ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ІНФЕКЦІЄЮ
Незалежно від характеру лікувальних заходів метою місцевої терапії є:
а) зменшення чи ліквідація больових відчуттів; б) обмеження поширення
запального процесу та деструкції тканин; в) налагодження доброго відтоку
ексудату з осередку, що сприяє зменшенню інтоксикації та кількості
мікрофлори в зоні інфекції; г) гальмування розвитку чи зменшення
кількості мікрофлори у осередку інфекції.
У початковій стадії гнійної інфекції — серозного запалення — місцеве
лікування здійснюється консервативними заходами, серед яких головним є
іммобілізація ураженого органа, накладання (при зовнішній локалізації)
пов’язок — примочок з 95 % етанолом, який шляхом дегідратації тканин
зменшує їх набряк і біль та порушення кровообігу; опромінення осередку
інфекції ультрависокої частоти променями (УВЧ) чи опромінення
розфокусованим промінням лазера — таке опромінення має протизапальну
дію. Якщо осередок інфекції локалізується на кінцівках, зокрема на
пальцях, добрий ефект забезпечує провідникова новокаїнова блокада 0,25—
0,5 % розчином новокаїну з антибіотиками за Вишневським проксималь-ніше
від осередку на рівні незапале-них тканин (біля основи пальця при
підшкірних панариціях кінцевої чи середньої фаланги або на рівні
дистальної частини передпліччя при початкових формах сухожильного
панарицію та флегмонах кистей) або коротка новокаїнова блокада навколо
осередку інфекції, але не через запалені тканини (наприклад,
ретромам-марна блокада при маститі). Одночасно з такою блокадою на
осередок накладають масляно-бальзамну пов’язку Вишневського. Ураженому
органу створюють підвищене положення (за допомогою пов’язки чи
підставки) для зменшення припливу та полшшення відпливу крові. В останні
роки повідомляється про терапевтичну ефективність постійного
гальванічного струму, між електродами якого розміщують уражений орган чи
все тіло (А.В. Алексеенко, В.В. Тарабанчук, 1991). Паралельно з місцевим
консервативним лікуванням у більшості випадків проводять і загальну
терапію протимікробними засобами — антибіотиками чи іншими препаратами
(перорально або ін’єкційним шляхом у відповідних дозах та з урахуванням
чутливості інфекції до антибіотика).
Треба наголосити, що лише консервативна місцева терапія здатна обірвати
тільки початкові форми запалення (головним чином серозного) в м’яких
тканинах (поверхневий панарицій, інфільтрат в зоні рани, мастит,
ери-тематозна та еритематозно-бульозна бешиха тощо). Її продовжують лише
тоді, коли через 12—24 год є відчутні ознаки поліпшення стану хворого,
У двопросвітних дренажах спеціальної конструкції промивання і відтік з
порожнини відбувається через дренаж (трубку). Поряд з такими
активно-пасивними, постійної чи періодичної дії, припливно-відпливними
дрснажами широке застосування мають трубчасті закриті дренажі,
призначені для аспірації через них гнійного ексудату та введення,
інстиляції в гнійну порожнину (абсцес легень, печінки) антибіотиків чи
антисептиків, а також закриті дренажі для активної вакуумної постійної
аспірації гнійного ексудату з різних порожнин. Це вакуумний дренаж
Редона, один кінець якого з бічними отворами вводиться в гнійну
порожнину, а другий з’єднується з герметич-но закритою склянкою з
низьким тиском у ній, в яку аспірується гнійний ексудат, завдяки чому
спадається гнійна порожнина. Склянка може бути замінена гумовим балоном
(“грушею”), під час стискання стінок якої створюється в ній вакуум, який
і зумовлює відсмоктування ексудату до розправлення балона внаслідок
заповнення його.
Другий вид закритого вакуумного аспіраційного дренажу, який дозволяє
дозувати розрідження в системі, застосовується при лікуванні гнійного
плевриту. Він складається з трубки (силіконова чи гумова, стінки яких не
спадаються), введеної в нижній відділ плевральної порожнини і з’єднаної
своїм зовнішнім кінцем із апаратом А.А. Боброва з двох скляних,
сполучених між собою банок, або трьох, також сполучених, скляних ампул,
в яких переливання асептичної рідини із розташованої вгорі банки в нижню
утворює вакуум і забеспечує присмоктування ексудату.
Хоча зараз у гнійній хірургії застосовують головним чином трубчасті,
рідше — рукавично-трубчасті дренажі, але й марлеві дренажі, незважаючи
на дуже швидку втрату ними своїх дренажних якостей після намокання,
інколи застосовують поряд із трубчастими. Їх уводять не стільки для
дренування, скільки для обмеження осередків інфекції в черевній
порожнині, для гемостатичних цілей при капілярних кровотечах у гнійних
осередках у черевній порожнині, а також у великих гнійних зовнішніх
порожнинах для підтримки зяяння останніх з метою запобігання
передчасному утворенню ізольованих камер у них тощо.
Дренажі, особливо не термолабільні — гумові, скляні, не можна
розміщувати поруч із судинами, щоб не спричинити тромбозу їх або
пролежнів (арозію). Вони повинні бути ізольовані від судин м’якими
тканинами.
Найбільш вживаними трубчастими дренажами є силіконові, хлорвінілові та
інші пластикові термолабільні — як одно-, так і двопросвітні. Останні не
спадаються і не закупорюються гноєм.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
