинцях і на
трупах під час війни. Частину своїх анатомічних знань Гален набрав,
розтинаючи трупи тварин, особливо мавп.
Гален був не лише сміливим експериментатором, а й сміливим досвідченим
хірургом. Яскраво свідчить про це його опис виконаної ним операції
розтину середостіння. “Молода людина дістала удар під час гімнастичних
вправ у грудину. Біль спочатку був незначним і лікування проводилось не
адекватно. Через чотири місяці на місці удару розвинувся абсцес.
Практикувались розрізи, поліпшення наставало швидко, але тривало не
довго: новий абсцес утворювався ще до повного закриття рани. На
консиліумі одноголосно було вирішено, що в процес втягнуто грудину, але
ніхто не насмілився зважитися витнути уражену кістку, оскільки зліва
було помітно пульсацію серця: всі боялися перфорації грудної клітки. Що
ж до мене, то я сказав, що готовий виконати цю резекцію, хоч,
безперечно, є велика небезпека перфорації, що зазначили всі лікарі, адже
не можна точно сказати, наскільки процес поширився по внутрішній
поверхні кістки. Я, проте, утримався дати запевнення щодо можливості
повного одужання. Коли я детально оглянув місце ураження, мені здалося,
що процес у кістці не поширюється за межі, які модна визначити із зовні,
і я остаточно вирішив, що необхідне хірургічне втручання, оскільки в
захворювання не втягнуті позаду грудини вени і артерії. Коли я витнув
уражену кістку в частині, де безпосередньо бере початок верхівка
перикарда, переді мною було оголене серце, оболонки його –
некротизовані, і тому я був песимістом щодо долі оперованого юнака.
Однак у короткий час настало повне одужання. Цього не було б, якби не
знайшлася людина, що зважилася на резекцію кістки”.
Висловлюючи цілком виправдане гордовите самозадоволення успіхом
виняткової для тих часів операції, Гален закінчує свій опис справедливим
зауваженням: “Отже, нічого такого не можна було б зробити, не знаючи
досконало анатомії.”
Можна лише дивуватися надзвичайно тонкому для того часу знанню Галеном
анатомії, яке він виявив при лікуванні софіста Павзанія, що описано ним
в “De locis affectis”. Павзаній втратив чутливість на двох пальцях і в
половині середнього пальця лівої кісті. До того як звернувся до Галена,
він протягом 30 днів лікувався у різних лікарів, які застосовували
“розсмоктувальні засоби на пальцях”. Розпитавши хворого, Гален дізнався,
що той перед захворюванням упав з воза на гострий камінь і забив спину.
Перші дні був сильний біль, який з часом заспокоївся, пізніше з’явилась
знечулення на пальцях. Гален поставив діагноз скірозного запалення, на
місці виходження нерва вище VІІ шийного хребця, призначив
розсмоктувальну терапію не на пальці, а на місці удару. Чутливість у
пальцях відновилась. С.Ковнер грунтовно розглядаючи анатомічні праці
Галена, вважає, що гален “хоч нерідко ідучи від тварин, робить висновки
щодо людей, проте він безсумнівно робив розтини і людських трупів”.
Можливо, гален відкрито не заявляв про такі свої розтини, оскільки в
його часи, це не тільки не схвалювалось, а й було небезпечно.
Гален не носив ім’я Клавдія. Це ім’я з’явилося в результаті неправильно
розшифрованого титулу “світліший”, “славніший” (Clarissimus – скорочено
Cl.), яке друкувалося на його працях починаючи з епохи Середньовіччя.
Гален написав більше 400 трактатів по медицині та філософії. Природньо,
що вчені з такою підготовкою, з такими даними відобразив в своїх працях
нові закономірності, нові явища. В своїх працях він узагальнив досвід
багатьох поколінь медиків, починаючи з Гіппократа. Багато загублених
творів медиків Александрії були відображені в книгах Галена і таким
чином збереглися. Гален систематизував основні положення античної
медицини в області анатомії, фізіології, поняття хвороби, терапії та
попередження захворювань і створив систему медичних поглядів. Ця система
в силу її теологічного напрямку дістала підтримку церкви і в
трансформованому вигляді впливала на розвиток медицини на протязі майже
півтори тисяч років.
Положення Аристотеля “природа все робить доцільно” було для Галена
основним. З нього він виходив у своїй дослідницькій роботі, у трактаті
“Про доцільність частин людського тіла”, який складається з 17 великих
розділів, досліджуючи функцію того чи іншого органа, того чи іншого
життєвого процесу, він не ставив для себе питання, чому і як
відбувається цей процес, а намагався лише з’ясувати, для чого він
призначений вищим розумом.
