Реферат на тему
“Ринок медичних послуг в Україні:
проблеми і перспективи”
План
Мета роботи;
Постановка проблеми;
Аналіз проблеми:
а) заклади вищої освіти;
б) бізнес-школи;
в) проекти дистанційної освіти;
Пропозиції до розв’язання проблеми;
Обгрунтуваня пропозицій та вибір альтернатив;
Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями;
Необхідні ресурси та умови;
Висновки.
Мета роботи
Не дивно, що ринок медпослуг у світі разом із супутніми ринками
медобладнання та фармпрепаратів є одним з наймісткіших, адже турбота про
життя і здоров’я є базовими для будь-якої країни. Від здоров’я населення
країни залежить якість робочої сили, її продуктивність, а отже і
ефективність виробництва в країні.
Отже, метою цієї роботи є розглянути стан сучасної української
медицини, розкрити проблеми, що існують сьогодні у цій галузі, вказати
на деякі можливі шляхи їх вирішення та зробити висновок щодо
конкурентоздатності медицини в Україні.
Постановка проблеми
У статті 49-ій Конституції України держава гарантує громадянам країни
безкоштовну медичну допомогу в державних та комунальних закладах охорони
здоров’я та передбачає, що охорона здоров’я забезпечується державним
фінансуванням відповідних програм. В Законі України “Основи
законодавства України про охорону здоров’я“ визначений рівень
фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП, в той час як сучасний
розмір асигнувань ледь досягає 3%. Але навіть фінансування медицини у
розмірі 10% від ВВП не виведе українську медицину на відповідний рівень.
На сучасному етапі державні лікарні не можуть забезпечити відповідний
рівень медичних послуг.
Отже, з одного боку держава дає гарантії на безкоштовну медицину, а з
іншого таких коштів в державі просто не існує. Правова база для
існування й повноцінного функціонування приватних медичних закладів не
розробляється. Приватні медичні заклади працюють на основі Закону “Про
підприємницьку діяльність“ та ліцензій, що надаються Міністерством
охорони здоров’я на 1-3 роки. Через неплатоспроможність більшості
населення попит на послуги приватних медичних закладів не настільки вже
й значний і його зростання відбувається дуже низькими темпами. Водночас
сформувався великий тіньовий ринок медичний послуг, де завдяки униканню
від сплати податків, аренди (якщо державний лікар практикує приватне
лікування на місці роботи в державній лікарні) ціни на медичні послуги
нижчі від цін в приватних закладах. Не є таємницею й те, що ринкові
засади в галузі медицини були присутніми у вигляді хабарів навіть у
соціалістичні часи, й продовжують свій швидкий розвиток і сьогодні.
У розвинених країнах проблема невідповідності гарантій держави та
можливістю їх виконання долається наявністю двох майже незалежних
систем: державної медицини для бідного населення (мінімум
найнеобхідніших послуг), та страхової для вищого та середнього класів.
Безкоштовна медицина гарантована Конституцією України просто
неможлива, навіть багата держава не “потягне“ утримання сучасної
медицини, адже сьогодні це дуже дорогі технології.
Аналіз проблеми
Для забезпечення необхідного рівня медичних послуг необхідні значні
інвестиції в галузь. А як відомо медична галузь не належить до тих, де
капітал обертається швидко. В даній галузі величина постійних витрат
дуже велика й віддача від вкладеного капіталу з’являється не відразу, й
навіть не через рік-два. Враховуючи великий рівень ризику в країні,
нестабільну ситуацію в економіці, неповністю сформоване законодавство,
брати на себе таку відповідальність інвестори не хочуть. У найкращому
стані на сьогодні опинились галузі, де необхідний стартовий капітал є
невеликим, швидко обертається й прибутки є стабільними.
