Щоб снився мир вдовицi-тополицi, Щоб зорi повертались до життя, Iван
стоїть на площi у Берлiнi, До сонця пiдiймаючи дитя. (Микола
Сингаївський)
Ще чорний вал вiйни котився на схiд, ще доводилося зазнавати гiркоти
поразок i вiдступу, а вже тодi рядовий солдат, колгоспник з
Надднiпрянщини Iван Орлюк жив мрiєю про повернення до мирної працi.
Навiть у страшну хвилини свого життя, перед судом вiйськового трибуналу,
вiн проголошував заповiтне:
“Я так люблю сiяти! Люблю орати, косити, молотити”.
Цими словами Олександр Довженко узагальнює характер цiлого народу, який
нiколи не був завойовником, завжди прагнув лише сiяти, косити,
будувати…
Тема вiйни i миру завжди була важливою для кожного митця нашої Вiтчизни.
440 письменникiв 1941 року влилося в лави дiючої армiї, встали на захист
свободи нашої Батькiвщини. Полум’яне слово кожного з них було теж
могутньою зброєю. Впевнено й гордо прозвучав у цей тяжкий час голос
Павла Тичини:
Я єсть народ, якого Правди сила
нiким звойована ще не була…
Йдучи в бiй, солдати повторювали як клятву, слова поета-фронтови ка
Андрiя Малишка:
Рiдну, добру, у кровi умиту,
Я тебе нiкому не вiддам!
Вiд переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашiй
пам’ятi живуть i житимуть подвиги наших людей, звершенi у днi вiйни.
Вони оспiванi в багатьох творах нашої країни.
Видатний український поет Микола Бажан у поемi “Нiчнi роздуми старого
майстра” змальовує колишнього шахтаря, що пiд час вiйни ставши
солдатом-сапером, звiльнив свiй край та пiв-Європи вiд фашизму i
повернувся в рiдний Донбас. Хоч повоєнна земля була, як рана, скрiзь
голод та холод, “дроти-загорожi”, народ не склав безсило рук, бо розумiв
– це тимчасово.
I тепер, як i 56 рокiв тому, страшнi спогади живуть у серцi кожної
людини.
v
a
сплять ветерани – не можуть забути загиблих однополчан. Їхня пам’ять
тривогою б’є на сполох сьогоднi в кожне серце: “Не допустiть вiйни!”
У поемi Бориса Олiйника “Закликання вогню” з однойменної збiрки лiричний
герой вiд iменi вогню, що уособлює вiчнiсть життя, совiсть i чистоту,
закликає свого сучасника завжди бути людиною, гiдно нести це високе
звання, вiдповiдати “за день грядущий… за все на свiтi!” А коли треба,
то й цiною власного життя захистити його. Лiричний герой поеми щиро
вболiває за кожну людину, турбується про мир для всiх. Вiн хоче бачити
планету у спокої, а людей вiльними вiд страху за своє життя.
Борцем за мир, за iнтернацiональне єднання народiв був i поет Василь
Симоненко. У вiршi “Жорна” автор викриває фашизм, таврує варварiв ХХ
столiття, якi “у наш – для щастя виведений дiм з кам’яного вiку на
танках жорна привезли”.
Думками про мир, дружбу з народами свiту, щастя дiтей, заклика ли до
сучасникiв не допустити термоядерної вiйни сповненi твори колишнього
партизана, поета Платона Воронька. Вiн хоче, щоб наймолодшi “не носили в
ратнiм полi залiзо й мiдь на довгому вiку”.
Немає тепер для жодного народу питання нагальнiшого, важливiшого, нiж
збереження миру, забезпечення головнiшого для кожної людини – права на
життя, можливiсть щасливо жити й працювати в рiдному краю.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter