.

Рухові уміння і навички (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
259 4834
Скачать документ

Рухові уміння і навички

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний час передбачає
послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При
цьому вчитель (та й учні) повинен завжди знати, що саме необхідно
сформувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не
відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним.

У чому ж суть рухових умінь і рухових навичок? Що в них спільного і чим
вони відрізняються? В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють
два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію
(наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі
тощо). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку; 2)
уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, боротись,
фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну
рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс
рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних
рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й уміння
здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію — це здатність учня
виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить до її
складу. Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у
стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття (зору,
слуху тощо). Увага учня при цьому зосереджена на деталях, елементах
рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та
ритмічних характеристиках рухів. Одночасно засвоїти ці характеристики
неможливо. Вивчають їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового
практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під
безпосереднім контролем свідомості і при безперервному пошуку способів
найефективнішого їх виконання поступово приводить до удосконалення і
стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх
поєднанням у рухову дію. На перших стопах навчання рухові дії
виконуються уповільнено, з зупинками, зайвими рухами та помилками. Учні
виконують вправу нестабільно. Такий рівень володіння вправою прийнято
називати умінням.

Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного,
плавного, безпомилкового, стабільного й економного виконання вправи.
Вправа поступово автоматизується. Іншими словами, відбувається плавна
трансформація уміння в навичку.

В міру автоматизації рухової дії свідомість учня звільняється від
безпосереднього “дріб’язкового” управління нею. Вправа виконується під

контролем рухового аналізатора (“м’язового відчуття”). Всі інші
аналізатори, які брали участь в управлінні І корекції рухів,
переключаються на контроль зовнішніх умов та результатів рухової
діяльності. Це дає можливість переключити мислення на вирішення Інших
завдань. Проте всі довільні автоматизовані рухові дії, сформовані на
основі свідомості, в будь-який час можуть бути взяті під контроль. Таким
чином, рухова навичка завжди чітко усвідомлюється І може бути відтворена
в уяві, в мові, в образі та в практичному виконанні.

Вчителю важливо також знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка
вивчається, у різних учнів неоднаковий, І це суттєво позначається на
швидкості І якості засвоєння ними вправи та на їх здатності до творчого
використання засвоєної вправи в життєдіяльності.

При володінні вправою на рівні навички свідомість учнів виконує пускову
(початок руху), контролюючу (фіксація відхилень від правильного
виконання вправи), корегуючу (заходи щодо виправлення помилок або виходу
із скрутних ситуацій) та гальмівну (активне гальмування руху або перехід
до іншої дії) функції.

На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи,
удосконалюється між м’язова координація, рухи стають точнішими у
просторі, часі і за зусиллями. Всі рухи відтворюються невимушене,
плавно, з високою точністю І стабільно.

Рівень володіння фізичною вправою, якому притаманні перераховані
характеристики, називають навичкою.

З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову
діяльність, або уміння вищого порядку.

Уміння вищого порядку в навичку не переходить, бо воно проявляється
завжди в ситуативних умовах І залежить від дій партнерів, суперників,
зовнішніх умов тощо. Для уміння вищого порядку характерні варіативність
і творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх та
зовнішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація
діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності.

Хід формування рухових умінь і навичок можна зобразити схематично (Рис.
10).

Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні, функціональні
і, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних
психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під впливом
багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується
педагогічний процес управління формуванням рухових умінь і навичок.

2. Механізми формування рухових дій

Аналіз участі свідомості у формуванні і закріпленні рухової дії дозволяє
виділити три фази усвідомлення цих дій:

1) мала усвідомленість внаслідок “туманного” уявлення про вправу;

2) відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок
формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності
диференціювати параметри руху;

3) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та
переключення уваги на умови виконання.

