Розкриття єдностi образу матерi-людини з образом Матерi-Батькiвщини у
“Лебедях материнства” Василя Симоненка
Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
/ В. Симоненко /
Письменники – виразники поетичної душi свого народу. Ним був i Василь
Симоненко, що навiчно зостався молодим заспiвувачем поезiї другого
повоєнного десятилiття.
У його поезiї “Лебедi материнства” стiкаються воєдино фантазiя казки i
щира правда серця. У цiй поезiї ми нiби чуємо голос поета, перевтiленого
в чарiвника. Той голос огортає дитячу душу таємницею чогось осяйного,
прекрасного:
Загляда в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Далi прибулець з казки, доторкнувшись колискової вервечки, оповиває
добрим чаром матiр над колискою i сам розчиняється у зворушливому
материнському голосi й серцi. I ми чуємо вже голос матерi:
Припливайте до колиски, лебедi, як мрiї,
Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiї.
Материнськi наспiви-побажання наповнюють “золотим сузiр’ям”, теплотою i
ласкою душу дитини. Вiд них легко дихається i добре зростається малятi.
Нiби сама земля посилає свої добрi сили оберiгати дитя вiд зла, щоб
виросло воно на славу i на добро рiднiй землi.
Образ жiнки-матерi бачиться Василю Симоненковi в неподiльнiй єдностi з
образом матерi-Батькiвщини. Обидвi матерi стоять на чатах бiля колиски
дитини, оберiгаючи її спокiй, навчаючи доброти й мудростi життя.
°Z
Спершу до сина промовляє матiр по кровi. Вiд лагiдно-нiжних слiв її
пiснi-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське
серце. Завтрашнiй свiтанок, прийдешня юнiсть сина, молодецькi стежки “у
сади зеленi” стають перед очима неньки:
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспанi тривоги.
З кожним дистихом думка розгортається, ширшає, сягає вiд iнтимних
вимiрiв людської духовностi – до морально-соцiальних,
суспiльно-полiтичних:
Можеш вибирати друзiв i дружину
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
Так висловила мати над колискою свiй заповiт синовi. На цiй вершинi
думки вiдчуваються новi перевтiлення: голосом матерi, словами величними
й простими промовляє сама рiдна земля, велика мати Батькiвщина i
вiдкриває глибоку iстину людської дружби, любовi, братерства, з яких
виростає священне почуття патрiотизму. Почуття, яке дається людинi як
найдорожчий скарб, як саме життя.
У заключному акордi знову промовляє мати: чи то повторює заповiтне, чи
ще раз нагадує вже дорослому синовi, благословляючи в дорогу:
Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
Отже, в цiй поезiї родиннi почуття невiд’ємнi вiд почуттiв громадянських
– мати мрiє виховати не тiльки доброго сина, а й громадянина -патрiота.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
