Сценарій усного журналу.
День української писемності і мови.
Дата проведення : 21 лютого 2002 року
Коломийський економіко –правовий
коледж.
Мета заходу : Виховання любові до рідної землі, до рідної
мови, до
її носія –українського народу, до
держави Україна, до
народних традицій, пісень та
обрядів, формувати
переконаність у нетлінності духовних
скарбів народу
Форма проведення : усний журнал .
1.Ведучий – Розпочинаємо усний журнал, присвячений Дню української
писемності і мови.
2.Шановні присутні ! Упродовж невеликого проміжку часу ми з вами
гортатимемо сторінки усного журналу, з якого дізнаємося про тернистий
шлях становлення і розвитку української мови, української писемності .
Утвердження української мови як державної мови.
1.Ведучий. Ми припадемо устами до живодайного джерела, української мови,
до її образності, до влучного слова, її мелодійності і милозвучності, до
казковості і надзвичайної пісенності.І все це наша мова.
2.Ведуча. Вишукана у розмові інтелектуалів, строга і регламентована у
діловодстві, легка і гнучка у бесіді друзів, образно багата, лексично
наповнена в літературних творах… Такою постає українська мова перед нами
сьогодні.
1.Ведучий. Також будьте допитливими і натхненними – і перед вами
відкриються неозорі виднокола української мови.
2.Ведуча. Мова кожного народу – неповторна і – своя
В ній гримлять громи в негоду
В тиші – трелі солов`я
На своїй природній мові
І потоки гомонять,
Зелен – клени у діброві
По – кленовому шумлять.
Солов`їну, барвінкову,
Колосисту – на віки –
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її плекати
Буду всюди й повсякчас, –
Бо ж єдина – так , як мати,-
Мова в кожного із нас.
Звучить пісня на слова Степана Галябарди, муз. Олена Слободянка,
Мови чарівний голос
На ріці життя тихо меле млин часу,
І у вишині зорі по одній гасить
та запалює замість них нові знову
І несе у світ пломінкий вогонь слова.
Слово мовили знов уста мої, слово,
Як бусинками, ними виграє мова.
Зорі і світи сіли край мого столу,
Слухають її мови чарівний голос.
Приспів
Причасти мене розмовою
Українською мовою.
Зачаруй мене славнозвісною
Українською піснею.
Причасти мене розмовою
Українською мовою.
Зачаруй мене ніжною
Українською піснею.
Засвітає день квітами пісень ясно,
Літо щедре йде, сто надій цвіте рясно.
З рідної землі б”є вже джерело знову
І течуть слова у дзвінкий кришталь мови.
Слово мовили знов уста мої, слово,
Як бусинками, ними виграє мова.
Зорі і світи сіли край мого столу,
Слухають її мови чарівний голос.
Приспів .
Ведучий – Відкриваємо першу сторінку, називається вона
“Від кирилиці до Кобзаря”
Гробниці, кості й мумії мовчать,
А слово – вічне ніби далина.
Із темряви віків, де цвинтаря печать.
Лиш чути письмена …
Учениця читає молитву “ Благослови мене Господи ! ”
“Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього
видимого і невидимого”. Молюся до Тебе, Господи, неложними вустами і
щирим серцем. Дякую тобі Боже за красу небесну: кожний день наді мною
сходить сонце, воно дарує мені тепло і світло, а небо усміхається мені,
немов великий і пречистий храм. Я дякую тобі, Господи, за красу земну:
широкополі поля і луки, пташиний спів, прохолоду дібров, шепіт лісів,
журливу пісню річок і спокійну задуму озер, – все це ти даруєш мені,
Господи, як милість Свою.
Схиляюся перед Тобою, Отче, у молитві яка очищає, зігріває душу,
наповнює її сяйвом віри, що постає зі Слова.
“Споконвіку було Слово, а слово було у Бога, і Бог було Слово”.
Молитва увійшла в моє буття відтоді, як ледве навчилася говорити,
увійшла тихо і непомітно, як мамина усмішка, освітила моє єство, взяла
мене малу за руку і повела дорогами життя.
Благослови, Господи землю, на якій живу, і людей, які поруч зі мною, бо
усе і всіх Ти створив для слави твоєї. Дай мені, Боже, мудрості творити
тільки добро і борони мене від зла. Благослови мене, Господи, і допоможи
опанувати Словом і мовою, Тобою даними, а вся честь і слава нехай будуть
Тобі, Отцю, сину і Святому Духу. Амінь.
( Я. Гоян )
Ведучий.
