Міжнародна торгівля товарами в умовах глобалізації
Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі
світогосподарських зв’язків. Хоча в сучасних умовах головною формою
міжнародних економічних відносин є не вивіз товарів, а зарубіжне
інвестування, все ж міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями
в загальному комплексі МЕВ зберігає винятково важливе значення. Вона
опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи
спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний
трансфер технологій і т. п.
І історично, і логічно інтернаціоналізація господарського життя почалася
зі сфери товарного обороту. Від епізодичної мінової (без посередництва
грошей) торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні
відкриття стимулювали закордонну торгівлю (це стало однією з
найважливіших передумов становлення капіталізму в Англії та на
Європейському континенті). В XVI— XVII ст., за доби так званого
первісного нагромадження капіталу, відбулося об’єднання локальних
центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий (капіталістичний) ринок.
Таким чином, становлення світового ринку як системи, як результату
потужного і невпинного процесу інтернаціоналізації виробництва й обміну
пов’язане з промисловим переворотом, з розвитком розширеного відтворення
на індустріальній основі. Поглиблення міжнародного поділу праці в умовах
сучасної техногенної цивілізації веде до подальшого бурхливого розвитку
світового товарообороту.
Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить 1/5 всієї виробленої у
світі продукції, і ця частка постійно зростає, особливо в умовах
міжнародної інтеграції.
Міжнародна торгівля — сфера міжнародних товарно-грошових відносин,
специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами).між
продавцями і покупцями різних країн. Міжнародна, торгівля являє собою
сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
Під терміном «зовнішня торгівля» розуміють торгівлю будь-якої країни з
іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) й
оплачуваного вивозу (експорту) товарів.
Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують три важливі параметри:
загальний обсяг (товарооборот), товарна структура і географічна
структура.
З другої половини XX ст., коли міжнародний обмін набув «вибухового»
характеру, світова торгівля розвивається високими темпами. В період
1948—1997 рр. світовий торговельний оборот зріс у 17 разів. Період між
1950 і 1970 р. був надзвичайно плідним для розвитку міжнародної
торгівлі. Саме в цей період було досягнуто щорічне 7-процентне зростання
світового експорту. Однак уже в 70-ті роки цей показник знизився до 5 %,
ще більш скоротившись у 80-ті роки. Наприкінці 80-х світовий експорт
продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 р.). Після явного
спаду на початку 90-х у середині 90-х років він знову набрав високих
стійких темпів.
Таблиця 7.1
Темпи зростання світового промислового виробництва
і світової торгівлі, %
1980 – 1986 1986 – 1990 1990 – 1996 1994 1995 1996 1997
Світове
Промислове
виробництво 2,0 3,5 1,5 3,5 2,5 2,5 4,5
Світова торгівля 0,5 6,0 6,0 10,0 8,5 5,0 10
Джерело: World Trade Organization. Annual Report 1998. Vol. II. Р. 9.
До стабільного зростання міжнародної торгівлі спричинилося кілька
факторів:
1) розвиток міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;
2) НТР, яка сприяла оновленню основного капіталу, створенню нових
галузей економіки, що прискорило реконструкцію старих;
3) активна діяльність транснаціональних корпорацій на світовому ринку;
4) регулювання (лібералізація) міжнародної торгівлі в межах Генеральної
угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ);
5) лібералізація міжнародної торгівлі, перехід багатьох країн до режиму,
що передбачає скасування кількісних обмежень імпорту й істотне зниження
митних стягнень, — утворення вільних економічних зон;
6) розвиток торговельно-економічної інтеграції: усунення регіональних
бар’єрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі;
7) здобуття політичної незалежності колишніми колоніальними країнами.
Виділення серед них «нових індустріальних країн», економічна модель яких
орієнтується на зовнішній ринок.
Науково-технічний прогрес привів до істотних зрушень у товарній
структурі міжнародної торгівлі, а саме: збільшилась частка готових
виробів і скоротилась питома вага продовольства і сировини, окрім
палива. Якщо в 1950-х роках частка сировини і палива приблизно
дорівнювала частці готових виробів, то до середини 1990-х років частка
сировини, продовольства і палива впала до 30 %, з яких 25 % припадає на
паливо і 5 % — на сировину. Водночас частка готових виробів зросла з 50
% до 70 %. Більш ніж 1/3 всієї світової торгівлі в середині 90-х років —
це торгівля машинами й обладнанням.
Зменшення частки сировини в міжнародній торгівлі пояснюється такими
факторами:
• розширенням виробництва синтетичних матеріалів на базі розвитку
хімічної промисловості;
• переходом на ресурсозберігаючі технології;
• впровадженням прогресивних методів обробки первинних матеріалів.
Унаслідок розвитку хімічної промисловості та змін у структурі
паливно-енергетичного балансу різко зросла торгівля мінеральним паливом
— нафтою і природним газом. Так, у 1996 р. світовий експорт нафти зріс
на 18,5 %, а експорт сільськогосподарської й мінеральної сировини впав
більш ніж на 5 %. Частка палива в міжнародній торгівлі в 1996 р.
становила 8,1 % (20 % у середині 70-х років).
Таблиця 7.2
Товарна структура міжнародної торгівлі
Товари 1960 1970 1980 1990 1997
млрд. дол. % млрд. дол. % млрд. дол. % млрд. дол. % млрд. дол. %
Всього 127,4 100,0 312,0 100,0 1993,3 40,9 3433,8 100,0 5442,1 100,0
Продовольчі і сировинні товари, паливо 56,3 44,2 103,2 33,1 815,3 40,9
840,0 24,5 1082,5 19,9
продовольчі
товари 22,3 17,5 41,3 13,2 201,1 10,1 297,3 8,7 423,1 7,8
промислова
сировина 21,3 16,7 33,0 10,6 136,8 6,9 178,4 5,2 233,8 4,3
паливо 12,7 10,0 28,9 9,3 477,4 24,0 364,3 10,6 425,6 7,8
Готові товари та
напівфабрикати
69,7
54,7
202,3
64,8
1143,8
57,4
2508,6
73,1
4188,5
77,0
хімічні товари 7,5 5,9 22,1 7,1 147,4 7,4 304,6 8,9 507,9 9,3
машини, обладнання і транспортні засоби 27,7 21,7 89,8 28,8 511,4 25,7
1210,0 35,2 2139,3 39,3
інші готові товари 34,5 27,1 90,4 29,0 485,0 24,3 994,0 28,9 1541,3 28,3
Інші товари 1,4 1,1 6,5 2,1 34,2 1,7 85,2 2,5 171,1 3,1
Джерело: «Statistical Yearbook» і «Monthin of Statistics» за відповідні
роки.
НТР дала новий поштовх поділові праці, спеціалізації виробництва, яка
набирає особливо широких масштабів у машинобудуванні. Відбувається
перехід від міжгалузевої спеціалізації до внутрішньогалузевої, від
готової кінцевої продукції — до проміжних видів виробів. Різко зростає
обмін вузлами, деталями, компонентами, які часто виготовляються на
підприємствах різних країн. Внутрішньо-національні й міжнародні
кооперовані поставки досягають 50—60 % вартості продукції багатьох
галузей промисловості індустріальних країн Заходу. Більш ніж ЗО %
товарообороту між цими державами припадає на взаємні кооперовані
поставки. Кооперовані поставки відіграють помітну і дедалі зростаючу
роль в експорті цілої низки країн, що розвиваються, в тому числі таких
великих, як Індія, Бразилія, Мексика.
Отже, вироблена продукція дедалі частіше становить результат міжнародних
коопераційних зв’язків, а зовнішня торгівля не тільки виконує функцію
реалізації кінцевого продукту, але все більше перетворюється на сполучну
ланку виробничого процесу. Ця тенденція особливо помітна щодо провідних
індустріальних країн світу. В експорті їх машинобудівної продукції
частка комплектуючих виробів уже в середині 80-х років упритул
наблизилася до 50 % і продовжує зростати.
Поглиблення спеціалізації спричинюється також прискоренням морального
старіння і швидким оновленням асортименту, що веде до спеціалізації
наукових досліджень. У передових сучасних галузях (напівпровідники, ЕОМ)
цикл «життя» продукції становить 3—5 років, в усіх галузях обробної
промисловості він фактично не перевищує 8—9 років порівняно з 20 роками
в середньому на початку сторіччя. Згідно з оцінками, в минулому
десятиріччі на світовому ринку було оновлено близько 80 % товарів. На
світових ринках з’являється велика кількість принципово нових товарів,
здебільшого продукції наукоємних галузей, сфери високих технологій
(лазерна техніка, швидкодіючі ЕОМ, обладнання для АЕС і т. д.).
Отже, відбувається інтелектуалізація світової торгівлі. В експорті
промислово розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції
(США, Швейцарія та Японія — понад 20 %, Німеччина та Франція — близько
15 %).
У зв’язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому господарстві
з’являються нові виробники, що створюють собі нові «ніші» або тіснять
конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення
спеціалізації, а й до змін у соціальній структурі господарства.
За останні десятиріччя значно зросла роль торгівлі машинами й
обладнанням. З 1983 р. по 1997 р. частка цієї товарної групи у світовій
торгівлі збільшилася з 28,8 % до 38,8 %. Важлива тенденція — розширення
торгівлі машинами й обладнанням між промислове розвинутими країнами. З
1980 р. до середини 90-х років експорт машин і обладнання з розвинутих
країн зріс у 3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає експорт
електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає
понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції.
Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою розподіл
торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за
територіальною або організаційною ознакою.
Територіальна географічна структура торгівлі звичайно узагальнює дані
про міжнародну торгівлю країн, які належать до однієї частини світу
(Африка, Азія, Європа) або до певної групи (індустріальні країни;
країни, що розвиваються).
Організаційна географічна структура показує розподіл міжнародної
торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та
інших торговельно-політичних об’єднань (країни Європейського Союзу,
країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за
тим або іншим аналітичним критерієм (країни — експортери нафти, країни —
чисті боржники).
Основний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч
їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за
одночасного зростання питомої ваги країн, що розвиваються, і країн з
перехідною економікою. В цілому в 1996 р. на індустріально розвинуті
країни припадало 68 % світового експорту, на країни, що розвиваються,
—28,5 %, на країни з перехідною економікою —3,3 %.
З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність динаміки
зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на
світовому ринку. Домінуючі позиції США похитнулися. Так, якщо в 1950 р.
на частку цієї країни припадало 32 % світового експорту, то в 1960 р. —
17,1 %, у 1997 р. — 12,0. Відповідно зросла частка Західної Європи та
Японії. Західноєвропейські держави за цей період збільшили свою частку з
23 % до 44,6 %.
Ще краще виглядають показники Японії: 0,5 % —після закінчення Другої
світової війни, 3,4 % —в 1960 р., 7,7 % —в 1997 р. В 1983 р. Японія
вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія
значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних
автомобілів, побутової електроніки та ін.
Одна третина японського експорту припадає на США Дефіцит США в торгівлі
з Японією у 90-ті роки тримався на рівні 50 – 60 млрд. дол. на рік.
Таблиця 7.3
Регіональна структура світової торгівлі
Країни та регіони Експорт Імпорт
Вартість, млрд. дол. 1997 1990 -1997,
% Щорічне
зростання,
% Вар-
тість,
млрд.
дол.
1997 1990 -1997,
% Щорічне зростання, %
1996 1997
1996 1997
Північна Америка 903 8,2 6,4 3,2 1100 8 6,2 10,3
Латинська Америка 279 9,8 12,3 10,4
31,9 14,7 11,4
17,5
Мексика
15,2 21,1 14,7 113 15,9 25,5 23,6
інші латино-американські країни 16,9 7 7,1 7,8 206 13,3 2,6 14,5
Західна Європа 2276 4,8 3,6 -0,9 2263 4,1 3,3 -0,8
Європейський Союз
(15 країн) 2105 4,9 3,5 -0,8 2070 4,1 2,9 -1,1
Перехідні економіки 179 6,6 5,9 3,5 193 6,9 13,5 8,8
Центральна/ Східна Європа 90 7,2 2,6 6,9 118 11,6 15,2 5,6
Африка 123 2,7 12,7 2,0 127 4,7 -0,3 3,2
Південна Африка 30 3,7 2,5 5,8 33 8,7 -1,4 9,3
Середній Схід 164 2,9 13,9 -0,4 144 5,5 7,0 1,6
Азія 1379 9,3 0,6 5,4 1321 9,3 4,8 0,2
Японія 421 5,6 -7,3 2,5 339 5,3 4,0 -3,0
Китай 183 16,7 1,5 20,9 142 15,1 5,1 2,5
п’ять східноазійських ринків* 351 12,8 4,7 5,2 367 П,9 7,6 -3,2
Світовий показник 5300 6,8 4,3 3,2 5470 6,8 4,9 3,0
* Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Філіппіни, Таїланд.
Джерело: World Trade Organization. Annual Report 1998. Vol. II. Р. 13.
Послаблення домінуючої ролі США в міжнародній торгівлі певною мірою було
пов’язане зі зниженням конкурентоспроможності американського
виробництва.
Конкурентоспроможність визначається як здатність конкретної держави
створювати пропорційно більше благ, ніж її суперники на світових ринках.
В основі світової класифікації країн за конкурентоспроможністю лежать
378 різноманітних критеріїв. Передусім це доход на душу населення,
рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. Зважають на наявність
природних копалин, інфраструктуру, розвиненість засобів комунікації та
ряд інших факторів. Окрім об’єктивних факторів, враховуються результати
опитування керівників найбільших підприємств у світі.
На кінець 80-х років за факторами конкурентоспроможності стала виходити
в лідери Японія. Тоді ж до неї приєдналися «нові індустріальні країни»
Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США
повертають перші позиції у світі за конкурентоспроможністю. За ними
впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом
шести років посідала перше місце. На 17-му місці Франція, на 34-му —
Китай, на 40-му — Туреччина. В самому кінці списку — Греція, Мексика,
Польща, Угорщина та Венесуела. І, нарешті, Росія —остання, на 48-му
місці.
За прогнозами фахівців, у перші роки XXI ст. найбільш
конкурентоспроможними будуть США та азійські держави. У 2030 р. у трійку
найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія та Китай.
Подальші позиції у цьому списку займатимуть Німеччина, Сінгапур,
Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.
Щодо країн, що розвиваються, то вони в основному залишаються
постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів
готової продукції на світовий ринок. Відносне зниження попиту на
сировину і продовольство на світовому ринку до початку 90-х років
означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення
експорту. До того ж промислове розвинуті країни збільшили свою частку у
світовому експорті продовольства і сировини (за винятком нафти). Частка
країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів (без нафти)
скоротилася з 40 % (1960 р.) до 28 % (на початку 90-х років).
Прагнення країн, що розвиваються, диверсифікувати свій експорт за
рахунок товарів промислової групи дуже часто натрапляє на протидію в тій
або іншій формі з боку промислове розвинутих країн. Разом з тим окремі
країни, що розвиваються, передусім «нові індустріальні країни»,
домоглися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення
у ньому частки готової продукції, промислових виробів, у тому числі
машин та устаткування. Так, питома вага промислового експорту країн, що
розвиваються, у його загальному світовому обсязі на початку 90-х років
досягла 16,3 %. Загалом експорт країн, що розвиваються (за винятком
«нових індустріальних країн»), зростає нерівномірно як по групах країн,
так і по галузях.
На відміну від більшості країн, що розвиваються, «нові індустріальні
країни», особливо чотири «малі дракони» Азії (Південна Корея, Тайвань,
Гонконг, Сінгапур), демонструють швидке зростання експорту, їхня частка
у світовому експорті в середині 90-х років становила 10,5 %. В останнє
десятиріччя XX ст. КНР набрала економічних обертів і досягла 2,9 % (було
менше за 1 %). США у світовому експорті належить 12,6 %; Західній Європі
— 44 6 %• Японії—7,7%.
Характеризуючи основні тенденції в географічному спрямуванні міжнародної
торгівлі, слід підкреслити, що розвиток і поглиблення міжнародного
поділу праці між промислове розвинутими країнами веде до збільшення їх
взаємної торгівлі і зменшення частки країн, що розвиваються. Основні
товаропотоки здійснюються в межах «великої тріади»: США — Західна Європа
— Японія. Щорічний товарооборот між США і ЄС у 1996 р. становив близько
1,7 млрд. дол. 20 % експорту Північної Америки припадає на ЄС.
Оскільки в експорті промислове розвинутих країн найбільша частка
належить складній техніці, країни, що розвиваються, становлять для них
порівняно менший інтерес як ринок збуту цієї продукції. Так, у 1996 р.
тільки 2,7 % експорту країн Західної Європи спрямовувалось у країни
Африки, 2,4 % — у Латинську Америку.
Експорт і імпорт провідних держав у 1997 р.
Таблиця 7.4
Місце Експорт Вартість,
млрд. дол. Частка, % Щорічне зростання,
% Місце Імпорт Вартість,
млрд. дол. Частка, % Щорічне зростання, %
1 США 688,7 12,6 8 1 США 899 1б,0 8
2 Німеччина 511,7 9,4 3 2 Німеччина 441,5 7,8 3
3 Японія 421,0 7,7 6 3 Японія 338,8 6,0 5
4 Франція 289,5 5,3 4 4 Велика Британія 308,2 5,5 5
5 Велика Британія 281,5 5,2 6 5 Франція 268,4 4,8 2
6 Італія 238,2 4,4 5 6 Гонконг 213,3 3,8 14
7 Канада 214,4 3,9 8 7 Італія 208,0 3,7 2
8 Нідерланди 193,8 3,5 6 8 Канада 201,0 3,6 7
9 Гонконг 188,2 3,4 13 9 Нідерланди 177,2 3,1 5
10 Китай 182,7 3,3 17 10 Бельгія, Люксембург 155,8 2,8 4
11 Бельгія, Люксембург 168,2 3,6 5 11 Республіка Корея 144,6 2,6 11
12 Республіка Корея 136,2 3,6 5 12 Китай 142,4 2,5 15
13 Сінгапур 125,0 2,7 13 13 Сінгапур 132,4 2,4 12
14 Тайвань 121,9 2,6 9 14 Іспанія 122,7 2,2 5
15 Іспанія 110,4 2,4 15 15 Мексика 113,2 2,0 16
16 Мексика 96,0 1,8 21 16 Тайвань 113,2 2,0 11
17 Швеція 82,7 1,5 5 17 Малайзія 79 1,4 15
18 Малайзія 78,4 1,4 15 18 Швейцарія 76 1,3 1
19 Швейцарія 76,2 1,4 3 19 Австрія 66,7 1,2 1
20 Російська Федерація 66,3 1,2 8 20 Австралія 65,8 1,2 7
21 Австралія 62,9 1,2 7 21 Швеція 65,4 1,2 3
22 Саудівська Аравія 59,0 1,1 18 22 Бразилія 65,0 1,2 16
23 Австрія 58,6 1,2 7 23 Таїланд 63,8 1,2 4
24′ Таїланд 57,4 1,1 5 24 Данія 45,2 0,8 1
25 Данія 50,7 1,0 0 25 Індонезія 42,9 0,8 6
Загальний показник 4665,0 85,4 7
Загальний показник 4557,0 80,9 7
Світовий показник 5460,0 100,0 7
Світовий показник 5630,0 100,0 7
Джерело: World Trade Organization. Annual Report 1998. Vol. II. Р. 18.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
