Проблематика поеми Iвана Франка “Мойсей”
Як “Мойсей” Мiкеланджело – один з найвидатнiших творiв свiтового
мистецтва, так i однойменна поема I. Франка – унiкальне явище не лише в
українськiй, а й свiтовiй лiтературi.
Написаний у перiод пiднесення революцiйного руху в Росiї й в Українi
“Мойсей” став визначною вiхою у творчостi Каменяра, розкрив новi гранi
його поетичного генiя, з великою силою засвiдчив глибоку вiру Франка у
невичерпнi сили народу, i свiтле майбутнє своєї вiтчизни.
Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рiдного народу
“замученого, розбитого”, а спрямувати його на активнi дiї, на здобуття
людських прав. Ця думка є основною фiлософською сентенцiєю твору. Вона
знайшла iдейно-художнє втiлення у прозi.
Поема “Мойсей” порушувала важливi проблеми, якими жило українське
громадянство в часи революцiйного пiднесення: зростання свiдомостi
трудящих мас та їх iсторична роль, вiддане служiння народовi, суспiльна
роль слова; мобiлiзуюче значення смертi героя; поступ народу. Твiр
пробуджував у народi моральнi сили, полiтичну свiдомiсть, революцiйний
дух.
Тему та iдею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з
приводу того, що українському народовi, роз’єднаному Австро-Угорською
монархiєю i царською Росiєю – суджено було нести безмiрнi страждання, а
також тверде переконання, що всi жертви, злигоднi й муки не пройдуть
марно. На думку I. Франка, визволення українського народу i
возз’єднання його в єдинiй вiльнiй державi може вiдбутися разом iз
визволенням iнших народiв.
? ?
I
‚+thсвого задуму, змiнивши її, I. Франко намалював в образi Мойсея
вождя, що самовiддано служить народовi, любить свiй народ i присвячує
себе боротьбi за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають
йому дрiбнi людцi, що вважають за мету не великий iдеал, а мiзерну
особисту користь, намагаючись демагогiчно схилити до цього маси:
Серед них Авiрон i Датан
Верховодять сьогоднi.
На пророцькi слова, – їх одвiт:
“Нашi кози голоднi!”
Датан i Авiрон розвiнчуються поетом як “лихi демони громади”, що
прагнуть вiдвернути її iз обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах
Датана i Авiрона поет викриває зрадникiв революцiйного руху, реформiстiв
i угодовцiв. Словами Мойсея вiн картає антинародну суть їхнiх
демагогiчних заяв, спрямованих в днi бунту на захист спокою як
“найблаженнiшого стану”. В своїй поемi Франко застерiгає народ перед
“ошуканцями й дурнями”, розкриває трагедiю Мойсея, який перестає бути
справжнiм вождем з того часу, коли пiддається сумнiвам щодо правильностi
обраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатiєю передає
письменник беззавiтну любов Мойсея до свого народу i вiру в те, що народ
прийде до сподiваного щастя.
Зневiра й хитання, роздуми i вiдчай Мойсея напередоднi нового життя не
можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нiкому не спинити,
бо народ є творцем iсторiї. Саме тому народ i виступає головним героєм
твору. Хоч Мойсей i залишив табiр, народ обирає з свого трудового
середовища нового вождя Єгошуа, “князя конюхiв”, здатного пiдвести маси
для переможного бою. Могутнiм акордом народної революцiї завершує поему
I. Франко:
А Єгошуа зично кричить:
“До походу! До зброї!”
Як бачимо, поему “Мойсей” проймають нацiональнi i вселюдськi проблеми.
Це твiр-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i
мас у процесi боротьби за свiтле життя, про могутнi сили народу,
здатного висунути з свого середовища в процесi революцiйного руху
поводирiв, якi приведуть до остаточної перемоги.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
