ЗУСТРІЧ ПТАХІВ
Дійові особи: дівчинка старшого віку, дівчатка (четверо), діти,
Тепловій, Журавлі, Ластівка, Шпак, Соловейко, Деркач.
Декорації: імітоване подвір’я, стоїть хатка, дерева, кущі.
Музичне оформлення: запис співу пташок, грамзапис веснянки “Ой прийшла
весна” у виконанні Ніни Матвієнко, українська народна пісня “Щебетала
пташечка”.
На сцену виходить дівчина старшого віку в українському костюмі з
випеченими “жайворонками” у ситі.
Дівчина: У нас здавна є традиція славна:
Воду брати з чистої криниці,
Муку з ярої пшениці,
Руками добрими замісити
І гостей на свято запросити.
Тихо звучить грамзапис веснянки “Ой прийшла весна” у виконанні Ніни
Матвієнко. Вибігають дівчатка, одягнені в українські костюми.
Дівчатка: Ой, виходьте, дівчата,
Будемо весну стрічати,
Весну красну вітати.
(Звертаються до дівчини). А правду кажуть старі люди, що весну птахи на
крилах приносять?
Дівчина: Правду.
Йдіть до мене, жайворонки беріте,
На високу гору йдіте.
Пісеньок гарних співайте,
Весну-красну величайте.
(Дає дітям печиво “жайворонки”).
Благословляю вас, діти, весну закликати
із веселою посмішкою і жайворонком-пташкою.
Діти підносять вгору “жайворонків” і промовляють.
Діти: Пташок викликаємо із теплого краю:
Летіть, соловейки, на нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки.
Раптом здалеку лунає чийсь голос: “Аго-го-о-о-ов! Ачу-чу-у-у-у!
Ф’ю-ф’ю-ф’ю-ф’ю!” Музика припиняється.
Діти: Справді голос чути…
Хто це може бути?
З’являється теплий вітер – Тепловій. В оранжевому вбранні, з червоними
та зеленими стрічками і кошиком перших весняних квітів у руках.
Діти: Це ти гукав? Хто ти такий?
Тепловій: Я теплий вітер Тепловій!
Понад землею я літаю,
Спішу-лечу скоріш до гаю.
Бо я веселу, сонячну весну
З далекої дороги виглядаю! (Чути спів пташок).
І дівчинка: Ти чуєш, ллється між дубів
Весела пісенька Пашків?
Тепловій: Із далекої землі
Повертаються додому
Довгоногі журавлі.
Дружно крилами шумлять,
Роздивляються здаля.
На сцену ключем “вилітають” дівчатка-журавлі.
Журавлі:
1 журавель: Де це наша споконвіку облюбована земля?
2 журавель: Пролетіли тридцять рік,
3 журавель: Проминули сім морів,
4 журавель: Може, в скелі наші гнізда на високій на горі?
5 журавель: Може, в парках вони? – Ні!
6 журавель: Може, в сквериках? – Ні, ні, ні!
1 журавель: Може, в полі, серед поля, в молодій озимині?
2 журавель: Нам далеко ще летіть, поки в крилах заболить.
3 журавель: До широких споконвіку облюбованих боліт.
Тепловій: Здрастуйте, журавлики веселі,
Як жилося вам на чужині?
Вже за вами скучили гніздечка
В нашій рідній стороні.
Тепле сонце вже летить над краєм,
І весна приходить по ріллі.
ІІ дівчинка: Не турбуйтесь, ми вас всі вітаєм,
Довгоногі, рідні журавлі.
Хатина, з вікна виглядає дівчинка, до неї прилітає дівчинка-ластівка.
Дівчинка: Ти знов защебетала у мене під вікном,
Із вирію вернувшись, клопочешся гніздом.
А там же вічне літо цвіте, як божий рай, –
Чого ж вернулась знову ти в мій журливий край?
Ластівка: Хоч літо там і сяє, – лютіше тут мені:
Така квітучо-пишна Вкраїна по весні.
Так квітчасто-люба, що й в тім краю-раю
Вже бачу я хатинку, де се гніздечко в’ю.
Діти співають українську народну пісню “Щебетала пташечка”.
Вилітає шпак. Стає біля дерева, на якому прикріплена шпаківня.
І дівчинка: Знову в саду молодому
Шпаківні з пахучих дощок,
І знову у нас біля дому
Щебече знайомий шпачок.
ІІ дівчинка: Учора в годині досвітні
Вже чуємо, з саду звучать
Пісень переливи привітні.
Шпак: Прибув я весну зустрічать.
З далекого теплого краю
Невтомно летів я сюди.
Я знаю, я знаю, я знаю,
Що рідні найкращі сади.
ну де ще на світі їм рівні,
З таким кучерявим гіллям?
За те, що зробили шпаківні,
Все літо співатимуть вам!
Дві дівчинки йдуть. Чути спів солов’я. Зупиняються.
І дівчинка: Аж гнеться калина від співу дзвінкого!
Це що там співає? Не видно нікого.
ІІ дівчинка: Поглянь-но ти краще в калину рясну:
Ото соловейко стрічає весну.
І дівчинка: Щебече, витьохкує, срібно сміється,
І де стільки сили у нього береться?
ІІ дівчинка: Такий же маленький, а як він співа!
Немов би до нас вимовляє слова.
І дівчинка: Співа соловейко про сонце й хмаринку;
Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.
ІІ дівчинка: А нам не наслухатись гарних пісень:
В садок під калину приходим щодень.
І дівчинка: І дуже ми вдячні маленькій пташині:
Хоча вона взимку жила на чужині,
ІІ дівчинка: Та пісню принесла у рідний свій край.
Співай, соловейку, ще дужче співай!
“Вилітає” соловейко.
Дівчинка: Ти про що, соловейко, співаєш,
Сиплеш радість іскристу свою?
Соловейко: Що ніде так гарно не буває,
Як у рідному нашім краю.
“Вилітає” деркач.
Деркач: Я деркач, я маю крила, як увесь пташини рід.
Та в ногах у мене сила, я – пташина-скорохід.
З чужини, здолавши втому, дні і ночі – сорок діб! –
Пішки дибав я додому – диб та диб! Диб та диб!
Натрапляв на скелі гострі, від буранів утікав,
І не раз мисливський постріл на зорі мене лякав.
Здер я ноги, зранив спину…
Схудлий, стомлений, кривий,
Я прийшов на батьківщину
І, як бачите, – живий.
І дівчинка: Пташки повертаються сюди,
Радіють, плачуть і хвилюються.
І так одвічно, так завжди
Землею рідною милуються.
ІІ дівчинка: Вони на різні голови
Співатимуть для тебе,
І в краплях срібної роси
Побачиш чисте небо.
Усі учасники свята стають, взявшись за руки.
Дівчина: То ж не завадить, друзі, нам,
Згадати нині по-новому:
Був давній звичай у древлян –
Вклонятися всьому живому.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
