Ми називаємо їх “печалi бронзове лиття” (Володимир Сосюра, Максим
Рильський)
Погожий сонячний день 21 червня 1941 року. Природа наливається
життєдайною силою в цю благодатну пору раннього лiта. Колосяться хлiба,
радуючи серце селянина-трудiвника. Над рiдною землею повiльно
спускається лiтнiй вечiр. Спалахують мiрiади електричних вогнiв, з
широко вiдчинених вiкон шкiл линуть веселi мелодiї. Це
учнi-десятикласники, отримавши атестати зрiлостi, прощаються з рiдною
школою на традицiйному випускному вечорi.
Та от на свiтанку тої далекої чорної недiлi з безхмарного неба поле-тiли
на нашу землю ворожi бомби. Почалася Велика Вiтчизняна вiйна.
Тяжкi випробування випали на долю нашого народу в цi роки.
25 письменникiв України загинули на вiйнi смертю хоробрих. Серед них
Олекса Десняк, Микола Трублаїнi, Микола Шпак та iншi.
Героїчнi подвиги захисникiв Вiтчизни яскраво вiдображенi в художнiй
лiтературi. Радянського воїна на подвиг кликали священне почуття любовi
до рiдної Батькiвщини, дружба наших народiв i непохитна вiра в перемогу
над нiмецько-фашистськими загарбниками.
У першi роки Великої Вiтчизняної вiйни Максим Рильський, звертаючись до
сплюндрованої ворогом України, утверджує її нездоланнiсть, бо запорукою
цього є дружба наших народiв-братiв:
…Україно! Ти в славнiй бронi не одна,
В нiй з тобою пiд стягом багряним – народи!
У “Словi про рiдну матiр” образно розкриваються джерела сили i
могутностi нашої Вiтчизни: всенародна демократiя, дружба народiв,
патрiотизм народу:
Нi! Сили на землi нема
I сили на землi не буде,
Щоб потягти нас до ярма
Щоб потоптати нашi груди…
“Слово…” завершується образом сонця, що устає на Сходi – символом
недалекої перемоги над ворогом.
u
‚
авершувала звiльнення рiдної землi вiд фашистських загарбникiв. Поет
повернувся з фронту в напiвзруйнований Київ. Любов до рiдного мiста i
гордiсть за рiдну країну, а також жаль через те, що ворог заподiяв їй
шкоди, – всi цi високi патрiотичнi почуття злилися в душi поета i
зродили поезiю “Любiть Україну”.
“Вiтчизна непоборна i вiчна”, каже поет, вона зводиться з руїн
i знову живе:
Як та купина, що горить – не згора,
живе у стежках, у дiбровах…
Поет використав iз давньої легенди образ купини, яку не бере вогонь.
Неопалима купина – символ безсмертя.
Давним-давно зарубцювалися рани вiйни. Але не слабшає бiль втрат у
нашого народу. Обелiски, пам’ятники, братськi могили, вулицi i площi,
названi на честь переможцiв, навiчно зберiгатимуть у нашiй пам’ятi
доблесних солдатiв, що розгромили фашистську нечисть.
Гордо звiвся на кручах древнього Славутича величний меморiаль ний
комплекс “Український державний музей iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни
1941-1945 рокiв”. З усiх куточкiв нашої країни, з багатьох країн свiту
сюди приїздять люди, щоб низько вклонитись мужностi i стiйкостi
радянської людини.
…Днi севастопольських боїв! Вони легендами встають iз iсторiї. На
курганах та узгiр’ях славного мiста зводяться обелiски – вiчнi
пам’ятники героям, якi полягли в боях за честь i незалежнiсть Вiтчизни.
Крик зболеного серця, вiдчуття минулого горя народу викликає у нас
страшна трагедiя бiлоруської Хатинi, яка сприймається як узагальнена
картина фашистських злочинiв часiв Великої Вiтчизняної вiйни.
Серце стискається, коли бачиш скалiченi стiни Брестської фортецi,
напiвзруйнованi каземати i форти.
Бабин Яр – одна з найстрашнiших трагедiй в iсторiї людства – трагедiя
усiєї України, всiх її народiв.
Бабин Яр увiйшов в iсторiю людства як гiгантська братська могила.
Для нашої Батькiвщини завжди буде святом 9 Травня. У тi веснянi днi
закiнчився великий шлях, позначений багатьма жертвами.
I наш святий обов’язок – завжди пам’ятати про тих, кого немає поряд з
нами, хто загинув на вiйнi. До цього нас закликають рядки з вiрша М.
Iсаковського:
Куди б не йшов, не їхав ти,
А тут ти зупинись
Могилi рiднiй, дорогiй
Всiм серцем поклонись.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter