Операції комерційних банків на фондовому ринку (реферат)

Випускна робота на тему:

“Операції комерційних банків

на фондовому ринку”

(на прикладі Чернівецької обласної дирекції АКБ соціального розвитку
“Укрсоцбанк”)

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
…………………………..3

1. Фінансовий ринок як механізм перерозподілу капіталу.

Фондовий ринок як складова частина фінансового
ринку………………………………………………………….
…………………………………..5

Характеристика сучасного фондового ринку України…….15

Вплив банківської системи на фондовий ринок………………25

Особливості діяльності Чернівецької облдирекції “Укрсоцбанк” на
фондовому ринку.

Загальна характеристика Чернівецької обласної дирекції акціонерно –
комерційного банку соціального розвитку

“Укрсоцбанк”
………………………………………………………………
……………….28

Основні операції Чернівецької облдирекції “Укрсоцбанк” на ринку цінних
паперів………………………………………………………..
………33

Висновки……………………………………………………….
……………………..53

Список використаної
літератури……………………………………………56

Вступ.

Ринок цінних паперів є важливим елементом ринкової інфраструктури і
об’єктом державного регулювання. В Україні він перебуває в стадії
формування, якій властивий пошук форм та інструментів, що визначили б
норми поведінки основних учасників обміну специфічного товару – цінних
паперів.

Великий потенціал активiзації інвестицiйної полiтики має банкiвська
система. До останнього часу комерційнi банки значною мiрою усувалися вiд
кредитування реального сектора економіки. Більша частина комерцiйних
банкiв не мають достатнього капіталу для фiнансування серйозних і
довгострокових проектiв у виробничiй сфері. Вони в основному
зорiєнтованi на здiйснення операцiй чи кредитування переважно “своїх”
невеликих i середніх торговельних пiдприємств, власних фiрм, структур,
або придбання цінних паперiв.

Незначна ж кiлькiсть провiдних банкiв, здатних здiйснювати весь спектр
банкiвських операцiй, переживають великi труднощi. Передусiм це
пов’язано із значними обсягами неповернених кредитiв, у результатi чого
чимала частка банкiвських активiв виявилася розпорошеною та знецiненою.
До того ж, по – сутi вiдсутнiй дiйовий механiзм санації,
реструктуризації i банкрутства банкiв, пiдвищення рiвня їх
капiталiзації. Тому тривалий час операції з цінними паперами залишались
або взагалі поза увагою комерційних банків, або обмежувались їх купівлею
– продажем.

Але останнім часом ситуація значно змінилася і на сучасному етапі
розвитку ринкових відносин до компетенції українських банків можна
віднести широкий спектр операцій з цінними паперами. Ці операції є
відносно новими, але надзвичайно перспективними, беручи до уваги
активізацію фондового ринку України, основними учасниками якого
виступають комерційні банки. Саме тому дана робота присвячена двом
актуальним питанням: фондовому ринку та комерційним банкам, а саме їх
взаємодії – операціям комерційних банків на фондовому ринку України.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти діяльності комерційних банків
на фондовому ринку. Об’єктом дослідження – діяльність на ринку цінних
паперів Чернівецької обласної дирекції АКБ соціального розвитку
“Укрсоцбанк”. Структура роботи включає два розділи.

В першому розділі розглядається суть та риси фондового ринку як
складового елементу фінансового ринку, подається характеристика
сучасного фондового ринку України, тенденції його розвитку, проблеми та
шляхи їх подолання, комерційні банки розглядаються як суб’єкти ринку
цінних паперів України.

Другий розділ безпосередньо присвячений операціям комерційних банків на
фондовому ринку на прикладі конкретного комерційного банку. У розділі
розглядаються як теоретично можливі так і реальні операції дирекції з
цінними паперами в 1998 році, їх структура, динаміка доходів від
фондових операцій.

В роботі використані нормативні документи України стосовно фондового
ринку та регулювання діяльності комерційних банків в галузі цінних
паперів, звіти про діяльність облдирекції в 1998 році, широке коло
публікаційних матеріалів, запропоновані практичні рекомендації по
вдосконаленню діяльності дирекції з цінними паперами.

1. Фінансовий ринок як механізм перерозподілу капіталу.

1.1. Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку.

Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та
заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції
на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових
інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до
заставодавців і назад.

Сучасний фінансовий ринок – це складна структура з багатьма учасниками,
фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими
інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та
управління, як інвестиційними зокрема, так і взагалі економічними
процесами.

Фінансовий ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів (див.
схему 1.).

Схема 1. Структура фінансового ринку

Розглянемо конкретно складові елементи цієї схеми.

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових кредитних
операцій (до одного року). В свою чергу грошовий ринок поділяється на
обліковий, міжбанківський та валютний ринки. До облікового ринку
відносять той, на якому основними інструментами є казначейські та
комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань (цінні
папери). Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса
короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока
ліквідність та мобільність. [50,c.243]

Міжбанківський ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де
тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та
розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських
депозитів на короткі строки.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов’язаний зі
сплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн.

Ринок капіталів охоплює середньо- та довгострокові кредити, а також
акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо-
та довгострокових) та ринок середньо- та довгострокових банківських
кредитів. На відміну від грошового ринку, який задовольняє в основному
короткострокові потреби, ринок капіталів забезпечує довгострокові
потреби у фінансових ресурсах. Задача РЦП – забезпечити найбільш повний
та швидкий перелив заощаджень в інвестиції по ціні, яка влаштовувала б
обидві сторони.

Таким чином, ринок цінних паперів являється тією частиною фінансового
ринку яка охоплює, як кредитні відносини так і відносини співвласності.
Учасниками ринку цінних паперів є емітенти цінних паперів, інвестори та
інвестиційні інститути. [50, c.255]

Емітент цінних паперів – це юридична особа, яка від свого імені випускає
цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов
їх випуску. В ролі емітенту може виступати держава, державні органи,
підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним
капіталом, зареєстровані на території України.

Інвесторами є юридичні та фізичні особи, які купують цінні папери від
свого імені та за власний рахунок з метою отримання прибутку.

Інвестиційними інститутами є юридичні особи які здійснюють діяльність
виключно з цінними паперами (наприклад, банки, фінансові посередники,
інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо).

Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та
багатогранність функцій його учасників, практично неможливо запровадити
щодо них чітку і сталу класифікацію. Та все ж спробуємо зробити це за
найтиповішими ознаками: характеристикою економічної поведінки та
різновидами діяльності на ринку цінних паперів (див. схему 2, схему 3).
[19,c.22]

Учасники ринку цiнних паперів, з урахуванням їх економiчної поведінки,
поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні
організації (так звані інституцiйнi учасники). У свою чергу комерційні
організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать
комерційні банки, інвестиційні фонди, акцiонернi товариства, страхові,
брокерські компанії та ін. Суб’єктів фондового ринку поділяють також на
професійних і непрофесійних його учасників. Професiйнi учасники працюють
на ринку цiнних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів
(ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством.
До найпоширеніших видів дiяльностi належать:

– посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперiв;

– депозитарна розрахунково – клірингова діяльнiсть з управління цінними
паперами;

– діяльнiсть із ведення реєстру власників іменних цінних паперiв;

– організація торгівлі на ринку цінних паперів тощо.

Схема 2. Класифікація учасників РЦП в Україні за характеристикою
економічної поведінки.

Схема 3. Класифікація учасників РЦП в Україні за видом діяльності на
ринку.

Окремим видом професійної діяльності є торгівля цінними паперами, тобто
реалізація цивільно-правових контрактів, пов’язаних із цінними паперами,
якими передбачено їх “оплату проти поставки” новому власникові на
підставi доручення або на засаді комісії за рахунок клієнтів (брокерська
діяльність) чи від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу
третім особам (дилерська діяльнiсть).

Випуск та обіг цiнних паперiв в Українi провадиться за посередництвом
банків, акціонерних товариств, статутний фонд яких сформовано лише за
рахунок іменних акцій, а також іншими торговцями, для яких операції із
цінними паперами є єдиним видом діяльностi.

Інші підвиди професійної діяльності на ринку цiнних паперів пов’язані зі
згаданими вищє. Це насамперед послуги у сфері обліку, зберігання,
обслуговування угод із цінними паперами, а також послуги, що
безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними
паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

За критеріями, визначеними Державною комісією з цінних паперiв та
фондовому ринку України професійною діяльністю на ринку цiнних паперів
вважається:

– для фізичних осіб – придбання ними цiнних паперiв від свого імені і
за свій рахунок згідно з контрактами та відчуження цих цiнних паперів
упродовж року. При цьому обсяг угод (на суму номінальної вартості) має
перевищувати суму, адекватну 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (на сьогодні це 17 000 гривень); [19, c.21]

– для юридичних осіб – придбання за контрактами цінних паперiв і їх
похідних та наступне відчуження цих цiнних паперів упродовж року після
їх отримання. Загальний оборот з обігу (згідно з номінальною вартістю)
за цими контрактами має перевищувати суму, адекватну 10 000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 170 000 гривень).
[19, c.21]

Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний. На
первинному ринку цінних паперів відбувається початкове розміщення вперше
випущених цінних паперів з допомогою інвестиційних фірм, банків,
брокерських фірм або самим емітентом. Пропозицію цінних паперів на ринку
забезпечують компанії, які здійснюють розміщення своїх цінних паперів з
метою залучення додаткових грошових коштів для фінансування розширення
своєї діяльності, а також держава шляхом емісії облігацій для
фінансування державних програм чи покриття дефіциту державного бюджету.

Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому продаються і
купляються раніше випущені цінні папери, тобто відбувається зміна
власників цінних паперів.

Вторинний ринок, з точки зору його організації, поділяється на
централізований і децентралізований.

Централізованим ринком цінних паперів є фондова біржа, децентралізованим
– ринок, на якому обертається недопущені до обігу на фондові біржі цінні
папери (але це не виключає обігу на цьому ринку допущених цінних
паперів), і який, як правило, складається з великої кількості брокерсько
– ділерських фірм.

Фондова біржа, в залежності від форми організації, може бути публічно
правовою, тобто державною, або створюватися як акціонерне товариство,
засновниками якого можуть бути торговці цінними паперами, які мають
дозвіл на таку діяльність. Основною задачею фондовою біржі є організація
біржових операцій на належному рівні та здійснення цілого ряду операцій:
прийняття цінних паперів, оформлення угод про їх купівлю-продаж,
виконання взаєморозрахунків всередині біржі, проведення валютних
аукціонів тощо.

На фондовій біржі обертаються цінні папери, допущені до обігу. Такі ціні
папери проходять спеціальну експертизу і включаються в біржовий список
(лістінг).

Ринок цінних паперів може кваліфікуватись виходячи з територій, на яких
обертаються цінні папери. Виділяють регіональні, національні, світові
(міжнародні) ринки цінних паперів.Згідно Закону України “Про цінні
папери та фондову біржу”, “цінні папери – це грошові документи, що
засвідчують право володіння або відносин позики, визначають
взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і
передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або
процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що
випливають з цих документів іншим особам”. Цінні папери можуть бути
іменними та на пред’явника.

Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися і обертатися
такі види цінних паперів:

Акції.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.

Облігації підприємств.

Казначейські зобов’язання республіки.

Ощадні сертифікати.

Векселі.

Приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства та право на
участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини
прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при
ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на
пред’явника, привілейованими та простими.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого
проценту. Випускаються облігації таких видів:

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.

Облігації підприємств. Облігації можуть випускатися іменними та на
пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно
обертаються або з обмеженим колом обігу.

Казначейські зобов’язання України – вид цінних паперів на пред’явника,
що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення,
засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають
право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види
казначейських зобов’язань:

довгострокові – від 5 до 10 років;

середньострокові – від 1 до 5 років;

короткострокові – до одного року.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових
коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення
встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати
видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк)
або до запитання, іменні та на пред’явника.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя (векселедержателю). Випускаються прості та переказні
векселя.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається інвестиційним
фондом або інвестиційною компанією і дає право на отримання доходу по
ньому у вигляді дивіденду, а після закінчення встановленого строку
викупається фондом. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на
пред’явника.

Крім вищезгаданих фондових інструментів, існує багато інших, таких як
ф’ючерси, опціони, гаранти тощо, які являються похідними цінними
паперами.

Існують різні класифікації цінних паперів:

За емітентами:

державні (випускаються центральним урядом, місцевими органами влади
тощо);

приватні;

міжнародні;

За способом виплати доходу:

з фіксованим доходом;

з плаваючим доходом;

За способом реєстрації:

іменні;

на пред’явника.

Одним із найголовніших перспективних завдань для українського ринку
цінних паперів є створення Національної фондової біржi. До її функцій
можуть належати: котирування та обіг цiнних паперiв підприємств
загальнонаціонального значення та державних цiнних паперiв; формування і
підтримання курсу українського індексу цiнних паперів на основі
котирування акцій 30-50 найбільших компанiй; розробка i встановлення
єдиних для України правил біржової торгівлі; розробка й апробація
методологічних та методичних підходів до розвитку ринку цiнних паперів,
фондових технологій; створення системи підготовки нацiональних кадрiв та
системи інформації фондового ринку; формування в Українi єдиної системи
електронного обігу цінних паперів; котирування та обiг цiнних паперів
іноземних компанiй, які мають відповiднi дозволи Міністерства фінансів
України.

1.2. Характеристика сучасного фондового ринку України.

Ринок цiнних паперів в Україні нині складається з ринків акцій,
державних внутрішньої і зовнішньої позик і мунiципальних облігацій,
облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов’язань, ощадних
сертифікатів, векселів, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових
чекiв, інвестицiйних сертифiкатiв.

Розширюється позабіржовий ринок цінних паперів. Нині в Україні працює
більше тисячі фінансових посередників, які займаються фондовими
операціями. Це банки, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства,
торговці цінними паперами.

Зростає кількість емітентів цінних паперів та обсяги їхніх емісій. Якщо
в 1992-1995 роках цінні папери в основному випускали фінансово –
кредитні установи, то 1996 – 1998 роках збільшилася питома вага
емітентів – промислових підприємств, що є результатом поглиблення
приватизаційних процесів. [37, c.35]

Але, незважаючи на це, сьогодні фондового ринку в загально – визнаному в
світі розумiннi в Україні поки що не існує. Це зумовлено багатьма
причинами. Зокрема, не вироблено логічно завершеної законодавчої бази і
депозитарної системи, окремі елементи вітчизняного фондового ринку не
відповідають стандартам Міжнародної організації зі стандартизації (IS0).
Не вирішено проблеми перереєстрації і надання гарантій щодо доставки
цiнних паперів.

Недоліками ринку цінних паперів України є:

на ринку обертаються, як правило не самі цінні папери, а їх замінники –
сертифікати, які видаються акціонерам на загальну суму куплених акцій;

відсутність інформації щодо рентабельності і надійності щойно створених
акціонерних товариств;

недостатня кількість цінних паперів промислових підприємств.

Подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом
об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найголовнішими серед них є такі:

кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції,
відсутність твердої національної грошової одиниці;

відставання існуючої законодавчої та нормативно – правової бази
функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому
(як приклад можна згадати ситуацію, що склалася з трастами та іншими
фінансовими посередниками);

недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, незначна кількість
операцій із похідними від цінних паперів;

відсутність гарантій по операціях із цінними паперами, недовіра
населення та його психологічна непідготовленість до операцій на
фондовому ринку;

зубожіння більшої частини населення, його низька купівельна
спроможність, що заважає появі масового приватного інвестора;

відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення,
в тому числі й у цінних паперах. [37, c.35]

До проблем формування фондового ринку фахівцi відносять також
невизначеність правового забезпечення механiзмiв котирування цiнних
паперiв, тобто відсутність нормальної системи ціноутворення.

На відміну від розвинутих фондових ринків, угоди з купівлі-продажу в
Україні часто укладаються не між торговцями цінними паперами на
організованому вторинному ринку (оскільки не створено єдиного центру
укладення таких угод), а безпосередньо між емітентом та інвестором або
кількома інвесторами. Отож говорити про прозорiсть цього ринку не
доводиться. Розвиткові біржової торгівлі цінними паперами перешкоджає
курс на реалізацiю акцій великих і середнiх підприємств на комерційних і
некомерційних конкурсах під певні зобов’язання. Досить часто мають місце
випадки, коли на торгах Української фондової біржі з виставлених на
продаж пакетів акцiй кількох емітентів купуються не всi або не купується
жоден. Така ситуація виникає через неодноразову пропозицiю Фондом
державного майна України неліквідних акцій. Часом не знаходять збуту на
УФБ i Київській міжнародній фондовій біржі й векселі, що виставляються
на продаж.

Поряд з вищенаведеними факторами на формування вітчизняного ринку цінних
паперiв впливають також: рівень інфляції; розмір емісії і погашення
цінних паперів; величина платоспроможного попиту інвесторів; значення
облікової ставки НБУ; величина прибутковостi окремих інструментів
фондового ринку; ступень інтересу нерезидентів до українських цінних
паперів; рівень державного контролю за діяльнiстю на нацiональному
фондовому ринку вiтчизняних та іноземних інвесторiв; швидкість і
легкість переходу прав власності на цінні папери; якість системи
розрахунків за угодами із цінними паперами; рівень підготовки
професійних учасників фондового ринку; наявність необхідної
інфраструктури; надiйність захисту прав інвесторів тощо. [14, c.21]

В той же час позитивним моментом, на думку фахівців Нацiонального банку
України, є подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів
(вперше випущених в квітні 1995 року), який дає можливість запровадити
нові надійні та ліквіднi фiнансовi інструменти регулювання грошово –
кредитного ринку. Слід звернути увагу на такі моменти.

По-перше, завдяки використанню державних цінних паперiв залучаються до
фiнансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значно
знижується інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

По-друге, за обсягами цінних паперів, що розміщуються і перебувають в
обігу, державні облігації на фондовому ринку України посідають домінуюче
становище і є найбільш привабливим інструментом для вкладання коштів
юридичними і фiзичними особами, у тому числі нерезидентами. По-трете,
набув значного розвитку вторинний ринок державних цінних паперів. При
цьому якісно новим і прогресивним етапом у розвитку такого ринку є
впровадження в липнi 1996 року спеціалiзованого електронного
депозитарiю, з допомогою якого можна здійснювати операції, пов’язані з
переведенням облігацій від одного власника до іншого, у режимі реального
часу і вести реєстр власників державних цінних паперів. [14, c.21]

По-четверте, становлення фондового ринку державних цінних паперів в
Україні стало можливим завдяки проведенню НБУ певної роботи, пов’язаної
з підготовкою необхідних нормативно – методичних документів та введенням
у дію комп’ютеризованих інформаційних технологій для обслуговування
розміщення, обліку, обігу та погашення державних облігацій, а також
сплати відсотків.

Позитивною слід вважати можливість використання населенням своїх
приватизаційних сертифікатів. Велике значення в становленні фондового
ринку належить корпоратизації підприємств. Перетворення державних
підприємств в акціонерні товариства дає можливість виходу їх акцій на
ринок капіталів, але власником залишається держава.

До конкурентноздатних сегментів ринку цінних паперів можна віднести
ринок казначейських векселів та муніципальні позики.

Необхідність розвитку ринку казначейських векселів визначається їх
особливою роллю на грошовому та фінансовому ринках. Випуск казначейських
векселів слугує засобом мобілізації короткострокових ресурсів для
покриття внутрішніх річних розривів у доходах та видатках держбюджету
для обслуговування держборгу. І разом з тим казначейські векселі є
найбільш гнучким інструментом кредитної політики центрального банку.
Банк України, володіючи портфелем казначейських векселів, може активно
впливати економічними методами на ринок міжбанківських кредитів.

В умовах дефіцитності міських бюджетів, поруч з приватизацією
муніципальної власності, для залучення додаткових ресурсів на конкретні
цілі розвитку міського господарства можуть широко використовуватись
муніципальні позики, вони є необхідною складовою частиною
приватизаційних заходів. Так, передача у власність населення житлового
фонду, приватизація інших об’єктів муніципальної власності вимагають, з
метою підтримання та розвитку міського господарства як єдиного
комплексу, створення гнучких комерційних структур по ремонту житла та
комунікацій, забудові нових районів, благоустрою міської території тощо.
Мобільним джерелом фінансування названих проектів є випуск облігацій
муніципальних позик. Для підвищення привабливості таких позик для
населення міста та інституційних інвесторів, окрім гарантованого доходу,
доцільно вводити додаткові пільги держателям досить великих пакетів,
наприклад, право на пільгове придбання квоти житла, яка спеціально
виділяється при житловій позиці, право на придбання інших матеріальних
ресурсів із міського фонду тощо. Муніципальні позики не тільки
забезпечують швидку мобілізацію ресурсів, але й гарантують
відповідальність місцевої адміністрації за цільове використання коштів.

Окрім боргових зобов’язань уряду та місцевих органів влади, існують
також боргові зобов’язання підприємств. У розвинених країнах борговi
зобов’язання підприємств, переважно у формі облігаційних позик, здобули
широкий розвиток у зв’язку з можливостями акумуляції великих обсягів
капіталів та розосередженням кредитних ризиків. По суті ці позики
замінили довгостроковий банківський кредит. На фінансовому ринку України
облігаційні позики перебувають на стадії первинного розміщення облігацій
деяких науково-виробничих фірм та асоціацій.

Основним фактором, що визначає і низьку кон’юнктуру на ринку облігацій,
є високі темпи зростання інфляції, які зменшують схильність до
довгострокового інвестування. По суті, на ринку корпоративних облігацій
діють ті ж тенденції що й на ринку державних цінних паперів.

Сучасний ринок акцій, окрім особливостей структури пропозиції, має ряд
додаткових специфічних рис. Передусім, це низька ліквідність даного
ринку. Так, по відношенню до загального числа пропозицій кількість
укладених угод коливається від 0% до 30-35%. По відношенню до обсягу
пропозиції (сукупної ціни продавця) спостерігається ще більш низька
ліквідність, сума укладених угод становить 0-15% від обсягу пропозиції.
[50, c.371]

Низька ліквідність ринку акцій, окрім малих оборотів, характеризується
також значною різницею цін пропозицiї на різних біржах, великими
розривами цін продавців та покупців, різкими кон’юнктурними коливаннями
курсів акцій бірж. Усе це надає ринку акцій вельми нестійкий характер.

У цілому низька ліквідність організованого ринку акцій визначається
відсутністю вторинного ринку як такого, роль якого й повинні відігравати
фондові біржі.

В умовах інфляції та загальної економічної нестабільності, починаючи з
1992 року досить стійким є ринок комерційних банків. Серед факторів
стійкості даного ринку до негативних економічних впливів можна віднести
такі: жорстке регулювання ліквідності комерційних банків з боку
центрального банку; широка диверсифікація вкладів, що забезпечує
збереження капіталу та отримання середньої норми доходу всіма
акціонерами банку; можливість створення активного, тобто біржового,
вторинного ринку, оскільки банки створюються в основному як акціонерні
товариства відкритого типу. [50, c.371]

Розглянуті фактори, що визначають сталість ринку акцій банків, набувають
зовнішнього виразу у формі динаміки курсів даних акцій: для них
характерні, як правило, невеликий розрив між ринковим курсом та
номінальною вартістю; стійке, хоч і повільне, підвищення ринкового
курсу. Таким чином, капіталізована оцінка фінансового капіталу банків у
цілому відповідає ефективності позикового капіталу.

У зв’язку з приватизацією, у тому числі у формі акціонування,
передбачається більш швидке зростання ринку акцiй виробничих підприємств
(підприємств нефінансового сектора). Нинішній первинний ринок акцій цих
підприємств невеликий. Розміщення акцій здійснюється в основному самими
емітентами без посередництва бірж та банків. Розміщення акцій
здiйснюється у формі конкурсу замовлень. У сучасних умовах в Україні
розпочався процес формування суб’єктів фондового ринку. За станом на 1
січня 1996 року у Міністерстві фінансів України зареєстровані випуски
цінних паперів понад 300 емітентів з обсягом акціонерного капіталу
більше 100 млрд. крб. У ролі торговців ланцюговими паперами діють більше
200 структур. [50, c.372]

Проте слід зазначити, що банки розміщують тільки свої цінні папери,
будучи торговцями цінними паперами чисто номінально в силу володіння
відповідною ліцензією, оскільки для них операції з цінними паперами ще
менш прибуткові, ніж кредитування. Більш-менш активно діють на фондовому
ринку поки що не більше 20-25 компаній. Емітентів, що колись були
державними підприємствами, а зараз розмiщують свої акції у ході
приватизації, налічується ще менше. Держава як емітент цінних паперів
поки ще не проявляє активності. Розроблені в деяких регіонах так звані
пілотнi проекти муніципальних позик просуваються до реалізації дуже
повільно через непідготовленість місцевих органів влади. Такі фондові
інструменти, як опцiони та ф’ючерси у практиці навіть не згадуються, а
вексель, будучи універсальним цінним папером, не застосовується, хоч
підприємства відчувають гостру кризу платежів. [50, c.372]

У даний час ринок цінних паперів проявляється в небіржовій торгівлі. У
порівнянні з розміщенням цiнних паперiв на первинному ринку, вторинний
ринок поки ще перебуває у зародковому стані. Становлення його буде
визначатись передусім рівнем приватизації, появою ліквідних цінних
паперів та створенням інфраструктури фондового ринку – широкої мережі
фінансових посередників, депозитаріїв та клірингових палат.

Процес формування фондового ринку повинен проходити одночасно з процесом
приватизації державної власності. Ці процеси тісно взаємопов’язані та
взаємозумовлені. Отже, активізація процесів приватизації та акціонування
підприємств є невід’ємною умовою розвитку фондового ринку. Приватизація
є потужним поштовхом до формування фондового ринку через створення
відкритих акціонерних товариств на базі середніх та великих промислових
підприємств. Проте цей процес поки що не здобув свого розвитку. У той же
час досить широкий розвиток здобули орендні стосунки, у результаті
реалізації яких колективи підприємств більшу частину майна викуповують
за рахунок власних коштів.

Серед інших важливих причин, що стримують процес приватизації та, як
наслідок, розвиток ринку цінних паперів, можна назвати такі:

пасивність та прихована протидія верхніх рівнів управління (міністерств,
держкомітетів, корпорацій) процесу приватизації;

відсутність законодавства для створення інфраструктури приватизації в
особі різних фінансових посередників, зокрема інвестиційних фондів та
компаній;

відсутність гнучкої нормативної бази приватизації численних об’єднань,
асоціацій, концернів, що включають кілька юридичних осіб, через систему
холдінгових компаній і т.ін.

Завданням, яке стоїть перед ФР України, є створення дієздатних
механізмів для проведення акціонування державних підприємств. Тому
важливим видається знайти найефективніші шляхи розміщення акцій
приватизованих підприємств, що сприятимуть розвитку ФР України. Первинне
розмiщення акцій підприємств може здійснюватись шляхом підписки,
відкритого продажу або аукціону. Як один з варіантів розміщення акцій
доцiльно розглянути можливості використання комп’ютерно – комунікаційної
мережі АТ “Центральний депозитарій”, створеної групою торговців цінними
паперами для проведення аукціонного продажу акцій приватизованих
підприємств. За допомогою даної мережі можливе створення єдиного
простору для реалізації акцій у межах України, швидкого здійснення
операцій по купівлі-продажу цінних паперів, не вдаючись до їх випуску в
матеріалізованій формі. Дана система дозволяє також створити основу для
обігу акцiй підприємств, що приватизуються, на вторинному ринку.

Необхідною умовою існування ФР є створення вторинного ринку, що
забезпечує ліквідність цінних паперів, які випускаються. У формуванні
вторинного ринку цінних паперів важливе місце належить позабіржовому
ринку.

Одним з напрямків розвитку позабіржового ринку, основою його
організаційної структури може стати Центральна торговельна дилерська
система (ЦТДС), створена на основі єдиної мережі незалежних локальних
депозитаріїв торговців цінними паперами, що забезпечує конфеденційність
інформації та її захист від несанкціонованого доступу,

Система повинна включати в себе такі елементи:

систему депозитарного обліку;

розрахункову систему;

торговельну (клірингову) систему.

