Трагедiя закоханого серця в лiричнiй драмi Iвана Франка "Зiв'яле листя"
(I варiант)
Любов до Вiтчизни своєї
У ньому, як радiсна даль,
I огнена мука Мойсея,
Й "Зiв'ялого листя" печаль.
/ В. Сосюра /
"Зiв'яле листя", - так говорить М. Мочульський про лiричну збiрку
Франка, i згадує слова Платона про людськi душї: що Бог розкидав їх
половинки по всьому свiту, i цi половинки шукають одна одну пiд чарiвну
мелодiю скрипки. Коли роз'єднанi половинки зустрiчаються, скрипка
змовкає, але коли вони не можуть знову об'єднатися, зустрiвшись, тодi
починають лунати сумнi журливi мелодiї.
Це сталося i з Франком: нещасливе кохання видобуло з його душi трагiчнi
вiршi збiрки "Зiв'яле листя". Тричi вiн кохав, i тричi не знаходив
вiдповiдi й розумiння. "Тричi менi являлася любов", - пише поет.
"Одна несмiла, як лiлея бiла", - пише поет, згадуючи Ольгу Рашкевич.
Друга - гордая княгиня,
Блiда, як мiсяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня...
Це вже йдеться про Юзефу Дзвонковську, а третьою лiричною героїнею стає
Целiна Зигмунтовська:
Явилась третя - женщина чи звiр?
Але цi три кохання, можливо, є пошуком одного iдеала жiнки, чи Кохання з
великої лiтери. I тому, мабуть, вiршi збiрки "Зiв'яле листя" попри
автобiографiчнiсть - це вiдображення почуттiв одразу багатьох людей, що
зазнали нещасливого кохання.
Ми звикли сприймати I. Франка насамперед як борця, Каменяра - трагедiя
закоханого серця збiрка "Зiв'яле листя" виявилась несподiванкою.
Складається вона з трьох частин - трьох "жмуткiв", об'єднаних як
тематично, так i лiричним героєм (якого усе ж таки не можна на сто
вiдсоткiв ототожнювати з самим I. Франком, вiн i сам був проти такого
ототожнення) - сильною, мужньою людиною, показаною в момент величезних
душевних страждань. Цей герой майже у вiдчаї, вiн хоче втекти (та не в
могилу), але не робить божевiльних вчинкiв, а виливає тугу у вiршах, бо
має душу художника.
А чень утечу я вiд лютого болю,
Що серце моє розриває.
("Безмежнеє поле...")
Це рядки з першого "жмутка", найтрагiчнiшого, написаного у 1886-93
роках, до якого ввiйшли такi поетичнi перлини, як "Так, ти одна моя
правдива любов...", "Безмежнеє поле в снiжному завою..." та "Розвiйтеся
з вiтром, листочки зiв'ялi..." - останнiй вiрш i дав назву збiрцi.
Поет страждає, i його сльози перетворюються на образи надзвичайної сили:
Як той вогонь, що враз i грiє й пожирає,
Як смерть, що забива й од мук ослобоняє, -
Отак, красавице i я тебе люблю.
Заметiль, завивання вiтру з iншого вiрша ("Безмежнеє поле в снiжному
завою...") спiвзвучнi стану змученої душi. Не випадково цей вiрш,
перекладений на музику, став чудовою пiснею.
Другу частину-"жмуток" було написано 1895 року. Тут вже бiль трохи
приглушено часом, значна частина вiршiв написана пiд впливом народної
поезiї ("Ой, жалю мiй жалю...", "Ой ти, дiвчино, з горiха зерня..." та
iншi).
Найбiльш характерним з них є вiрш "Червона калина, чого в лузi
гнешся...", дуже близький до народної пiснi. Його настрiй сумний, але
-----> Page:
0 [1] |