Соціологія людини як особистості.
І. Людина в структурі соціологічного знання.
Система соціологічного знання має складну структуру, в якій можна
виділити два рівні: теоретичний і прикладний. В центрі цих двох рівнів є
система „людина – суспільство”, соціологічні ролі та духовний світ
особистості, її види діяльності, взаємозв’язки з іншими людьми.
В наш час абсолютна більшість учених (як українських, так і зарубіжних)
розглядають людину в єдності її біологічних та соціологічних якостей.
Людина є біологічна істота, що наділена здатністю мислити, виготовляти
знаряддя праці і олюднювати навколишній світ. Кожна людина поєднує в
собі загальне, особисте, одиночне. На відміну від тварини, людина є
представником виду Homo Sapiens. Це в ній загальне. Вона належить до
певної раси, національності, є чоловіком чи жінкою, тобто належить до
певної статі. Це в ній особисте. На кінець, вона володіє індивідуальними
якостями, які притаманні лише її одній. Це в ній одиничне. Отже, кожна
людина своїми соціальними і біологічними якостями зв’язана із загальним,
тобто суспільством.
Індивід – це конкретна людина з притаманними їй індивідуальними
якостями.
Особа (особистість) – це не сама по собі людина, а її соціальна
характеристика і рівень її індивідуальності та суспільної свідомості,
духовної потреби та інтереси, цінності орієнтації, ставлення до інших
людей і т.ін. Це єдність соціального і індивідуального в людині, яка не
народжується особистістю, а стає нею в процесі соціалізації, здобуваючи
знання і соціальний досвід, використовуючи те, що створено іншими.
ІІ. Соціальне і біологічне в людині.
Біологічні особливості людини відображаються на її нервових процесах,
темпераметрі, характері та інших людських властивостях, а також на
процесах навчання та виховання.
Проте людське в людині здається не біологічними механізмами, а
соціальним оточенням, всією людською культурою. Всі нормальні за
народженням діти здатні до необмеженого духовного розвитку. На будь-якій
біологічній основі можна сформувати соціально-позитивну особистість. Все
залежить від характеру соціального оточення, від змісту освіти і
виховання.
ІІІ. Типологія, статус та соціальні ролі особистості.
Якоїсь єдиної типової особистості немає і не може бути, оскільки її
можна будувати за багатьма параметрами: за характером діяльності, рівнем
інтелекту, соціальною активністю.
Ось одна з таких типологій. Перший тип особистості умовно можна назвати
„гармонійним”. Основними його характеристиками є широка гама зв’язків із
соціальним середовищем, що проявляється у включенні людини в основі
сфери життєдіяльності. Основними життєвими орієнтаціями названого типу
людей є цікава робота, хороші стосунки в сім’ї, широкі громадські
інтереси.
Другий тип можна назвати „традиційним”. Для людей цього типу особистості
характерна середня за рівнем включеність у соціальне середовище. Життя
їх не багате враженнями, серед життєвих орієнтацій у центрі стоїть
сім’я.
Третій тип – „технократинний”. Люди, що належать до цього типу
орієнтуються в соціальному середовищі, завжди знають, чого вони хочуть і
прямують до своєї мети упевнено і серйозно. Для них характерне порівняно
одноманітне життя.
Четвертий тип – „неадаптований”. У житті людей цього типу переважає
негативний життєвий досвід, пов’язаний з їх особистими людськими
якостями. Вони погано адаптуються до своєї професійної діяльності та
колег по роботі. Ці люди погано орієнтуються в соціальному середовищі.
ІV. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.
Соціальний статус відображає економічне і правове становище, освітній та
культурний рівень людини і означає те місце, яке займає людина у
складній системі соціальних відносин.
Соціологи розрізняють типові і набуті статуси. Статуси можуть бути
формалізованими є неформалізованими. При цьому статус тісно пов’язаний з
роллю, проявляється в ній. Соціальні ролі – це ті функції особистості,
які зумовлені соціальним статусом. Кожен статус, як правило, передбачає
цілий набір ролей. Зміст соціальної ролі диктується суспільством, його
вимогами.
Отже, рольова концепції особистості групується на оцінці міри
включеності людини в соціальне середовище та її характеристиці через
виконання різних соціальних ролей.
Особливе місце в соціологічній теорії особистості посідає розроблена
російським соціологом В.Ядовим диспозиційна концепції регуляції
соціальної поведінки індивіда. Основою цієї концепції є поняття
„соціальної установки” („антитюд”). У названій концепції особистість
розглядається як динамічна система, що має певну структуру. При
взаємодії з соціальним середовищем особистість проявляє більш-менш чіткі
динамічні тенденції, які проявляються в певній життєво-смисловій
спрямованості індивіда: системі мотивів, потреб, ціннісних орієнтацій.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