Для вдосконалення функціонування фондового ринку в Україні слід
здійснити ряд заходів:

встановити для всіх фінансових посередників, ВАТ, банків, фондових бірж
правила роботи на фондовому ринку (розкриття емітентом інформації про
себе та цінні папери не тільки в момент їх випуску і закінчення емісії,
а й протягом наступного обігу);

ввести нормативи ліквідності цінних паперів, зменшити мінімальні
відрахування до страхових резервів емітента;

обмежити скупку емітентом власних цінних паперів у період їх емісії з
метою попередження надмірно ризикових операцій з інвестиціями;

запровадити обов’язкове державне страхування приватизаційних вкладів
населення;

створити інститут незалежних реєстраторів;

ввести спеціальні обмеження на суміщення певних видів професійної
діяльності на фондовому ринку (брокер або дилер не може бути держателем
реєстру) з метою зменшення зловживань на ринку цінних паперів;

розробити і законодавчо закріпити злиття і поглинання комерційних
структур, в активах яких є фондові нагромадження;

посилити контроль з боку ДКЦПФР за рівнем професійної підготовки
працівників інвестиційних інститутів;

до Закону України “Про акціонерні товариства” ввести положення про те,
що повним гарантом прав інвесторів (акціонерів) з належною
відповідальністю може виступати спостережна рада АТ;

ввести пільговий порядок оподаткування доходів по цінних паперах.

Крім того необхідно збільшити темпи розвитку уніфікації програмного
забезпечення операцій з фондовими цінностями, особливо на позабіржовому
ринку, а також прискорити формування єдиних комунікаційних мереж на
території України. Комп’ютеризація фондових операцій є найпотужнішим
фактором прискорення створення єдиного фінансового ринку України,
зміцнення та стандартизації взаємозв’язків з фінансовими ринками інших
країн та, у кінцевому підсумку, основою для найшвидшого приєднання
України як повноправного партнера до світового ринку позикових
капіталів.

Необхідно також значно збільшити обсяги випуску й обігу держаних цінних
паперів, відновивши до них довіру з боку населення. Йдеться як про
всеукраїнські державні папери – облігації внутрішніх і зовнішніх позик,
державні казначейські зобов’язання, – так і про муніципальні облігації
загальних та цільових місцевих позик.

Питання обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній не вирішено
перш за все на законодавчому рівні. Тут повинні бути прийняті державні
нормативно – правові акти щодо вирішення принципових питань котирування
й обігу в нашій країні іноземних паперів: хто дає на це дозвіл, за якими
критеріями тощо. Водночас необхідно визначитися і з суто технічними
питаннями: перевезення (чи переведення) цінних паперів через кордони,
механізм сплати дивідендів, у якій продаються папери і сплачуються
дивіденди, і таке інше.

Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських
компаній, то тут знову – таки постають питання законодавчого характеру.
Та й є і інші. З них чи не найголовніше – конкурентоспроможність наших
цінних паперів.

1.3. Вплив банківської системи на фондовий ринок.

Процес організації, формування та розвитку фінансового ринку як
важливого елемента системи ринкової моделі економіки спричинив
активізацію діяльності банків не тільки в ролі головних депозиторів і
кредиторів, а й вимагає якнайширшого та досконалого виконання банками
ролі головних професіоналів підсистем фінансових ринків. Необхідність
розвитку цього напрямку банківської діяльності спричинено потребами у
здійсненні комплексного обслуговування. Проте особливо посилилась
необхідність у виконанні ролі професіоналів фінансових ринків банками у
зв’язку з формуванням та розвитком ринку цінних паперів в Україні.

За таких умов на сучасному етапі розвитку банківської діяльності
особливо важлива роль банків з виконання функцій професіоналів
фінансових ринків, що реалізується через здійснення ними посередницької
діяльності. Серед фінансових посередників, що виконують роль
професіоналів фінансових ринків, банки мають ряд особливостей. Так,
зокрема, інвестиційні компанії, фонди, трастові та фінансові компанії,
акумулюючи кошти приватних інвесторів, шляхом емісії власних цінних
паперів розміщують їх в акції та облігації держави та підприємств. Вони
є посередниками між позичальниками та індивідуальними інвесторами, що
виражають їхні інтереси, але не мають права контролювати їхню
діяльність. Більшість комерційних банків займаються не тільки
посередництвом, наприклад з емісії цінних паперів та їх розміщення, але
й мають можливість організовувати спеціальні банківські синдикати –
гаранти, надають кредити покупцям цінних паперів, сприяють формуванню
вторинного ринку тощо. Цей вид діяльності має важливе значення для
ефективного функціонування фінансових ринків, оскільки банки
опосередковано активно формують первинний ринок цінних паперів,
забезпечують ліквідність фінансових інструментів, що призводить до
організації та функціонування вторинного ринку, важливої частини
фондового ринку. Банки є саме тими фінансовими інститутами, які за
допомогою посередницької діяльності найбільш гармонійно поєднують
інтереси емітентів та інвесторів з одночасним розв’язанням завдань банку
щодо здійснення комерційної діяльності у найрізноманітніших її формах з
використанням усіх необхідних сегментів та підсистем фінансових ринків.
Отже банки слід вважати саме тими інститутами, що із виконанням ролі
професіоналів при наданні посередницьких послуг спроможні забезпечити
комплексне обслуговування контрагентів, що демонструє переваги
банківських установ та визначає їхнє провідне місце у виконанні ролі
професіоналів як на фінансових ринках взагалі, так і на фондовому ринку
України зокрема.

Вивчення та аналіз діяльності різноманітних учасників ринку в економічно
розвинутих країнах дає підстави вважати, що роль комерційних банків на
ринку цiнних паперів не всюди однакова. Так, у США комерційним банкам
узагалі заборонено проводити операції із цінними паперами і бути членами
фондових бірж, а в ряді європейських країн (Німеччина, Франція) навпаки:
тільки комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій із
цінними паперами, оскільки вважається, що універсалізація функцій
комерційних банків найбільшою мірою задовольняє потреби клієнтів. В
Україні започаткувалась третя модель: рівнодоступна участь усіх
інвестиційних інститутів на РЦП. Дана модель не обмежує будь-якої
діяльності банків на фондовому ринку. [9, c.51]

Банки спроможні надавати найрізноманітніші види та форми посередницьких
послуг. На основі аналізу емітента та спільно з його керівництвом
комерційний банк визначає оптимальну суму коштів, яку мобілізувати за
допомогою емісії на фінансування певного проекту, визначають найкращі
види цінних паперів, які необхідно використати, а також способи і
терміни їх розміщення, тобто забезпечують технічне виконання проекту
фінансування. В сфері трастових операцій банки виступають як
професіонали агентських послуг, як правило, стосовно обігу цінних
паперів. За своєю структурою банківська система України характеризується
переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ, найближчим
часом саме банки здатні будуть стати основною ланкою між вільними
фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал
комерційних банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється
можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках – на ринку цінних
паперів та кредитному ринку, які відповідають за переливання заощаджень
населення в інвестиції. На даному етапі розвитку банківської системи до
інвестиційних функцій комерційних банків належать:

емісія цінних паперів;

посередницька діяльність;

формування власного портфеля цінних паперів;

робота з державними цінними паперами;

консалтинг, аналіз ефективності інвестпроектів;

інформаційна функція.

Можна виділити такі напрями надання послуг банками інвесторами:

експертне сприяння інвесторами на всіх стадіях приватизаційного процесу;

брокерські операції. За допомогою банків і іноземні інвестори можуть
брати участь в аукціонах, торгувати акціями на фондовій біржі або на
позабіржовому ринку, скуповувати акції у населення;

послуги реєстратора і зберігача;

дослідження і консалтинг, допомога зарубіжним інвесторам у виборі та
аналізі українських компаній.

В Україні, де є усі передумови для перетворення комерційних банків на
найактивніших учасників фондового ринку, освоєння і постійне
застосування кредитними закладами операцій із цінними паперами має
особливу перспективу.

2. Особливості діяльності Чернівецької облдирекції “Укрсоцбанк” на
фондовому ринку.

2.1. Загальна характеристика Чернівецької обласної дирекції акціонерно –
комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”

Станом на 1.01.99 система Укрсоцбанку включала Центральний апарат та 139
філій. Серед них 27 дирекцій – Кримська, 24 обласних і 2 міських
(Київська і Севастопольська) та 112 відділень. Крім того, банк має
представництво в місті Будапешт.

Чернівецька обласна дирекція Укрсоцбанку (далі Дирекція) є філією
Акціонерно – комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” (далі
Банк), вона не являється юридичною особою і здійснює свою діяльність від
імені Банку за дорученням.

У своїй діяльності Дирекція керується Законами України “Про банки і
банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, іншими
законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку
України, Статутом та іншими інструктивними документами Укрсоцбанку, а
також рішеннями Загальних зборів акціонерів, Ради Банку і Правління,
Положенням “Про Чернівецьку обласну дирекцію акціонерно – комерційного
банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”.

Діяльність Дирекції здійснюється на принципах внутрішньобанківського
комерційного розрахунку, при якому основним показником є прибуток.

Дирекція відповідно до чинного законодавства здійснює розрахунки з
бюджетом, створює фонди економічного стимулювання (фонд виробничого і
соціального розвитку та фонд матеріального заохочення) і проводить
відрахування від одержаного прибутку до резервного і страхового фондів і
централізованого фонду виробничого і соціального розвитку Укрсоцбанку.
Відповідно до чинного законодавства та поставлених завдань в умовах
переходу до ринку Дирекція виконує наступні функції:

Відкриває клієнтам в установленому порядку рахунки і здійснює по них
операції.

Залучає вільні грошові кошти і забезпечує раціональне їх розміщення для
найбільш повного забезпечення потреб клієнтів у позичках та досягнення
високих результатів комерційної діяльності Банку.

Здійснює на договірних умовах кредитно – розрахункове та касове
обслуговування клієнтів, а також операції по взаємних розрахунках з
банками.

Фінансує капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників
інвестованих коштів.

Здійснює касове виконання державного бюджету в установленому
Національним банком України порядку і обсягах.

Вивчає та аналізує ефективність кредитних відносин Дирекції з клієнтами
для забезпечення своєчасного погашення кредитів та кредитоспроможність
позичальника.

Перевіряє цільове використання позичок та забезпеченість їх повернення.

Купує, продає і зберігає платіжні документи, цінні папери, а також
виконує операції з ними за дорученням банку.

Забезпечує своєчасне і якісне складання планів кредитних ресурсів та
вкладень і здійснює їх щоденне регулювання.

Здійснює в межах наданих повноважень відповідно до надано НБУ ліцензії
за погодженням з обласним управлінням НБУ операції з іноземною валютою.

Приймає участь у спільній господарсько – фінансовій діяльності з іншими
господарськими органами від імен Банку за дорученням.

Постійно підтримує готовність своєчасно і повністю виконувати взяті на
себе зобов’язання шляхом регулювання структури свого балансу.

Згідно ліцензії №5 НБУ Чернівецька обласна дирекція АКБ “Укрсоцбанк” має
право надавати наступні види послуг:

касове обслуговування клієнтів;

ведення рахунків клієнтів (резидентів) та здійснення розрахунків за їх
дорученням (у національній валюті);

ведення рахунків банків – кореспондентів (резидентів) та здійснення
розрахунків за їх дорученням (у національній валюті);

проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету, у тому
числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних фондів
за дорученням Національного банку України і Головного управління
Державного казначейства;

надання кредитів юридичним особам;

надання кредитів фізичним особам;

придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття
ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

залучення депозитів юридичних осіб;

залучення депозитів фізичних осіб;

ведення валютних рахунків клієнтів;

неторгівельні операції;

операції за міжнародними торгівельними розрахунками;

операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;

операції з залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку
;

відповідальне збереження цінностей клієнтів банку;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або
розпорядників інвестованих коштів;

довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними
паперами) за дорученням клієнтів;

надання консультаційних коштів;

купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також операції
з ними;

купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а
також операції з ними.

В структурі Дирекції 11 відділів та 3 сектори (див. схему 4). Персонал
налічує 130 чоловік.

Чернівецька облдирекція є однією з 7 дирекцій, які в 1998 році отримали
найкращі фінансові показники. Прибуток, отриманий Дирекцією за 1998 рік
складає 3056,7 тис. грн. Найбільшу частку доходів (62,2%) склали доходи
від кредитних операцій в національній валюті. Цінні папери складали 2,3%
кредитних ресурсів Дирекції, а в структурі активів їх питома вага
дорівнювала 4,25%.

Схема 4. Організаційна структура Чернівецької облдирекції АКБ
“Укрсоцбанк”.

Основні операції Чернівецької облдирекції “Укрсоцбанк” на ринку цінних
паперів.

Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність”
комерційним банкам дозволено:

– випускати, купувати, продавати i зберігати платіжні документи (акції,
облігації, векселі тощо) та проводити інші операції з ними;

– залучати і розміщувати кошти та управляти цінними паперами за
дорученням клієнта (довірчі операції);

– надавати консультаційні послуги;

– проводити розрахунки за дорученнями клієнтів (це стосується і операцій
із цінними паперами).

Перелічені види діяльності охоплюють майже всі можливі операції із
цiнними паперами, оплачувані власними коштами і за дорученнями.
Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів,
виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера),
інвестицiйного консультанта; може працювати у режимі, властивому
інвестиційній компанії або інвестиційному фондові. Останнє можливе, якщо
відділ банку, який займається операціями із цінними паперами, має
окремий баланс, залучає ресурси за рахунок випуску цінних паперів від
імені банку, перерозподіляє вказані ресурси для інвестування у цінні
папери. Якщо названі передумови мають місце, то для проведення операцій
із цінними паперами, безсумнівно, залучаються власні кошти банку.

Банк також може діяти на ринку цінних паперів як емітент або інвестор.
Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку
дає змогу і зробити висновок, що саме банки випускають найбільшу
кількість найліквідніших акцій та облігацій, а також є найбільшими
інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні. Наприклад,
основними покупцями облігацiй внутрішньої державної позики є саме
комерційні банки.

Основними видами операцій, що їх виконують комерційнi банки на ринку
цінних паперів є наступні.

До активних насамперед належать операції, пов’язані з інвестуванням у
цінні папери, та обліково – позикові операції. До пасивних – випуск
комерційними банками цінних паперів, насамперед – акцій для формування
статутного капіталу, крім того, акумуляція залучених коштів (див. схему
5). [19,c.22]

Комерційні банки здійснюють також цілу серію позабалансових операцій
(див. схему 6). З даної схеми можна побачити, що пересічний український
комерційний банк здатен здійснювати практично всі операції на ринку
цінних паперів, одночасно виконуючи роль емітента, інвестора,
фінансового посередника та консультанта.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком в процесі активних операцій
складають його інвестиційний портфель.

Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій, якщо вони:

обертаються на ринку цінних паперів;

є борговими зобов’язаннями.

Основними цілями банків як інвесторів є забезпечення збереження коштів,
тобто безпека вкладень, доходність банківських інвестицій, їх
ліквідність та ріст.

У банківській справі інвестиції – кошти, вкладені в цінні папери
підприємств і державних установ на відносно тривалий проміжок часу.

Інвестиції комерційних банків відрізняються від кредитних позичок по
ряду положень:

Кредитні позики передбачають використання коштів на протязі порівняно
невеликого періоду часу, при умові їх повернення у встановлений термін з
виплатою позичкового проценту. Інвестиції передбачають надходження
коштів на протязі відносно тривалого часу, до того як вкладені кошти
банку повернуться до свого власника.

Схема 5. Балансові операції комерційних банків на фондовому ринку.

Схема 6. Позабалансові операції комерційних банків на фондовому ринку.

При банківському кредитуванні ініціатором угоди виступає позичальник, а
при інвестуванні – комерційний банк, який прагне купити активи на ринку
цінних паперів.

В кредитних угодах банк – один із головних кредиторів і в той же час –
інвестор коштів в цінні папери підприємств і установ.

Банківське кредитування напряму пов’язане з особистими відносинами банка
і позичальника, інвестування – знеособлена через різні види цінних
паперів багатьох підприємств і установ діяльність комерційного банку.

Основні фактори, які визначають мету проведення інвестиційної діяльності
комерційного банку – потреба в отриманні доходу і забезпечення
ліквідності певної групи своїх активів, тобто практична можливість
перетворювати цінні папери в наявні кошти з мінімальною затримкою по
часу і невеликим ризиком втрат.

Емісійні операції кредитних організацій включають в себе операції по
реалізації акцій і облігацій, що випускаються з метою залучення ресурсів
і збільшення капіталу.

Реалізація цінних паперів може здійснюватись шляхом:

Прийому від інвесторів внесків в капітал кредитних організацій належними
інвесторам матеріальними активами, які можуть використовуватися в
діяльності організації.

Продажу акцій за гривні та валюту.

Переоформлення внесених раніше паїв в акції.

Капіталізації інших власних коштів з розподілом відповідної кількості
акцій серед акціонерів або працівників комерційного банку за рахунок:

коштів резервного фонду;

коштів, отриманих банком від продажу акцій їх першим власником понад
номінальної вартості;

коштів, отриманих в результаті переоцінки основних засобів комерційних
банків;

залишків фондів економічного стимулювання за підсумками року;

основних засобів;

коштів від переоцінки валютної частини власних коштів в розмірі 50%
кредитного залишку на кінець звітного року;

дивідендів, нарахованих, але не виплачених акціонерам банку. Ці кошти
використовуються на капіталізацію за згодою акціонерів після сплати
податків в бюджет;

нерозподіленого прибутку за підсумками попереднього року;

Заміни на раніше випущені банком конвертовані облігації та інші цінні
папери – згідно з умовами їх випуску та діючим законодавством. [5,
c.242]

До торгових операцій з цінними паперами відносять операції по
купівлі–продажу цінних паперів від імені або за дорученням клієнта, а
також за рахунок комерційного банку з метою подальшого перепродажу.

До трастових операцій комерційних банків з цінними паперами належать:

розпорядження спадщиною: отримати рішення суду, зібрати і зробити
безпечними активи спадщини, сплачувати адміністративні витрати,
розраховуватися за боргами, сплачувати податки, розділити майно, яке
залишилося, особові послуги членам сім’ї;

операції по довіреності і в зв’язку з опікою: володіння і розпорядження
майном в інтересах довірителя.

До агентських послуг можна віднести: збереження активів, управління
власністю і юридичне обслуговування (без передачі права власності).

Згідно вимог пункту 3.1.1 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з
цінними паперами комерційних банків загальний балансовий портфель цінних
паперів повинен розбиватися на портфель цінних паперів на продаж та
портфель цінних паперів на інвестиції. Віднесення тієї чи іншої групи
цінних паперів до відповідного портфелю є дуже важливим для банківського
нагляду і залежить від ряду факторів. Одним з цих факторів є намір банку
щодо групи цінних паперів. Намір – це первісне бажання банку в момент
придбання цінних паперів щодо напрямів їх подальшого використання.
Відповідно до цього фактору портфель банку на продаж повинен включати ті
групи цінних паперів, що були придбані банком з метою подальшого
перепродажу і отримання торгівельного (спекулятивного, або арбітражного)
доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі. Під час
знаходження таких груп цінних паперів в портфелі на продаж вони можуть
принести дивідендний або процентний дохід, який повинен вважатися
додатковим. З іншого боку, портфель банку на інвестиції повинен включати
ті групи цінних паперів, що були придбані банком з метою утримання до
настання строку їх погашення (для безстрокових цінних паперів – довічно)
і отримання дивідендного або процентного доходу.

Іншим фактором є здатність банку дотримуватися свого первісного наміру
щодо групи цінних паперів. Здатність – це наявність в банку реальної
можливості виконувати свій намір. На здатність банку впливають такі
фактори як наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та
платоспроможності, наявність ринку для цінного паперу тощо. При
класифікації груп цінних паперів здатність банку повинна виступати
основним фактором, тобто у разі наявності в банківській установі наміру
щодо цінного паперу, але відсутності реальної здатності до здійснення
такого наміру, цінний папір повинен класифікуватися виходячи із
здатності банку.

Керівництво комерційного банку за зміни внутрішніх чи зовнішніх умов
господарювання може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та
перевести цінні папери із портфелю на інвестиції до портфелю на продаж.

До переліку таких умов відносяться:

наявність фактів значного погіршення стану кредитоспроможності емітенту;

зміна режиму оподаткування торгівельного, процентного або дивідендного
доходів;

значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з
іншим банком чи виділення самостійного банку);

застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або
обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків в певні види
цінних паперів;

значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і
достатності капталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів
банку;

значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються щодо
видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.

У відповідності до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”
загальний балансовий портфель цінних паперів комерційного банку може
включати такі цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами
України і допущені до обігу на фондовому ринку України:

Акції дочірніх компаній.

Акції асоційованих компаній.

Частки участі в господарських товариствах, що оформлені цінними паперами
(крім акціонерних товариств).

Привілейовані акції акціонерних товариств закритого типу.

Прості акції акціонерних товариств закритого типу.

Привілейовані акції акціонерних товариств відкритого типу.

Прості акції акціонерних товариств відкритого типу.

Облігації дочірніх компаній.

Облігації асоційованих компаній.

Облігації підприємств (суб’єктів господарської діяльності).

Ощадні сертифікати.

Облігації внутрішньої державної позики.

Облігації внутрішніх місцевих позик.

Цінні папери, що рефінансуються Національним банком України.

Векселі суб’єктів господарської діяльності.

Власні прості та привілейовані акції.

Розглянемо детальніше деякі з операцій комерційних банків з цінними
паперами.

З метою стимулювання розвитку ринку державних цінних паперів, підтримки
необхідної ліквідності комерційних банків Національний банк України може
надавати комерційним банкам кредит під забезпечення державних цінних
паперів (ломбардний кредит).

Ломбардний кредит – це кредит Національного банку України, який
надається комерційному банку під забезпечення державних цінних паперів.

Ломбардний кредит надається під забезпечення державних цінних паперів,
випущених Міністерством фінансів України, список яких затверджується (а
у разі потреби може змінюватися) Правлінням Національного банку України
і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням
Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного
кредиту можуть прийматися й інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку
встановлює Правління Національного банку України в залежності від
ситуації на грошово-кредитному ринку на строк до 10-ти днів. В окремих
випадках цей термін може бути продовжений за рішенням Правління
Національного банку України.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, що:

– отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, занесені в
Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших
фінансово-кредитних установ, які працюють не менше одного року;

– дотримуються встановлених Національним банком України економічних
нормативів. При цьому загальна сума заборгованості за отриманими
ломбардними кредитами також має бути в межах відповідних нормативів;

– дотримуються встановлених для комерційних банків нормативів
обов’язкових резервів та правил ведення бухгалтерського обліку,
своєчасно і в повному обсязі надають звітність регіональному управлінню
Національного банку України;

– не мають простроченої заборгованості за кредитами Національного банку
України та за відсотками за ними на момент надання кредиту. Регіональні
управління Національного банку України приймають як забезпечення
ломбардного кредиту цінні папери, що відповідають таким вимогам:

– державні цінні папери, що занесені до ломбардного списку Національного
банку України;

– державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і до
яких немає претензій;

– строк погашення державних цінних паперів не припадає на термін
користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35
днів з моменту переведення їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в
Національному банку України). У забезпечення ломбардного кредиту можуть
прийматись облігації місцевих позик у разі, якщо Кримське
республіканське, обласні та по м. Києву і Київській області управління
Національного банку України виступають агентами з розміщення і
здійснюють їх депозитарний облік в електронному вигляді за умови, що:

– емісія облігацій місцевих позик здійснена на підставі відповідного
розпорядження органу виконавчої влади;

– терміном погашення облігацій місцевих позик є поточний фінансовий рік;

– у доходній та видатковій частині бюджетів (Автономної республіки Крим,
м.м. Києва та Севастополя, областей) передбачені кошти на погашення
випущених облігацій місцевих позик та сплата відсотків за ними.

Наступним видом операцій з цінними паперами є операції РЕПО.

Операція РЕПО – це операція із цінними паперами, яка складається з двох
частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками
ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж/
купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням
зворотного купівлі – продажу у визначений термін або на вимогу однієї із
сторін за заздалегідь обумовленою ціною. За своєю економічною суттю
операція РЕПО – це кредитна операція, в якій цінні папери
використовуються як забезпечення. Використання Національним банком
України державних цінних паперів, що є в його портфелі для операцій
РЕПО, здійснюється через “пряме РЕПО” – купівлю у комерційного банку
державних цінних паперів та “зворотне РЕПО”- обов’язковий продаж
державних цінних паперів.

В ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів
банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків,
Національний банк України здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі
генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на
відповідний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим
комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи,
зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося,
Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм
“зворотного РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на
відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в
установлений строк.

Місце проведення операції РЕПО – позабіржовий ринок.

Учасниками операції РЕПО при цьому можуть бути Національний банк України
та комерційні банки, які мають ліцензію на здійснення операцій з
державними цінними паперами.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку
використовуються такі види операцій:

– нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на
весь термін проведення операції);

– відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із
сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але
з обов’язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка
не є фіксованою і перераховується кожного разу);

– строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є
постійною протягом усієї операції РЕПО).

Із метою забезпечення зобов’язань про зворотний викуп державних цінних
паперів Національний банк України отримує гарантійний внесок, виходячи
із ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об’єктом операції
РЕПО. Гарантійний внесок є захистом від потенційних збитків у разі
різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску
залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних
цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за
цими цінними паперами.

Широко розповсюджені операції комерційних банків з векселями. Усю
сукупність даних операцій можна поділити на:

Кредитні – операції, що супроводжуються наданням або залученням грошових
коштів проти векселів або під забезпечення векселів.

Активні:

врахування векселів;

надання кредитів під заставу векселів.

Пасивні (рефінансування кредитних активних, гарантійних і розрахункових
операцій):

переврахування придбаних векселів;

одержання кредитів під заставу

Торговельні – операції з вкладення або залучення грошових коштів під
векселі.

2.1 Активні – купівля векселів.

2.2 Пасивні (рефінансування кредитних активних, гарантійних і
розрахункових операцій) – продаж придбаних векселів.

Гарантійні – операції, що супроводжуються взяттям банку на себе
зобов’язань платежу за векселями з умовою відкладення, тобто оплатити
векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк.

авалювання векселів.

видача гарантій під забезпечення оплати векселів.

Розрахункові:

операції з оформлення заборгованості векселями;

операції з розрахунків з використанням векселів.

Комісійні та довірчі:

інкасування векселів;

оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником
(доміциліатом);

зберігання векселів;

купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Комерційний банк може зазнати збитки від операцій з цінними паперами
внаслідок:

погіршення фінансового стану емітенту цінного паперу;

зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної ринкової
норми дохідності.

Погіршення фінансового стану емітенту ставить під сумнів його здатність
погасити борговий цінний папір в повному обсязі у встановлені строки і
сплатити суми нарахованих процентів (якщо такі нараховуються), а також
його здатність повернути власникові капітального цінного паперу частку
капіталу та належного такому інвесторові нерозподіленого прибутку. У
разі наявності в комерційного банку цінних паперів емітентів, фінансовий
стан яких погіршується, при інших незмінних умовах (тобто при сталості
рівня ринкової норми дохідності), реальна балансова вартість таких
паперів (розрахована як сума дисконтованих платежів, або як поточна
ринкова ціна) зменшуватиметься. Таке зменшення суми активів банку
фактично є його збитками. Таким чином, перша категорія збитків
комерційних банків від операцій з цінними паперами – це реальні збитки
внаслідок неповернення частини або повної суми інвестиційного вкладення.

Зміна поточної ринкової норми дохідності змінює рівень дохідності
поточних та можливих інвестиційних вкладень. При наявності в банку
цінного паперу з фіксованою сумою доходу у разі збільшення ринкової
норми дохідності вище рівня фіксованої ставки за таким папером, при
інших незмінних умовах (тобто при стабільності фінансового стану
емітенту), реальна балансова вартість паперу зменшуватиметься, оскільки
одна грошова одиниця інвестиційного вкладення при старій нормі приносить
інвесторові стільки доходу, скільки буде приносити менша сума грошових
коштів при новій, вищій нормі. Таким чином, друга категорія збитків
комерційних банків від операцій з цінними паперами – це збитки втрачених
можливостей, що можуть виникнути навіть за цінними паперами найбільш
надійних емітентів.

Охарактеризуємо діяльність Чернівецької облдирекції АКБ “Укрсоцбанк” на
фондовому ринку в 1998 році.

Основними напрямками діяльності дирекції на ринку цінних паперів є:

операції з акціями і облігаціями;

операції з векселями;

реєстраторська та комісійна діяльність;

Найбільший обсяг операцій, що здійснювались за рахунок як власних, так і
клієнтських коштів, припадає на облігації внутрішньої державної позики
(ОВДП).

На ринку ОВДП дирекція працює в межах коштів обов’язкового резервування
на коррахунку, страхування вкладів фізичних осіб, згідно вказівок
установи НБУ, за дорученням клієнтів та для власних потреб.

“Укрсоцбанк” є членом УМВБ, завдяки чому забезпечується надання клієнтам
банку послуг пов’язаних з купівлею – продажем державних цінних паперів
не тільки на первинному, а і на вторинному ринках.

За звітний період банком було придбано держоблігацій на загальну суму
1,14 млн. грн. Це дало змогу не тільки отримати значний прибуток після
їх погашення, але і ефективніше використовувати грошові кошти, зокрема
шляхом формування обов’язкових резервів з використанням ОВДП. На кінець
минулого року розмір портфелю інвестицій в державні цінні папери складав
443,17 тис. грн., тобто 4,25 % від загальної суми активних вкладень.

Оскільки Чернівецька облдиреція не має права випускати власні цінні
папери, операції здійснювались з цінними паперами інших емітентів. Обіг
цих цінних паперів показаний в таблиці 1.

Таблиця 1.

Звіт про обіг цінних паперів інших емітентів.

за 1998 рік

тис.грн.

Залишок на початок року

Придбано

Продано Залишок на кінець року Дивіденди та проценти отримані

1 2 3 4 5 6

Всього 1572,2 5488,8 6072,6 988,4 724,6

В тому числі

Акції

з них

-прості

-привілейовані

Облігації 1572,2 5488,8 6072,2 988,4 724,6

з них

-республікан-ських позик

-підприємств

1572,2

5488,8

6072,2

988,4

724,6

Ощадні сертифікати (депозити)

1 2 3 4 5 6

Казначейські зобов’язання

Векселі 0 0 0 0 0

Інші цінні папери

Як свідчать дані таблиці за минулий рік було придбано облігацій на
загальну суму 5488,8 тис грн., а продано на суму 6072,6 тис. грн.
Залишок на кінець періоду склав 988,4 тис. грн., проти 1572,2 тис. грн.
на початок періоду, тобто сума наявних цінних паперів зменшилась на
583,8 тис. грн., що складає 37,13% від залишку на початок року. Операції
проводились лише з облігаціями республіканських позик, ні акції, ні інші
цінні папери не були задіяні. Дивіденди та проценти отримані становили
724,6 тис. грн.

Дирекція надає широке коло послуг по вексельному обігу:

авалювання та доміциляція;

інкасація векселів;

надання кредитів авальованими векселями та під заставу векселів.

Характеристика вексельних операцій представлена в таблиці 2.

Таблиця 2.

Доходи отримані Чернівецькою дирекцією Укрсоцбанку

від проведення операцій з векселями

за 1998 рік

тис. грн.

№ п/п

Найменування операцій Кількість укладених угод Кількість векселів по
операціях Сума векселів за номіналом Дисконт Процент по про-центних
векселях Комісійні винагороди Інші винагороди Всього доходів (6+7+8+9)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

1 Врахування (перевраху-вання) вексе-лів

128

4595,6

865,2

880,2

2 Акцептний кредит

–

3 Авалювання векселів

184

8050,4

113,8

5,2

119

4 Купівля–про-даж векселів

–

5 Доміциляція 72 114 3807,6 0 0 7,4 0 7,4

6 Інкасування векселів

–

7 Інші комісійні операції

126

210

4002,4

28,2

8 Всього 262 636 20456 15 865,2 149,4 5,2 1034,8

Як випливає з таблиці за 1998 рік Дирекцією було укладено 262 угоди з
векселями. З них: 72 операції доміциляції (27,5 % від загальної
кількості операцій з векселями), 44 – авалювання векселів (16,8 %), 20 –
врахування (переврахування) векселів (7,6%). В цих операціях було
задіяно 426 векселів при загальній кількості векселів, які брали участь
у вексельних операціях 636. Сума векселів за номіналом склала 20456 тис.
грн. Сума доходів за вексельними операціями склала 1034,8 тис. грн. З
них: дисконт – 15 тис. грн. (1,45% від загальної суми доходів); процент
по процентних векселях – 865,2 тис. грн. (83,61%); комісійні винагороди
– 149,4 тис. грн. (14,44%); інші винагороди – 5,2 тис. грн. (0,50%).

Банк є провідним учасником ринку реєстраторських послуг. Чернівецька
облдиреція, як підрозділ незалежного реєстратора АКБ “Укрсоцбанк”,
здійснює послуги з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів 13
емітентів, з якими банк заключив угоду. Станом на 01.01.99 року дирекція
обслуговує близько 30 тис. рахунків власників іменних цінних паперів, де
здійснюється облік та перехід прав власності на цінні папери, випущені в
безготівковій формі. Дохід від реєстраторської діяльності за минулий рік
склав 37,53 тис. грн.

В 1998 році здійснено близько 70 переоформлень прав власності на акції
номінальною вартістю 61,15 тис. грн.

Розширилось коло клієнтів, яким дирекція надавала брокерські
(посередницькі) послуги з купівлі та продажу цінних паперів за
договорами комісії. Так, впродовж року за їх дорученням було придбано
більше 2 тисяч облігацій внутрішньої державної позики на загальну суму
180 тис. гривень і отримано дохід в сумі 138.23 тис. грн.

Минулорічний доход від операцій з цінними паперами в 2,2 рази перевищує
суму, отриману в 1997 році, і дорівнює 1221,58 тис. грн., або 6,4 % від
загальних доходів банку. В той час як за 1997 рік він збільшився в 1,95
рази (порівняно з 1996 роком) і зріс з 283,453 тис. грн. до 555,265 тис.
грн. Динаміка доходів від операцій на РЦП показана на мал.1. Структура
доходів в1998 році була наступною: доход від посередницьких послуг –
138,23 тис. грн., доход від операцій з векселями – 1034,8 тис. грн., від
реєстраторських послуг – 37,53 тис. грн.

Мал. 1. Динаміка доходів, отриманих Чернівецькою дирекцією від операцій
на фондовому ринку.

Висновки.

Аналізуючи тенденції та перспективи розвитку фондового ринку України
можна зробити висновок, що незважаючи на усі проблеми і негаразди
притамані перехідному періоду української економіки, він все більше
активізується і стає невід’ємним елементом ринкової системи України. І
важливу роль в цьому процесі відіграють комерційні банки. Саме
комерційні банки здатні активно брати участь у фондових операціях,
сприяти формуванню і розширенню вторинного ринку цінних паперів,
задовільняти потреби інвесторів, які невпинно зростають. Звичайно існує
багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які негативно впливають на
фондовий ринок України і стримують його подальший розвиток. Їх
нейтралізація вимагає багато часу, зусиль, проведення невідкладних
заходів, основні з яких наведені в пункті 1.2. Не всі українські банки
згодні відступити від традиційних шляхів отримання прибутку і поринутиу
у нову для них стихію фондового ринку. Ризик, на який йшов “Укрсоцбанк”,
освоюючи нові види операцій, себе виправдав, оскільки на даному етапі
банк займає провідне місце на ринку послуг, пов’язаних з цінними
паперами. Здійснюючи діяльність на фондовому ринку “Укрсоцбанк” постійно
зустрічається з проблемами, притаманними перехідному періоду української
економіки. Великі обсяги неповернених кредитів розпорошують банківські
активи, нестійка кон’юнктура ринку та недостатність капіталу роблять
проблематичним фінансування серйозних і довгострокових проектів у
виробничій сфері. В цих умовах діяльність банку на фондовому ринку стає
все більш перспективною.

Чернівецька обласна дирекція АКБ “Укрсоцбанк” проводить цілу серію
операцій з цінними паперами. Серед них переважають операції з
облігаціями внутрішніх державних позик та векселями. Операції з
векселями включають їх авалювання, доміциляцію, надання кредитів
авальованими векселями та під заставу векселів. Важливим напрямком
фондових операцій є реєстраторські послуги, які дирекція надає як
підрозділ незалежного реєстратора “Укрсоцбанку”.

Минулорічний доход від операцій з цінними паперами в 2,2 рази перевищує
суму, отриману в 1997 році, і дорівнює 1221,58 тис. грн., або 6,4 % від
загальних доходів банку. З них: доход від посередницьких послуг – 138,23
тис. грн., доход від операцій з векселями – 1034,8 тис. грн., від
реєстраторських послуг – 37,53 тис. грн.

Для підвищення ефективності даних операцій з цінними паперами необхідно
здійснити ряд заходів:

1. Здійснювати торгові операціії з векселями, тобто їх купівлю – продаж,
тим самим збільшуючи загальний обсяг операцій з цінними паперами і
відповідно прибуток.

2. Включити до операцій з цінними паперами операції по інкасуванню та
акцептуванню векселів.

3. Залучити до обігу поряд з облігаціями внутрішніх державних позик
акції, ощадні сертифікати та інші види цінних паперів.

4. Розширити коло клієнтів, яким надаються реєстраторські та комісійні
послуги.

Для реалізації даних заходів слід дещо розширити повноваження
працівників відділу цінних паперів. До їх компетенції крім традиційних
обов’язків повинні належати:

вибір цінних паперів, які залучаються до обігу на основі глибокого
вивчення кон’юнктури фондового ринку України;

визначення перспективних цінних паперів та налагодження зв’язків з їх
емітентами;

оцінка можливостей залучення нових цінних паперів в майбутньому;

поглиблений аналіз плато- і кредитоспроможності клієнтів, які є
власниками іменних цінних паперів;

впровадження відповідного програмного продукту для забезпечення
максимально швидкого і ефективного доступу до реєстру власників іменних
цінних паперів.

Наведені заходи дозволять активізувати діяльність облдирекції на ринку
цінних паперів, створять умови для максимального використання потенціалу
дирекції та збільшення прибутку.

Список використаної літератури.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91 №
872-12..

Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.07.91 №1202-12

Положення про операції банків з векселями, затверджене Постановою
Правління НБУ від 28.05.99 №258.

