Образи велетнiв роману Франсуа Рабле “Гаргантюа i Пантагрюель”
Образи рiзноманiтних велетнiв часто зустрiчаються на сторiнках
французьких та нiмецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими,
пiдступними, часто – людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити
звичайним людям. Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре
вiдомий у французькiй народнiй творчостi – це комiчнi хронiки (лiтопис)
“про великого i здоровезного” велетня Гаргантюа. Та й мова оповiдi про
життя та дiяльнiсть трьох поколiнь велетнiв, Гран-гузьє, Гаргантюа,
Пантагрюеля, витримана у тонi веселої, грубуватої сатири, висмiюванню
всiх порокiв, притаманних тогочасному суспiльству. I хоча Рабле зi
смаком описує всi подробицi їхнього тiлесного життя, перераховує,
скiльки їжi, одягу їм потрiбно, та головне у романi не це. Завдання
письменника – показати доброту, благородство, прагнення до знань,
надбань тогочасної культури. Грангузьє – добрий король, що намагається
запобiгти вiйнi, кровопролиттю, вважаючи що це бiда для його народу. Та
коли ворог все ж таки розв’язує вiйну, Грангузьє чинить вiдчайдушний
опiр i перемагає.
В образах Грангузьє i Гаргантюа Рабле втiлює iдеал справедливого
монарха, який захищає iнтереси народу i править ним за його згодою. Цi ж
риси притаманнi й наймолодшому велетневi – Пантагрюелю. Вiд батька вiн
успадкував не тiльки кращi людськi риси, а й гарячу любов до знань, до
здобуткiв загальнолюдської культури. Для цього вiн вiдвiдує кiлька
навчальних закладiв – Паризьку бiблiотеку, навчається у мiстах Пуатьє,
Бордо, Тулузi, Бурже, Орлеанi. Рабле з гумором, iнколи з сатирою
змальовує звичаї i методи навчання, що все ж таки не завадили здобути
Пантагрюелю ступiнь лiценцiата права.
Дуже цiкаво читати сторiнки, присвяченi життю тогочасних студентiв. Вони
нагадують українських бурсакiв своїми веселощами, життєлюбством,
бешкетами, та водночас – iнтересом до знань. Характерно, що в рисах
образу Пантагрюеля вiдсутнiй суспiльний пафос його батька, короля –
реформатора Гаргантюа.
Тогочасна дiйснiсть, iсторiчнi подiї, коли гуманiсти-вольнодумцi
опиняються пiд пресом жорстокої релiгiйної нетерпимостi, спричиняються
до зображення Пантагрюеля тiльки у приватному життi. Та все ж i роман у
цiлому, i образи королiв-велетнiв зокрема, залишають враження в
контекстi iсторичної дiйсностi часу європейського Вiдродження – однiєї
iз найцiкавiших сторiнок свiтової культури.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
