Вчителько моя, я тобi уклоняюсь

Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя – з великої
лiтери. Я знаю, що кожен iз нас за шкiльний вiк зустрiчає чимало
вчителiв. Однi з повагою запам’ятовуються, вiд других пам’ять
вiдвертається, третi пройшли немов стороною…

Та ось одного разу увiйде в клас Учитель – i в цю мить життя твоє
назавжди змiниться, ти побачиш себе iншими очима, будеш намагати ся
стати кращим, розумнiшим i добрiшим.

Це означає, що в життя твоє i в серце увiйшов Учитель, щоб залишитися в
ньому на всi подальшi роки, допомагати, пiдтримувати тебе, радiти i
сумувати разом з тобою, надихати на кращi вчинки.

…На жаль, я не пам’ятаю того дня, коли вперше увiйшла пiсля дзвоника
до класу наша нова викладачка української мови та лiтератури. Ми її не
чекали i тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої
“лiберальної” викладачки.

Та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. I стiльки в
ньому було гiдностi, ввiчливостi, поваги до нас, семикласникiв, що ми
враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову! А вона лилась i
лилась прекрасною поезiєю народної творчостi, розкриваючи перед нами
славетну iсторiю наших дiдiв-прадiдiв, нашої України.

†

що “трiйок” (про “двiйки” я вже не кажу) у нас майже не було. Всi
намагалися вiдповiдати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для Учительки.
На перервах до неї неможливо було пробитися: всi хотiли бути поруч, всiм
потрiбна була її увага, її слово, її усмiшка.

Дивно, але саме тодi я зрозумiла, чим вiдрiзняється справжнiй Учитель
вiд того, що просто працює вчителем. Одного разу я запiзнювалась на урок
i в коридорi побачила, як Учительку затримував бiля класу її колега, що,
мабуть, не хотiв закiнчувати з нею розмову. Вона ввiчливо його зупинила:
“Пробачте, але я запiзнююсь до дiтей!” Вона сказала “до дiтей”, а не “на
урок”. I в цьому – секрет її неперевершеностi як Учителя i як людини.

Минув час. Мiнялися учителi, навчальнi предмети, мiнялися i ми. Але
пам’ять назавжди закарбувала в серцi образ моєї Учительки, якiй я вдячна
майже всiм кращим, що є в моїй душi. Вона навчила мене, перш за все,
щиро любити i поважати людей, розумiти їх i допомагати. Вона розкрила
менi велич моєї рiдної мови, горду i нескоренну її долю, прищепила палку
любов до української лiтератури. I вже через це вона пiдвела всiх нас до
головного – до iстинного розумiння поняття “Батькiвщина” i любовi до
неї. На все життя запам’ятала я слова: “Любити рiдну землю, свою країну
– це щастя, що випадає, на жаль, не кожному”. Але нас, своїх учнiв, вона
зробила щасливими, вiдкривши красу рiдного краю, чудових українських
пiсень, посiявши в душах повагу до вiковiчної слави українцiв.

За все це менi хочеться уклонитися моїй Учительцi, зiгрiти її серце
своєю любов’ю i запевнити: “Я пам’ятаю Вашу науку. Вона – в моєму серцi,
вона – у кожнiй моїй клiтинцi. Ми дякуємо Вам за неї: i я, i тi нащадки,
яким я передам Ваше сердечне добро, що лишили Ви в душах своїх учнiв”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter