.

Крани Південної і Південно-Західної Азії в міжнародних відносинах(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 2113
Скачать документ

Реферат на тему:

Країни Південної і Південно-східної Азії в міжнародних відносинах.

1. Проголошення незалежності Індії.

2. Проблема Кашміру в міжнародних відносинах.

3. Індо-Китайський прикордонний конфлікт 1962 року.

4. Створення Бангладеш.

Однією з характерних рис післявоєнного устрою окрім намагання створювати
соціалістичну систему, був атиколоніальний рух, тобто країни,
скориставшись непростим станом метрополій (Великобританії, Іспанії,
Франції). Найбільшу роль відіграла Індія – найбільша колоніальна країна
Азії.

Навесні 1946 року, враховуючи багато факторів, такі як участь Індії у
2-й світовій війні, міжнародні фактори та неможливість утримувати Індію
як колонію, уряд Великобританії вирішує надати Індії статус домініону,
як перехідний. Вже серпні 1946 року в Індії було створено тимчасовий
уряд під керівництвом Джавахарлара Неру. 3 липня 1947 року
Великобританії приймає законопроект “Про передачу влади в Індії”. На той
час віцекороль Індії Малмбеттон висуває свій план створення незалежної
Індії. Він пропонує поділити Індію на 2 частини, обидві частини
отримують статус домініону і називаються “Індія (в офіційних документах
Індійський союз) і Пакистан. Пам’ятаючи, що в колишній території Індії
було декілька князівств, які мали автономний статус, цей план мав на
увазі, що керівники цих князівств, раджі, мають вибір: приєднатися до
Індійського союзу, чи приєднатися до Пакистану, чи залишитися під
сюзеренітетом Великобританії.

15 серпня 1947 року з’являється “Акт про незалежність Індії”. Лорд
Малмбеттон запропонував поділити державу відповідно до релігійного
принципу (Пакистан – мусульмани, Індія – індуїсти). Як тільки цей акт
було проголошено, розпочинаються релігійні зіткнення, оскільки в Індії
не було чітко визначених мусульманських чи індуїстських вулиць, сіл,
регіонів. За декілька тижнів загинуло 1 млн. людей, 10 млн. біженців
залишили свої оселі. Таким чином, політика “розділяй і володій”, яку
провадив уряд Великобританії, спрацювала у досить кривавий спосіб.

Ще однією проблемою була економічна криза, як в Індії, так і Пакистані.
Коли Індія була єдиною країною, Великобританія так планувала ї розвиток,
що у Пакистані вирощувалася бавовна, а в Індії знаходилися заводи по її
переробці.

Окрім всього цього виникає ще одна проблема – проблема Кашміру. Як ми
пам’ятаємо, за планом Малмбеттона для князівств існував вибір, куди їм
увійти. Магараджа Кашміру вирішив залишитися під сюзеренітетом
Великобританії, оскільки він сам був індусом, але більшість населення –
мусульмани. В цій провінції жило 3 млн. людей і вона мала стратегічне
значення. 22 жовтня 1947 року Пакистан вводить свої війська на територію
Кашміру, пояснюючи це тим, що більшість населення – мусульмани.
Магараджа звертається по допомогу до Індії. Остання погоджується, але
лише якщо Кашмір попросить приєднати його до Індійського союзу. 27
жовтня 1947 року Індія приєднує Кашмір, і звертається до Ради Безпеки
ООН зі скаргою, але в квітні 1948 року Пакистан розпочинає війну проти
Індії в Кашмірі. Війна тривала до 1 січня 1949 року. В липні 1949 року
проходять переговори, де було вирішено поділити демаркаційною лінією
Кашмір на 2 частини. На недовгий час проблема Кашміру була вирішена.

Ще одна територіальна проблема – колишні португальські колонії (анклави)
на території Індії: Гоа, Діу а Даман. Індія запропонувала Португалії
передати ці території Індії мирним шляхом. Португалія проголошує ці
території своїми провінціями, розриває дипломатичні відносини з Індією,
і звичайно відмовляє передати ці території Індії. Тоді, не без допомоги
Індії, на цих територіях розпочинається рух за приєднання до Індії.