Відносно малу суму (від $2 до $50 тис. в залежності ввід послуг) –
найпростіше і найвигідніше вкласти в стоматологію. Мінімальний стартовий
капітал для відкриття стоматологічного кабінету становить $2000: $500 за
реєстрацію, $400 на отримання ліцензії, за $500 у країнах Західної
Європи можна купити вживане стоматологічне крісло, в таку саму суму
обійдеться місячний запас матеріалів і медикаментів. Оренда і комунальні
послуги – ще в $100 щомісяця.
Привабливими для вкладання стають й такі галузі як от
рефлексотерапія, для якої потрібні невеликі вкладення близько $500 й
люди, не маючи коштів на професійну допомогу йдуть до дешевшої
нетрадиційної медицини. Для приватних клінік все складніше: обладнана
машина “швидкої” коштує $100 тис., а ціна послуги, що надається на її
основі, – $50. Ясно, що тут вкладення повернуться не скоро.
Стоматологія
Стоматологія – найбільш приватизована галузь медицини, де діють і
напівпідпільні кабінети, і великі клініки. Попит на стоматологічні
послуги – традиційно високий. З 1991 року на цьому ринку почали потроху
з’являтися приватні стоматологічні заклади, і сьогодні їх частка сягнула
20%. У Києві близько 300 дантистів та приватних клінік мають ліцензії на
стоматологічну практику. Серед солідних та потужних стоматологічних
закладів – українсько-швейцарська клініка “Порцелян”, “Стоматологія
доктора Вишневського”, “Дента-Люкс”, медичний центр “Ренесанс”,
українсько-американське СП “Кебот”, приватна клініка “Медлайф”. Кожен
заклад поставав по-різному, однак схожі вони тим, що мають невеликий
штат працівників (від 8 до 30 осіб), 6-12 кабінетів, трапляються й такі,
що працюють лише “на двох кріслах”. Як правило, застосовується сучасне
імпортне обладнання та матеріали високої якості. Засновниками більшості
приватних клінік є фірми, які раніше займалися торговельною діяльністю,
зокрема продавали стоматологічне обладнання та матеріали. Подібна доля у
“Дента-Люкс” (офіційного дистриб’ютора японської фірми GC), “Ренесансу”
(біля її витоків – фірма “ТЗК”), “Медлайфу”.
Щодо цін, то у приватників-нелегалів, які суміщають приватну практику
з роботою в державних клініках, встановлення зубного протеза коштує
30-50 грн, в елітних клініках – від 500 грн. Відповідний і рівень
рентабельності – від 30% на 1 крісло у напівлегальних кабінетах до 1000%
і більше в дорогих клініках.
Хоча офіційно медицина в Україні не є платною, стоматологи від цієї
догми відмовились уже давно, і не лише в приватних клініках, а й у
деяких державних. Нещодавно колегія МОЗ затвердила три основні стандарти
якості з надання стоматологічних послуг: вищий, середній та найнижчий.
За кордоном подібна система діє вже давно. В Україні лише починає
офіційно запроваджуватися. Лікування за першим рівнем (дороге імпортне
обладнання, сучасні медпрепарати тощо) обійдеться дорого, але ж і якість
надання послуг має бути високою. Найдоступніший – третій стандарт
(дешеві матеріали, старе обладнання, послуги надаються безплатно або за
дуже низьку ціну). Передбачається, що на пільгових умовах послугами
стоматолога користуватимуться пенсіонери, діти та інваліди. За них
платитимуть соціальні служби. Окремі види стоматологічних послуг,
зокрема профілактичні та невідкладну допомогу, надаватимуть безкоштовно
всім пацієнтам.
Серед відомих у галузі виробництва стоматологічної техніки
підприємств – тернопільська “Сатва” (виробництво стоматологічного
обладнання), київські “Кром” (розробка матеріалів на композитній
основі), “Естатех” (виробництво фотополімеризаторів та печей для
випалювання металокераміки), харківський концерн “Новомет”, фахівці
якого розробили новий біоімплантаційний метод протезування.
Нещодавно фірма “Сатва” представила виставковий варіант першого
вітчизняного сучасного стоматологічного кабінету, виготовленого з
використанням італійських комплектуючих. Орієнтовна вартість – $6900.
Для порівняння: італійський кабінет такого типу коштує близько $11 тис.
Як зазначив заступник комерційного директора “Сатви” Василь Тураш,
продукція надходитиме насамперед на український ринок.
Отже, вітчизняна стоматологія останнім часом набула багатьох західних
рис. Збільшилась кількість клінік західного зразка і закордонних
препаратів.
Приватні клініки
В Києві платну медичну допомогу надають насамперед служби
невідкладної допомоги, як-от “Медіком” та “Борис”. Відомі також дитяча
клініка імунодефіцитів “Вітацел“, клініки “Медея“ та “Дитина“.
Для залучення клієнтів приватні клініки пропонують високоякісні, а
інколи і унікальні для українського ринку діагностичні послуги.
Наприклад, діагностика TORCH-інфекцій, наркологічні дослідження, що
проводяться навіть за відсутності “підозрюваного“ та ін. Аналізи в
приватних клініках приймаються цілодобово, на відміну від державних
лікарень, й не тільки в клініці, але й вдома. Велика частина доходів
клініки йде на закупівлю сучасної унікальної техніки. Оплата готівкою
має здійснюватися під час візиту лікарів до пацієнта, хоча можливі і
безготівкові розрахунки. Деякі клініки наважуються створювати власні
стаціонари, де сервіс є набагато кращий за такий у державних закладах.
Ще одним методом залучення клієнтів є довгострокові медичні програми,
які пропонують приватні клініки. Купуючи такий пакет послуг клієнт
обирає клініку на певний період й відповідно не буде звертатися до
конкурентів. Приватні клініки, на відміну від державних, надають
гарантії лікування, що закріплені у спеціальному договорі клієнта з
клінікою.
В клініці “Медіком” за 8 років існування виникло кілька відділень:
хірургія лопароскопічна, гінекологія, стоматологія, педіатрія та
судово-медична експертиза, поліклініка та стаціонар. Зайнято в
“Медікомі” 350 працівників. Багатопрофільна спрямованість дає змогу
перерозподіляти кошти між відділеннями і не випускати пацієнта “на
сторону”.
Зворотний бік багатопрофільності – через відсутність закону про
приватну медичну діяльність необхідно оформляти на кожний вид послуг
окрему ліцензію. Лікар-приватник не має права виписати навіть листок
непрацездатності. Не може лікар-приватник і виписати рецепт
психотропного препарату, того ж таки димедролу. Хоча законом це й не
заборонено, але порядок видачі дозволів не розроблено, тож їх і не
видають. Про оперування приватними лікарями не може бути і мови.
Важко приватним клінікам конкурувати з державними в таких сферах як
невідкладна допомога. Приватні клініки не можуть дозволити собі
утримувати великий розгалужений парк машин, відповідно невідкладна
допомога буде у хворого лише хвилин через двадцять (що часто навіть
менше ніж час який доведеться чекати державну “швидкку“). Але є й
переваги у приватної невідкладної допомоги: за бажанням клієнта можна
влаштувати стаціонар вдома.
Вже досить давно дозволено, маючи ліцензію, практикувати приватним
сімейним лікарям. Але орендувати кабінет поза межами державного
медичного закладу не дозволено через відсутність норм, за якою
санепідемстанція могла б перевіряти такі приміщення.
Ще однією проблемою законодавства є відсутність в Україні належної
законодавчої бази щодо патентування, яка б дала змогу захистити інтереси
українських вчених-медиків на світовому ринку. За весь 2000 рік у країні
не було зереєстровано жодного винаходу в медичній сфері на відміну від
попередніх років.
