Людина землi у фiлософському осмисленнi Олександра Довженка (за
кiноповiстю “Зачарована Десна”)
О. Довженко великий не тiльки як режисер, а й як публiцист i письменник,
автор багатьох чудових творiв, як-от: “Повiсть полум’яних лiт”, “Україна
у вогнi”, “Поема про море” та iншi. Серед творiв, що виникли пiсля
Великої Вiтчизняної вiйни, одне з найпочеснiших мiсць посiдає його
повiсть “Зачарована Десна”.
Вихований у любовi до працi, письменник усе життя звеличував її, бачив
щастя людей i їхню красу саме в трудi.
У своїй кiноповiстi письменник змальовує наддеснянських селян, якi
становлять узагальнений образ дореволюцiйного українського селянства з
його високими повсякденними буднями. Дорогi Довженку земляки –
працьовитi, сильнi фiзично, мудрi життєлюби, хоча й жили у великих
злиднях. Нелегка доля випала Сашковому батьку, який багато “землi
виорав” i “хлiба накосив”, але так i не мiг у дореволюцiйнi часи
вирватися з кайданiв бiдностi. Через це i Бога прокляв, i попа вигнав з
двору, i “зневажав начальство i царя”.
З любов’ю говорить Довженко про свою матiр, яка любила “саджати
що-небудь у землю, щоб проiзростало”. Образ матерi постає перед нами як
взiрець працьовитостi i доброти.
У нелегкiй працi пройшло життя дiда Семена, “схожого на Бога”… Вiн
“прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок”, пахнув
“теплою землею i трохи млином”.
*
в косою, що мiг би за добрий харч обкосити всю “земну кулю”. Тут у
художнiй формi звеличено руки селянина, якi символiзують працьовитiсть
усiх хлiборобiв. А коротконогий мисливець Тихон Бобир, що, йдучи на
полювання, забув дома курок вiд рушницi уособлює добродушнiсть i
лагiднiсть селянської натури.
Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сiна, як бувало у родинi малого
Сашка, хлiбороби, проте, високо цiнували людську гiднiсть, чеснiсть,
роботящi руки, поетизували працю, яка виступала головним критерiєм
моралi селянина.
Винятково важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана
з життям людей. “Жили ми в певнiй гармонiї з силами природи. Зимою
мерзли, лiтом смажились на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас
заливало водою. I хто цього не знає, не знає тiєї радостi i повноти
життя”.
Отже, кiноповiсть “Зачарована Десна” – це гiмн людинi працi, яка своїми
руками вирощує хлiб i створює всi земнi блага. Заклик любити життя,
цiнувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й
щасливою, не забувати, якого ти кореня i що дав тобi твiй народ та
батьки, щоб ти став гiдним сином їх, – така iдея кiноповiстi “Зачарована
Десна”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
