СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ДОГЛЯД
ЗА ХВОРИМИ З ПОШКОДЖЕННЯМ
ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
У загальнохірургічному відділенні завжди перебуває на лікуванні кілька
хворих із захворюваннями опорно-рухового апарату. Частіше це люди, яких
госпіталізують в екстреному порядку з переломами кісток або вивихами у
суглобах, тяжкохворі, які вимагають спеціального лікування і особливого
догляду. У більшості випадків це лежачі хворі, які перебувають на
витяганні, або з фіксованими гіпсовими пов’язками кінцівками.
Догляд за травматологічними хворими має низку особливостей. Персонал,
який доглядає за цими хворими, повинен знати динаміку патологічного
процесу, точно знати, яка кістка пошкоджена, відкритий перелом чи
закритий, який стан судин і нервів кінцівки після травми, чи немає
порушення кровообігу в кінцівці, яка операція проведена і під яким
знеболенням.
Хворих із переломами хребетного стовпа або таза кладуть на щит (частіше
дерев’яний), яким прикривають сітку ліжка. Він повинен бути гладеньким,
без щілин і тріщин. Перед користуванням щит треба продезінфікувати
(облити окропом, обприскати дезінфікую-чим розчином або обсипати
порошком). На щит кладуть тонкий матрац і прикривають його простирадлом,
під яке іноді підстелюють клейонку. Оскільки такі хворі тривалий час
лежать нерухомо, треба стежити за тим, аби не утворювалися складки на
простирадлі, які тиснуть на шкіру.
Часто користуються приставками до ліжка, на які кладуть травмовану
кінцівку.
При переломі шийного відділу хребта здійснюють витягування за голову
спеціальною петлею (Гліссона) зі щільної тканини або шкіри. Її кріплять
пряжками і ремінцями до потилиці й підборіддя. До петлі прив’язують
шнурок, який перекидають через блок, і до нього підвішують тягар. Для
противаги головний кінець ліжка дещо піднімають. На час годування
хворого передню частину петлі розпускають, аби він міг пережовувати їжу.
При переломі стегнової або великогомілкової кістки часто використовують
скелетне (в поєднанні з лейкопластир-ним або клейоловим) витягання.
Кінцівку кладуть на спеціальну шину у зіг-неному в кульшовому і
колінному суглобах положенні. У разі скелетного витягання користуються
шпицею, проведеною в стерильних умовах через над-виростки стегнової
кістки або гор-бистість великогомілкової, у разі лей-копластирного —
смугами лейкоплас-тиру, приклеєними до шкіри у вигляді петлі, а у разі
клейолового — смужками м’якої фланелі або бумазеї, які фіксують до шкіри
клейолом. /
За будь-якого методу витягання треба стежити за станом наклейок,
положенням кінцівки, вибором тягаря, кістками, що виступають (можливість
пролежнів), положенням шпиці.
Одним із найпоширеніших методів лікування при переломі кісток є
накладання гіпсової пов’язки. Для цього використовують гіпс, який під
час змішування з водою перетворюється на масу, що твердне через 5—7 хв.
Цю властивість гіпсу використовують для виготовлення гіпсових бинтів,
якими іммобілізують кінцівки.
Перед накладанням гіпсової пов’язки кісткові виступи захищають ватними
прокладками. Треба пам’ятати, що з часом вони можуть зміститися і
тиснути на м’які тканини, спричинюючи біль, а з часом — і пролежні.
Іноді у таких випадках розрізують гіпсову пов’язку і розсувають її краї
до зникнення болю.
Особливої уваги потребують хворі у перші години після накладання
гіпсової пов’язки, оскільки можуть розвинутися такі ускладнення, як
стискання кровоносних судин і нервів. Нехтування цим може призвести до
паралічу, парезу, змертвіння дистальних відділів кінцівки. Туго
накладена пов’язка може спричинити пролежні, некроз тканин, аж до
гангрени. Для запобігання цим ускладненням треба уважно
прислухо-вуватися до скарг хворого (біль у кінцівці, відчуття повзання
мурашок, мерзлякуватість), спостерігати за дистальними відділами
кінцівки (пальцями), які повинні бути відкритими. Поява болю, збліднення
і охолонення пальців або їх синюшність — сигнал про те, що треба негайно
розрізати гіпсову пов’язку і усунути причину появи ускладнення.
Кінцівка з накладеною на неї гіпсовою пов’язкою повинна бути трохи
піднятою, щоб не було застійних явищ. Верхні кінцівки треба підвішувати.
У разі відкритих переломів і ран, на які накладено вікончасту гіпсову
пов’язку, треба стежити за температурою тіла, появою болю в ділянці
рани, картиною крові. Якщо на третю-четверту добу підвищилася
температура тіла, з’явився біль, потрібен контроль рани.
Після оперативного втручання на кістці і накладення після цього гіпсової
пов’язки треба стежити, щоб пов’язка не просякла кров’ю. Якщо гіпсова
пов’язка в положенні хворого на спині стискає грудну клітку і утруднює
дихання, під неї підкладають на рівні грудей мішечок з піском. Пов’язка
при цьому піднімається, звільняючи грудну клітку.
У лікуванні травматичних уражень кісток важливу роль відіграє лікувальна
фізкультура, її мають проводити вже з перших діб після початку витягання
чи накладання гіпсової пов’язки. Незважаючи на фіксацію травмованих
кісток, треба скорочувати м’язи, робити рухи в суглобах, навіть
фіксованих гіпсовою пов’язкою.
Ранні рухи запобігають розвитку ту-горухомості суглобів, атрофії м’язів
після зняття скелетного витягання чи гіпсової пов’язки. В цей період
треба призначити фізіотерапевничні процедури, лікувальну гімнастику,
масаж.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