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів,
затверджено Рішенням ДКЦПФР від 26.05.98 №60.

Положення про порядок підтримки Національним банком України ліквідності
банківської системи через операції РЕПО купілю/продаж державних цінних
паперів, затверджено Постановою Правління НБУ від 26.12.96 №333.

Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування збитків
комерційних банків від операцій з цінними паперами.

Тимчасове положення про порядок рефінансування Національним банком
України комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів,
затверджено Постановою Правління НБУ від 28.09.95 №246.

Алехин Б.И. Рынок ценных бумаг. Введение в фондовые операции.- С.: Сам.
Вен.,1992.-160 с.: ил.

Андрушків Т. Банки як суб’єкти фінансових ринків України: роль і
перспективи.//Банківська справа.-1998.-№2.-с. 50-54.

Байрака В. Державні облігаційні позики: світовий досвід.//Вісник
НБУ.-1998.-№3.-с. 30-33.

Баласинович Б, Гордіца Т., Заволічна Т. Фондовий ринок і банківська
система в інвестиційному процесі України.//Банківська
справа.-1998.-№3.-с.55-59.

Банки и банковские операции: Учебник для ВУЗов/ Е.Ф. Жуков, Л.М.
Максимова, О.М. Маркова и др.;под ред проф. Жукова. – М.: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1997.-471 с.

Банковское дело. Под ред. проф. В.И. Колесникова, проф. Л.П.
Кроливецеой.- М.: Финанси и статистика,1996.-392 с.

Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми,
перспективи.//Вісник НБУ.-1998.-№9.-с. 20-24.

Барановський О. Фінансова безпека фондового ринку.//Економіка, фінанси,
право.-1998.-№11.-с. 12-16.

Бурмака М.О. Регулювання фондового ринку в Україні.//Фінанси
України.-1998.-№11.-с. 78-84.

Валиев С.Х., Єльтазаров Б.Т. Защита ценных бумаг.-М: ЧеРо, 1997.-250 с.

Вступ до банківської справи. Під ред. Савлука М.І. Київ: Лібра,1998.-344
с.

Галенко О. Класифікація учасників ринку цінних паперів.//Вісник
НБУ.-1998.-№12.-с. 21-22.

Гапонюк М.А. Особливості розвитку ринку ОВДП.//Фінанси
України.-1998.-№11.-с. 68-73.

Герасимчук К.Н. Деякі питання вдосконалення фондового ринку в
Україні.//Фінанси України.-1998.-№2.-с. 119-122.

Де фоссе Гастон. Фондовая биржа и биржевые операции/ пер. с франц. – М.,
1995.-320 с.

Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки: учебное пособие для ВУЗов. –
М: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.-224 с.

Івасів Б.С., Івасів І.Б. Проблеми формування ринку векселів в
Україні.//Фінанси України.-1997.-№2.-с. 70-73.

Каратуев А.Г. Ценные бумаги: виды и разновидности. Учебное пособие. –
М.: Русская деловая литература, 1997.-256 с.

Ковальова У.В. Регулювання ринку цінних паперів в США.//Фінанси
України.-1997.-№10.-с. 93-96.

Кузнецов М.В., Овчинников А.С. Технический анализ рынка ценных
бумаг.-М.: ИНФРА-М, 1996.-174 с.

Ларіонова Л.Д. Фондовий ринок України в інтер’єрі економічного
спаду.//Фінанси України.-1998.-№12.-с.100-102.

Лисенков Ю., Камбулов Д. Фондовий ринок: Договірне – правове
забезпечення.- К.: Вексельно – розрахунковий центр банку “Україна”; ТОО
“Задруга”, 1996.-306 с. Рос.

Лінников В., Мізецька О. Становлення ринку цінних паперів в
Україні.//Банківська справа.-1998.-№3.-с. 35-39.

Лінников В.М., Глущенко С.В. Методологічні принципи аналізу суті
фондового ринку в цілому та Україні зокрема.//Фінанси
України.-1998.-№3.-с. 35-36.

Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их
операции: Учебное пособие. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.-288 с.

Мельник О. Вплив банківської системи на інвестиційний ринок.//Економіка,
фінанси, право.-1998.-№8.-с. 5-7.

Нагляд за роботою фондового ринку здійснюється заради тих суб”єктів, які
на ньому працюють.//Фінанси України.-1998.-№2.-с. 104-105.

Науменкова С. Роль банківських установ у інвестуванні розвитку
економіки.//Банківська справа.-1998.-№5.-с. 45-50.

О’Брайен Дж., Шривастова С. Финансовый анализ и торговля ценными
бумагами/ Пер. с англ.-М.: Дело ЛТД, 1995.-216 с.

Оскольський В. Реалії і перспективи ринку цінних паперів в
Україні.//Вісник НБУ.-1998.-№1.-с. 35-40.

Основы банковского дела. Под ред. д.е.н., проф. Мороза А.Н. – М.:
“Издательство Либра” МП, 1994.-327 с.

Охріменко О.О., Охріменко О.А. Ринок держоблігацій: ретроспектива,
аналіз, прогноз.//Фінанси України.-1997.-№6.-с. 48-52.

Пересада А.А. Основи інвестиційної діяльності. К. “Издательство Либра”
ООО, 1996.-396 с.

Пилипчук С.І. До питання про розвиток вексельного обігу.//Фінанси
України.-1997.-№11.-с. 99-102.

Попов В.М., Романишин В.О., Герасимчук Ю.О. Ринок цінних паперів і
відтворювальному процесі перехідної економіки.//Фінанси
України.-1998.-№8.-с. 118-121.

Пугачев Р. Цінні папери – конвертовані облігації.//Економіка, фінанси,
право.-1998.-№6.-с. 12-15.

Ринок цінних паперів під впливом макроекономічних негараздів.//Вісник
НБУ.-1998.-№2.-с. 46-51.

Ротов А.І. Перспективи вексельного обігу Україні.//Фінанси
України.-1997.-№10.-с. 111-116.

Сорока О. Вихід України на ринки міжнародних облігацій.//Банківська
справа.-1998.-№1.-с. 32-35.

Стащук М.В. Формування системи незалежних реєстраторів і депозитаріїв
цінних паперів.//Фінанси України.-1997.-№10.-с. 113-115.

Цінні папери в Україні. Українська фондова біржа.– К., 1993.-174 с.

Черняк О., Пешко О. Визначення оптимального портфелю цінних паперів і
методи врахування ретроспективних даних.//Банківська
справа.-1998.-№4.-с.58-61.

Шевчук В. Я., Рогожин П.С.Основи інвестиційної діяльності. – К.; Генеза,
1997.-384 с.

Ширинская З.Г., Нестерова Т.Н., Соколинская Н.Э. Бухгалтерский учет и
операционная техники в банках. – М.: Издательство “Перспектива”: ИНФРА-
М, 1997.-488 с.

Януль І.Є., Цимбалюк М.А. Шляхи розвитку фондового ринку в
Україні.//Фінанси України.-1998.-№6.-с. 96-99.

PAGE 56

Фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів)

Грошовий ринок

Ринок капіталів

Обліковий ринок

Міжбанківсь-кий ринок

Валютний ринок

Ринок цінних паперів

Ринок банківських кредитів

Характеристика

економічної

поведінки

Держава

Населення

Недержавні

організації

Комерційні установи й організації

Некомерційні установи й організації

Комерційні

банки

Інвестиційні фонди

Страхові компанії

Брокерські

компанії

Приватизовані підприємства,

акціонерні товариства

Організації системи

збереження і розрахунків

Вид діяльності

на ринку

Непрофесійні

учасники

Торгівля цінними паперами

Професійні

учасники

Розрахунково –

клірінгова

діяльність

Ділерська

діяльність

Посередництво

Брокерська

діяльність

Консультації

Управління цінними

паперами

Забезпечення функціонування депозитарію

Організація торгівлі на РЦП

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

Директор

1-й заступник директора з комерційної діяльності

Заступник директора

Відділ маркетингу, кредитних ресурсів та грошового обігу

Відділ валютних операцій

Відділ короткострокового кредитування

Відділ інвестицій та інженерно – економічних послуг

Відділ кредитування малих підприємств і кооперативів

Відділ комп’ютеризації банківських справ

Відділ капітального будівництва та внутрішньогосподарського забезпечення

Відділ кадрів

Відділ касових операцій

Відділ цінних паперів

Сектор господарських та вкладних операцій

Сектор з обслуговування об’єднань і організацій виробничої сфери

Сектор з обслуговування об’єднань і організацій невиробничої сфери

Сектор служби банківської безпеки

Бухгалтерія

Експедиція

Юридичний відділ

Балансові операції банків

1. Підтримка і поліпшення ліквідності (вкладання коштів в акції і
облігації)

2. Забезпечення високої

прибутковості

Активні операції

Пасивні операції

а) звітно – позикові операції

(позика під заставу ЦП)

б) інвестиційні операції (купівля високоліквід-них цінних паперів)

в) арбітражні операції

1. Формування і збіль-шення банківського капіталу:

а) статутний фонд (акції)

б) використання прибутку від операцій з цінними паперами

2. Акумуляція залучених коштів:

а) залучені доку-менти (депозити і ощадні сертифікати)

б) засоби позики (облігації)

Позабалансові операції банків

Здійснення розрахунків за цінними паперами, ведення ДЕПО – рахунків
клієнтів

(стягнення процентів та інших платежів за цінними паперами)

Виконання банками доручень клієнтів щодо купівлі – продажу певних цінних
паперів:

– зберігання ЦП, управління, доставка, переказ;

– реінвестування дивідендів за ЦП;

– ведення обліку і складання звітності за операціями із ЦП;

– агентські операції тощо

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter