Роман-хронiка Василя Барки “Жовтий князь” – широке полотно вiдтворень
трагедiї голодомору
Хто знав, хто вiв смертям i стратам лiк?
Де фiльм, який нам показав би голод?
Отой проклятий 33-й рiк?
Голодний 33-й рiк! Скiльки горя, слiз, смертей?! Страждала Україна,
страждали старi й малi, сподiвались на краще, але не бачили його нi
восени та взимку 32-го, нi навеснi та влiтку 33-го. Досить надовго
прикрива ли цю трагiчну сторiнку людської пам’ятi. Та чи можна таке
приховувати? Не недорiд з’їдав людей, а тоталiтарна сталiнська система.
Настав час – i вiдверто заговорили. Чи не найвiдвертiше, не
найвичерпнiше розповiв нам про голодомор невiдомий донедавна Василь
Барка – наш український письменник з дiаспори. Переживши цю трагедiю,
вiн мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка вiдвiв собi iншу
роль: “Свiдок для суду – розповiдати, що сталось у життi”. 25 рокiв вiн
виношував у своєму серцi, як незагойну рану, болючi спогади про
голодомор. Та час все ж настав – i 1961 року з’явився високохудожнiй
правдивий твiр про голод “Жовтий князь”.
На сторiнках роману вiдтворено всi подробицi лихолiття, пережитi нашим
народом i самим В. Баркою. Головна частина у творi – це власнi
спостереження i враження. Закарбувались у пам’ятi письменника тi образи:
голоднi, виснаженi, пухлi вiд голоду люди; бачив, як важко було їм
ходити – сили не було; бачив i мертвих. I всi свої болi передав у романi
через реалiстичне зображення нещастя в сiм’ї селянина Мирона Катранника,
боротьбу темряви зi свiтлом, Бога з дияволом, людини з людиною. Його
хвилює вiчне болюче питання: для чого людина приходить у цей свiт? А щоб
дати вiдповiдь, Барка знайомить нас з численними рiзноплановими
образами, а умовно дiлить їх на людей-варварiв i людей-жертв.
Партiєць Отроходiн – найяскравiший представник людей-варварiв. Вiн слiпо
виконує партiйну волю: “Забрати хлiб увесь! До зернини!” А хто такi
хлiботруси, хлiбохапи, хлiбобери? Люди без iменi, вони втратили людську
подобу, а прийняли варварську, сатанинську, це вони викошують голодною
смертю українських селян. Головнi ж винуватцi людського лиха присутнi
незримо. Ми бачимо портрет вождя свiтового пролетарiату: “Охрою горить
вигляд iстоти, що нiма до сльози i хижа до життя”.
З невичерпним горем i спiвчуттям В. Барка розкриває характер
селян-гречкосiїв. Вiн розповiдає про справжнiх мученикiв, про родину
Катранникiв, про український народ. Вiн називає жертви переслiдування i
гонiння, болiсно сприймає їхнi пережитi страждання. Немов на
пiдтвердження цiєї думки, Василь Барка створює свiй календар:
вересень – розбоєнь
жовтень – худень
листопад – пухлень
грудень – трупень
сiчень – могилень
лютий – людоїдень
березень – пустирень
квiтень – гумень.
а тому вiрили у прихiд антихриста. Вони були охопленi мiстичним жахом,
бо не могли зрозумiти абсурдної логiки винищення своєю владою своїх же
людей i тому вiрили, що наближається кiнець свiту. Зляканi, вони в
усьому вбачали знаки бiди: в бiблiйному числi 666, у апокалiптичному
завершеннi XX столiття, в падiннi з неба мертвих птахiв, у червоному
прапорi, що набухає i чорнiє вiд пролитої кровi. Батюшка ж закликає
людей не уподiбнюватися до слуг антихриста, а мати в душi злагоду, мир,
любов i прощення.
З метою яскравiшого, переконливiшого змалювання картин голодомору
письменник використовує цiлий ряд образiв-символiв. Мiсяць – мов карб,
мiсяць – мов крейдяна печатка на блакитний папiр, мiсяць – як нагайка
проти каїнства. Асоцiюються цi порiвняння iз легендами та повiр’ями про
Каїна i Авеля, переростають у символ бiблiйної кари за зло. Символiчним
i вражаючим є той факт, що руйнацiя духовностi йде разом iз фiзичним
знищенням людей. Чи не найяскравiший приклад i доказ цього – руйнування
сiльської церкви: “Дзвiн летить, як блискавка; свiтнув, обкинутий
сонцем, i з громовим гуркотом ударився об цеглу бiля дзвiницi…
Нечутно, але з страшною луною духовною вiдгукнувся той звук навколо – в
цiлому селi. Стало сумно, як пiсля пожежi”.
Хлiб – ще один символiчний образ, то головна вiсь, навколо якої
обертається все в романi. Церква у селi Кленовичi – то “Давня церква.
Бiла, як празниковий хлiб”. Органiчне єднання людини – Божого творiння i
церкви – посередника мiж Богом i людьми.
I створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-бiла гама допомагає ще
чiткiше, повнiше i яскравiше вiдтворити на сторiнках роману народне
горе. Жовтий колiр збуджує апетит, чорний i бiлий заспокою ють,
нейтралiзують усi почуття. Жовтий – ненаситнiсть, спустошенiсть, а у
поєднаннi iз словом князь утверджує зверхнiсть, могутнiсть, непоборнiсть
i повновладдя. Уявляється мiфiчна iстота, подiбна до гоголiвського Вiя,
що своїм поглядом все спопеляє. Тож створивши правдиве полотно – роман
“Жовтий князь”, автор вiдповiв на своє запитання: “Чому?” Український
народ має спокушувати свiй грiх, який полягає у вiдступництвi вiд вiри,
неординарному ставленнi до Бога, руйнуваннi храмiв, закриттi їх,
масовому гонiннi вiруючих. Роман-хронiка розкриває перед читачами широку
панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває свiтовi болючу
правду про тоталiтарну систему, яка нищила все свiтле й гуманне на
своєму кривавому шляху, “пожирала своїх дiтей”, бо сама була “жовтим
князем”.
В. Барка з достоїнством виконав свою мiсiю свiдка для суду, i “Тепер
правда народна, як бiлий привид, – в кровi, постає на весь зрiст перед
людством, правда непереможна: через страждання i саму смерть”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
