UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРозвиток медицини в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї (реферат)
Автор
РозділМедицина, терапія, фізіологія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3384
Скачало260
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

“Розвиток медицини

 

в Стародавній Індії

 

та Стародавньому Китаї”.

 

Найвищим, періодом в історії Стародавньої Індії був період класичний,

що поділяється на два півперіоди: друга половина І тис. до н. е. і І-VI

ст. н. е. У класичному періоді в Індії набули значного розвитку знання у

багатьох галузях: у математиці (зокрема, створення десяткової системи

числення, прийнятої нині в усьому світі); в астрономії; у філософії —

тут особливе місце посіла система йога, що поєднувала фізичні вправи

(хатха-пога) з етикою і відповідним способом життя (раджа-йога). На

цьому вдячному грунті багатостороннього культурного розвитку

закономірними були і значні успіхи в галузі медицини. Передусім вони

знайшли свій вияв у працях Чараки й Сушрути.

 

Уже за стародавніх часів індійські лікарі вивчали мацеровані трупи людей

і своїми знаннями з анатомії перевершували знання лікарів усіх інших

країн. Вони перші почали розглядати знання анатомії як обов'язковий

ступінь для кожного, хто присвятив себе медичній справі. Можливо, що

стародавні індійські вчені, які добре знали акушерство, найбільше

вивчали анатомію людського плода і тому вважали, що центром життя є

пупок, з якого починаються всі судини й нерви. Безсмертна душа, яка

перебуває в ньому, за їхніми уявленнями, надає тілу життя. В описах тіла

розрізнялись місця, пошкодження яких небезпечне або безпечне для життя.

 

Перший трактат з нормальної анатомії людини на підставі даних розтинів

людських трупів було написано лише в кінці X ст. н. е. Бхаскаре Бхате.

 

Основними речовинами в тілі людини стародавні індійські вчені вважали

жовч, (носій життєвого тепла), слиз 1 повітря (прана). Від правильного

взаємообміну їх і залежить здоров'я. Найбільше хвороб (80) спричинено

порушеннями щодо повітря, менше (40) —жовчі і ще менше (20) —слизу. Такі

прояви душевного стану людини, як журба, гнів та переляк, дуже сприяють

виникненню захворювання. В Аюрведах є чіткі описи малярії, сибірки,

слоновості та кривавих проносів, а також епідемій чуми і холери, які

винищували цілі міста й краї.

 

Сухоти вважались такою ж небезпечною для довколишніх недугою, як і

проказа. Брамінам забороняли одружуватися з дівчиною, в роді якої були

хворі на сухоти, епілепсію, проказу і хворі на шлунок. При храмах і

монастирях були школи лікарів, якими керували жерці.

 

За Сушрутою, «учень повинен сприймати науку від учителя не лише вухом, а

й розумом, щоб не бути подібним до віслюка, який несе на спині сандалове

дерево, знає його вагу, але не знає його вартості». Центральні медичні

школи були в містах Бенаресі і Таксілі. У лікарів виховували свідомість

свого високого призначення. Лікар повинен бути некористолюбним,

ставитись однаково до всіх хворих, незалежно від їхнього становища в

суспільстві та матеріального достатку, бути для хворого найдовіренішою

особою. «Можна боятися батька, матері, друзів, учителя, але не слід

відчувати страх перед лікарем: він для хворого — батько, мати, друг і

наставник». У школах звертали велику увагу на розпізнавання хвороб —

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