“Історія – скарбниця наших діянь. Свідок минулого, повчальний приклад
для сучасності, застереження на майбутнє,” – говорив один з наймудріших
серед письменників, іспанець Сервантес. Саме як “скарбниця наших діянь”,
історія показує численні приклади того, що навіть найновітнішим
відкриттям часто – густо передували здогади, пошуки та роздуми.
Ведуча.
Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу.
Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часи
розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних
слов”ян дуже складна і досі не розв”язана.
Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання : коли і як
народилася слов”янська писемність, слов”янська абетка і чи мали наші
предки до цього якісь інші писемні знаки.
Ведучий.
Тривалий час побутувала думка, ніби – то наші пращури завели писемність
лише після Хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь
богослужебні книги.
Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в
Північному Причорномор”ї, археологи не раз знаходили, та й досі
знаходять, – на кам”яних плитах, надгробках, амфорах – таємничі,
незрозумілі знаки.
Ведуча.
Перший історик слов”янської писемності болгарський книжник, учений
чернець Чорноризець Храбр, який жив у X сторіччі при дворі болгарського
царя Симеона, у книзі “ Сказання про письмена” розповідає про два етапи
розвитку слов”янського письма. Перший – коли слов”яни ще були
язичниками, отож читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок.
Другий етап – коли вони хрестилися то почали писати римськими і
грецькими письменами, але було це письмо “без обустроєнія”, тобто не
пристосоване до слов”янської мови.
Письмо у вигляді “черт і різ” використовували для позначення належності
речей певній особі, позначення кількості речей, тварин або осіб, для
гадання та інших подібних функцій.
Ведучий.
Прямим попередником слов”янської мови – є алфавіт, створений великими
просвітителями слов”ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Костянтин Філософ ( Кирило ) і його брат Мефодій походили із Солуня
(сучасні Солоніки ).За тих часів людність у цьому місці складалася
наполовину з греків, наполовину з слов”ян. Грекинею була мати братів, а
батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і
мову солунських слов”ян. Костянтин ( Кирило ) ( 827 – 14 лютого 896 р.
), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську,
арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював
бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій
константинопольській школі. Мефодій ( 815 – 6 квітня 885 р. ) був
управителем однієї слов”янської провінції у Візантії, а згодом став
помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній
діяльності.
У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали
Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя
Ростислава повинні були вести церковну службу слов”янською мовою, що
мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.
Адже ви обоє солуняни,- сказав Михайло, а солуняни всі говорять по –
слов”янськи. Я знаю, – додав він, звертаючись до Костянтина, – ти часто
хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив Моравії. Відповідь Костянтина
знаходимо у “Житіях Кирила і Мефодія”.
Ведуча.
Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо
мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови
однаково, що писати на воді!
За свідченням джерел Костянтин перед від”їздом до Моравії розробив
слов”янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до
Велеграфа слов”янську абетку на 3 – 4 богослужебні книги, перекладені на
слов”янську мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя
Святополка ( 880 р. ) Костянтина названо “ творцем слов”янського
письма”.
Ведучий.
Існує два різновиди старослов”янських писемних знаків : кирилиця ( на
честь першовчителя слов”ян ) і глаголиця .
Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та
світській літературі східних слов”ян .Від давньоруського періоду його
успадкували всі три східнослов”янські народи : російський, український і
білоруський.
В історії кириличного письма розрізняють три періоди : устав, півустав і
скоропис. В середині XVI ст. у східних слов”ян виникає друкарство,
друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного
письма. Перша датована книга під назвою “Апостол” надрукована в Москві в
1564 р., в Україні – у Львові – 1574р. Іваном Федоровим. У 1708 р.
старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему
знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність
звільнилася від складної системи знаків наголосу.
II сторінка. Українська мова серед східнослов”янських мов.
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте корінням родоводу.
І тільки той у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
Хто вміє шанувать сучасне, –
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне.
Ведучий.
Українська мова функціонує як національна мова українського народу в
Україні. За даними перепису 1989 р. у складі населення України, яке
становило 51,4 млн. чоловік, налічувалося 37,4 млн. українців. З цієї
кількості рідною мовою – українську – вважали 32,8 млн. чоловік. Поза
межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії,
Білорусії, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються
українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії,
Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.
Ведуча.
Ознаки української мови фіксуються в пам”ятках, починаючи з найдавніших
джерел, датованих XI ст.
Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої
слов”янської : українська мова виникла після розпаду давньоруської мови
у XIV ст.; безпосереднім джерелом української, як і інших слов”янських
мов, виступає праслов”янська мова, розпад якої розпочався у VII ст.
Ведучий.
Сучасна українська літературна мова пов”язується з конкретною датою –
виданням “Енеїди” Котляревського у 1798р. Знаменита поема стала першим
друкованим твором написаним живою народною мовою всупереч тогочасній
традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці,
конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися
нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром I .
