.

Підприємство, його суть, види і функції (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
39 11465
Скачать документ

Контрольна робота

з політичної економії

на тему:

“Підприємство, його суть,

види і функції”.

План

Вступ

І. Підприємство в системі ринкових відносин.

ІІ. Принципи та функції діяльності підприємств.

ІІІ. Класифікація підприємств.

Висновки

Література

Вступ

Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасному
етапі є питання пов’язані з діяльності підприємства. Оскільки
підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною
ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів
споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і
споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна
обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в
фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання,
розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю
підприємства є питання реалізації відносин власності на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на
ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів
виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних
благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався
народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких
функціонують сотні тисяч підприємств.

Отже, темою даної контрольної роботи буде “Підприємство”. В Україні та
інших пострадянських державах відбувається значне роздержавлення та
приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення
державних підприємств на акціонерні компанії. Після роздержавлення в
Україні створюються такі підприємства як державні, колективні, приватні,
трудові, сімейні та спільні.

Одним з важливих питань в розкритті суті підприємства є дослідження
підприємства. До цього питання можна віднести: суть, формування,
реорганізація, ліквідація, використання майна, економічна і господарська
діяльність, умови, гарантії і права підприємств, розмежування за типом
власності.

Характеристику формуванню та створенню підприємств можна пояснити на
основних положеннях закону України “Про підприємства в Україні”. А саме:
рішення власника майна, Антимонопольного комітету, внаслідок поділу
шляхом виділення зі складу іншого. Реєстрація підприємства базується на
місцезнаходженні підприємства у відповідному комітеті Ради народних
депутатів. Реорганізація здійснюється ліквідаційним комітетом. Основою
підприємства є майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти,
цінності. Джерелами формування можуть бути: грошові та матеріальні
внески, доходи, кредити банків, капітальні вкладення. Діяльність
підприємства базується на попиті продукції, матеріально-виробничому
забезпеченні, збільшенні власного зиску. Умови, гарантії і права
здійснюються відповідно до господарської діяльності. Двома сторонами
підприємства є певна сукупність продуктивних сил та відносин власності,
які виникають внаслідок привласнення засобів та результатів виробництва.
Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці.
Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншими
підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.

Розглянувши основні питання підприємства в системі ринкових відносин,
доцільно перейти до аналізу головних принципів та функцій діяльності
підприємств, а також підприємницької діяльності. Принципи можуть бути
такі: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна
зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність.
Всі ці принципи можуть відноситися до великих, середніх і малих
підприємств різних галузей.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх
функціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі як
техніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації
відносин економічної власності. Залежно від функцій підприємства,
значною мірою формуються функції підприємця.

Ще одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація,
тобто види підприємств. Від характеру соціально-економічного поєднання
працівників із засобами виробництва значною мірою залежить тип
підприємства. Отже, основними критеріями розмежування підприємств є тип
власності. В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні,
колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на
виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі,
науково-виробничі об’єднання та ін.

І. Підприємство в системі ринкових відносин

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо
комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів
конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні
організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які
спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і
діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер
діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі
організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що
функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів і непідприємницькі
(некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням
держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють
собою підприємства.

Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно самостійна
основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що
виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод,
фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати
декілька виробничих одиниць – заводів або фабрик (комбінат, виробниче
об’єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі
виробничі одиниці називають фірмами. Під ними розуміють підприємства, що
здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва,
сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання
кінцевого фінансового результату – прибутку.

Кожна з них привласнює певне фірмове найменування, під яким вона
значиться у державному реєстрі своєї країни. Фірмове найменування
звичайно містить у собі ім’я та прізвище одного чи декількох власників
фірми; відображає характер діяльності, правовий статус та форму
господарювання.

В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм.
Наприклад, в Англії вони мають назву компанії, США – корпорацій, країнах
континентальної Європи – товариств.

При цьому важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною
особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс,
розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також
товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу, малюнка або їх
комбінації. Такий фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів
або послуг продуцента (продавця) та їх вирізнення від продукції (послуг)
конкурентів на ринку.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і
функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету
підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій
економіці прийнято називати місією. У більшості випадків місією
сучасного підприємства (фірми) можна вважати виробництво продукції
(послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому
максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються
загально-фірмові цілі. Останні повинні відповідати певним вимогам.

По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними.
Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для
наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності
підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обгрунтовано визначити,
наскільки ефективно підприємства (фірма) діє у напрямку здійснення свої
цілей.

По-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати
конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на
тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт
прогнозування, що дорівнює п’яти рокам, інколи більше (7-10 років) для
передових у технічному відношенні фірм, короткотермінова – в межах
одного року.

По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними; аби слугувати
підвищенню ефективності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричиняють
певні негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників
ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення
показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності
підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні
цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і
рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати
реалізації інших цілей. Супротивне може призвести до виникнення
конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми),
відповідальних за досягнення встановлених цілей.

Зрештою цілі підприємства (фірми) мають бути чіткі сформульовані для
кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб’єкту
господарювання і здійснення якого він прагне спостерігати і вимірювати.

Первинною ланкою системи народного господарства будь-якої країни є
підприємства, які розмежовують за різними ознаками, передусім за типом
власності. Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду
еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та
наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми
власності.

Недержавні типи власності.

Колективна (групова) власність – привласнення певним колективом
(групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з
колективним управлінням власністю.

Формами колективної власності є сімейна, кооперативна, колективна
капіталістична, колективна трудова та ін. Кожен член колективу є
співвласником засобів виробництва і виготовленого продукту і має право
на управління власністю.

Приватна власність – привласнення окремим індивідуумом засобів і
результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю.

В межах приватного типу власності: розрізняють приватну трудову та
приватну капіталістичну форми власності.

Державні типи власності.

Державна власність – привласнення державою, вищими чиновниками
державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і
результатів виробництва та управління ними об’єктами державної
власності.

Якщо державна власність служить інтересам всього населення, не
узурпується окремими особами у своїх вузькокорисливих цілях, вона
перетворюється на суспільну власність. Формами державної власності є
загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна.

Наддержавна (інтегрована) власність – привласнення багатьма державами,
міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що
поєднується з колективним управлінням цими суб’єктами спільними
об’єктами власності.

Формами цієї власності є галузеві та міжгалузеві наддержавні об’єднання
типу європейського об’єднання вугілля і сталі, регіональні інтеграційні
об’єднання типу Європейського Союзу (куди входять 15 країн Західної
Європи) та глобальні об’єднання типу Всесвітнього об’єднання торгівлі.
Наддержавна власність перебуває у зародковій формі свого розвитку.

Проте вирізняти лише приватну і суспільну (державну) форму або типи
власності науково некоректно. Щодо суб’єктів господарської діяльності у
цьому разі ототожнюються окремий індивід і цілий трудовий колектив, який
може складатися з десятків, сотень і навіть тисяч працівників зі своїми
потребами, інтересами, цілями. Коли стверджується наявність лише двох
форм власності, то нелогічно говорити про плюралізм їх.

На базі чотирьох типів власності та похідних від них форм розвиваються
змішані типи та форми власності, різноманітні типи та форми підприємств.

Закон “Про підприємства в Україні”, який регламентує діяльність різних
видів підприємств, прийнято сесією Верховної Ради України 27 березня
1991 року. Цей закон: визначає види і організаційні форми підприємств,
правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними
підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності
підприємств незалежно від форми власності на майно і системи
господарювання; і відповідальність у здійсненні господарської
діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та
державою.

Загальні умови створення підприємства.

1. Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна
чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника,
організації або за рішенням трудового колективу у випадку і порядку,
передбачених цим законом та іншими законами України. Рішення про
створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством,
приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Підприємство може бути створене внаслідок примусового поділу іншого
підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

2. Підприємство може бути створене в результаті виділення із складу
діючого підприємства, організації одного або декількох структурних
підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’єднань за
рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи
уповноваженого ним органу.

Створення підприємства шляхом виділення здійснюється із збереженням за
новими підприємствами взаємозобов’язань та укладень, договорів з іншими
підприємствами.

3. У випадку коли для створення і діяльності підприємства потрібні
природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою
народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках –
Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при
наявності позитивного висновку державно екологічної експертизи або
відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних
ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством
України. Підприємству може бути передана у колективну власність або
надана у використання, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в
порядку, встановленому Земельним кодексом України.

4. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної
реєстрації.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за його
місцезнаходженням у відповідному виконавчому комітеті Ради народних
депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої
влади заяву засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом
Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються
міністерством економіки і статистики, саме підприємство заноситься до
державного реєстру України. Підприємство має бути ліквідоване
(реорганізоване) у випадках: прийняття відповідного рішення власником
майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за не виконання
встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється
ліквідаційною комісією, створеною власником чи уповноваженим ним
органом, а при банкрутстві – судом чи арбітражним. Про таку акцію
повідомлення в офіційній пресі з визначенням строків претензій до
підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити
наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти
і передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається
ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного
реєстру України.

