Загальне поняття і форми міжнародного руху капіталу.
Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний
рух капіталу.
Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого
товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у
виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної
власності чи іншої форми зобов’язань, які дають право на систематичне
отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон
підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив
капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.
За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на
державні (офіційні) й недержавні (приватні).
Державний капітал – це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за
корн до або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових
організацій.
До них належать: державні позики, гранти та різні види дарунків чи
допомог, які надаються однією країною. Іншій за міжурядовими угодами.
Недержавний (приватний) капітал – це засоби приватних фірм чи
організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за
рішенням їх керівних органів.
Це – інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське
кредитування тощо.
У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету. А у
другому – власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку
рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з
парламентом, а у другому – уряд має право його регулювати і
контролювати.
За характером використання капітал поділяється на:
а) підприємницький;
б) позиковий.
Згідно з цим основними формами вивезення капіталу є:
вивезення підприємницького капіталу;
вивезення позикового капіталу.
Рис. 1.1 Форми вивезення капіталу
Підприємницький капітал – це засоби, які вкладаються у виробництво для
отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення
власниками капіталу підприємств на території іншої країни.
Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю
створених підприємств розрізняють прямі й портфельні інвестиції. За
фінансовим визначенням інвестиції – це всі видатки активів (засобів),
вкладених в господарську діяльність для отримання доходу.
За економічним визначенням інвестиції – це витрати на створення.
Розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу
та зв’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції – це
капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або
підприємство на території іншої.
Премії й портфельні інвестиції.
Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за
кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він
вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в
акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю,
прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою – 10%, а за
австралійською та канадською – 50%.
Отже, за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої
компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах.
Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має
статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її батьківська
компанія, оскільки вона володіє основною частиною її акцій або всім її
капіталом.
Асоційована компанія, або її ще називають змішаною, відрізняється від
дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але
не основна частина акцій.
Відділення не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі
100% належать батьківській фірмі.
Крім вищеназваних, зарубіжними філіями можуть вважатись також створені
за кордоном підприємства, в яких батьківській компанії не належить
жодної акції, але за якими здійснюється управлінський контроль через
укладання угод, наприклад для спільного видобування сировини тощо.
Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого
капіталу.
Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від
половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% –
іноземному інвестору і 50% – місцевому – компаніями однакового
володіння. Якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним
підприємствам з участю іноземного капіталу.
До прямих іноземних інвестицій належать як початкове прибуття інвестором
власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і
підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиціях поділяються на
(поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):
а) владання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і
частка акцій у дочірніх та асоційованих комп.);
б) реінвестування прибутку;
в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик
між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.
Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових
стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інвестор має
значний вплив на рішення, що приймає підприємство. Зважаючи на
особливості вкладення, очевидно, що як підприємницький переважно
використовується приватний капітал, хоча держава та державні
підприємства також вкладають кошти з цією метою за кордоном.
Портфельні інвестиції – утворюються вкладенням капіталу в цінні папери
підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю
над ними. Такими цінними паперами можуть бути:
а) акціонерні цінні папери;
б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові
зобов’язання; інструменти грошового ринку – казначейські векселі,
депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи –
опціони, варанти, ф’ючерси, свопи, тощо. Портфельні інвестиції
характерні для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу
ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в
готівку. Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає.
Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох сторін.
Експортери капіталу отримують прибуток (або свою частку прибутку), який
вивозять з країни або використовують для інвестицій на місці.
Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально
використовувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних
інтересах. Однак необхідно зазначити, що коли прямими інвестиціями
обмінюються розвинуті країни, то економічні відносини будуються на
рівноправній основі. Водночас експорт капіталу в країни, що
розвиваються, як правило, пов’язаний зі встановленням нерівноправних
економічних відносин.
Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на
короткий чи довгий строк для отримання %. Кредиторами можуть бути
приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові
організації, а одержувачами – приватні особи, компанії, підприємства,
уряди країн.
Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються
від звичайного ринкового стандарту, вони містять більш або менш суттєвий
елемент субсидії. На вивезений позиковий капітал іноземний кредитор
отримує %. Одержувач позики може самостійно використовувати її для
вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видаватись і під
конкретні потреби чи програми. Експорт позикового капіталу набуває все
більших масштабів і став основою. Сучасної системи міжнародного кредиту.
У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого
державний капітал, меншою мірою – приватний.
Підприємницький капітал
Прямі інвестиції
Портфельні інвестиції
Позиковий капітал
Позики і кредити
Банківські депозити та кошти на рахунках інших фінансових закладів
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