Характерними рисами умінь на початку їх формування є надмірна
мобілізація вольових зусиль, емоційна реакція на новизну, наявність
невпевненості, а іноді і страху. Все це призводить до захисних рухових
реакцій, до скутості та зайвих ізольованих рухів. Контроль за діями
здійснюється за рахунок зору і слуху. М’язове відчуття лише формується.
Уява про вправу уточнюється здебільшого за рахунок зовнішнього
зворотного зв’язку. Сконцентроване в часі багаторазове повторення вправ
створює умови для аналізу виконуваних рухових дій, їх порівняння з
попередніми спробами, тому їх виконання повинно носити характер свідомих
спроб відтворити програму вправи, що розучується. Крім того, сама
програма формується не стихійно, а створюється учнями з допомогою
мислення та аналізу одержаної інформації. Навіть у випадку наслідування
початківець спирається на свідоме, цілеспрямоване спостереження взірця,
формуючи таким шляхом в себе уявлення про цю вправу. В формуванні образу
вправи, що розучується, мислення спрямоване на пізнання зв’язку між
окремими елементами вправи. Покращенню виконання сприяє аналіз учнями
виконання дій і виправлення, що вносяться в їх виконання, а не бездумне
повторення.

Подальше виконання вправи знімає почуття невпевненості і страху.
Поступово усуваються захисні рухові реакції, що заважають правильному
виконанню вправи. Помилки у виконанні ще можливі, увага ще напружена і
концентрується переважно на окремих рухах. Переключення уваги на
оточуючу обстановку, партнерів та ін. погіршує якість дії або призводить
до невиконання вправи.

Поступово уміння переходить у навичку. Контроль за діями здійснюється
переважно за рахунок пропріорецептивних сигналів. Однак при цьому
зоровий контроль залишається як регулятор і при потребі використовується
учнями.

В міру оволодіння руховими діями роль свідомого контролю за ними
зменшується: дія контролюється або при помірній зосередженості, що
чергується з короткими відволіканнями уваги, або при поверховій
зосередженості (швидкий контроль дій без їх глибокого осмислення). Точка
зору, що навичка здійснюється без участі свідомості і що управління
виконання вправи на рівні навички переходить з кори в підкірку, на думку
Є.П.Ілліна, не правомірна.

Таким чином, окремі складові (рухи) складної рухової дії після її
засвоєння можуть протікати при послабленому контролі свідомості, при
згорнутому контролі, тобто слабо або зовсім не усвідомлюватись. Водночас
неусвідомлення окремих частин навички не означає, що вона протікає без
контролю свідомості.

Усвідомленість або неусвідомленість дії загалом (або її частин) не
виключає і не порушує свідомого управління виконанням вправи на рівні
навички. Якщо будь-який рух рухової дії не усвідомлюється в процесі її
виконання, то це означає, що свідомість (увага учня) переключена не на
рух, а на оточуюче середовище (переміщення суперника або партнера,
контроль за переміщенням приладу і т. п.). За час відволікання уваги від
виконання руху учень вирішує тактичні, естетичні і інші, не менш важливі
завдання.

При формуванні умінь вищого порядку учень навчається змінювати
(варіювати) деталі техніки виконання спортивної вправи для того, щоб
домогтись максимального результату при зміні умов діяльності. Наприклад,
при метанні варіюють кут вильоту приладу залежно від зустрічного чи
супутнього вітру; вносять поправки у виконання гімнастичних вправ
залежно від жорсткості приладів тощо.

3. Структура процесу навчання рухових дій

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички,
об’єднання навичок в уміння вищого порядку — це тривалий, складний
процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є
правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його
чіткому структуруванні. У спеціальній літературі можна знайти інформацію
яка свідчить, що різні джерела трактують структуру по-різному. Найбільше
розбіжностей стосується кількості її етапів та їх змісту. Таку
розбіжність, як показує аналіз, можна пояснити особливостями мислення
авторів, контингентом учнів, для яких вона розробляється та специфікою
виду рухової діяльності.

У шкільному фізичному вихованні, на нашу думку, структуру процесу
навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її
засвоєння та закріплення.

Етап розучування рухової дії

Методика навчання на першому етапі

Розпочинаючи розучування вправи, дуже важливо, щоб учні усвідомили мету
і завдання дій, прикладне і спортивне значення вправи, її місце в
життєдіяльності та в спортивному удосконаленні (дивись “Принцип
свідомості й активності”). Сильним мотивом активізації діяльності учнів
є інформація про найвищі досягнення з даного виду діяльності (стрибки у
висоту, довжину, біг тощо) та про навчальні нормативи і найвищі
результати ровесників, учнів даної школи, найближчі завдання навчання.

Пам’ятаймо, що лише зацікавлене ставлення учня до вивчення чергової
вправи принесе позитивний результат.

Визначаючи руховий досвід учнів і поповнюючи його, вчитель одночасно
визначає метод розучування запланованої вправи (“дивись методи
розучування рухових дій”) і можливості учнів щодо її засвоєння шляхом
пробного виконання.

З метою формування уявлення про особливості виконання вправи після
одержання учнями відповідних знань її демонструють.

До демонстрації вправ на першому етапі висуваються такі вимоги:

• демонстрація повинна бути природною і досконалою, непридатним

є надмірний варіант демонстрації. Вправу потрібно продемонструвати у
такому вигляді, як цього будуть вимагати в учнів;

• акцент при першій демонстрації роблять на ті рухи, які важко пояснити;

• створюючи уявлення про вправу, демонструвати її будуть неодноразово.
При цьому в кожній демонстрації необхідно акцентувати увагу учнів на
інші деталі;

• для того, щоб викликати в усіх учнів почуття впевненості в можливості
досягнення успіху, добре, якщо вправу демонструє однокласник;

• ефективними засобами демонстрації на цьому етапі є муляжі, макети,
імітаційний показ, уповільнені кінокільцівки, які дозволяють учителю (як
і в попередньому випадку) коментувати хід виконання вправи;

• при повторних демонстраціях треба міняти не тільки об’єкти
спостереження, але й місце учнів при цьому;

• нарешті, на першому етапі застосовують демонстрацію помилок учнів.
Демонструвати помилки вчитель має право лише тоді, коли впевнений, що
точно відтворить їх. Необ’єктивна демонстрація помилки дезорієнтує учня.
Демонструючи помилки, не можна ображати учнів, перекривляти їх.
Найкращим способом демонстрації помилок є демонстрація на інших учнях,
які допускають аналогічні огріхи у виконанні вправи, що вивчається.

Після демонстрації вчитель пояснює техніку вправи, що вивчається. До
пояснення, покликаного формувати уявлення, висуваються такі вимоги:

• пояснюючи, говоріть не стільки про зовнішню структуру вправи, скільки
про внутрішню суть рухової дії, причинно-наслідкові зв’язки окремих її
рухів;

• деталізувати техніку на першому етапі не варто, оскільки
перевантаження учня одержаною інформацією може негативно позначитись на
якості виконання вправи;

• при поясненні техніки спирайтесь на руховий досвід учнів, викликайте
асоціативні відчуття;

• говоріть учневі не тільки, як потрібно виконувати рухову дію, але й
чому саме так, адже досвід може свідчити про інше;

• чергуйте пояснення з демонстрацією і поєднуйте їх;

• не говоріть учням про те, що вийде в них само по собі, або в окремих
випадках говоріть навіть навпаки і тоді вони виконають правильно.
Наприклад, навчаючи опорного стрибка, акцентуйте, що наскок на місток
слід робити на пальці прямих ніг, хоча при описанні техніки вказують, що
наскок виконується на злегка зігнуті ноги.

