6.1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної
плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку,
є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина
значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З
іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників
підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на
темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також
статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції,
робіт (послуг) на окремому підприємстві.
Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно
враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість
життя працівника та його сім’ї. Як ціна робочої сили заробітна
формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.
Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у
створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної
плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці
забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості
випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням
продуктивності праці.
Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського
фактора і використання трудового потенціалу. При цьому використання
існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має
повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув’язки
заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи,
результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.
Як свідчить зарубіжний досвід, кардинальні зрушення у технічному
оснащенні виробництва, структурі праці та функціях працівників,
упровадження нових форм організації праці привели до того, що головною
метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання
сучасних компаній її фірм стало досягнення не кількісних показників
випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення
використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості
продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.
Це означає перехід від екстенсивних методів господарювання до
інтенсивних. Таким чином, підвищення ефективності виробництва,
збільшення прибутку досягаються нині не шляхом збільшення обсягів
виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективнішого
використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат
виробництва. Матеріальне стимулювання в сучасних умовах застосовується
здебільшого в комплексі з органіізаційно-технічними заходами,
пов’язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.
Відповідно до Закону України “Про оплату праці” заробітна плата – це
винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим
договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за
виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та
умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника,
результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій
економіці має виконувати такі функції:
· відтворювальну – як джерела відтворення робочої сили і засобу
залучення людей до праці;
· стимулюючу – встановлення залежності рівня заробітної плати від
кількості, якості і результатів праці;
· регулюючу – як засіб розподіл і перерозподілу кадрів по регіонах
країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;
· соціальну – забезпечення соціальної справедливості, однакової
винагороди за однакову працю.
Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не
може виконувати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 20%
відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих затрат праці
і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на
пріоритетні сфери діяльності. Заробітна плата нині виконує інші функції,
а саме:
· збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження
заробітної плати;
· забезпечення соціальних гарантій;
· збереження попереднього статусу, пов’язаного із попереднім робочим
місцем;
· стримування інфляції (шляхом заборгованості із заробітної плати);
· перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;
· поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;
· посилення мобільності робочої сили.
Розрізняють номінальну, реальну заробітну плату реальні доходи
трудівників. Номінальна заробітна плата (грошова)– це сума коштів, яку
одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості
якості затраченої ними праці, результатів праці.
У зв’язку з тим, що предмети споживання надходять працівникам через
обмін заробітної плати на товари, заробітна плата має грошову форму.
У ринкових умовах в будь-які періоди і в різних районах країни ціни на
товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну
кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівників є
реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних
культурних благ, а також послуг які може придбати працівник на
номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить
від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети
споживання і послуги. Цю залежність можна виразити так:
Ірпз=Інпз/Іц,
де Ірпз, Інпз– індекси реальної номінальної заробітної плати;
Іц– індекс цін.
Якщо ціни на товари зростають швидше ніж номінальна заробітна плата, то
реальна заробітна плата знижується. Така ситуація має місце сьогодні в
Україні.
Реальні доходи включають реальну заробітну плату і надходження із
суспільних фондів споживання. При цьому основним джерелом доходів
населення є заробітна плата.
За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент
виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну
економічну самостійність за необхідного взаємозв’язку взаємозумовленості
всіх її частин.
Заробітна плата робітників і службовців складається з основної
(постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних
виплат.
Згідно з Законом України “Про оплату праці” основна заробітна плата – це
винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці
(норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона
встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) відрядних розцінок
для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна
плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові
успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає
доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним
законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і
функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це винагорода за
підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами положеннями,
компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені
актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені
зазначеними актами норми.
Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна
плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати
за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата
за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До
мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки,
заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є
державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України
для підприємств усіх форм власності та господарювання.
Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у
сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних
виплат.
Попередня глава Зміст Наступна глава
6.2 ПРИНЦИПИ І СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
Організація оплати праці – це один з найважливіших інструментів, що
визначає взаємозв’язок міри праці і міри його оплати. Міру праці
визначають кількісні та якісні її аспекти, а міру оплати – прожитковий
рівень як вихідний її момент.
