Реферат на тему:
МИХАЙЛО ЧАЙКОВСЬКИЙ —
НАЙЗАГАДКОВІШИЙ ПЕРСОНАЖ
УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Народився Михайло (Міхал) Чайка-Чайковський 29 вересня 1804 року в селі
Халчинець на Київщині в заможній українській (хоч і полонізованій)
родині. Мати — правнучка гетьмана Брюховецького, двоє дідів воювали під
запорозькими знаменами (один загинув під час оборони Січі 1775 року).
Батько помер рано. Вихованням хлопчика займався дядько, Михайло
Глембоцький. У 1812-му він воював на боці Наполеона, був легко поранений
у Бородінській битві, а в бою на Березиній урятував Бонапарта від
полону, давши йому свого коня. Згодом у власному маєтку тримав озброєний
загін — 200 осіб у козацьких одностроях — і друкував газету накладом 20
примірників, у якій розповідав про власні подвиги, справжні та вигадані.
Тож коли Михайло приїхав у маєток дядька, його відразу вдягай
по-козацьки й, окрім обов’язкових для вивчення предметів, навчали
історії, фольклору та військової справи.
Згодом віддали вчитися до Бердичева, в ліцей Джона Воллсея, англійця,
який свого часу вчив молодших братів імператора Олександра І. У ліцеї
панував дух свободи. Один із учителів пишався, що був похресником Івана
Ґонти. У 1825-му Михайло їде до Варшави — на пошуки пригод і слави.
Часто буває на балах у генеральші Вонсович у наймоднішому варшавському
салоні. Саме тут знайомиться з Адамом Чарторийським, Юліушем Словацьким,
Адамом Міцкевичем, а також із Великим князем Костянтином Павловичем —
намісником Польщі. У 1826 році Костянтин Павлович познайомив Михайла зі
своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при
дворі та чин камер-юнкера. Коли дядько Глембоцький дізнався про це, то
пообіцяв проклясти хлопця і позбавити його спадщини — так ненавидів
Росію. Михайло повернувся в родинний маєток і кілька років прожив нудним
і спокійним життям поміщика: лови, бали, преферанс…
Коли у 1831 році в Польщі почалося повстання, Чайковський розпустив
кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське
військо. Заслужив від самопроголошеного польського уряду чин поручника
та срібний хрест. Після придушення повстання мусив емігрувати до
Франції. Його маєток конфіскували, а самого.Чайковського на території
Російської імперії оголосили персоною нон грата.
У Парижі зібрався цвіт польської еміграції: Чарторийський, Міцкевич,
Словацький, Красинський, Норвід, Лелевель, Мохнацький, Дембовський.
Більшість “тусувала” довкола готелю “Ламбер”, який став символом
польської нескореності. Чайковського вирізняло те, що декларував себе
українцем і вважав, що сильної Польщі без сильної України не може бути.
Там у 1837 році Михайло видає роман “Вернигора” з часів гайдамаччини, де
вперше описує, як Ґонта вбив власних дітей. Мартос згадував: “До мене
потрапив роман Чайковського польською мовою “Вернигора”… Я дав
Шевченкові прочитати. Зміст “Гайдамаків” і переважну частину подробиць
цілком запозичено звідти”. Шевченко через приятеля передавав рукопис
“Гайдамаків” у Париж, аби дізнатися про враження Чайковського від поеми.
Можливо, ця спроба контакту стала згодом містком між Чайковським і
кирило-мефодіївцями.
З-під пера Чайковського виходять “Козацькі повісті”, “Стефан
Чарнецький”, “Українка”, “Кошовий”, “Гетьман України”, “Ганна”,
“Кірджалі”. Ряд дослідників вважає автора цих творів батьком польського
історичного роману. У 1841-му Чайковський, проте, закинув письменство і
з головою поринув у політику.
Дух авантюр і пригод штовхав на подвиги. За завданням Адама
Чарторийського Чайковський їде з таємною місією на Балкани, де за
французькі гроші створює розгалужену шпигунську мережу. Всі дії були
спрямовані на одне — послабити Росію, яку ненавидів із азартом гравця. У
вересні 1842-го Чайковський ініціював переворот у Сербії, внаслідок чого
на Балканах послабився російський вплив. Далі — замирення конфлікту в
Добруджі (між запорожцями та некрасовцями) боснійського релігійного
конфлікту…
Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався розпалити
повстання на Україні. Тоді ж починає діяти Кирило-Мефодіївське братство.
Є підстави вважати, що знаменитий програмовий твір кирило-мефодіївців
“Закон Божий, або Книга Буття українського народу” — теж робота
Чайковського. Досі немає жодного аргументу на користь авторства Миколи
Костомарова. Припущення Грушевського розбивається об свідчення самого
Костомарова: “В бытность на Волыни достал я на польском языке написанное
сочинение с примесью мало-российского, приписываемое какому-то из
польских эмигрантов из Украины, которое я тогда перевел…”. Міністр
внутрішніх справ Росії граф Орлов у доповідній імператору писав, що
волелюбні ідеї проникли в Україну через емісарів, “руководитель которых,
Чайковский, находится в Константинополе”.