В грудні 1951 року Індія дає наказ своїм військам увійти на територію
цих провінцій. Португалія направляє скаргу в ООН, але США,
Великобританія, Франція виказали тільки “неспокій” з цього приводу, з
іншого боку – Індія отримала допомогу країн соцтабору.

Але на цьому проблеми Індії не закінчились. Ще одне протистояння виникло
між Індією і Китаєм. Питання було не стільки територіальне (оскільки
мова йшла про 125 тис. кв. кілометрів Гімалаїв), як суто політичне – хто
буде лідером країн, що розвиваються (це було дуже актуально на початку
60-х років). Китай вирішує будувати через цю територію Каракарумське
шосе. Це був перший крок до конфлікту. Іншим кроком стало те, що у 1961
році Індія приймає 100 тис. біженців з Тибету (в тому числі Далай Ламу),
які зазнали гонінь з боку Китаю.

Індія запропонувала комплексні переговори, Китай спочатку погодився, але
постійно намагається залучити до цих переговорів СРСР (Восени 1962 року
Мао Дзе Дун знову планував розіграти радянську карту. Але в той час СРСР
був втягнутий у Карбиську кризу, і йому було не). Уряд КИтаю,
залишившись насамоті, дає наказ, і його збройні сили входять до Індії.
За декілька тижнів вони захопили значну територію. Вже в грудні 1962
року в Коломбо було скликано конференцію представників Бірми, Камбоджі,
Цейлона, Індонезії, Гани і Об’єднаної арабської республіки. Були
вироблені певні рекомендації і Індія їх прийняла, чого не зробив КНР.
Індія виводить війська території Китаю.

В середині 60-х років знову про себе нагадала проблема Кашміру.
Скориставшись слабиною Індії після конфлікту з Китаєм, Пакістан
потихеньку розпочинає політичний тиск на Індію. А в квітні 1965 року
пакістанські війська входять на територію Індії. Фактично,
розпочинається нова війна, як раніше писали “індо-пакистанський
інцидент”, і в вересні 1965 року голова Ради Міністрів СРСР О.М. Косигін
пропонує і Пакістану і Індії свої посередницькі послуги. Обидві сторони
погоджуються і 4 січня 1966 року в Ташкенті відбувається знаменита
Ташкентська зустріч, де при посередництві Косигіна зустрічаються
прем’єр-міністр Пакістана Аюк Хан і прем’єр міністр ІНдії Лало Бахадуру.
Було прийнято так звану Ташкентську декларацію. Вона передбачала не
вдаватися до сили при вирішенні Кашмірської проблеми, відвести війська
до позиції на 5 серпня 1965 року та відновити у повному обсязі
дипломатичні відносини. Знову ж таки на певний час ця проблема зникла.

З’являється нова проблема, яка спочатку виявляється як внутрішня
проблема Пакістану. Справа в тому, що при поділі поділили не лише на
ІНдію і Пакістан, але і Пакістан на Західний і Східний. На території
Західного Пакистану жили мусульмани, на території Східного –
немусульмани, які було менш впливові в економічному і в політичному
житті, при тому, що населення Східного Пакістану давало 60%, і він давав
70% від експорту, а 85% представників у владі були мусульманами. У
грудні 1970 року в країні проходять перші демократичні вибори (до цього
там була військова адміністрація) до парламенту. Народна Ліга Східного
Пакістану отримує 167 місць з 313, тобто більшість, і згідно
Конституції, уряд пвинен був формувати лідеер цієїї Ліги, тобто Муджибур
Рахман. Існубючий лідер Яхья Хан розпочинає з ним переговори. Він
запросив Муджибура Рахмана, де йдуть переговори, а в цей час на териорію
Схілного Пакістану перекидаються війська, і розпочинається різанина.
Жертви сягнули за 1 млн. Зрозуміло, що це стало початком громадянської
війни, причому, дивлячись на територіальний стан Східного Пакістану, 12
квітня 1971 року Ліга Муджибура Рахмана проголошує створення Республіки
Бангладеш. Події в Пакістані вийшли з локального на міжнародий рівень.
Подальший перебіг подій залежав від Індії, яка зоча і мала свої
проблеми, але бажала послабити позиції Пакістану. Тому вона проголошує
підтримку Бангладеш. На територію Індії з Бангладешу прийшло декілька
мільйонів біженців. Індіра Ганді, приймаючи це рішення, керувалася
безумовно інтересами Індії, вона казала, що внутрішнє врегулювання ІНдії
буде прийнятне лише при визнанні Бангладешу. Напруженість між Індією і
Пакістаном зростає. Пакістан дуже розраховував на допомогу США, тим
більше, що існував договір про допомогу 1954 року. Але в тому договорі
було написано, що США нададуть всебічну допомогу, але в разі
комуністичної агресії (!). Тому США підтримали Пакістан, надавали йому
зброю але самі не втрутилися в конфлікт. Китай активно допомагав
Пакістану.

9 серпня 1971 року підписується договір “Про мир, дружбу і співпрацю між
Індією і СРСР”. Радянський Союз абсолютно не призовував свої симпатії до
Бангладешу. Але не дивлячись на це 23 листопада 1971 року Пакістан
приймає рішення про превентивний удар по території Індії. 3 грудня цей
удар було здійснено, розпочинається наступ на Індію. 4 грудня Пакістан
проголошує стан війни. 6 грудня ІНдія визнає Бангладеш як незалежну
державу і цим відрізає шлях назад. Індія форсує відносини з СРСР.
Останній блокує всі антиіндійські рішення в Раді Безпеки ООН. Ситуація
була досить суперевчлива. З одного боку Індія втрутилися у внутрішні
справи і підтримала сепаратний рух, але Пакістан розпочав агресію проти
ІНдії. США намагаючись продемонструвати свою позицію, зранку 9 грудня
1971 року водить в Бенгальську затоку загін своїх військових кораблів. В
обід в ту ж Бенгальську затоку взодить загін радянських кораблів.
Ввечері обидва загони залишають затоку і закінчують цю “демонстрацію”,
залишаючи Індію і Пакістан насамоті зі своїми проблемами. Індія,
отримавши допомогу СРСР, отримує військову перемогу. Тільки полонених
було захоплено близько 1 млн. На зміну генерала Яхья Хану приходить
цивільний уряд на чолі з Бхутто, який поступово розпочинає процес
визнання Бангладеш. 2 червня 1972 року між Індією і Пакістаном було
підписано так завану Сімолську угоду, фактично комплексне врегулювання
індо-пакистанської проблеми, яка передбачала, що всі спірні питання
будуть вирішуватись мирними засобами, обидві країни будуть поважати
цілісність території і суверенітет один одного. 23 липня 1972 року було
встановлено дипломатичні відносини між Індією і Пакистаном, тобто не
дивлячись на дуже серйозні проблеми, які виникали між Індією і
Пакистаном, на середину 70-х років ініціатива була в руках Індії (на її
користь закінчувались більша частина проблем), звичайно не без допомоги
СРСР.

Окрім Індії, в цьому регіоні в 1948 році було проголошено Цейлон
(спочатку як домініон в рамках Британської співдружності націй), Бірма,
в 1957 році незалежною стала Малайська Федерація, від якої в 1959 році
відокремився і став незалежним Сінгапур.

Тобто характерною рисою розвитку регіону Південна Азія стало фактичне
позбавлення прямого контролю з боку Англії, але остання не хотіла
розривати всі відносини, і тому більшість країн цього регіону
залишаються членами Британської співдружності націй, пізніше
перейменованою у просто Співдружність націй під контролем Великої
Британії.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020