Трактат “Про діяльність частин людського тіла” починається розділом
“Про руку”. Не мають значення в даному випадку аналітичні посилки
Галена, які розкриває Везалій. Ці посилки викликані тим, що Гален давав
не опис людської руки, а опис передньої лапи мавпи “Я почав свій виклад,
– пише Гален, – з кісті як органа, найбільш властивого людини… З усіх
живих істот одна людина має руки, органи, які притаманні істоті
розумній. Так як вона володіє руками, то із всіх тварин, що рухаються,
вона одна стоїть вертикально на двох ногах”.
Власне філософська точка зору, бажання встановити зв’язок, встановити
причини явищ, побачити їх корні дозволили йому перетворити сучасників в
більш глибоносну понятті явищ людського організму, встановити залежність
будови органу від його функцій, встановити зв’язок між способом життя і
будовою тіла. Функція формує орган – це матеріалістичне твердження
лежить в основі багатьох роздумів Галена.
Ідея пристосування органів до умов життя, то в закритому вигляді то в
теологічній оболонці часто зустрічається у Галена. Концепція
цілеспрямованості всього живого несумісна з науковим поняттям
закономірності і причин явищ природи. Вона відштовхується від Галена
справжніх вчених, які мислили матеріалістично. Проте не можна зводити
світогляд Галена до цієї особистої її особливості. Трактування поглядів
Галена в більшості зводиться до того, що постійно підкреслюється і
випячується його ідеалістичні помилки, та при цьому забувають вказати,
що Гален все ж таки пізнавав явища матеріалістичним експериментальним
методом і приходив до матеріалістично правильним висновкам, які назавжди
ввійшли в науку.
При знайомстві з системою наукових поглядів Галена вражають широта,
перспективність, правильне рішення багатьох важливих питань медицини. Це
відноситься, наприклад, до вчення про пульс. З сучасних позицій, в
фізіології кровообігу, в понятті значення серця Гален був неграмотним.
Стінки лівого серця товщі й важчі за стінки правого, за Галеном для
того, щоб утримати серце у вертикальним положенні і врівноважити
незначну масу пневми, увібрану з повітря і розрідженої нею крові в
лівому серці з більшою масою крові у правому.
Основу життя організму людини становить на його думку душа, яка є
часткою всесвітньої душі – пневми. Ця пневма з повітрям надходить у
легені, з них – у серце, звідки розноситься по тілу артеріями.
У стінках вен, на думку Галена, є пори, щоб кров могла проникати крізь
них і живити тіло. Що ж до стінок артерій, то вони, навпаки, щільні, щоб
краще утримувати легку пневму, що міститься в них. “Центром кровоносної
системи” Гален вважав не серце, а печінку і кров, що утворюється в
печінці розноситься через серце по тілу, живить його, причому тіло
повністю вбирає всю кров і вона не вертається назад, а в печінці
утворюється наступна партія крові, яка вбиратиметься тілом. Ця схема
була загальновизнаною доти, доки працею В.Гарвея не було доведено
кровообіг (1628 р).
Не дивлячись на те що, Гален не знав законів кровообігу і те, що вивчав
серце бика, а не людини, йому вдалося встановити важливі факти: перед
серця скорочується раніше ніж шлуночки, в перестають битися останніми.
Гален правильно розглядав систему як активне скорочення внутрішніх шарів
міокарду. Він помилково вважав, що скорочення зовнішніх шарів міокарду
сприяє діастолі шлуночків серця. Він знав, що м’яз серця відрізняється
від посмугованого м’яза.
Вивченням анатомії займались і раніше (Гіппократ і Еразистрат), але вони
давали в своїх працях тільки теоретичні заключення, а Гален перейшов до
спостережень над живими тваринами. Бажання глибше розібратися в
життєдіяльності людського тіла привела Галена до методу порівняльної
анатомії, що дало результати: була можливість в експерименті на тваринах
дістати потрібну відповідь. Те, що він спостерігав на тваринах і
переносив на людину стало джерелом багатьох помилок Галена.
В ряді випадків він приписував людині те, що бачив у мавп або свиней.
Праці Галена свідчать про те, що він користувався людським скелетом,
який зібрав з кісток різних людей: власне він вказував на те, що в Римі
на відміну від Александрії остеологію вивчати тяжко, тому що неможливо
мати скелет. Сам Гален вказував на те, що він анатологію вивчав на
поранених гладіаторах та страчених грабіжниках.
Гален писав, що нижня щелепа складається з двох кісток, а Абд ал-Латиф
оглянувши 250 щелеп людей, які загинули від голоду побачив тільки одну.
Його відкриття було рівносильне святотатству.
Більше тисячоліття погляди Галена на будову людини вважались правильними
і тільки після появи відомої праці Везалія, в якій міститься опис більше
200 помилок.
І все ж таки Гален вніс свій вклад в розвиток анатомії. Він описав
багато костей, перший описав окістя, м’язи спини, участь в акті дихання
шийних, міжреберних м’язів і діафрагми, описав голосовий апарат.
На підставі своїх експериментів на тваринах він зміг з’ясувати, що
стінки кишок, артерій, матки та інших органів на однорідні, а
складаються з кількох шарів, що в м’язах є сполучнотканні волокна і
гілки нервів, а не одна м’язова речовина.