Виробники медичної техніки
В державних медичних закладах техніка застаріла на 60-70%. Обладнання
використовується 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує можливий термін
використання. Найбільше це стосується рентгенівської, наркозо-дихальної
техніки, лабораторного та дезинфікаційного обладнання. У 2000 році
пролунав заклик МОЗ купувати техніку та апаратуру українського
виробника, але не було враховано те, що імпортні аналоги такої техніки
вже давно зняті з виробництва через те, що вони є застарілими на 10-12
років. Неефективним також є напрямлення державних коштів, що були
зменшені з 5 млн до 1.9 млн грн, на великі неефективні “соіалістичні“
підприємства, тоді як непогані результати показували саме невеликі
прриватизовані компанії. На ринку виробництва медичної техніки
спостерігається зменшення інтересу до нових розробок; випускаються
традиційні фізіотерапевтичні апарати, електростимулятори, ДЦП-комплекси
та ін.
Серед ефективних підприємств можна назвати такі: Ютас (Київ), БЕТА
(Кіровоград), Донікс (Донецьк), Сольвейг (Київ), Ескуал-39 (Київ),
ДХ-системи (Харків), Метекол (Ніжин), ВАБОС (Київ) та ін.
Якщо на ринку медичних товарів приблизно 75% припадає на частку
фармацевтичних засобів і близько 25% становлять медичні послуги, то
питома вага супутніх цій галузі товарів – 5%, а це немало. Під супутніми
товарами маються на увазі перев’язувальні матеріали (марля, бинти,
вата); гіпсобинти, шприци, системи для переливання крові, термометри,
гірчичники; гумові технічні медичні вироби (рукавички, піпетки,
спринцівки, грілки) та багато іншого. За оцінками зарубіжних експертів,
потреба населення України в такому медичному товарі, як вата, наприклад,
становить 400 тонн на місяць, реальна ж насиченість – 200 тонн, тобто
вдвічі менше від необхідного. І це при тому, що саме з ватою
справи не найгірші. Сьогодні в Україні один реальний виробник вати –
Черкаська “Гідровата”, яка випускає найменування “Вата пресована”
задовільної якості. Отже, присутність на ринку вати імпортного
виробництва цілком виправдана. Це, передусім, вата турецького
виробництва.
Монополістом у галузі виробництва гіпсобинтів сьогодні є
Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат. Марлі в Україні не
виробляють, і надходить вона в основному з Росії. Лейкопластир, що є на
ринку, надходить з Росії, Чехії, США. Найбільший виробник шприців в
Україні, безумовно, Білгород-Дністровський завод, але задовольняє він
лише половину потреби населення у шприцах. Вважають, що шприци
імпортного виробництва кращої якості, мають виграшний дизайн,
конкурентоспроможні ціни. На українському ринку є шприци з Польщі,
Словаччини, Німеччини. Не можна не відзначити, що стосовно якості систем
для переливання крові, які випускає вищезазначений завод, то вона
набагато краща за імпортну. На ринку є також системи для переливання
крові німецького виробництва. Кетгут (шовний матеріал, який застосовують
для операцій на внутрішніх органах) виробляє Полтавський м’ясокомбінат і
“Біополімер”. Беззастережним монополістом у сфері виробництва всього
спектру гумових технічних виробів є “Київгума”. Гірчичники надходять з
Молдови і фасуються у Дніпропетровську.
Таким чином, у цьому секторі ринку – значна частка імпортних товарів.
Ситуація у виробничій сфері супутніх медичних товарів не набагато
відрізняється від тієї, що склалася у фармакологічній галузі. Проблеми,
характерні для економіки в цілому (брак оборотних коштів у виробника,
купівельна неспроможність споживачів як державного (лікарні, приміром),
так і приватного рівня), позначилися й тут.
Фірм, які займають стійке становище на цьому ринку, у Києві не більше
десяти, серед них АТ “Медицина”, “Технокомплекс”.
Прикладом успішного підприємства може бути така структура, як
Торговий дім “Кампус Коттон Клаб”. Зробивши 4 роки тому ставку на власне
виробництво бинтів, спеціалісти ТД не помилилися. Сьогодні ТД “Кампус
Коттон Клаб” – найбільший виробник бинтів і постачальник марлі в Україні
(їх частка на ринку перев’язувальних матеріалів – не менше 25%). За
деякими іншими найменуваннями – це участь у виробництві, розфасуванні та
пакуванні товарів (наприклад, виготовлені в Іспанії тести з визначення
вагітності) й реалізація під власною торговою маркою.
Специфіка напряму, вибраного цією організацією, в тому, що
замовнику надається повний асортимент супутніх медичних товарів. Існують
у номенклатурі продукції, яку пропонує ТД, і унікальні в Україні
найменування. “Кампус Коттон Клаб” має 24 філіали на території всієї
України. Усі філіали керуються єдиною ціновою політикою і реалізують
товар у регіоні за такою ж ціною, як і в Києві. До всього вищесказаного
варто додати, що через деякий час ТД “Кампус Коттон Клаб” має намір
запустити в дію власний завод з виробництва вати.
Щоб не програти в цьому секторі ринку, необхідно підтримувати значні
обсяги виробництва (закупівлі) та значні обсяги збуту. На відміну від
того, як було кілька років тому, сьогодні кількість замовлень від
бюджетних організацій (лікарень) зведена мало не до мінімуму через
відсутність у них обігових коштів.
Пропозиції до розв’язання проблеми
перехід до страхової медицини;
введення посади медичного менеджера;
розробка законодавства.
Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
На мою думку, необхідно дотримуватися орієнтації на страхову
медицину, бо саме страхові компанії можуть грати роль провідного
інвестора для приватної медицини. В Києві медичні страховки надає дуже
невелика кількість страхових компаній. Серед них “Остра-Київ“ та
“Надра“. Остання має такі медичні програми: “Поліклініка“, “Стаціонар“,
“Невідкладна допомога“, “Стоматологія“, “Родина“ та ін. Компанія має
договори з лікарнями різної форми власності, але щодо невідкладної
допомоги надає перевагу “Борису“ та “Медикому“. Більшість клієнтів
страхової компанії це представництва іноземних підприємств або кампаніїї
з іноземними інвестиціями, а саме Перший український міжнародний банк,
банк “Австрія Кредитанштальт-Україна“, Міжнародний комерційний банк,
Британська рада, Volvo Lastvangar AB, Universal Business Systems та ін.
Із розвитком ринкової економіки та приватної медицини економічні
питання все глибше проникатимуть в цю галузь, й процес лікування та
отримання прибутку повинні бути відокремлені. По-перше, професія лікаря
не передбачає економічної підготовки й по-друге, лікарі можуть не
встояти перед спокусою лікувати не так, як краще, а так, як вигідніше.
Внаслідок цього багатий пацієнт перетворюється на засіб існування, а
бідного полишають напризволяще. При цьому кваліфікація лікаря падає,
тому що, дбаючи про свою “торгову марку”, він не береться за складні та
ризиковані операції. Важкі випадки перекладаються на державну лікарню,
що не забезпечена необхідною технікою, чи виписуються шість препаратів
однакової дії, коли достатньо одного, лише тому, що ці ліки продає
власна аптека. Часто трапляються і непотрібні платні аналізи.
Отже, повинен бути якийсь фінансовий посередник між хворим і лікарем,
існування якого унеможливлює заробітчанство лікаря та робить оплату його
праці достатньою та пропорційною складності роботи. . Від імені пацієнта
він купує медпослуги в їхніх виробників, тобто менеджер медичного
напрямку організовує процес: первинне приймання – аналізи – діагноз –
лікування – післялікувальне супроводження, прорахувавши при цьому
витрати, ризики, ціни, для забезпечення рентабельності, зводить разом в
часі і просторі власне лікаря, лікувально-діагностичне обладнання,
транспорт (у разі потреби) та пацієнта.
