СИНДРОМ НАБУТОГО ІМУНОДЕФІЦИТУ (СНІД)
Умовно до хронічної специфічної інфекції можна зарахувати синдром
набутого імунодефіциту (СНІД), що став відомий з 1981 p. Це вірусне
захворювання, яке уражує імуногенні клітини, внаслідок чого в організмі
розвиваються опортуністична інфекція та специфічні пухлини. Хвороба
спричинюється ретровірусом — вірусом імунодефіциту людини типу І (ВІЛ
І). Цей вірус має винятковий тропізм до СД^, молекул, що містяться в
Т-хелперіндукуючих клітинах (лімфоцитах) та макрофагах — моноцитах.
Проникнення в ці клітини вірусу та його реплікація в них призводять до
продукції прогону та деструкції або функціональної неповноцінності
клітин.
Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливання
крові та її компонентів від інфікованих ВІЛ І донорів, використання
голок, шприців та інших інструментів, заражених вірусом тощо. Передача
вірусу СНЇДу відбувається також інфікованою матір’ю дитині в
перинатальний період. Зараження ВІЛ-інфекцією можливе також хірургів
унаслідок поранення (ґолкою, скальпелем тощо) під час оперування ними
інфікованих вірусом імунодефіциту.
ВІЛ- інфікованість встановлюють за допомогою серологічного дослідження —
ідентифікації анти-ВІЛ- специфічних антитіл у сироватці крові. Вона може
тривалий час не виявлятись клінічно, проте вважається, що протягом 7—10
років захворюють практично всі інфіковані ВІЛ. Захворювання може
розпочинатись гостро у вигляді мононуклеозоподібного синдрому, після
якого настає тривалий асимптом-ний (на роки) період — до появи
різноманітних локальних проявів.
ВІЛ-інфекцію класифікують таким чином (К. Едвард і І. Бавчер, 1994):
І. Гостра ВІЛ-інфекція — моно-нуклеозний синдром.
II. Безсимптомна інфекція.
III. Стійка генералізована лімфо-аденопатія.
IV. Інші ВІЛ-хвороби:
А. Конституціональні — СНІД-асоційований комплекс (САК);
В. З неврологічними хворобами САК;
С. З симптоматичними або інвазив-ними вторинними інфекційними хворобами;
D. Вторинні злоякісні пухлини;
Е. Інші хвороби (тромбоцитопенія).
Серед загальних порушень відзначаються — слабкість, схуднення,
лихоманка, пітливість тощо. Місцеві (системні) розлади індивідуально
широко варіюють. Це переважно інфекції чи захворювання, що розвиваються
внаслідок зниження резистентності організму хворого. Серед них —
пневмонія, генералізована лімфоаденопатія, грибковий езофагіт чи
тривалий ентероколіт, безкам’яний холецистит, проктосигмоїдит з
фістулами та періанальними абсцесами, особливо у гомосексуалів,
слизово-дермальний простий герпес (понад 5 тиж), гістоплазмоз та
токсоплазмоз, лімфома, не пов’язана з лімфогранулематозом (хворобою
Ходжкіна), саркома Капоші у людей віком до 60 років (саркома кровоносних
судин) тощо.
Лімфоми належать до В-клітин-них пухлин з високим ступенем злоякісності.
У більшості хворих синдром розвивається у перші 2 роки (хоча тривалість
інкубаційного періоду складає 1—10 років) після інфікування і середня
тривалість хвороби до фатальних наслідків складає також близько 2 років.
СНІД, спричинений ВІЛ І типу, інтенсивно поширюється у світі, особливо у
США та Європі. В Африці зустрічається переважно ВІЛ II типу. СНІД,
зумовлений цим типом, є ендемічною хворобою.
СНІД, що має перебіг за типом банальної інфекції, створив для хірургів
проблему диференціальної діагностики його з цією хірургічною інфекцією
та ускладнив лікування хворих.
Хірургічні захворювання у хворих на СНІД часто мають відмінний перебіг.
Метою диференціальної діагностики є уникнення помилкових оперативних
втручань у хворих на СНІД за наявності у них деяких симптомів
хірургічних захворювань, зокрема болю (внутрішні, особливо абдомінальні,
прояви СНІДу).
Ретельне серологічне дослідження крові у хворих з підозрою на СНІД
робить непотрібною діагностику лімфом шляхом пункційної біопсії.
Вірус СНІДу (ВІЛ І) легко і швидко інактивується нагріванням та
дезінфекційними засобами (глютаральде-гідом, перекисом водню тощо).
Профілактика СНІДу полягає в зміні характеру статевих стосунків,
уникненні безладних контактів з невідомими партнерами, в серологічному
тестуванні крові (та препаратів) донорів тощо.
Профілактика зараження медперсоналу під час хірургічних операцій та
маніпуляцій, крім уважності та суворого дотримання правил асептики,
вимагає від хірургів та медсестер, що виконують різні процедури,
особливо інвазивні, надягати маски та непроникні для води халати, по дві
пари рукавичок. Весь інструментарій та використаний матеріал старанно
стерилізують та дезінфікують, зберігають в окремих приміщеннях чи
відведених для цього місцях. У разі випадкового поранення (прокол шкіри
тощо) треба негайно обробити уражену ділянку розчином йоду спиртовим
(після видавлювання краплин крові) та ввести імуноглобулін.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