Так, тоді він був уже в Константинополі. У 1848-му після невдалої спроби
організувати повстання у Болгарії, щоб уникнути підозр у нелояльності до
турецького уряду, приймає іслам. Чайковський так переконливо зіграв роль
приятеля Туреччини, що посварився з польським політичним середовищем і
втерся в довіру до султана Абдул-Меджида. Згодом Пантелеймон Куліш у
поемі “Куліш у пеклі” зробить Чайковського одним із героїв твору —
Ляхом-Потурнаком, який нібито і звів Куліша з “істинного” шляху.
Прийнявши іслам, Чайковський змінює ім’я: 18 грудня 1850 року він стає
Садик-Пашею.
Після придушення угорської революції з Австрії до Туреччини їдуть
радикально налаштовані мадяри, поляки, українці. Чайковський розпочинає
переговори з турецьким урядом про формування козацьких загонів. Міністр
закордонних справ після тривалих консультацій із султаном погоджується,
1851-го починають формувати перші “казак-алай”.
Приблизно в цей час помирає дружина Чайковського, Северина Залеська. Він
знайомиться з Людовікою Снядецькою, донькою директора гімназії з Вільна.
У молодості Людовіка була закохана в Юліуша Словацького і навіть
готувалася пов’язати з ним життя. Проте вийшла за морського офіцера
Володимира Корсакова (однокласника та ліцейського друга Олександра
Пушкіна). Майже відразу після весілля Корсаков загинув у Туреччині.
Людовіка оселилась у Константинополі і прийняла турецьке підданство. У
1851-му Людовіка та Михайло — немолоді вже молодята — взяли шлюб за
мусульманським звичаєм. Холеричний непосидючий
Чайковський отримав не менш екстравагантну дружину, яка перебувала у
дружніх стосунках із королевою Великобританії Вікторією та дружиною
Наполеона iii Бонапарта Євгенією.
На початку 50-х загострилися російсько-турецькі відносини. У жовтні
1853-го Чайковський домігся розширення козацьких частин за рахунок
поляків, болгарів, румунів, угорців, турків і навіть євреїв. Сам
розробив моделі одностроїв і наказав закупити для всіх козаків арабських
рисаків. 23 січня 1854 року османські козаки склали присягу. З
Константинополя привезли знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша отримав
від султана титул “міріан-паша” (кошовий отаман). Чайковський запровадив
у війську українську мову. Був деспотом і, посилаючи якось двох угорців
на екзекуцію, зазначив: “Тут вам не угорська революція, а нормальне
українське військо”.
У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став
губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на
річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав
тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився,
висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул “Око, вухо і
правиця престолу”. Цей титул давав більші привілеї, ніж їх мав великий
візир! Наступного року Чайковський отримує найвище військове звання —
беглербея.
Про нього пишуть газети у Франції, Великобританії і навіть Сполучених
Штатах. Він отримує нагороди іноземних держав. З ним вирішили помиритись
і польські емігранти. Адам Міцкевич, виконуючи волю паризького
емігрантського центру, приїздить до Чайковського і… залишається біля
нього. Він із захопленням пише про Садика-Пашу як про нового
Хмельницького. Восени 1855 року Міцкевич захворів на тиф і помер на
руках у Чайковського.
Закінчення війни 1856 року стало тріумфом Садика-Паші. Його ворог —
Росія — переможений. Українська справа здобула розголос у світі.
Чайковський має розгалужену агентуру в Європі, з якою неможливо не
рахуватися. Він фаворит султана…
У 1861 році Абдул-Меджид помер. Новий султан, Абдул-Азиз, досить
прихильно ставився до Садика-Паші, але той захопився новою авантюрою —
підготовкою державного перевороту з метою посадити на трон принца
Мурада. Навіщо це було Чайковському, знає один Аллах. Після цього
почалися невдачі: сварка з Наполеоном iii (через відмову того оголосити
війну Росії), смерть дружини, інтриги колишніх козацьких старшин, розрив
стосунків із сином… До того ж, провал змови і наказ султана
заарештувати Садика-Пашу. Зваживши всі “за” і “проти”, він налагоджує
контакт із російським послом у Константинополі і просить у царя амністії
та дозволу повернутися до Росії. Ліберальний Олександр ii 28 серпня 1872
року офіційно оголосив прощення Чайковському.
На початку 1873 року в тихе село Халчинець із великими почестями в’їхав
чоловік, який покинув його майже шістдесят років тому. Мети життя не
досягнуто: Україна і далі під Росією. Головне ж — розчарування від
зустрічі з рідним народом. В еміграції Чайковський жив міфічними
уявленнями про волелюбність українців і їхню готовність до самопожертви.
Виявилося ж інше…
Михайло Чайковський знову приймає християнство тепер уже православ’я,
одружується з 19-річною грецькою княжною — по-хресницею Олександра ii і
надиктовує мемуари, домовляючись про їх публікацію в Києві. Через кілька
років молода дружина втекла з якимось генералом. Наприкінці 1885 року
помер від запалення легень Петро — козак, який починав служити в
османських загонах, був ординарцем Чайковського, а згодом став йому за
сина. Чайковський відчув себе по-справжньому самотнім. 4 січня 1886 року
82-літній Михайло Чайковський застрелився…
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