Загальні принципи управління підприємством.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на
основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування
трудового колективу. Власник може здійснювати свої права по управлінню
підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи.
Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню).
Вищим органом підприємства є загальні збори власників майна, а виконавчі
функції здійснює правління. Підприємство самостійно визначає структуру
управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших
підрозділів. Власник безпосередньо наймає керівника підприємства. При
найнятті власником керівника на посаду з ним укладається контракт
(договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки
і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим
колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади
з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою).
Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності
підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших
органів управління даного підприємства.

Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника.
Керівника може бути звільнено з посади на підставах, передбачених у
контракті. Заступники керівника підприємства, спеціалісти підрозділів
апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів,
відділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів
підприємств), а також майстри та старші майстри призначаються на посаду
і звільняються керівником підприємства.

Трудовий колектив підприємства діє за принципами самоврядування. Це
означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення питань
господарської і соціальної діяльності підприємства; проекту колективного
договору; надання пільг певним категоріям персоналу; мотивації
продуктивної праці. Частка трудового колективу перевищує 50 відсотків;
приймає рішення про оренду підприємства; його вступ до добровільного
об’єднання, або вихід з нього і створення нового підприємства.

Майно підприємства становлять основні форди та оборотні кошти, а також
інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі
підприємства, яке належить йому на праві власності. Підприємство
розглядає, використовує майно на свій розсуд. Фондом державного майна
визначаються засоби виробництва. Джерелами формування майна підприємства
є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації
продукції; кредити банків і інших кредиторів; безплатні або благодійні
внески. Підприємство може надавати іншим організаціям споруди, будинки,
матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих
актів України не можуть бути в їх власності. Безплатна передача і
надання підприємством матеріальних цінностей громадянам здійснюється з
дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків,
передбачених законодавством України.

ІІ. Принципи та функції діяльності підприємств

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших
критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток.
Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного)
розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування,
самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна
відповідальність, господарська самостійність у межах чинного
законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих
підприємств різних галузей господарств. Так, у сільському господарстві
розвинутих країн світу переважна більшість фірм датується державою,
всебічну допомогу вона надає дрібним фірмам.

Найважливіші сторони господарського розрахунку є:

1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів
і послуг та підвищення ефективності виробництва;

2) економічна відповідальність на невміле господарювання, неефективне
використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком
такого господарювання може бути банкрутство. Тому західні вчені
називають економіку системою прибутків і збитків. Про економічну
відповідальність господарського розрахунку свідчить той факт, що у США
із приблизно 600 тис. нових, як правило, малих фірм, які виникають
щорічно, розорюється майже 400 тис. У Великобританії протягом першого
року банкрутує кожна четверта фірма, в Японії – сьома із 10 протягом 5
років, у Франції 20% малих підприємств банкрутує протягом першого року,
20% – другого, понад 4 роки продовжують функціонувати лише 6 фірм з 10.

Економічну відповідальність підприємства несуть і перед іншими
підприємствами за виконання своїх договірних зобов’язань, за виконання
замовлень держави, перед споживачами, банками тощо. Договірні
зобов’язання, як правило, виконуються з точністю не тільки до конкретної
дати, але й до певної години. Тому у розвинутих країнах світу відпала
необхідність у будівництві великих складських приміщень, зберіганні
значних запасів продукції на складах. Правилом хорошого тону ділової
людини є таке ж чітке виконання усної обіцянки. Порушення цього неминуче
призводить до відмови бізнесменів мати ділові стосунки з таким
партнером.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх
функціях.

Основні функції підприємств. Якщо пригадати основну мету економіки,
економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна
ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто
випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних
витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети
підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій
треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку
класифікацію органічно пов’язати зі структурою економічних відносин й
доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних
відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та
виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні
функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і
технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання
якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або
підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих
процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами
виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих
працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової
колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів
праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є
реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент
і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління
власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів,
випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування
тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних
аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну
та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи
підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну
політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні
умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх
здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей,
організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного
психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря,
ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис
колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець,
знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює.
Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй
зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї
країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції
підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

ІІІ. Класифікація підприємств

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого
управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна
класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і
згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних
класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути
забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер
діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4)
правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид
діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за
чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер
діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно
благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства
невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих
громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також
індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на
власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх
особистій праці.

Колективне – це таке підприємство, що грунтується на власності його
трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства
або громадської організації.

В Україні функціонують власне державні та державні комунальні
підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних
чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників
(юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством
(зі змішаною формою власності).

За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства
(фірми): національні – капітал належить підприємцям своєї країни;
закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у
певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства
створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні
місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або
декількох країн, їх реєстрація здійснюється в країні одного з
засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його
штаб-квартири; якщо метою створення змішаного підприємства слугує
спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі
численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного
господарства України.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом
і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе
відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом). Таке
підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого
підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі
(дрібні) за чисельністю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання
громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.
Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності,
використання власного або орендованого майна. В економіці України
функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. У
перспективі можна очікувати широке розповсюдження кооперативів в інших
сферах діяльності – науковій, фінансовій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні
підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове
володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення
підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові
комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів
(філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.

Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певні
об’єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі
товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та
ступеню відповідальності за своїм зобов’язанням поділяються на повні, з
обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство,
всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і
несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім
своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має
статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається
засновницькими документами; учасники цього товариства несуть
відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною
відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність
котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне
товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція – цінний
папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в
статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на
участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання
частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його
ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший –
відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої
передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий – закритого
типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові –
створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій
і регулярного одержання доходу в формі дивідендів від акцій; економічні
– акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи
виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або
ланцюговим володінням акціями; соціальні – акціонування є важливою
формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів,
перетворення працівників у власників певної частики їх майна.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані
материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх
є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу,
що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та
ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу
головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне
утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс;
проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних
компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під
контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і
асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською
самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за
дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь
акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб’єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі
(дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них
відносяться господарюючі суб’єкти з чисельністю працюючих: у
промисловості та будівництві – до 200 чол.; в інших галузях виробничої
сфери – до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні – до 100 чол.;
галузях невиробничої сфери – до 25 чол.; роздрібній торгівлі – до 15
чол.

Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом
діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів).
Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій
економіці під такими господарюючими суб’єктами розуміють міжнародні
орендні фірми – продуценти, які за відповідну плату здають в оренду
товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне
технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Малі підприємства.

У різних країнах до них відносять підприємства, неоднакові за величиною.
У США, наприклад, це підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, в
Україні у промисловості і будівництві – до 200, в інших галузях сфери
матеріального виробництва – до 50 працівників.

Малі підприємства кількісно переважають в усіх розвинутих країнах світу.
У США, наприклад, із 20 млн. підприємств до категорії дрібних належить
понад 18 млн., але їхня частка у доходах становить менше 10%. У Польщі
налічується майже 2 млн. таких підприємств, в Україні – менше 150 тис.
діючих.

Позитивні риси малих підприємств:

гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;

повніше використання робочої сили та устаткування, низький рівень
запасів;

швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, потреб споживачів,
оперативне оновлення продукції;

можливість швидкого впровадження нових ідей, проектів і створення нових
взірців продукції;

відносно невеликий капітал для їх створення;

зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії
на управлінських витратах та ін.;

високі шанси на успіх;

значний внесок у створення нових робочих місць.

Негативні риси діяльності малих підприємств:

нижча продуктивність праці;

неспроможність впроваджувати вагомі новітні досягнення науки і техніки;

вища інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня,
використання сімейної праці;

економія засобів на створення умов праці, техніку безпеки;

обмежені можливості підвищення кваліфікаційного рівня;

більші труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність
оборотних засобів, заборгованість тощо.

Враховуючи значну позитивну роль малих підприємств, держава повинна
сприяти їх виникненню, підтримувати їхню діяльність. Основними засобами
підтримки є:

фінансова – гарантування позик, надання частини безкоштовних і пільгових
субсидій, створення з цією метою спеціальних банків тощо;

податкова політика – зниження ставок оподаткування, звільнення від
податків на певний термін, особливо в умовах впровадження підприємствами
передових досягнень науки і техніки тощо;

політика прискореної амортизації;

надання державних контрактів;

кадрова політика – підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації,
надання консультаційних послуг в управлінні підприємством та ін.

Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати
свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності,
якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. Як
свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання в умовах ринкової
економіки, підприємства (фірми) можуть створювати різні зі принципами і
цілями добровільні об’єднання (рис. 1.4):

асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм,
компаній, організацій) метою постійної координації господарської
діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну
діяльність будь-якого з її учасників (членів);

корпорації – договірні об’єднання господарюючих суб’єктів на основі
інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з
делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності
кожного з учасників;

консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного
великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути
державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний
консорціум супутникового зв’язку);

концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що
характеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбувається
найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує
підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт,
торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення
концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність,
підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах
значно розширюється мережа міжнародних концернів;

картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї
галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання
збуту виготовлюваної продукції;

синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди,
що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний
збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання.
Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників
синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з
масовим виробництвом однорідної продукції;

трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали
різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарських комплекс. При цьому
підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську
самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності;

холдінги – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів;
державницьке інтегроване товариство, що саме безпосередньо не займається
виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання
контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну
або другого добровільного об’єднання. Завдяки цьому воно здійснює
контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднанні у холдінгу суб’єкти
мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних
питань їх діяльності належить холдінговій фірмі;

фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних
підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від
концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які
розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до
них, координують усі сфери їх діяльності.

В сучасних умовах ринкового господарювання основними широко
впроваджуваними формами добровільних об’єднань підприємств (фірми,
організації) дедалі більше стають концернами, корпорації та фінансові
групи.

Висновки

Підприємство базується на типах власності, основними яких є приватна,
колективна, державна та наддержавна (інтегрована). За приватної
власності привласнення засобів і результатів виробництва й управління
власністю здійснюється окремим індивідуумом; за колективної власності –
колективом (групою); за державної власності – вищими чиновниками
державного апарату і вищими менеджерами державним підприємств; за
наддержавної власності – кількома державами. Кожний із цих типів
власності існує у вигляді окремих форм власності та окремих видів
підприємств.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, самостійним
господарюючим суб’єктом, який забезпечує виробництво товарів і послуг,
здійснює науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою
привласнення прибутку. Основними видами підприємств є державні,
приватнокапіталістичні, приватнотрудові, колективні трудові, колективні
капіталістичні, сімейні змішані. Малі підприємства кількісно переважають
у розвинутих країнах світу, оскільки мають низку переваг тих країн
світу, порівняно з крупними; відносно невеликий капітал для їх
створення, гнучкість і мобільність в управлінні, швидке реагування на
нові потреби й адаптування до кон’юнктури, підтримка конкуренції,
розвиток підприємницьких здібностей частини працездатного населення та
ін. Водночас вони мають багато негативних сторін. Основними
організаційно-правовими формами підприємств є відкриті акціонерні
товариства, наймогутніші з яких монополії та товариства з обмеженою
відповідальністю. Крім них існують договірні товариства, індивідуальні
фірми та інші.

Акціонерна компанія – основна форма організації великих, середніх і
частини малих підприємств, власність яких формується шляхом злиття
капіталів засновником компанії, а також випуску цінних паперів та їх
продажу. Комплексно сутність акціонерних компаній розкривається у
суперечливому поєднанні позитивних та негативних сторін.

Підприємства повинні діяти на принципах господарського розрахунку,
основними з яких є: а) отримання прибутку на основі створення необхідних
суспільству товарів і послуг та підвищення ефективності виробництва; б)
економічна відповідальність за невміле господарювання, неефективне
використання ресурсів.

Основними функціями підприємств, що випливають із структури економічних
відносин та різних аспектів власності є: а) техніко-економічна; б)
організаційно-економічна; в) функція реалізації відносин економічної
власності; г) правова; д) соціальна; е) психологічна; є) національна.

Підприємство – організаційно-господарське новаторство на основі
використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих
товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту,
прибутків і самореалізації власної мети. Комплексно ця сутність
розкривається у таких функціях: а) новаторська; б) організаційна; в)
господарська; г) соціальна; д) особиста.

Узгоджуючись з інтересами суспільства на певному етапі та за певних
умов, інтереси підприємців вступають у конфлікт з ними при виготовленні
неякісних товарів, завищенні цін, ухилянні від сплати податків,
створенні фіктивних фінансових трастів, нелегальному вивозі капіталу за
кордон, виготовленні та продажу товарів, які загрожують здоров’ю і життю
населення.

Список використаної літератури:

І.М.Бойчук, П.С.Харів, М.І.Хопчан “Економіка підприємств”. – Львів, 1999
р.

П.Г.Вашків, П.І.Пастер, В.П.Сторожук, Е.І.Ткач “Статичтика
підприємництва”. – Київ, 1999 р.

Зіновій Ватаманюк, Степан Палагшин “Економіка”. – Київ: “Либідь”, 1999
р.

В.М.Ковальчук “Загальна теорія економіки”. – Тернопіль, 1998 р.

В.П.Трудинов, В.Д.Грибов “Экономика предприятия”.

С.В.Мочерний “Основи економічних знань”.

Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської,
фінансової, бухгалтерської та економічної сфери.

Г.П.Овчинков “Международная экономика”.

С.Ф.Покропивний. Том 1, Видавництво: “Хвиля-Прес”. – Київ, 1995 р.

А.Г.Паршнева, З.П.Рум’янцева, М.А.Саломотина “Управление организацией”,
ИНФРА. – М., 1999 р.

Е.Ф.Прокушев “Внешнеэкономическая деятельность”. – Москва, 1999 р.

В.Е.Рыбалкина “Международные экономические отношения”. – Москва, 1999 р.

Олена Фрейкман “Економіка та бізнес”.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020