У ринковій економіці, що базується на різноманітних формах власності та
господарювання, підвищення матеріальної заінтересованості працівників в
ефективній роботі має ґрунтуватися на таких умовах оплати праці, які б
максимально стимулювали збільшення обсягу продаж, товарів та послуг,
підвищення рівня техніки, освіти і професійної підготовки, удосконалення
організації виробництва і праці.
Організації заробітної плати властивості певні принципи.
1. Оплата праці найманого працівника залежно від його особистого вкладу,
кількості і якості витраченої праці. При цьому необхідно враховувати
результати господарської діяльності підприємства і його фінансові
можливості. Кількість праці вимірюється тривалістю робочого часу в
годинах, днях або обсягом затрат праці в одиницю часу. Обсяг затрат
праці виражається кількістю виробленої продукції або виконаних робіт
певної якості. Якість праці виражає ступінь складності самої праці, яка
визначається певним рівнем кваліфікації, умовами праці, її значенням в
економіці.
2. Надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати
праці і визначенні її розміру. Величина заробітної плати за фактично
виконану норму праці (роботу) не повинна обмежуватися, водночас вона не
може бути нижчою від установленої державою мінімальної заробітної плати.
3. Співвідношення в оплаті праці різних категорій і
професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних
робіт і умов праці, її престижності. Складніша, кваліфікованіша праця
оплачується вище за просту, малокваліфіковану, оскільки робітник вищої
кваліфікації за однакових затрат праці порівняно з менш кваліфікованим
робітником створює більшу кількість матеріальних цінностей і може
виконувати складніші роботи. Це сприяє не тільки зростанню
продуктивності праці, а й заінтересованості працівників у підвищенні
кваліфікації. Існує також диференціація оплати праці залежно від умов
праці, важкості, шкідливості або небезпеки для здоров’я людини. Вища
оплата тяжкої праці порівняно з легкою, а також праці в умовах
виробництва, які відрізняються від нормальних, забезпечує матеріальну
компенсацію підвищених затрат праці і сприяє залученню працівників до
непривабливих робіт. Цим працівникам установлюються доплати до ставок,
окладів, додаткові виплати і пільги.
4. Стимулювання підвищення технічного й організаційного рівня
виробництва, зниження собівартості й підвищення якості продукції.
5. Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які мають
забезпечувати просте відтворення робочої сили працівниками різної
кваліфікації. У сучасній економічній системі України розрізняють
державне та тарифно-договірне регулювання заробітної плати.
6. Посилення соціального захисту працівників. Рівень оплати праці
повинен бути таким, щоб забезпечував нормальне відтворення робочої сили
відповідної кваліфікації.
7. Ясність і простота. Зв’язок між результатами праці і заробітною
платою має бути простим і ясним, зрозумілим кожному працівникові. Це
сприяє підвищенню матеріальної заінтересованості робітників, службовців
у поліпшенні виробничих показників. З цією метою на підприємстві
необхідно застосувати прості системи заробітної плати, скоротити
кількість показників преміювання.
Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є
забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її
затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної
плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Згідно із законом
України “Про оплату праці” організація оплати праці здійснюється на
підставі:
· законодавчих та інших нормативних актів;
· генеральної угоди на державному рівні;
· галузевих, реґіональних угод;
· колективних договорів;
· трудових договорів.
Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та
місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їхні
представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок
або їхні представницькі органи; працівники.
Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою
таких її складових елементів, як система угод і договорів на різних
рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми
й системи оплати праці на окремих підприємствах і його структурних
підрозділах.
Кожний з елементів має точно окреслене призначення, проте вони
взаємодіють між собою, що забезпечує за правильного їх застосування
дійову систему матеріальної заінтересованості у досягненні певних
виробничих показників.
Мета нормування праці на підприємствах полягає в тому, щоб на основі
впровадження нової техніки, удосконалення організації виробництва і
праці, поліпшення її умов зменшити витрати на випуск продукції,
підвищити продуктивність праці, яка є важливою умовою розширення
виробництва і зростання реальних доходів працівників.
Нормування як кількісна міра праці впливає і на її якісні відмінності.
Недоліки в нормуванні, які виражаються в різній напруженості норм, рівні
їх виконання, визначають і порушення співвідношення в оплаті праці
залежно від складності роботи. Норми праці сприяють однаковій оплаті за
однакову працю лише в тому разі, коли вони відбивають його однакову
напруженість.
Організація оплати праці значною мірою залежить від якості нормативних
матеріалів, оскільки застосування завищених норм часу і занижених норм
виробітку в оцінці величини затрат праці трудівників призводить до
порушення принципу оплати залежно від кількості затраченої праці.
Оплата за працею припускає порівняння праці різної якості. Диференціація
заробітної плати працівників на підприємстві залежно від складності й
умов праці здійснюється за допомогою тарифної системи. Від її стану
залежить структура заробітної плати, зокрема частка премій.
Зв’язок заробітку працівників з кількісними і якісними результатами
їхньої праці здійснюється за допомогою форм і систем заробітної плати.
Раціональний їх вибір і побудова сприяють забезпеченню матеріальної
заінтересованості працівників у зростанні продуктивності праці,
поліпшенні якості продукції, що випускається, підвищенні її
конкурентоспроможності, економії сировини, матеріалів тощо.
Формою додаткової оплати праці за виконання і перевиконання цих
показників є премія. Необхідність преміювання зумовлюється тим, що
оплата праці за відпрацьований час, як і за кількість виробленої
продукції, не дає змоги сповна врахувати результати праці, об’єднати
особисту матеріальну заінтересованість з колективною, стимулювати
одночасно підвищення продуктивності праці, поліпшення використання
виробничих фондів, підвищення якості продукції.
В Україні в сучасних умовах переходу від планово-централізованої системи
до ринкових відносин разом із загальноекономічними змінами відбуваються
певні зміни і у сфері оплати праці. Проте ці зміни відбуваються
повільно, і система оплати праці має такі недоліки:
· розбіжності в розмірах заробітної плати працівників за рівнем
кваліфікації у державному і недержавному секторах. Заробітна плата в
державному секторі на 20% нижча, ніж у приватному. В розвинутих країнах
— навпаки. Наприклад, у США витрати на робочу силу в державному секторі
на одну відпрацьовану людино-годину в 1,5 рази вищі, ніж у приватному;
· низька частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;
· деформоване співвідношення мінімального і максимального рівнів
заробітної плати, яке до кінця 1998 р. становило 1/12, тоді як у
розвинених країнах Європи воно дорівнює 1/3 або 1/4;
· втрата тарифною зарплатою своєї стимулюючої ролі, недостатня тарифна
частина в загальній заробітній платі;
· недостатня залежність розмірів заробітної плати від кількості і якості
праці;
· невиконання мінімальною заробітною платою своїх функцій;
· деформація співвідношення рівнів заробітної плати працівників фізичної
і розумової праці.
Ринок як економічна система передбачає вільний обіг усіх матеріальних
цінностей, а також специфічного товару — робочої сили.
За цих умов реформа заробітної плати має зняти будь-які обмеження
трудових доходів громадян, гарантувати кожній людині право заробляти у
міру своїх можливостей і бажань.
Отже, правильна організація заробітної плати є необхідною умовою
ефективного стимулювання праці.
Подальше реформування заробітної плати має здійснюватися шляхом
підвищення ціни робочої сили, встановлення єдиних регуляторів і
рівноцінних умов відтворення робочої сили незалежно від форм власності;
збільшення тарифної частини у заробітній платі; підвищення частки
мінімальної заробітної плати у середній заробітній платі, удосконалення
механізму державно-договірного регулювання заробітної плати.
Удосконалення організації заробітної плати має здійснюватися разом із
проведенням загальної соціально-економічної (структурної, податкової,
цінової) політики.
Контрольні запитання та завдання
1. Охарактеризуйте заробітну плату як економічну категорію. У чому
полягає складність економічного змісту заробітної плати?
2. Які функції виконує заробітна плата в ринковій економіці?
3. Що таке мінімальна заробітна плата?
4. Які основні принципи організації заробітної плати?
5. Хто є суб’єктом організації оплати праці?
6. Назвіть основні елементи організації праці.
7. Як через організацію заробітної плати забезпечується збіг інтересів
працівників і роботодавців?
Попередня глава Зміст Наступна глава
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
