ТРАВМАТИЗМ.
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Поряд із пошкодженнями різного характеру у окремих людей хірургія має
справу також з груповими травмами, які зустрічаються та повторюються у
людей певних професій або груп, що перебувають у подібних умовах. Такі
травми об’єднуються в поняття “травматизм”. Під терміном “травматизм”
розуміють як значні, тяжкі травми, так і дрібні пошкодження,
мікротравми. Останні численні і мають вагу не стільки самі по собі,
скільки як джерело інфекційних ускладнень, що призводять до тимчасової
втрати працездатності.
Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого
припадає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий
травматизм. Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий
та сільськогосподарський. До промисло
вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у
майстернях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.
Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний,
автодорожний, авіаційний), вуличний, побутовий, спортивний та дитячий.
Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних
міркувань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих
чинників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також
відсутність життєвого досвіду та підвищену допитливість і рухливість.
Причини невиробничого травматизму у дітей і дорослих однакові.
Крім зазначених видів травматизму, розрізняють ще трак їй навмисні, що
наносяться окремими людьми з метою самогубства (сущидальні) чи каліцтва.
До навмисних належать також воєнні травми, тобто травми, одержані на
війні.
Травма — одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона
посідає III місце у загальному переліку причин смертності.
Найбільшу питому вагу в травматизмі має механічна травма, вона складає
основу травматизму. В усьому світі її показники зростають. Це пов’язано
з механізацією на виробництві та в побуті, електрифікацією та
газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним
висотним будівництвом, спорудженням великих технічних комплексів
(підземних магістралей, каналів, телевізійних веж, високовольтних
електроліній тощо), масовими заняттями спортом, збільшенням споживання
населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речовин тощо.
Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз
прийнято такі травми називати політравмами.
За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх
пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість
травмованих перевищує 2 млн (за іншими повідомленнями — 8 млн). Ці цифри
далекі від справжніх показників (переважно вони занижені), оскільки на
сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смертності від травми. Якщо в
Бельгії смертністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США
до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внаслідок
автомобільно-дорожніх травм в Англії щорічно гине людей більше, ніж від
усіх інших травм, разом узятих. Особливо прикро, що ці та інші травми є
головною причиною смерті людей молодого віку (20—40 років).
Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її,
особливостей ушкодженої тканини та організму.
Дорожньо-транспортний травматизм об’єднує всі травми, які завдаються
транспортними засобами (якщо потерпілі не зв’язані з виробничою діяль
ністю), незалежно від того, був потерпілий у машині (водій, пасажир) чи
ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з
вини пішоходів. Багато дорожньо-транспортних пригод стається через
керування машиною в стані сп’яніння.
Вулична травма — це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі
тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними
засобами). Більшість вуличних травм зумовлюється падінням потерпілого.
Особливо часто це буває в осінньо-зимовий період та у вечірні години.
Серед цих травм переважають переломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше
бувають забиття, розтягнення та поранення. Вуличний травматизм
спричиняється поганою організацією вуличного руху, неякісним покриттям
та освітленням вулиць, незадовільним їх станом, зокрема в період
ожеледиці тощо.
Побутовий травматизм об’єднує травми, що виникають у домашніх умовах (у
квартирі, на подвір’ї, в гаражі). Велика кількість їх пов’язана з
прибиранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани,
опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок
та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побутові травми виникають у
чоловіків, зокрема молодих.
Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття
спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 %
від усіх пошкоджень травматичного походження. Характерний для
футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мотогонщиків. Переважають
травми опорно-рухового апарату (забиття, переломи, розтягнення, вивихи),
а також голови та тулуба.
До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму
(дорожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та
ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються
частіше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13
років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом
(50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспорт-них пригодах
(смертність сягає 80 %).
Загальна смертність дітей від нещасних випадків складає, за даними ВООЗ,
37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток.
Виробничий травматизм пов’язаний з виконанням завдань на виробництві — у
промисловості чи сільському господарстві.
Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови праці,
недосконалі або несправні знаряддя виробництва або неправильна їх
експлуатація, особистий стан працівника тощо. Серед цих загальних причин
виробничого травматизму є безліч конкретних обставин, пов’язаних з
особливостями організації праці на виробництві, його арсеналом, складом
та кваліфікацією робітників тощо. Порушення техніки безпеки на
виробництві, застаріла та несправна техніка, погані санітарно-гігієнічні
умови праці (захаращеність робочого місця, забруднення повітря,
неадекватне освітлення), недостатня кваліфікація робітника, перевтома,
численні конструктивні недоліки станків та машин тощо сприяють
травматизмові.
Найпоширеніші виробничі травми:
рани, забиття, опіки, електротравми. Сільськогосподарський травматизм
сьогодні в зв’язку з механізацією та електрифікацією сільського
господарства за структурою мало чим відрізняється від промислового.
Також переважають поранення, забиття, закриті пошкодження, переважно
кінцівок (понад 80 %), значно рідше — внутрішніх органів. До 70 % травм
— легкі.
Більшість травм належить до невиробничих. Найбільшу тривогу викликає
дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають “війною на
дорогах”. Жертвами цього виду травматизму щорічно стають мільйони людей,
четверть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість
обліку, статистики травм та, власне, визначення поняття смерті від
травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду
травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно.
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Для боротьби з травматизмом насамперед треба створити для людини
сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити
спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного,
санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного
характеру.
Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм.
Головними умовами його профілактики є ретельна організація на
виробництвах заходів з техніки безпеки та суворий контроль за їх
виконанням усіма працівниками.
Дорожньо-транспортний травматизм вимагає великої уваги з боку як держави
з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів машин, а
також водіїв та пішоходів. Благоустрій доріг, виготовлення машин
підвищеної стійкості та опірності з безпечним кермом, обов’язкове
користування прив’язними поясами, суворе додержання правил руху,
технічна справність машин, підвищення кваліфікації водіїв тощо — все це
складові профілактики дорожньо-транспортного травматизму. Введення лише
прив’язних поясів безпеки в машинах сприяло значному зменшенню кількості
загиблих на місці катастрофи.
Побутовий травматизм можна зменшити шляхом поліпшення житлових умов
людей, розвитку сфери комунальних послуг, збільшення кількості і
доступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації
побутових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з
пияцтвом та наркоманією та ін.
У профілактиці вуличного травматизму головними напрямками є благоустрій
вулиць (своєчасний ремонт їх покриття, посипання тротуарів і доріжок
піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація
вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для
дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.
Профілактика спортивного травматизму зводиться до удосконалення
організації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь,
дотримання дисципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів
спортивних колективів, контролю за додержанням санітарно-гігієнічних
норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею передбачені
добре налагоджена робота, медичний контроль за спортсменами та медичний
відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.
Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх
справ, освіти, охорони здоров’я, дошкільних закладів, школи, спортивних
організацій, водіїв усіх видів транспорту і , насамперед, сім’ї.
Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з
боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів,
гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона
гратись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в
неперевірених місцях та багато інших. Для профілактики травматизму дітей
грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та
укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.
У першій лінії боротьби з травматизмом роль медичної науки і її
представників полягає в науковому обгрунтуванні ролі
соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та
лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації
гігієністів, фізіологів та насамперед лікарів—терапевтів, хірургів,
травматологів.
Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників
підприємств, установ, організацій, колективів та батьків з лікарями щодо
розробки і дотримання в цих колективах заходів профілактики травм, їх
аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також
удосконалення.
Третя лінія боротьби — головна лінія — медична. Проводиться за спри
яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо).
Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх
лікування та реабілітація.
У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров’я.
Національна академія медичних наук, науково-дослідні та навчальні
медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними
учасниками другої лінії профілактики є працівники лікарень,
санепідемстанцій, науково-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин
та медпунктів на підприємствах, шкільні та дільничні лікарі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