Після розповіді про вправу, її демонстрації та пояснення техніки учні
приступають до практичного оволодіння руховою дією, освоюючи її загалом
або по частинах. При цьому:

• широко використовуйте фізичну допомогу (дивись відповідний методичний
прийом);

• пам’ятаймо, що засвоєнню вправи допомагають зорові орієнтири (особливо
орієнтири-стимули) та різноманітні звукові сигнали, але їх слід
припинити до того, як вони стануть частиною умовно-рефлекторних
зв’язків;

• у процесі практичного виконання вправ учні повинні спиратись на
власний руховий досвід, а в перервах між спробами “виконувати” вправи в
уяві — ідеомоторне тренування (дивись відповідний методичний прийом);

• радьте учням використовувати самоприклади, самозвіти,
самопроговорювання і таке інше, що може мобілізувати їх свідомість;

• використовуйте тренажери, які допоможуть учням одержати правильні
м’язові відчуття;

• поділіться з учнями власним досвідом про м’язові відчуття при
правильному виконанні вправи, яку вони вивчають;

• допомагаючи учням успішно засвоювати вправу, використовуйте
різноманітні форми їх інформування про допущені помилки та шляхи їх
усунення.

Процес навчання проходить значно успішніше, якщо учень бачить результати
виконуваних ним дій, якщо він одержує інформацію про параметри дії, її
напрямки тощо. Більше того, повторення “насліпо” може спричинити
поглиблення помилок і їх закріплення.

Інформація, що поступає до учнів про виконану вправу і результати
діяльності, називається зворотнім зв’язком.

Зворотній зв’язок може бути зовнішнім (через органи зору, слуху,
тактильного аналізатора) та внутрішнім (з пропріорецепторів). Бажано,
щоб учень одержував різні види зворотного зв’язку.

Останній включає сигнал про наслідки виконання вправи і його оцінку.
Оцінка здійснюється шляхом порівняння одержаного сигналу з еталона, який
зберігається у пам’яті учнів. Якщо сигнал співпадає з еталоном, значить
дія виконана відповідно до програми, якщо розходиться, то це означає, що
допущена помилка. Дуже важливо при навчанні не просто вказати на
помилку, а створити умови для її усвідомлення учнями.

В такій ситуації помилковому виконанню протиставляється правильне, що
дозволяє уникнути запам’ятовування помилки і її відтворення.

На початковому етапі навчання провідна роль в корекції рухових дій
належить зовнішньому зворотному зв’язку, по мірі засвоєння вправи
зростає питома вага внутрішнього зв’язку.

Велике значення в навчанні має своєчасність інформації. На початковому
етапі навчання великою є потреба в терміновій (негайній) Інформації, яка
поступає до учня в ході виконання вправи або відразу після ЇЇ
закінчення. Це викликано тим, що учні ще не здатні до самоконтролю через
несформованість образів і еталонів.

При наданні інформації учням необхідно дотримуватись принципу
оптимальності, тобто надавати в їх розпорядження тільки необхідну для
управління діями частину інформації. Принцип “чим повніша інформація,
тим краще” не завжди ефективний.

Формуючи методику навчання, вчитель орієнтується на індивідуальні
можливості учнів, їх здібності, тому для різних учнів прийоми навчальної
діяльності можуть бути різні, різним буде і темп педагогічних кроків.
Він залежить від кількості і складності помилок, які допускаються учнями
при оволодінні руховою дією.

Зрозуміло, що вчитель та учні будуть докладати всіх зусиль для
безпомилкового виконання вправ. Проте практика показує, що їм це
вдається рідко. В цьому контексті процес навчання можна розглядати як
процес проб, помилок і їх виправлення. Отже, вчитель повинен вміти
виправляти помилки. Аналіз показує, що всі помилки мають свої причини, а
їх виправлення полягає в усуненні причин. Саме на усунення причин
помилок і будуть спрямовані ваші зусилля та зусилля ваших учнів.

Що ж заважає учням з першого разу безпомилково виконувати вправи? Які
причини помилок при вивченні вправ зустрічаються найчастіше?