Ведуча.
Ще одна дата 1840 р., коли вперше було видано твори Т.Г.Шевченка, – може
вважатися долесною : з того часу українська літературна мова стала на
важкий але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому
шляху і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів.
III сторінка.
“Ну що б, здавалося слова ?
Слова та голос,
Більш нічого.
А серце б”ється, ожива,
Як їх почує…”
( Звучить пісня “Реве та стогне Дніпр широкий ) . На сцені 12 дівчат в
укр. вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі
української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени ).
1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською
мовою.
1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України
українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при
полкових козацьких канцеляріях.
1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно
організовували видатні діячі української культури.
1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок
українською мовою.
1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування
нот українських пісень.
1884 р. – закрито всі українські театри.
1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським
урядом Росії шкідливою , “могущей визвать последствия, угрожающиє
спокойствию и безопасности Российской империи”.
1914 р. – російський цар Микола ІІ зліквідовує українську пресу газети і
журнали.
1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов”язкове вивчення
російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської
мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що
привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні російську мову
як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсуното на
третій план, що позначається ще й сьогодні.
( Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою
свічкою, читає “Молитву” Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до
глядачів. У кожної в руках горить свічка ).
Молитва.
Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З – за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
( Звучить музика “Чом, чом, чом, земле моя”).
Ведуча.
Мово рідна. Слово рідне !
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову мож забути
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила ?!
Ой тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом !
Мово рідна. Слово рідне !
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Сидір
Воробкевич
Ведучий .
А зараз послухайте вірш про мову.
( Читання
віршів )
Вчитель.
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше, але ви покликані захищати своїми
долонями крихітну свічечку літери “і”.
А також оберігати місячний серпик букви “є”, що зрізаний з неба разом з
ниточкою. Кажуть, що мова наша солов”їна. На земній кулі існує близько
трьох тисяч мов. І серед усього цього розмаїття наша українська мова по
своїй красі, по милозвучності займає друге місце після італійської. Але
затямте собі, що колись можуть настати і такі часи, коли нашої мови не
буде пам”ятати навіть і найменший соловейко. Тому не можна покладатися
тільки на солов”їв.
( Звучить пісня про Україну. Сл. О. Бойко, муз., М. Свидюка ).
Золотавий вечір впав на тихі верби,
Солов”їна пісня лине вдалині.
І грайлива річка між гаями в”ється –
2 рази.
Все це Україна, все це я і ти.
Приспів
Моя Україна –
Червона калина,
Журба журавлина –
Це земля моя.
Моя Україна –
Червона калина,
Надія єдина –
Це любов моя.
Доле, моя, доле, щастя принеси нам,
Щоби від достатку гнулися столи.
Щоб моя родина і моя Вкраїна
2 рази.
В мирі та єднанні до віку жили.
Це моя країна, тут моє коріння
Мова моя рідна і мої батьки.
В світі все минає тільки зостається
2 рази.
Мамине кохання та любов землі.
Українська музика і поезія – найпишніша і найзапашніша гілка на дереві
світової народної творчості.
ІІІ сторінка. Мамина пісня.
Ведуча.
Перші поняття про мову, про щастя, добро і ласку нерозривно пов”язані з
образом найдорожчої для нас людини – матері. А її колискова звучить
найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової
пісні починається потяг людини до добра, творчості й снаги.
Декламація віршів ( 4 дівчини ).
Одна Батьківщина і двох не буває.
Місця, де родилися завжди святі.
Той долі не знайде в житті .
Чи можна забути ту пісню, що мати
Співала малому, коли засинав ?
Чи можна забути ту стежку до хати,
Що босим колись протоптав ?
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає
Потоки, потоки мов струни течуть.
Тут кожна травинка і кожна билинка
Вигойдують мрії на теплих вітрах,
Під вікнами мальва, в саду материнка,
Оспівані щедро в піснях.
3.Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї,
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов”ї.
І я припадаю до неї устами
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє, збідніє земля назавжди.
4.Одна батьківщина і більш не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
( Звучить пісня “Сік землі” сл. В.Вихруща, муз. В. Толмачова ).
П”є моє коріння сік землі,
День летить на білому крилі,
Подих вітру схилює жита, –
Пролітають втомлені літа.
Приспів
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.
З нами у добрі і у журбі
Материнські очі голубі
Чарівлива пісня живить нас
І сумління сповідає час.
Приспів
Є в садах моїх мале село,
Є криниця – чисте джерело.
А коли вертаюся з доріг,
Я цілую батьківський поріг.
Приспів.
Ведуча.
Любов до рідного краю, до мови починається з колиски, з маминої пісні.
Народні колискові пісні зачаровують надзвичайною ніжністю і простотою. У
них – материнська ласка і любов, світ добра краси і справедливості.
Колискова пісня… скільки їх створив народний
геній. Лагідний материн спів засівав дитячу душу любов”ю до людей,
природи до всього живого.
Ведучий.
Під спів материнської пісні виростали поети і композитори, хлібороби і
захисники рідної землі, космонавти і вчені, філософи і просто мудрі
люди.
І біда наша в тім, що ми забули пісню, адже її мелодія, мова виховують
доброту, чуйність милосердя. Мати колише дитину, співає колискову… і сам
Бог посміхається в небесах.
Звучить колискова.
Ведуча.
Затуляли чужинці в обіймах наш рот.
І перевертні кривдили, зраджену мову.
Вилив душу в пісні український народ,
І живе мій народ у співучому слові.
Мій народе, пісень триста тисяч твоїх,
Уяви, сколихнули б умить Україну, –
Захотіли б, мабуть, на всій землі солов”ї.
Вивчить мову і пісню твою солов”їну.
V сторінка. Куточок гумору.
Ведучий.
А зараз вашій увазі пропонуємо кілька гуморесок. Адже гумор не від”ємна
риса характеру українців.
Гуморески читає для вас
Закоханий Кузьма.
У садочку пригорнулась Галя до Кузьми.
Як Ромео і Джульєта будем жити ми.
А Кузьма очима блима :
“Думала б сама .
ну при чому тут Ромео,
коли я – Кузьма”.
Трохи згодом Галя далі розвиває план :
“Будем жити як Людмила та її Руслан”.
А Кузьма сопе сердито :
“Не годиться теж: ти ж Галина –
Не Людмила, юринду плетеш”.
Ну, а як ? – питає Галя впертого Кузьму.
А той каже : “Будем жити, як німий з Муму”.
Кричить дядько на базарі :
Гей хто купить зайця ?
Вміє грати на роялі
І на балалайці !
Вкупі з зайцем продається
симпатична гуска.
Вміє польку танцювати
І насіння луска.
З ними півень теж учений :
Як зозуля кука.
Купіть зайця, півня й гуску –
По червінцю штука.
Разом з ними у ансамблі
Продається бобик :
Лапки сірі, хвостик білий,
І руденький лобик.
До душі припав собачка миловидній жінці :
Скільки ж коштує ваш бобик ?
Чотири червінці !
Що ж ваш бобик так, як заєць
На роялі грає ?
Чи танцює так як гуска,
Чи пісні співає ?
Ні ! Мій бобик, – дядько каже, –
Не навчивсь нічого…
То чого ж ви так багато хочете за нього ?
А у дядька очі хитрі
І лоб не порожній :
Бобик, тітко, в тім ансамблі –
Керівник художній.
Уривок з п”єси Нечуя – Левицького .
Ведуча .
Вашій увазі пропонуємо послухати уривок з оповідання І.С. Нечуя –
Левицького “Баба Палажка та баба Параска”. Уривок називається
“Благослови бабі Палажці скоропостижно вмерти”.
Читає
Ведучий.
Шановні присутні в залі ! Ось і підходить до кінця наше свято
української писемності та української мови.
Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній
Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут
корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто
соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
Ведуча.
Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може
нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того
призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває
кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова,
твій народ завжди будуть з тобою.
( Звучить пісня про
Україну).
Знов сонце ласкаве
Промінь свій посилає
І степам, і долинам,
І потокам гірським.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Моя лагідна мати
Усміхається всім.
Там, де Січ Запорозька
Духом вільно сивіє,
Де козацькії чайки
В чисте море пливуть.
А на Київських кручах
Сяє злото Софії
І на гору Чернечу
нас дороги ведуть.
Знову сонцю радіє
Буковина й Полісся
І над краєм Донецьким
В небі жайвір співа.
А з Карпатського світа
Лине голос трембіти –
Це тобі, Україно, наша пісня жива.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Величава Княгиня
Усміхається всім.
І гостинно і радо,
Щиро всіх привітає.
Закарпаття частує
Хмелем чистих медів.
А у древньому Львові
Пані всі гонорові.
Полтавчанок, киянок,
Як побачиш умреш.
Синьоокі красуні –
Молоді волинянки –
Як подивляться в душу –
Очі не відведеш.
Бо козацького роду
Та й нема переводу,
І у чистому небі
Наші зорі горять.
Це моя Україна
День новий зустрічає,
Величава Княгиня
Погляд ясних очей.
І гостинно і радо,
Щиро вас привітає
І запросить у хату,
Як поважних гостей.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