Медичний менеджер, якого ще називають медичним брокером, перетворюючи
хабар, що дається лікареві, на його ж гонорар, робить бізнес на медичних
послугах інвестиційно привабливим.
Але будь-які зміни неможливі без відповідної правової бази, отже
передувати безпосередньому реформуванню повинна розробка законів та
нормативно-правових актів.
Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Проблема невідповідності розмірів фінансування охорони здоров’я
комплексу послуг, надання яких гарантується населенню, існує у всіх
постсоціалістичних країнах. Наприклад, в Естонії вказана проблема
виникла через більш високі темпи росту цін на комунальні послуги у
порівнянні з темпами росту внесків на обов’язкове медичне страхування. В
Болгарії, Польщі, Румунії проблема незбалансованості наявних коштів та
гарантій держави в галузі охорони здоров’я була ще гострішою, тому що в
цих державах не тільки медична допомога, але й ліки надавалися населенню
безкоштовно. Одним із шляхів в такій ситуації є зміна зобов’язань
держави щодо надання безкоштовних медичних послуг населенню. Деякі
країни Ценральної та Східної Європи встановили певну вартість медичних
послуг. В Естонії береться плата в розмірі 5 ест. крон ($0,4 USA) за
кожне відвідування лікаря. В Чехії в 1997 році уряд ввів плату за
лікарняне обслуговування в розмірі 80 крон ( 2,3$) за день перебування в
лікарні та оплату швидкої допомоги – 50 крон за виклик. В Польщі та
Румунії введені платні ліки. В Латвії в 1995 році уряд прийняв рішення
про встановлення часткової оплати медичних послуг (до 25%). Медична
допомога дітям та інвалідам, а також термінова допомога залишалися
безкоштовними. В Грузії з 1995 року взагалі скасовано право на
безкоштовну здоровоохорону через нестачу коштів. Майже всі медичні
заклади було переведено на самофінансування Держава фінансує тільки
програму медичної допомоги соціальн незахищенним верствам населення, а
також послуги пологових будинків та лікування дітей.
В Україні вивчається можливість впровадити три форми медицини:
державну, приватну і страхову. На відміну від перших двох, остання форма
в Україні ще не діє, хоча певні розробки в ціому напряку вже існують.
У 1992 році Конгрес українських націоналістів висунув однією з
перших своїх задач розробку програми “Здоров’я”, яку у Львівській
обласній організації очолив Богдан Трач. Консультативну аналітичну
допомогу в розробці концепції надало інноваційне суспільство “Стяг
Орліка”, що об’єднує соціологів, фінансистів, економістів і
представників інших спеціальностей. У основу концепції національної
страхової медицини України був покладенийі досвід Східної Німеччини, де
основною ланкою медичного обслуговування стала домашня медицина,
максимально наближена до населення. Богдан Трач і економіст Володимир
Самохвалов пропонують створити 4 страхових соціальних медичних фондів
(СМФ) “Здоров’я”, фінансовою базою яких буде або 10% акцій підприємств
України, які передаються СМФ протягом приватизації, або нарахування на
страхові поліси підприємств, організацій, громадян, що займаються
індивідуальною трудовою діяльністю.
Працівники підприємств і установ України, частина майна яких перебуває в
СМФ, стають власниками страхових полісів, отримують страхові медичні
чекові книжки, за якими СМФ оплачує лікування, консультації,
перебування в медичній, реабілітаційній установі, виклик швидкої
допомоги, придбання необхідних ліків в процесі лікування (за рецептом
лікаря), страхову компенсацію під час хвороби. Фінансові ресурси СМФ
вкладають в комерційні, інвестиційні, ощадні банки в формі
короткострокових і довгострокових кредитів і фінансового резерву.
Проценти з кредитів безпосередньо будуть йти на розрахунки по страхових
полісах. Одночасно СМФ співпрацює з біржею цінних паперів, вкладаючи
кошти в акції підприємств. Також система СМФ повинна стимулювати
економіку шляхом інвестицій в фармацевтичну галузь, виробництво
медичної техніки, наукові дослідження в медицині. Концепція передбачає і
зміна системи підготовки медичних кадрів.
Необхідні ресурси та умови
Для впровадження в дію усіх вищезгаданих пропозицій необхідні
відповідні ресурси та умови.
Не має сумніву, що відсутністю попиту українська медицина не
страждає, хворіють багато та часто. Але чи є цей попит платоспроможним?
На жаль, відповідь – ні, український попит не є платоспроможним, ані
держава, ані населення не мають відповідних коштів. Отже, як завжди
необхідним ресурсом є капітал, який сьогодні можуть надати підпрємства
через страхові компанії.
Відповідно, якщо в Україні буде спостерігатися економічне зростання
та відбудеться збільшення реальних доходів населення, то це позитивно
вплине і на медичну галузь.
Наступною необхідною компонентою є присутність на медичному ринку
фахівців з економічних та фінансових питань. З переходом до ринкової
економіки, елементи ринку (на жаль не сам ринок) з’являються в усіх
сферах, в тому числі і в медицині. Якщо “медиками“ Україна є відносно
забезпечена, то, окрім декількох страхових компаній, професіональним
фінансовим плануванням медицина не забезпечена. Тобто необхідною є
підготовка відповідних кадрів.
Важливим моментом є і відповідна правова база. На сучасному етапі
необхідною є її детальна розробка для вільного функціонування приватної
медицини. Ефективне законодавство може зменшити величину тіньового
медичного ринку, й збільшити кількість податкових надходжень до бюджету.
Надання більшої кількості прав приватним лікарям дозволить збільшити
спектр приватних послуг та прискорить розвиток приватної медицини.
8. Висновки
Якщо казати проконкурентоздатність медицини в Україні, то можна
казати про декілька моментів.
По-перше, медичні кадри України є кваліфікованими й професійними.
Незважаючи на зарплату державного лікаря, конкурс в медичні ВУЗи хоча і
зменшується, але все ще є високим. Тобто, українські лікарі є
конкурентоздатними, але якщо ситуація не зміниться на краще, то можливо
відтік медичних кадрів за кордон посилиться, а підготовка кадрів буде
значно відставати від технічного розвитку медичної галузі.
По-друге, приватна медицина має великий потенціал в Україні. І тут
знову таки маленьке “але“. Подальший її розвиток залежить від дій
держави щодо нормативної бази та економічного зростання взагалі.
По-третє, перспективною є страхова медицина, що існує в більшості
західних країн,й не тільки розвинутих, але і в колишніх соціалістичних.
Традиційну державну медицину не можна назвати конкурентоздатною, бо
на сьогодні її майже не існує. В усіх державних стаціонарах під видом
добровільної пожертви оформлюється певна сума грошей, без якої
перебування на стаціонарі неможливе.
Відомо, що лікар у розвинених державах є найоплачуванішим фахівцем
після юриста тому, що там медицину вважають чи не найвигіднішим бізнесом
з усіх можливих. Разом з тим у державах з перехідною економікою теж
найнадійніше вкладати капітал в галузі, які задовольняють так звані
базові потреби, а що може бути “базовішим” за здоров’я? Отже, за
сприятливих умов медицина в Україні може бути дуже прибутковою та
конкурентоздатною галуззю.
Використана література:
Платная бесплатная медицина// Компаньон, №18(170), 2000;
Работа над рефлексами// Компаньон, №36 (240), 2001;
Галицькі контракти, № 32, 2000, №43 2000;
Шишкин С. Дилеммы реформы здравоохранения // Вопросы экономики, №3,
1998;
Журавель В. Концептуальное видение стратегии и тактики реформирования
здравоохранения Украины// Український медичний часопис, №5(13), 1999;
Джердж С. Сприяння здоров’ю: політика та дія.// Українські медичні
вісті, №1, 1997;
Голяченко А., Голяченко О. Економіка української здоровоохорони, 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