До них відносяться:

• нераціональна методика навчання, обрана вчителем (неправильна
послідовність вправ, негативна їх взаємодія, недостатній руховий досвід
та фізична підготовленість, нераціональні методи навчання, погана
організація навчально-виховного процесу тощо);

• нерозуміння учнями поставлених завдань та техніки виконання вправ;

• надмірне збудження або гальмування, що впливає на емоційний стан
учнів;

• страх виконувати рухову дію;

• порушення ритму виконання вправи;

• неправильне виконання попередніх фаз рухової дії або попередньої
вправи в комбінації вправ;

• невиконання або несвоєчасне виконання окремих рухів в руховій дії;

• неправильний напрям рухів;

• недостатня або надмірна амплітуда;

• надмірна розслабленість або скутість;

• втома, яка при перших спробах наступає раніше, ніж на наступних етапах
навчання;

• несприятливі умови виконання рухових дій (метеорологічні умови,
неякісне устаткування та прилади тощо);

• надмірне старання, що призводить до м’язового та нервового
перенапруження.

Ще раз нагадуємо, що методика виправлення помилок полягає у визначенні
причин і підборі прийомів їх усунення. Наприклад, якщо учень боїться, то
зрозуміло, що посилена страховка і забезпечення належних безпечних умов
буде сприяти правильному виконанню вправи.

Помилки є типові, індивідуальні. Типові — це ті, які допускаються
більшістю учнів, їх можна прогнозувати, а, отже, і запобігати.
Індивідуальні помилки допускаються окремими учнями або групами учнів і
повинні виправлятись персонально. Помилки легше виправляти у процесі,
ніж після засвоєння вправи.

Успішне розучування вправи можливе лише за умови достатньої кількості її
повторень в одному занятті та кількості занять у тижневому циклі (дивись
“Методи навчання”).

Урок, присвячений розучуванню вправ, не повинен бути перевантажений
іншими завданнями.

Етап засвоєння рухової дії

Методика навчання на другому етапі

В основу методики другого етапу необхідно покласти метод цілісного
розучування з “виділенням”, на фоні цілісного виконання вправ, окремих
рухів для їх удосконалення. Це, правда, не виключає в окремих випадках
використання методу виконання частин вправи.

Прагнення одночасно внести у виконання вправи декілька уточнень або
усунути декілька помилок бажаного успіху, як правило, не приносить.
Робити це треба поступово, починаючи з суттєвих уточнень і грубих
помилок.

Поглибити розуміння учнями закономірностей виконання рухової дії
допоможуть такі методичні прийоми:

• деталізоване пояснення вправи;

• евристична бесіда;

• обговорення техніки;

• звіти учнів, як наслідок їх самоаналізу;

• супроводжуюче пояснення;

• самопроговорювання та самоприкази.

Щодо використання наочності, то тут на панівні позиції виходять прийоми
опосередкованості демонстрації і в першу чергу кінограми, моделі,
зарисовки певних положень вправи.

Якщо при засвоєнні вправи все ж не вдалось уникнути помилок, а їх
усунення при подальшому виконанні вправи є неможливим, то на певний час
рухову дію усувають з програми занять, щоб “забути” її помилкове
виконання. Водночас вивчають цю вправу в іншу сторону (іншою рукою,
ногою).

На другому етапі методика збагачується змагальним методом, але предметом
змагань є якісні показники виконання вправи та здатність учнів управляти
часовими, просторовими і силовими параметрами рухової дії.

Продовжують використовувати прийоми ідеомоторного тренування та
виконують окремі вправи (наприклад, ведення баскетбольного м’яча) без
зорового контролю, концентруючи увагу на аналізі м’язового відчуття.

Важливо пам’ятати, що на тлі тенденції до покращення якості виконання
вправи періодично спостерігається погіршення її виконання.

Етап закріплення рухової дії

Методика навчання на третьому етапі

На цьому етапі концентрують увагу учнів на результативності діяльності,
і на ЇЇ досягнення спрямована методика навчання і тренування.

Для закріплення навички, забезпечення варіативності її виконання
використовують методи:

• стандартно-повторної (інтервальної) та повторно-варіативної вправи
(дивись “Методи тренування”);

• змінюють зовнішні умови виконання,

• регулюють фізичний і психічний стан учнів;

• поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими (раніше засвоєними)
діями;

• підвищують обсяг і інтенсивність виконуваної роботи.

Вирішенню завдань етапу служить також використання хвилеподібної та
ступінчастої динаміки навантажень (дивись “Принцип міцності і
прогресування”), жорстких інтервалів відпочинку при повторному виконанні
вправ, ігрового і змагального методів.

Стабілізації виконання вправи сприяють умови тренування, за яких учні
повинні долати можливий негативний перенос навички (дивись умови
негативного переносу).

При плануванні занять передбачають виконання завдань за точно
передбаченими параметрами дії (метання на задану віддаль, біг із заданою
швидкістю); з акцентованою установкою на певних рухах (швидке
відштовхування у стрибках); додаткові завдання в ході виконання уже
добре засвоєної вправи.

Підвищенню рівня мобілізації індивідуальних функціональних можливостей в
процесі виконання вправи та досягненню повної відповідності ЇЇ техніки
рівневі розвитку фізичних якостей учнів сприяють додаткові обтяження;
виконання циклічних рухових дій за лідером, на тлі звукової і світлової
сигналізації.

Сприяє закріпленню та вдосконаленню вправи її виконання в присутності
сторонніх осіб на тлі підвищеного емоційного стану та втоми. При цьому
використовують самоприкази, самопереконання, настройки, самоаналіз. На
завершальному етапі вправа виконується з підвищеними вимогами до прояву
фізичних якостей (важкий прилад у метанні, свинцеві пояси, біг в
ускладнених вимогах, виконання вправ на фоні втоми тощо), але рівень цих
вимог не повинен викликати порушень техніки.

Рівень досконалості та міцності засвоєння вправи перевіряють
різноманітними способами. Серед них найчастіше використовуються такі
прийоми:

• визначення ступеня автоматизації рухової дії шляхом багаторазового
серійного виконання вправи (наприклад, 10 штрафних кидків м’яча в
баскетболі — оцінюється кількість точних кидків);

• стійкість до втоми визначається кількістю повторень вправи до моменту
порушення техніки;

• стійкість до емоційних зрушень перевіряється результативністю
виконання рухової дії в навчально-тренувальних заняттях та змагальній
діяльності;

• здатність до варіативного виконання рухової дії визначається
ефективністю виконання вправи в різних умовах;

• узагальнюючим критерієм оцінки рівня досконалості володіння вправою є
ступінь надійності її використання в життєдіяльності.

Література

1. Боген М.М. Обучение двигательньїм действиям. — М.: ФиС, 1985.

2. Вайзер С.Р. Это помогает обучению // Физическая культура в школе, —
1975. — №7. — С. 27-28.

3. Иванов Н.Д. Обучение метанню малого мяча в VI классе // Физическая
культура в школе, 1975. — №7. — С. 20-23.

4. Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших
школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в
школе, — 1989. — № 7. — С. 60-64.

5. Литвинов Е.Н. Обучающая программа по технике попеременного
двухшажного хода // Физическая культура в школе, 1982 — №1. — С. 27-29.

6. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения //
Физическая культура в школе, 1984. — № 12. — С. 26-29.

7. Семеринский В.Й. В универсальном секторе для прыжков // Физическая
культура в школе, 1990. — № 4 — С. 27-29.

8. Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка)
// Фізичне виховання в школі, 1999. — №2. — с.25-28.

9. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая
культура в школе, 1987. — №11. — С. 23-25.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020