Методологічні проблеми викладання дисципліни «Страхування»
Гаманкова О.О., Київський національний економічний університет
В багатьох країнах світу, особливо у розвинених західноєвропейських,
страхування є однією з найбільш престижних сфер діяльності. За даними
СEA Publications, у країнах-членах ЄС число зайнятих у сфері страхування
перевищує один мільйон чоловік і щорічно ця цифра збільшується у
середньому на 2 відсотки [1, с.22].
В Україні ці показники набагато скромніші, але страховий ринок у останні
роки демонструє стабільні темпи зростання і постійно вимагає
кваліфікованих фахівців.
Підготовка фахівців зі страхування у більшості розвинених країн світу
відбувається на декількох рівнях залежно від результату, який повинен
бути досягнутий. Але університетська освіта посідає центральне місце у
підготовці середнього і вищого управлінського персоналу страхових
компаній. Не є винятком наша країна. Потреба економіки у кваліфікованих
фахівцях страхового профілю призвела у свій час до створення у
Київському національному економічному університеті (КНЕУ) спеціалізації
«Страхування», яка у подальшому трансформувалася у магістерську програму
«Страховий менеджмент».
Найважливіше завдання вищої школи – створення найбільш ефективної
системи підготовки фахівців певного профілю. Головне тут – оптимальний
набір дисциплін фахового спрямування і вдала побудова програм, за якими
здійснюється навчання. На наш погляд, у КНЕУ вдалося створити комплексну
і продуману систему підготовки кадрів для страхового ринку на рівні
бакалаврів і магістрів.
Ієрархію страхових дисциплін, які формують відповідні знання у студентів
нашого вузу, можна унаочнити наступним чином (див. cхему1).
Як бачимо, найважливіше місце у процесі підготовки фахівців посідає
дисципліна «Страхування», яка Міністерством освіти і науки України
віднесена до переліку нормативних навчальних дисциплін, що викладаються
в обов’язковому порядку студентам всіх економічних спеціальностей вищих
навчальних закладів III та IV рівнів акредитації.
Дисципліна «Страхування»
вивчається студентами ІІІ курсу всіх спеціальностей
(всі факультети)
І
I
Дисципліна «Страхові послуги»
вивчається студентами IV курсу спеціальностей «Фінанси» та «Кредит»
(фінансово-економічний факультет)
I
I
Спеціальні дисципліни зі страхування
(«Менеджмент у страхових організаціях»,«Облік і аудит у страхових
організаціях»,«Управління перестраховувальними операціями», «Актуарні
розрахунки», «Страховий маркетинг», «Страхове право»,
«Ризик-менеджмент»)
вивчаються студентами V курсу у рамках магістерської програми «Страховий
менеджмент» (фінансово-економічний факультет)
Cхема 1. Система викладання страхових дисциплін студентам очної форми
навчання Київського національного економічного університету.
Наведена схема дає змогу зробити три висновки:
по-перше, дисципліна «Страхування» є підґрунтям, на якому базується
вивчення усіх інших страхових дисциплін студентами, що обирають страхову
спеціалізацію;
по-друге, дисципліна «Страхування» забезпечує можливість студентам, які
навчаються за спеціальністю «Фінанси» та «Кредит», опанувати складний
спеціальний курс «Страхові послуги»;
по-третє, дисципліна «Страхування» є єдиною дисципліною у програмі
підготовки бакалаврів усіх економічних спеціальностей, яка знайомить
майбутніх економістів з цією сферою діяльності.
Ці висновки є принципово важливими при побудові процесу викладання
дисципліни «Страхування». Фундаментальність цієї дисципліни, її базове,
основоположне значення у підготовці фахівців для страхової галузі
вимагає дуже зваженого підходу до структури курсу, бо тут виникають
певні методологічні проблеми.
Дисципліна «Страхування» як нормативна навчальна дисципліна викладається
за Типовою програмою, опрацьованою науковцями (в тому числі автором цих
рядків) кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ. Типова
програма є однаковою для всіх спеціальностей. Звідси – нелегке завдання
такої побудови структури курсу, котра б відповідала потребам тих
студентів, які більше не будуть вивчати страхові дисципліни, і одночасно
враховувала інтереси тих студентів, для яких цей процес має своє
продовження. Програма повинна бути універсальною, тобто давати студентам
необхідні та достатні знання, в той же час виключаючи можливе дублювання
матеріалу при подальшому навчанні студентів за спеціальностями «Фінанси»
та «Кредит».
Виходячи з розуміння цього непростого завдання, до Типової програми
нормативної навчальної дисципліни «Страхування» ми включили дванадцять
таких тем.
Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування.
Тема 2. Класифікація страхування.
Тема 3. Страхові ризики та їх оцінка.
Тема 4. Страховий ринок.
Тема 5. Страхова організація.
Тема 6. Державне регулювання страхової діяльності.
Тема 7. Особисте страхування.
Тема 8. Майнове страхування.
Тема 9. Страхування відповідальності.
Тема 10. Перестрахування і співстрахування.
Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика.
Тема 12. Фінансова надійність страхової компанії.
Перелічені теми можна згрупувати у чотири умовні блоки: перший (теми
1-3) – теорія страхування; другий (теми 4-6) – ринкове економічне
середовище та організація страхової справи; третій (теми 7-9) –
характеристика трьох галузей страхування, які традиційно виокремлює
вітчизняна теорія; четвертий (теми 10-12) – фінансові основи організації
страхової справи. На нашу думку, такий досить рівномірний розподіл курсу
дає змогу студентам отримати початковий «необхідний та достатній» запас
знань з найважливіших аспектів страхової справи.
У подальшому другий та четвертий блоки знаходять свій розвиток у
дисциплінах, що вивчаються студентами на V курсі у рамках магістерської
програми «Страховий менеджмент» («Менеджмент у страхових організаціях»,
«Облік і аудит у страхових організаціях», «Управління
перестраховувальними операціями», «Актуарні розрахунки»), а третій блок
– у дисципліні «Страхові послуги», яка вивчається студентами IV курсу за
спеціальностями «Фінанси» та «Кредит».
Таким чином, вивчення курсу «Страхування» дає змогу не тільки опанувати
необхідний мінімум знань у галузі страхування, але й належним чином
вибудувати подальшу освіту у цьому напрямку.
З огляду на це можна вважати, що при опрацюванні Типової програми ми у
значній мірі спромоглися досягти оптимальної структури курсу. Однак
треба зауважити, що вона ще далека від досконалої. Існують моменти, над
якими ми повинні працювати. Ось, на наш погляд, основні з них.
Перше. Фахівці страхової справи – науковці і практики – постійно
стикаються з проблемами, викликаними неоднаковими підходами щодо
тлумачення страхових понять та термінів. Раніше курс «Страхування»
передбачав окрему тему, у якій подавався основний понятійний апарат,
використовуваний у страховій справі. З програми у теперішньому варіанті
цю тему вилучено за браком академічних годин на вивчення. З одного боку,
є очевидним, що страхова термінологія вивчається протягом опрацювання
всього курсу; з іншого – постає питання щодо необхідності такого
вивчення в рамках спеціальної теми «Основні поняття та терміни,
використовувані у страхуванні», бо без володіння понятійним апаратом
годі сподіватися на глибоке засвоєння студентами програми дисципліни.
Друге. Страхові відносини у суспільстві мають чітко виражене юридичне
підґрунтя. Їхньою правовою основою є договір страхування. Зміст договору
страхування, його структура, права та обов`язки сторін, чинність, види
договорів страхування – ці та інші найважливіші питання повинні
викладатися у рамках окремої теми, якої ми не бачимо у структурі Типової
програми. Слід зауважити, що включення у програму окремої теми «Договір
страхування» допомогло б вирішити зазначену вище проблему щодо
оволодіння понятійним апаратом. Оскільки будь-який договір страхування
повинен містити дефініції, то викладення у темі «Договір страхування»
основних страхових понять виглядало б дуже доречним.
Третє. Страхування на комерційній основі не є єдиним засобом організації
страхового захисту. Паралельно завжди існують державні соціальні
системи, побудовані на схожих принципах нагромадження коштів за рахунок
попередніх внесків з метою подальшого їх використання на виплати певним
категоріям громадян (державне пенсійне страхування, обов`язкове медичне
страхування, обов`язкове страхування від нещасних випадків, страхування
на випадок безробіття тощо). Студенти повинні розуміти взаємозв`язок та
розбіжності між соціальним та комерційним страхуванням, їхню роль та
місце у економічній системі суспільства. Цього розуміння неможливо
досягти, не виокремивши у програмі тему «Державне соціальне
страхування».
Четверте. Інтеграція у світовий ринок вимагає від майбутніх вітчизняних
економістів обізнаності у процесах, які там відбуваються, в тому числі у
сфері страхування. Сучасного фахівця з університетською освітою
неможливо уявити собі без знань щодо тенденцій розвитку страхових ринків
інших країн, основних актів міжнародного страхового права, міжнародних
страхових об`єднань, стандартних правил поведінки на ринку, підходів
щодо укладення угод, співробітництва із перестраховиками і страховими
брокерами тощо. Між тим перелік тем Типової програми не містить жодної,
яка б торкалася міжнародних аспектів страхової справи. Цю проблему можна
подолати шляхом введення у програму дисципліни спеціальної теми
«Міжнародний страховий ринок», у межах якої ми б мали викладати
перелічені вище питання.
П`яте. Зрозуміло, що включення до Типової програми запропонованих
трьох-чотирьох тем вимагатиме вилучення якихось інших. На наш погляд, це
повинні бути теми «Особисте страхування», «Майнове страхування»,
«Страхування відповідальності». Загальна характеристика і особливості
цих галузей страхування викладаються у темах «Класифікація страхування»
і «Страховий ринок»; вони викладатимуться у темі «Договір страхування»
за умови включення її у Типову програму. Це не тільки вирішить проблему
вдосконалення структури курсу «Страхування», але також абсолютно
виключить проблему дублювання певних питань у курсі «Страхові послуги».
Цілком очевидно, що дисципліна «Страхування» не може і не повинна
докладно знайомити студентів з окремими видами страхування. Більш
важливим є інше. Ми цілком погоджуємось з думкою проф. Грінфорда з
Університету Лімерік (Ірландія), який вважає, що всі види страхування
побудовані на одних й тих самих функціональних засадах. Як тільки
студенти зрозуміють ці засади, вони на практиці зможуть займатися
будь-якими видами страхування [2, с.28]. На наш погляд, саме в
опануванні студентами загальних засад організації страхової справи з
урахуванням міжнародного досвіду і полягає головна мета викладання такої
важливої і цікавої дисципліни, якою є «Страхування».
Література:
1. European Insurance in Figures.- Complete 1997 Data; СEA Publications.
2. Європейський досвід страхової діяльності і вдосконалення її кадрового
забезпечення. Професійні дискусії педагогів і практиків Сходу і Заходу.
Матеріали міжнародної конференції 17-18 жовтня 1996 року.- К.:
КДЕУ,1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
