UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75836
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 13

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛікування ран (реферат)
Автор
РозділМедицина, терапія, фізіологія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2893
Скачало128
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ЛІКУВАННЯ РАН

 

Історія хірургії якоюсь мірою є історією лікування ран. Кваліфікація

хірурга і сьогодні великою мірою оцінюється за його вмінням лікувати

рану. Кожен історичний період хірурги відзначався певними рівнем знань,

методами і способами лікування ран. Однак усі ці способи до XX ст. були

консервативними, безкровними, хоча окремі лікарі задовго до цього

висловлювали думку про доцільність використання хірургічного методу.

Так, військовий лікар російської армії українець Я.О.Чаруковський,

учасник російсько-турецької війни 1828— 1829 pp., у своїй книзі

"Военно-по-ходная медицина" (1836—1837) вказував, що "всякую ушибленную

рану надо превратить в порезанную й ле-чить сию скоросоединительно". Яке

яскраве, містке за змістом і лаконічне за формою визначення суті

первинної обробки рани, операції, яка стала основою лікування свіжих ран

майже через 100 років після цього. Однак треба зазначити, що ця

геніальна теза не могла бути в ті часи реалізована на практиці, оскільки

її не можна було теоретично обгрунтувати через незнання причини

нагноєння ран. Консервативний метод лікування ран протягом багатьох

століть був емпіричним. Засоби, що використовувалися для лікування ран,

були найрізноманітніші — від рослин та їх складових чи продуктів

переробки (листя та соки рослин, попіл рослин та тварин), тканин та

секретів тварин (жир, кров, жовч, сеча тощо) до хімічних речовин (вино,

спирт, сірка, йод, мідна сіль сірчаної кислоти, масла, карболова кислота

і т.ін.) і застосовування високої температури (припікання рани

розпеченим залізом, заливання її окропом чи киплячою олією тощо).

 

Лише після з'ясування причин гниття та нагноєння ран, відкриття

збудників інфекції ран (Л. Пастер, Д. Лістер, Р. Кох та ін.), тобто з

другої половини XIX ст., консервативне лікування ран отримало наукове

підґрунтя. Але й після цього консервативний метод, який ще довго

залишався єдиним у лікуванні ран (фактично до першої світової війни), не

забезпечував бажаних наслідків через неможливість зупинити процеси

розмноження мікрофлори та розвитку інфекції в рані. Важливим поштовхом

до застосування хірургічного втручання були експерименти П. Фрідріха

(1898), який встановив, що після забруднення рани у тварини мікрофлорою

остання протягом 6 год пристосовується до умов перебування в середовищі

рани і не розмножується. Це дало можливість зробити висновок, що

розвитку інфекції в рані можна запобігти за умови видалення заселених

мікроорганізмами країв рани в перші години (6 год) після виникнення її,

тобто до початку розмноження в ній мікробів. Досягнення хірургії в

галузі антисептики та асептики, успіхи в галузі мікробіології та

емпіричний досвід поодиноких випадків успішного лікування ран їх

розтином стали науковим фундаментом для впровадження в роки першої

світової війни французькими хірургами (Gaudier, Lamaitre та ін.), а

також окремими хірургами російської армії (М.М. Петров, В.А. Опель, О.П.

Кримов) хірургічної обробки свіжих вогнепальних ран. У французькій армії

цьому сприяли широка мережа залізниць і висока щільність населених

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