Спостерігаючи за органами неозброєним оком він прийшов до розуміння їх
будови з тканин. Він розрізняв, хоча і нечітко, артерії і вени.
В часи Галена уявлення про мозок і його функціях було помилковим.
Відкриття, які зробив Гален і які торкаються значення центральної
нервової системи були підтвердженні експериментально. Без нервів немає
ні однієї частини тіла, ні одного руху, названого довільним, і ні одного
відчуття.
Вивченню головного мозку присвячений трактат “Про доцільність частин
людського тіла” (восьмий і дев’ятий розділи). Напочатку дається
визначення мозку: “Мозок не охолоджує серце, нерви з нього, а не з
серця”. Для того, щоб зрозуміти все значення, всю важливість цього
твердження Галена, треба нагадати, що до нього всі дослідники мозку
приписували йому які небудь функції, крім тих, які він виконує. Не
меншого значення мала спроба визначити, чим же зайняті відділи головного
мозку. Розрізи шарами дозволили дати відповідь і на це запитання.
Експерименти давали можливість Галену правильно визначити мозок як центр
руху. Розтини дозволяли правильно описати центри головного мозку,
вияснити значення мозочку та спинного мозку. Описуючи нервові вузли,
назвав їх гангліями. Гален підкреслював важливість сонних артерій для
живлення мозку.
Проводячи досліди на тваринах, переважно на свинях і мавпах, гален довів
існування рухових і чутливих нервів. Перерізаючи мозок по сегментах, він
показав випадіння внаслідок цього різних функцій. Центром психічного
життя, в своєму, звичайно, розумінні, він визначив мозок “Мозок
міститься в черепі до великого царя, під захистом фортеці, оточений
усіма органами чуттів, як сторожею і почтом, і це змушує думати, що в
цій частині вмістище душі”. Він вважав, що основою мислення є лише те,
що сприймається через чуття, – “nihil est in intelectu, quad non prius
fuerit in sensu”.
Гален розрізняв три групи нервів. В першу він виділив нерви, які
відходять від органів чуття і мають відношення до сприйняття відчуття. В
другу – ті, які йдуть до м’язів і беруть участь в рухах, а в третю він
включив ті нерви, які йдуть до внутрішніх органів. По сучасній
термінології третя група – вегетативна нервова система.
Висновок.
Подвійну роботу виконав Гален в своїх працях: з однієї сторони він
систематизував, звів в кодекс основні положення античної медицини, а з
іншої сторони, дав цим відомостям нову основу у вигляді анатомії та
фізіології. В цьому його заслуга і одночасно в тому же – корні тих
протиріч, з якими кожний дослідник спадщини Галена зустрічався:
цінність, впевненість анатомічних і фізіологічних поглядів Галена
нерівнозначне. Анатомія Галена була значним кроком вперед.
У Галена вчились, з його концепцій виходили. Авторитет Галена довгі роки
підтримується як повагою до його знань, що здобуті з допомогою
експерименту, так і авторитетом католицької церкви, яка возвеличувала
найбільші реакційні сторони вчення Галена і його помилки.
Гален називаючи себе послідовником Платона, відстоював багато
теологічних ідей. Разом з тим в оцінці фактичних даних, які діставав в
своїх дослідженнях, Гален в багатьох випадках об’єктивно ставав в
філософії та медицині на матеріалістичні позиції.
Дякуючи своїм експериментам і спостереженням Гален поставив анатомію і
фізіологію на ведуче місце в медицині. В даному випадку не має великого
значення та обставина що відкриття його в анатомії були великим кроком
вперед і ввійшли в науку в той час як погляди на питання фізіології були
невірними. Заслуга Галена в тому, що він обґрунтував необхідність в
лікарській діяльності виходити з одних анатомії та фізіології.
Гален був винятково талановитою і працездатною людиною. По собі він
залишив 125 філософських і юридичних праць, 131 трактат на медичні теми.
Він, безперечно, був найвидатнішим експериментатором-фізіологом античної
доби, але його не можна назвати прозорливим тлумачем усього того, що він
знаходив під час своїх численних вівісекцій і описав. Його теологічні
переконання, визнання в усіх проявах природи вищого розуму – божества
забезпечили йому в наступні часи незаперечний авторитет перед церквою,
хоч він і не був християнином. Якщо свого часу Гален дав багато для
розвитку медицини, то пізніше церква і схоластична школа використовувала
його авторитет як гальмо для розвитку медичної науки.
Література
М.П.Мультановский. История медицины. – Москва, 1961.
С.А.Верхратський, П.Ю.Заблудовський. Історія медицини. – Київ: Вища
школа, 1991.
Б.Д.Петров. Від Гіппократа до Семашко. – Москва: Медицина, 1990.
Медична енциклопедія. 1979. – Т.7.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
