Санаційна спроможність підприємства
Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію
приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Аудит — це
перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої
звітності та обліку, повноти й відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі
аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз,
консультацій з читань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування,
аналізу чансово-господарської діяльності та інших видів
економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та
фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності
аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо
об’єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те,
що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій
кризі. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності
підприємства.
Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:
• проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської
діяльності підприємства;
• визначається глибина фінансової кризи та можливості її подолання;
• робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства
• здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства
санаційної концепції;
• робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб’єкта
господарювання.
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у
фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових
можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення
фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності
відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної
діяльності, а саме:
а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, скорочення
собівартості продукції і на цій основі досягнення майбутньої
прибутковості фінансово-господарської діяльності;
б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;
в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та
платоспроможності.
Санаційне спроможним підприємство буде в тім разі, якщо про-дисконтована
очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде
більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.
Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з його
об’єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб’єктивна
«моральна спроможність» та готовність власників підприємства та
персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило,
відіграють незначну роль.
Порядок проведення санаційного аудиту
Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства.
Він включає ідентифікацію даних, експертизу, розробку висновків та
рекомендацій.
Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються
відповідною структурно-логічною схемою (рис. 1). У процесі поглибленого
аналізу фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває у
фінансовій кризі, послідовно вирішуються такі завдання: оцінка
результатів господарської діяльності за попередній та поточні роки;
визначення фази кризи; ідентифікація причин кризи; виявлення факторів,
які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності
підприємства; виявлення та систематизація «слабких місць» у діяльності
підприємства; формулювання висновку про задовільну (чи незадовільну)
структуру балансу та про платоспроможність (чи неплатоспроможність)
даного суб’єкта господарювання; виявлення резервів та факторів
потенційної беззбиткової діяльності.
Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності з наступним
прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства.
Базою для проведення санаційного аудиту є вихідні дані про оперативне
(фактичне) та стратегічне становище підприємства. Джерела інформації, що
використовуються в процесі санаційного аудиту, показано на рис. 2.
Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санаційної
придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а
саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої
галузі та народне господарство в цілому, описовий матеріал засобів
масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи.
Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо
стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання
інформації щодо його актуального стану.
Рис. 1. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту
Проводячи причинно-наслідковий аналіз становища підприємства, що
перебуває у фінансовій кризі, можна використати методику проведення
поглибленого аналізу фінансово-господарського
стану неплатоспроможних підприємств, затверджену Агентством з питань
запобігання банкрутству підприємств 21 березня 1997 p., a також
Положення про порядок проведення санації державних підприємств,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 p.
Як показано на рис. 1. оцінка масштабів та глибини кризової ситуації
здійснюється на підставі причинно-наслідкового аналізу фактичних
показників діяльності підприємства в розрізі фінансової та
виробничо-господарської сфер. Аудит фінансової сфери включає: оцінку
динаміки і структури валюти балансу; аналіз джерел власних коштів;
аналіз структури дебіторської (кредиторської”) заборгованості та
структури активів; аналіз формування та використання прибутку.
Першим кроком є вивчення динаміки валюти балансу та його структури за
кілька років. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про
скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності. Це, у
свою чергу, і може бути головною причиною його неплатоспроможності. У
процесі аналізу балансу особлива увага звертається на дослідження та
розшифрування таких статей:
— товари відвантажені, не оплачені в строк,
— розрахунки з дебіторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в
строк;
— збитки звітного й минулих років;
—довгострокові (короткострокові) кредити та позики не погашені в строк;
— розрахунки з кредиторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в
строк.
Рис. 2. Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного
аудиту
Наступним кроком є аналіз джерел власних коштів. Оскільки однією з
важливих характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова
незалежність від зовнішніх джерел, то виявляється доцільним обчислення
коефіцієнта фінансової незалежності, «автономії» (Каш). Він визначається
як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу [Кает =
ряд. 495 / ряд. 330 балансу]. Практика свідчить, що загальна сума
заборгованості не повинна перевищувати суми власних джерел фінансування,
тобто критичне значення Кавт = 0,5. Що вищим є значення коефіцієнта, то
ліпшим є фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх
джерел).
Для визначення фінансової стійкості розраховують коефіцієнт фінансової
стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та
позикових коштів [Кфс = ряд. 495 / (ряд. 530 + ряд. 750)]. Перевищення
власних коштів над позиковими вказує на те, що підприємство має
достатній рівень фінансової стійкості і є відносно незалежним від
зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення Кфс повинно
перевищувати 1. Якщо ця умова не виконується, то слід з’ясувати причини
зменшення фінансової стабільності (падіння виручки, зменшення
прибутковості, необгрунтоване збільшення матеріальних запасів тощо).
Важливе значення в процесі аналізу джерел власних коштів має показник
фінансового лівериджу (Фд), який характеризує залежність підприємства
від довгострокових зобов’язань і визначається як відношення
довгострокових зобов’язань до джерел власних коштів [Фд = ряд. 530 /
ряд. 495 балансу]. Зростання значення фінансового лівериджу свідчить про
зростання фінансового ризику, тобто можливість утрати платоспроможності.
У такому разі детальніше аналізуються показники другого розділу пасиву
балансу.
У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню
звітну дату проводиться розшифрування кредиторської та дебіторської
заборгованості з фіксацією дати її виникнення та суми. Зростання
дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних
позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично
ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати
кредити для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення
власної кредиторов кої заборгованості.
Досліджуючи це питання, слід ураховувати, що штрафи, пені, неустойки,
які визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про
стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і
до їх одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та
платника відповідно в статтях дебіторів і кредиторів. Дебіторська
заборгованість, щодо якої строк позовної давності минув (і підприємство
зверталося з позовом до арбітражного суду), з наказу керівництва
підприємства списується на валові витрати або погашається за рахунок
страхового резерву. Водночас списання боргу внаслідок
неплатоспроможності боржника не є підставою для анулювання
заборгованості. Цю заборгованість треба відображати в балансі не менше
п’яти років з моменту списання для можливого стягнення в разі зміни
фінансово-майнового стану боржника. Якщо дебітор повністю або частково
погашає безнадійну заборгованість, яку належним чином було списано,
кредитор збільшує валовий дохід на суму компенсації, одержану від
дебітора, у податковий період, протягом якого було повернуто вказану
заборгованість.
У разі, коли дебітор не погасив заборгованості або кредитор не звернувся
до арбітражного суду з позовом про стягнення такої заборгованості
протягом терміну, визначеного законодавством, валові доходи кредитора і
дебітора збільшуються на суму заборгованості.
Суми кредиторської заборгованості (щодо яких строк позовної давності
минув) перед державними підприємствами, підлягають перерахуванню
дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного після
закінчення строку позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування
заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми
заборгованості за кожен день прострочки.
Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на
цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових
коштів, які одержано протягом останніх трьох років, а також на розміри
штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення
розрахунково-платіжної дисципліни (в тому числі через несвоєчасне
повернення банківських кредитів). Роблять висновок щодо стану відносин
між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і
його найбільшими кредиторами — виробничими партнерами. Оцінюють
можливості одержати платіжні поступки, розробляють пропозиції та заходи
для стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.
Структура поточної кредиторської заборгованості досліджується
групуванням даних у спеціальній таблиці (табл. 1).
Суттєвим аналітичним блоком санаційного аудиту є аналіз структури
активів підприємства. Активи підприємства та їх структура вивчаються як
з погляду їхньої участі у виробництві, так і з погляду оцінки їхньої
ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення частки оборотних
коштів може вказувати на:
формування мобільнішої структури активів, що сприяє прискоренню
оборотності коштів підприємства;
Таблиця 1
структура поточної кредиторської заборгованості
№ п/п ПОКАЗНИКИ ф.1 рядок На початок року На кінець року Відхилення
сума, тис.грн. % до суми сума, тис.грн % до суми сума, тис.грн (+,-) %
1 Короткострокові кредити банків 600
2 Короткострокові позикові кошти 610
3 Короткострокові кредити та позики, що їх не погашено своєчасно 620
4 Розрахунки з кредиторами:
•за роботи, товари, послуги, строк оп
лати яких ще не настав
•за товари, роботи, послуги, не оплачені своєчасно
•за векселями виданими
•за авансами одержаними
•з бюджетом
•зі страхування
• з оплати праці
•з дочірніми підприємствами
•з іншими кредиторами
Усього
630
640
650
660
670
690
700
710
720
Усього
100
100
–– відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів
товарів, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про
фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних коштів у виробничому
циклі;
— згортання виробничої бази.
Для того щоб зробити правильні однозначні висновки про причини зміни
даної пропорції в структурі активів, проводять детальний аналіз розділів
і окремих статей активу балансу.
Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в
установлений строк вимог, пред’явлених підприємству з боку кредиторів і
виконання зобов’язань перед бюджетом, то такий суб’єкт підприємницької
діяльності вважається неплатоспроможним. Важливим показником
платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття (Кп). Він
визначається співвідношенням усіх поточних активів (за вирахуванням
витрат майбутніх періодів) до короткострокових зобов’язань і
характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення
заборгованості протягом певного періоду:
Кп = НА + ІІІ А / ІІІ П = (ряд. 150 + ряд. 320 — ряд. 120) / ряд. 750
балансу,
де НА — підсумок другого розділу активу балансу;
ІІІ А — підсумок третього розділу активу балансу;
ІІІ П — підсумок третього розділу пасиву балансу.
Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів
припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Критичне
значення Кп = 1. За Кп
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
