Сутність і основні види міжнародної міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення робочої сили з однієї
країни в іншу. Під цими поняттями розуміють:
міграція (від лат. migratio – переселення, переміщення) – переміщення
через кордон;
імміграція від лат. immigrare – вселяюся) – це в’їзд в країну на
постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
еміграція (від лат. emifrare- виселення) – переселення громадян в іншу
країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;
реміграфія – це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення
емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової,
сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій
міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування
економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям
розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках
роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між
національними ланками світового господарства. Економічною основою його є
відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва,
взаємопов’язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного
розвитку.
В якості основних форм міграційних процесів звичайно виділяють:
постійну міграцію. Ця форма переважала до І світової війни і
характеризувалась тим, що значні маси людей назавжди покидали свої
країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади,
Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;
тимчасову міграцію, що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по
закінченню певного строку. У зв’язку з цим слід відзначити, що сучасна
трудова міграція набула ротаційного характеру;
нелегальну міграцію, котра надто вигідна підприємцям країни-мігрантів і
становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.
Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі
набула певних особливостей, найсуттєвішими х яких є:
зростання масштабів міграції;
збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного
населення країн;
розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на
території екс-СРСР;
формування нових центрів залучення робочої сили;
зростання нелегальної імміграції;
посилення “відпливу інтелекту”;
ротаційний характер міграції.
На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн.
працівників-мігрантів, що становило близько % усіх трудових ресурсів.
Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи
багатьох країн з обмеження міграції.
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції 2-х ринків
праця – для робітників – громадян даної країни та для іноземних
робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок
нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити
нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн.
Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та
на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що
суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям.
В більшості розвинути країнах Заходу вже склалося коло професій , які
характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах,
прибиральниці тощо).
Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах
високого безробіття.
Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції
є “відплив інтелекту”, тобто безповоротна або довготривала еміграція
вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього
процесу в більшості країн є:
постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї
остаточної реалізації;
бажання покращити своє матеріальне становище;
більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
національна та релігійна нетерпимість;
зростання безробіття в країні. Навіть серед висококваліфікованих
спеціалістів.
Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму
висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню
масштабів еміграції.
Регулювання міжнародних міграційних процесів.
Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, котрі беруть участь
в обміні трудовими ресурсами. Контролю та регулюванню підлягають
соціальний, віковий, т професійний склад мігрантів, рівень в’їзду і
виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішнього
розподілу робочої сили: визначення обсягу та структури міграційних
потоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та
закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні
органи.
Вербування іноземної робочої сили здійснюється нині, як правила, за
допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій, до
функцій яких входить ретельний відбір кандидатів для роботи на
підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров’я,
кваліфікації.
Важливим елементом державної імміграційної політики є встановлення
юридичного статусу трудящих – мігрантів, який визначає їх
соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в
міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не
надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх
участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування
іммігрантів в приймаючій країні.
Різноманітні аспекти трудової міграції і статус іноземних працівників
віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніх угодах, відповідних
національних законодавчих актах та урядових постановок. Засоби і методи
реалізації держаної міграційної політики змінюються в залежності від
конкретної ситуації на ринку праці.
Регулювання міжнародної міграції робочої сили займається також
Міжнародна організація праці (МОП).
Вона функціонує у складі ООН і включає понад 150 держав, у тому числі і
Україну.
Цілі МОП: сприяти забезпеченню повсюди соціальної справедливості для
трудящих; розробляти міжнародну політику і програми, спрямовані на
поліпшення умов праці і життя; встановлювати трудові стандарти;
здійснювати широку програму технічного співробітництва з метою надання
допомоги урядам в ефективному проведенні такої політики на практиці;
здійснювати професіональну підготовку й навчання та проводити
дослідницьку роботу з метою сприяння успіху цих умов.
МОП є унікальною серед всесвітніх організацій у тому відношенні, що при
розробці її політики представники трудящих і підприємців володіють
рівною кількістю голосів з представниками урядів. Однією з її найбільш
важливих функцій є прийняття конвенцій та рекомендацій, що встановлюють
міжнародні трудові стандарти у таких галузях, як свобода асоціацій,
заробітна плата тривалість робочого дня та умови праці, винагорода
трудящих за працю, соціальне страхування, оплачувана відпустка, охорона
праці, служба наймання робочої сили та робоча інспекція.
З часу заснування МОП було схвалено понад 300 конвенцій та рекомендацій.
МОП контролює застосування конвенцій, ратифікованих їх державами і
використовує спеціальну процедуру для розслідування скарг про ущемлення
професійних прав.
Шенгінська угода – це багатостороння угода, з регулювання в’їзду та
виїзду працівників, та про рівноправність громадян цих держав в усіх
питаннях найму на роботу і соціального забезпечення, тобто принцип
“вільного переміщення”.
Ленінська угода укладена в березні 1995 р. Бельгію, Німеччиною, Італією,
Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались
Італія, Греція, Австралія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована
система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
