Чи розвивається народна творчiсть сьогоднi?
(Особистi мiркування)
Менi чомусь ранiше здавалося, що усна народна творчiсть – це минувшина,
щось таке, що давно записане, видрукуване i зберiгається на полицях. Не
раз доводилося слухати гуртовi спiви в дорослiй компанiї. Але спiвали в
основному однi й тi ж пiснi. Не один раз я замислювався над тим, чи
розвивається народна творчiсть зараз, у нашi днi. Спершу менi здавалося,
що зараз вона (особливо пiсенна) не розвивається, бо менi невiдомi
сучаснi народнi пiснi, весь час я чую тiльки старi, записанi багато
рокiв тому. Спершу я не розумiв причин, чому ранiше пiснi творилися, а
сьогоднi я не бачу цього процесу. Але якi ж причини, що вони не
творяться? Невже ранiше люди були бiльш творчими, а зараз нi? Але ж так
не може бути. Як же знайти причини такого мовчання? Виникла ще одна
думка: а може, пiсенна народна творчiсть набула iнших форм, про якi ми
не здогадуємося?
За всiма ознаками, що притаманнi пiсеннiй уснiй народнiй творчостi, я
став дослiджувати, чи є якiсь пiснi, якi пiдпадають пiд цi ознаки? I ось
що з’ясувалося: ми маємо велику кiлькiсть пiсень, якi люди залюбки
спiвають нарiвнi з традицiйно народними пiснями, але на вiдмiну вiд
народних пiсень цi пiснi мають авторiв, їх створили поети i композитори.
I кожна пiсня має своє життя. Я провiв невелике опитування i
з’ясувалося, що найчастiше спiваються пiснi, створенi авторами за
останнi 20-25 рокiв. Часто можна почути:
Мамо, мамо вiчна i кохана,
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, ви молилися за мене
Днi i ночi, сива моя нене.
I мало хто при цьому згадує, що слова написав М. Лукiв. Моя бабуся i
дiдусь залюбки спiвають пiсню, яку вважають народною i яка до-сьогоднi
залишається популярною у спiвочих гуртах:
Гуцулко Ксеню, я тобi на трембiтi
Лиш однiй в цiлiм свiтi
Розкажу про любов…
I таких пiсень, якi спiває не одне поколiння, багато. I назви вони мають
часто не такi, як давали їм автори: “Про тополю”, “Про мамину вишню”,
“По стежинi дiвча iшло”, “Чорнобривцiв насiяла мати”, “Сiло сонце…”,
“Ой летiли дикi гуси…” I ще можна багато пiсень перераховувати.
Тож я дiйшов такого висновку, що цi пiснi за всiма ознаками є народними:
їх спiвають, вони передаються усно (якщо й переписують ся, то це не
означає, що форма поширення змiнила їхню популярнiсть), мають вiршовану
форму, невеликi за обсягом i мають деякi варiанти. Єдине зауваження: це
пiснi лiтературного походження, що стали народними, але не завжди тi,
хто спiвають цi пiснi, напевно знають їх авторiв.
Ми можемо стверджувати, що пiсенний жанр народної творчостi живе i
сьогоднi. Якийсь перiод iсторичного розвитку буде кликати до життя тi чи
iншi жанри народної творчостi або певнi теми. У часи козаччини,
наприклад, були популярнi маршовi пiснi, думи. Коли у нашiй країнi
почалися демократичнi процеси, то маршовi пiснi стали теж популярними i
серед них такi пiснi, де авторство достеменно вiдоме – це на слова Iвана
Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з
iншими народними пiснями i самi ставали (а може, й були) народними.
Серед мiтингуючих менi доводилося чути:
За Україну,
За її волю,
За честь i славу,
За народ!
А якi жанри усної народної творчостi живуть сьогоднi? Пiснi (в основному
лiричнi, але й маршовi теж), казки, сучаснi приказки, прислiв’я i
невмирущий жанр – анекдоти, який буде жити вiки.
Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчiсть – скарбницю нашої
мудростi, нашої iсторiї, яку ми передамо наступним поколiнням.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter