Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
Платіжні вимоги-доручення – не комбінований розрахунковий документ, який
складається з двох частин. Верхня частина — вимога
підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість
товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця
(платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати
належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Цей
розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів)
і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли
він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину
цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його
обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок
постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в
міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності,
виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків
претензійного характеру навіть тоді. коли вони випливають із реальних
відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або
без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту
платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено;
коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено
достроково; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено
ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення
може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові
товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або
неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних
помилок у товарно-транспортних документах тощо.
Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів
(угод). Про відмову від акцепту платник зобов’язаний у встановлений
строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови.
Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо
мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.
Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за
схемою рис.
Рис. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням
1 — постачальник відваїггажує продукцію покупцеві, 2 — разом з
документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну
вимогу-доручення на оплату; 3 — покупець передає платіжну
вимогу-доручення в банк, який його обслуговує. для переказу коштів; 4 —
банк покупця (платника коштів) списус з рахунка покупця кошти; 5 — банк
покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів
-з його розрахункового рахунка; 6 — банк покупим направляє в банк
постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 — банк постачальника
зараховує коні 111 на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 —
банк постачальника сповіщає постачальника (в 1.1 сника рахунка) про
надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).
Розглянута форма розрахунків сполучає розрахунки платіжними дорученнями
і платіжними вимогами-дорученнями.
Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповіді»
фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює
договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових
документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої
перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.
Розрахунки чеками
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для
отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються
грошові чеки.
Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця
своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок
пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахун-іек, як і платіжне
доручення, заповнює платник. На відміну і іжного доручення чек
передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо
під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у
свій банк для оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані
банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у
місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги у постійних
розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту) підприємствами
зв’язку.
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з
розрахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної
плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на
господарські витрати.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. вертатися до
банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку — виконати цю вимогу,
виходячи з угоди між банком і клієнтом. Віповідно до чекової угоди
клієнту дозволяється використовувати його власні, а також
залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або
безготівковим переказом коштів з рахунку чекодавця на рахунок
пред’явника чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного
платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством і
визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками
мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплпати його
зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після
повної оплати чека банком-платником.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання
відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека
(форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису
чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути
оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або
пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе
відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний
забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для
покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу
чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис
якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності
передвласником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком
акцептовано.
Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис.
Рис. Розрахунок чеком
1 — постачальник передає товар покупцеві; 2 — покупець передає чек
постачальнику; 3 — постачальник передає чек у свій банк, 4 — банк
постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника
списує кошти з рахунка покупця товару; 6 — банк платника повідомляє
платника про списання коштів; 7 — банк платника переказує банку
постачальника відповідні кошти; & — банк постачальника зараховує кошти
на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє
постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це,
передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на
рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія
платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення
чека.
Покупець (платник коштів)
Постачальник отримувач коштів)
Банк покупця
Банк постачальника
1
2
3
4
6
8
7
5
Отримувач коштів
(постачальник)
Платник коштів
(покупець товару)
Банк платника
(покупця)
Банк отримувача
(постачальника)
6
5
1
2
3
4
7
8
9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
