СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ДОГЛЯД
ЗА ХВОРИМИ ЛІТНЬОГО І СТАРЕЧОГО ВІКУ
Демографічні дані останніх років свідчать про те, що у всіх економічно
розвинених країнах зростає кількість людей літнього і старечого віку. У
зв’язку з тим важливого значення набувають вивчення патогенезу, клініки,
лікування і профілактика захворювань у таких хворих. Розділ медицини,
який займається цими питаннями, називається геронтологією (geron —
старий, logos — наука).
Перебіг багатьох захворювань у людей літнього і старечого віку має свої
особливості. Рідко коли у таких пацієнтів буває лише одне захворювання,
частіше поєднується кілька недуг. Так, гостре запалення червоподібного
відростка може поєднуватися із загальним атеросклерозом чи гіпертонічною
хворобою, перелом кісток — із серцевою і легеневою недостатністю,
захворювання кишечнику — з цукровим діабетом та ін. Все це погіршує
перебіг основного захворювання і вимагає до такого конпінгенгу хворих
пильної уваги лікаря. Зрозуміло, що їм потрібні спеціальні спостереження
і догляд.
У той же час це тісно пов’язане з де-онтологічними аспектами. Такі хворі
дуже неохоче лягають у стаціонар, часто вбачаючи в цьому свій неминучий
кінець. Тому треба тактовно пояснити хворому необхідність у
стаціонарному лікуванні, вселити в нього віру в швидке одужання.
Хворі літнього і старечого віку по-різному реагують на перебування в
стаціонарі. Одні замикаються в собі, погано контактують із сусідами по
палаті і медичним персоналом, більшу частину для перебувають у ліжку,
інші ж навпаки — ведуть занадто активний спосіб життя, не дотримують
лікарняного режиму, намагаючись переконати всіх у тому, що вони ще повні
сил.
У таких випадках треба тактовно пояснити хворому, що треба виконувати
рекомендації лікаря, адже це позначиться на наслідках лікування.
Дехто відмовляється від обстеження і навіть від лікарських призначень.
Знову ж таки їх треба переконати, що це нешкідливо і конче потрібно.
У хворих літнього і старечого віку часто ослаблена пам’ять на недавні
події. Вони краще пам’ятають те, що з ними було раніше, ніж останнім
часом. Це призводить до того, що хворі часто забувають виконувати
призначення лікаря чи медсестри.
Літні пацієнти у незнайомому оточенні іноді втрачають орієнтацію,
особливо вночі. Відповідне освітлення і лагідне ставлення заспокоять їх.
Багато людей у цьому віці надто балакучі. Тому у медичного персоналу
повинні бути особливі витримка і терплячість до них, аби вислухати їх,
не робити зауваження, зокрема в нетактовній формі.
Літнім людям не можна нагадувати про їх вік. Звертатися до них треба з
пошаною, по імені і по батькові або додаючи до імені “пане”, “добродію”.
Згадуваний контингент хворих через безсоння вночі поводиться неспокійно,
заважаючи спати іншим хворим та працювати медперсоналові. Тому дуже
важливо створити хворому належний лікувально-охоронний режим,
забезпечити добрий сон.
Люди старечого і літнього віку багато часу лежать у ліжку, що може бути
причиною виникнення у них різних легеневих ускладнень, пролежнів.
Завдання медперсоналу, який доглядає такого хворого, полягає в тому, аби
частіше змінювати положення хворого, перевертати його, розтирати спину і
кісткові виступи, робити масаж м’яких тканин, змащуючи уразливі ділянки
шкіри спеціальними кремами, вазеліном.
У хворих, які перебувають тривалий час у положенні лежачи, часто буває
запор (через атонію кишок). Дієта у таких людей повинна бути щадною. Їм
треба призначити проносні засоби рослинного походження, слабколужні
мінеральні води, соки і компоти, які стимулюють перистальтику кишок. У
їжі повинні переважати жири рослинного походження (соняшникова,
кукурудзяна, маслинова олія). Часті клізми подразнюють слизову оболонку
прямої кишки, до того ж може бути звикання до них.
У післяопераційний період люди літнього та старечого віку потребують
особливої уваги, адже можуть розвинутися тяжкі ускладнення. Вони
пов’язані зі зниженням у хворих компенсаторних механізмів, структурними
і функціональними змінами в дихальній, серцево-судинній, сечовидільній,
ендокринній системах, а також з метаболічними розладами у зв’язку з
супутніми захворюваннями.
За наявності у хворих вираженого атеросклерозу та ішемічної хвороби
серця у післяопераційний період треба боятися тромбозу і емболії,
інфаркту міокарда, що вимагає проведення профілактичних заходів.
Зміни, які виникають у літньому віці в легенях і грудній стінці
(зменшення еластичності легень, ригідність грудної стінки та легеневих
кров’яних судин), обмежують вентиляцію, сприяючи гіпоксії, до якої хворі
дуже чутливі.
З перших годин після операції, особливо, якщо вона проведена під
інгаляційним наркозом, треба подбати про туалет трахеобронхіального
дерева, застосовувати заходи, що запобігають обструкції його,
використовуючи різні види оксигенотерапії, дихальну гімнастику.
У людей літнього віку частіше, ніж у молодих, після операції виникають
розлади сечовиділення, що вимагає своєчасного спорожнення сечового
міхура. Треба стежити за об’ємом сечі і за появи олігурії негайно
усувати її причини.
Ділянки, які зазнають постійного тиску, 4—5 разів на добу обробляють
камфорним спиртом аб розчинами шампунів.
Обслуговуючий персонал повинен пам’ятати, що в післяопераційний період
психіка хворих літнього віку ще більш уразлива, ніж до операції.
У разі використання знеболювальних засобів треба бути обережним,
оскільки деякі з них, зокрема морфій, пригнічують дихальний центр. Для
зняття больового синдрому і полегшення відкашлювання деякі автори
рекомендують періодичні інгаляції азоту закису з киснем у співвідношенні
1:3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
