Реферат на тему:
УКРАЇНЦІ НАДДНIПРЯНЩИНИ В ЛАВАХ УПА
Докладне вивчення великого фотоархіву УПА, віднайденого в червні 1999
року в Карпатах (с. Яворів Івано-Франківської області) засвідчило, що це
— збірка фотографій теренового відтинку (ТВ-21) УПА «Гуцульщина» та
збройного підпілля ОУН Коломийщини 1945-51 років. Подумати тільки: шість
років невідомий фотограф збирав матеріал за умов глибокої конспірації й
зумів забезпечити його збереження до наших днів. Робота з ідентифікації
повстанців, зафіксованих у архіві, засвідчила дуже важливий момент —
факт участі в УПА на теренах Гуцульщини багатьох вихідців не лише з
сусідніх Чернівецької, Тернопільської та Львівської областей (що
природно), а й зі Східної України. Це ж треба: не на Волині чи Поділлі,
а далеко в Карпатах у лавах УПА воювали з німцями й угорцями, а пізніше
— з оперзагонами МГБ курінні «Лісовий», і «Степовий», сотник «Сірий» —
колишні офіцери червоної армії. Суворі правила конспірації забороняли
оперувати справжніми іменами, тому не так легко встановити ці імена.
Деякі відомості свідчать, що курінний «Лісовий», який помер від тифу
1945 року, — це Андрій родом з Чернігівщини, був старшим лейтенантом ЧА.
«Степовий» мав аналогічне звання, а родом був з Дніпропетровської
області. Керував куренем «Перемога», загинув у квітні 1945 року в селі
Снідавка Косівського району. До речі, після загибелі «Степового»
курінним було призначено «Недобитого» — Юліана Матвіїва родом з Бродів.
Як не згадати «Чорноморця» — радиста з Одеси, якого закинули з парашутом
до партизанів Ковпака, але він віддав перевагу УПА. За його радіограмами
совєтські літаки тричі скидали повстанцям зброю, ліки, одяг… Сотенний
«Чорноморець» також загинув за волю України.
2 вересня 1952 року в селі Рунгурах Коломийського району загинув «Коля»
— Микола Григорович Корженівський, родом із села Огіївка Ружинського
району Житомирської області. З 1944 року і до загибелі він брав активну
участь у бойових діях УПА, залишаючися вірним присязі.
Капітана ЧА Івана Кулика з Донеччини вояки УПА відбили у німців під час
етапування на захід колони полонених. З 1944 року капітан Кулик став
сотником «Сірим». Викладав у старшинській школі, брав участь у боях, а з
1950 року був призначений окружним провідником Коломийщини. Загинув
1951-го в селі Малий Ключів Коломийського району. Всі, хто знав
«Сірого», підкреслюють: це був справжній патріот України. У Яворівському
архіві є декілька світлин, де зафіксовано «Сірого».
Є в архіві кілька фотографій, де зображено дівчину у військовій формі.
Її впізнав Микола Міщенко з села Переславське на Київщині. Це Галина
Кузьменко родом із села Нова Басань Чернігівської області. Пан Микола
повідомив таке. Галина Кузьменко народилася 30 липня 1922 року. В рік
голодомору загинули її мати і два молодші брати, згодом заарештували
батька і з 1937 року його слід загубився в «архіпелазі ГУЛАГ». Галю
забрав до себе на Донбас дядько, материн брат. Саме тут вона жила поруч
з родиною Міщенків, які втекли від голоду 33-го з Київщини. Галя та
Микола ходили до школи в один клас, приятелювали. Коли почалася війна й
німці зайняли Донбас, родичі обох вирішили вертати в рідні краї. У
квітні 1942 року родини розлучилися: Галя з родичами поїхала до Яготина,
Міщенки — до Переяслава. Зустрілися друзі рівно через… 50 років,
1992-го, у Києві, цілком випадково. Тоді й розповіла Галина, по
чоловікові Когут, про свою непросту долю.
Навесні 1943 року вона добровільно вступила в «Чернігівську Січ», яка з
наближенням фронту пішла рейдом на захід і влилася до лав УПА. На той
час Галя вже була досвідченою кулеметницею, та командування УПА
визначило їй іншу роль — пропагандиста крайового проводу. Звісно, що
після відповідної підготовки (мабуть, тому її пригадують ветерани УПА як
члена комісії з складання присяги новобранцями). Два роки з честю й
гідністю служила Галя Кузьменко справі визвольної боротьби. Пізньої
осені 1945-го її, змучену хворобою, захопили під час облави. Довго
катували в Коломиї, далі «дали» 15 років в’язниці. Покарання відбувала
на шахтах Воркути, 1957 року звільнили. Вийшла заміж за вояка УПА
Ярослава Когута, який був родом із Золочівського району Львівщини, й
наступного року подружжя виїхало в Україну. Жили в Бориспільському
районі. 1959 року в них народився єдиний син Василь (педагог за освітою,
нині живе в Донецькій області), але невдовзі чоловік помер. Значно
пізніше Галина одержала однокімнатну квартиру в Києві. Померла в червні
2000 року. Пан Микола Міщенко підкреслює, що до кінця своїх днів Галина
Кузьменко-Когут не сумнівалася в доцільності пройденого шляху і вірила в
щасливу долю України.
Ідентифікація повстанських світлин триває, нема сумніву, що вони ховають
ще немало несподіванок і цінних відомостей. Але й із уже встановленого
видно: УПА — це армія всього українського народу, а не суто «галицьке
явище», як це намагалася подати совєтська пропаганда, а дехто силкується
подати й тепер.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
