Позицiя (участь молодi України в сучасному полiтичному життi держави)

Часто у розмовах з друзями я чую думку, що наша справа – учитися,
здобувати знання, якi стануть основою майбутньої справи. Полiтика ж –
справа дорослих, їм засiдати в парламентi, кабiнетах, керувати державою.
Особисто менi важко погодитись з такою позицiєю, бо я переконаний, що
саме вiд нашої суспiльної свiдомостi залежить майбутнє України.

Хiба ми цього не вiдчуваємо? Хiба тi змiни у ставленнi до нас, молодих,
з боку влади не доводять, наскiльки вагомою силою ми вважаємо ся? На
початку дев’яностих до молодi, яка дозволила собi протестувати проти
влади, придивлялися, вивчали з обережнiстю не тому, що розумiли, яку
рушiйну силу вона має, а тому, що у тiєї ж влади спрацював iнстинкт
самозбереження. 1994 року почали розумiти, яку важливу роль вона може
вiдiграти у полiтичних процесах. 1998-го це розумiння сягнуло, на мiй
погляд, пiку – молодь та молодiжнi iдеї намагалася використати чи не
кожна полiтична сила, що претендувала на мiсця в парламентi. Та й самi
молодi люди це зрозумiли, i деякi навiть стали депутатами, чого не могло
бути у попереднiх скликаннях.

На президентських виборах молодь також показала свою високу полiтичну
активнiсть: тодi як у парламентських виборах 1994 року брало участь лише
25 вiдсоткiв молодих людей, у виборах 1998-го на дiльницi прийшло вже
бiльш як 50 вiдсоткiв, а пiд час президентських виборiв – аж 70. Думаю,
саме це спонукало Президента переглянути державну молодiжну полiтику.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter