Чому попри поразки страйку трудовий Борислав все-таки смiється? (за
повiстю Iвана Франка “Борислав смiється”)
Повiсть I. Франка “Борислав смiється” увiйшла в iсторiю української
лiтератури як перший твiр про органiзовану боротьбу робiтникiв проти
експлуатацiї й визиску. Її темою є зображення життя робiтничого класу
кiнця XIX столiття, наростання боротьби мiж працею i капiталом,
органiзацiя першого робiтничого страйку, змалювання життя капiталiстiв,
конкуренцiї мiж ними, виродження буржуазної сiм’ї. Франко перший в
українськiй лiтературi розробляє тему працi робiтничого класу в умовах
капiталiстичного визиску. Своїм об’єктивним показом життя, працi i
домагань бориславських рiпникiв, отих вчорашнiх селян, що пройшли пекло
нафтових копалень, заробляючи грошi на iснування, письменник не тiльки
пiдкреслює закономiрнiсть боротьби робiтничого класу, а й наголошує, що
така боротьба – єдиний можливий вихiд. Це – шлях пiдневiльних трударiв
до полiпшення економiчного i соцiального становища.
Розгортаючи подiї повiстi, автор показує, що робiтничий колектив
пропонує два варiанти такого шляху: перший – це органiзована боротьба
(її iдея належить центральному персонажу – Бенедьо Синицi), а другий –
стихiйна помста над окремими кривдниками, яку обстоювали Андрусь i Сень
Бесараби. Та за тим, з якою симпатiєю Франко змалював Бенедьо Синицю, я
вiдчув, що автор подiляє погляди i тактику саме цього героя. Тому вiн iз
старанною виразнiстю показує, як зростає робiтнича солiдарнiсть та
свiдомiсть побратимiв, що гуртували ся навколо нього, як “вiд слiв
почало доходити до дiла”. Я думаю, що саме оця зростаюча свiдомiсть i
народжувала Франковий оптимiзм i впевненiсть у перемозi пiдневiльних
робiтникiв.
й рух бориславських робiтникiв за свої права при активнiй участi “нових
людей” переростає в органiзовану форму боротьби – робiтничий страйк. Вiн
стає кульмiнацiєю повiстi, до якої ведуть подiї, що розгортаються гостро
i дуже цiкаво: твiр весь час тримає нас у напруженнi, спонукає до
власної оцiнки подiї чи героя. Вiдчувається майже фiзично те схвильоване
збудження страйкарiв, бо вони обстоюють свою гiднiсть, своє суто людське
право на щасливе життя. У цьому я бачу ту усмiшку надiї, що згодом
переросла у “смiх Борислава”. Задоволення вимог, висунутих Бенедьо, дало
б робiтникам можливiсть домогтися своїх прав – тому вони з гiднiстю
наполягають на них.
Та Гольдкремер як представник капiталiстiв цинiчно заявляє, що Борислав
висмiє такi вимоги, на що дiстає таку вiдповiдь: “Весь Борислав нас
висмiє? А хто же то такий, той Борислав? Борислав, паночку, то ми! I на
нас тепер прийшла пора посмiятися над вами!” Ось чому Борислав,
незважаючи на поразку страйку, продовжує смiятися: вiн вiдчув силу,
народжену у єдностi, згуртованостi та одностайностi виступу.
…Повiсть прочитана. Перегорнута остання сторiнка. Та мої думки знову i
знову повертаються до її героїв, неначе я сам був поруч з ними у їхнiй
нелегкiй буденнiй працi й боротьбi. Думаю, що саме у цьому i полягає
неперевершена сила Франкового таланту: променистим словом розкрити очi
на становище народу й полiтику держави; пробудити свiдомiсть, вказати
шляхи боротьби за краще життя. I хоч зi змiною епох змiнилися й нашi
судження та оцiнки, твiр залишається для нас цiкавим i як художнє
полотно, i як документ часу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
