Контрольна робота
з дисципліни:
Основи економічної теорії.
1. В А Л Ю Т Н І Р И Н К И .
Як зазначають А.В.Калина, В.В.Осокіна, “валютний ринок – це складова
частина грошового ринку, де зустрічаються попит і пропозиція на валюту”
[Калина,Осокіна.ЭТПХ,22].Зовнішній валютний ринок (ЗВР) – це найбільший
у світі фінансовий ринок, на якому здійснюються міжнародна торгівля та
обмін іноземних валют. ЗВР не є централізованим, він діє за допомогою
багатьох установ. Ділери та брокери, що беруть участь у ринковому
процесі, встановлюють зв’язок один з однимзавдяки телексам, телефонам та
телефаксам. “Угоди з обміну іноземної валюти на головних світових
валютних ринках у Нью-Йорку, Токіо, Лондоні і Франкфурті становлять 200
млрд. дол. на день” [Фишер,712]. Існують і менші центри ЗВР.
Основними учасниками торговельних угод на ЗВР є великі комерційні
банки, які в багатьох випадках виконують функції ділерів у ринковому
процесі. В цій якості вони підтримують позицію двох чи більше валют,
тобто мають внески, виражені в цих валютах. Наприклад, “Чейз Манхеттен
Банк” має відділенння в Лондоні та Нью-Йорку. Відділення в Нью-Йорку
володіє депозитами в фунтах стерлінгів у лондонському відділенні, а
відділення в Лондоні – депозитами в доларах у Нью-Йорку. Кожне з цих
відділень може надати вкладникові іноземну валютув обмін на місцевий
внесок. На здійсненні цієї операції банк отримує прибуток як ділер,
продаючи іноземну валюту за “ціною продавця”, яка є дещо вищою за “ціну
покупця”, за якою банк придбаває валюту. Конкуренція між банками утримує
розрив між “ціною покупця” та “ціною продавця” на рівні 1% для великих
міжнародних ділових операцій.
Іноді комерційні банки виступають як брокери. В цих випадках вони не
підтримують позицію по певних валютах, а тільки зводять продавців і
покупців. Наприклад, якась англійська фірма може попросити лондонський
банк виступити в ролі брокера при необхіднлому їй обміні доларів на
фунти.
Крім комерційних банків на ЗВР існує невелика кількість небанківських
ділерів і брокерів. Комерційні банки використовують незалежних брокерів
як посередників при укладенні значних гуртових угод між ними.
Основним засобом проведення міжнародних обмінних операцій на ЗВР є
телеграфні перекази. Припустимо, що деяка американська компанія продала
мережі роздрібних крамниць у Великій Британії партію медикаментів на
суму 1000 доларів. Банк, на який замикаються операції цієї компаніїї, –
це комерційний банк у Нью-Йорку. Цей банк надішле телеграфне
повідомлення лондонському банкові мережі роздрібної торгівлі,
повідомляючи про необхідність покласти на банківський рахунок
нью-йоркського банку в його лондонському відділенні. Після цього
нью-йоркський банк надає постачальникові кредит на еквівалентну суму в
доларах. Переказ грошових коштів за допомогою телеграфа здійснюється на
перший чи другий день після купівлі чи продажу.
Другим засобом обміну на ЗВР є переказні векселі. В разі продажу партії
медикаментів операція може бути організована таким чином. Передовсім
британська торговельна компанія отримає у своєму банку кредитного листа
й перешле його американській фірмі – постачальнику. Одержання цього
документу зобов’яже експортера виписати переказний вексель на
британський банк. Цей переказний вексель є розпорядженням, подібним до
банківського чеку, яке передбачає, що банк зобов’язаний сплатити
експортерові певну кількість грошей. Експортер може потім продати цей
вексель комерційному банкові, отримавши натомість еквівалентну кількість
доларів. Коли за цим векселем буде сплачено, комерційний банк одержить
платіж у фунтах стерлінгів.
Платіжний вексель може бути оплачено негайно або в певний момент у
майбутньому – наприклад, за 30, 60 чи 90 днів. Якщо експортер виписує
вексель, що підлягає оплаті за 90 днів, а наявні кошти потрібні йому
негайно, він зможе знову звернутися по допомогу до комерційного банку. В
цьому разі комерційний банк придбає вексель з урахуванням дисконтної
ставки, що відбиває переважну ставку відсотку.
Якщо комерційний банк, викупивши вексель, не хоче тримати його 90 днів,
він може вдатися до наступного кроку. Цей банк може зв’язатися з
британським банком, на який виписано вексель, і викликати підтвердження,
що даний вексель буде оплачено своєчасно. По одержанні підтвердження
вексель позначається як “акцептований вексель” і стає банківським
акцептом, який може бути реалізовано на відкритому ринку цінних паперів,
як це відбувається з іншими короткотерміновими цінними паперами –
казначейськими векселями уряду, комерційними цінними паперами і т.і.
Крім телеграфних переказів і переказних векселів невелика частка
фінансових операцій на міжнародних ринках забезпечується власно валютою
і дорожними чеками. Уявимо, що американський турист збирається в подорож
до Франції. Він може звернутися до ділера, який спеціалізується на
торгівлі іноземною валютою, або до свого банку і обміняти валюту США на
французьку. Банк або ділер від цієї операції отримує прибуток за рахунок
різниці в “ціні продавця” й “ціні покупця”, що за своїм характером схоже
з вилученням прибутку при здійсненні значних угод, що вимагають обміну
банківськими вкладами. Проте при здійсненні невеликих валютних операцій
така різниця в ціні становить у середньому 4-5 %, як це прийнято при
здійсненні великих фінансових операцій на ЗВР.
Туристи й мандрівники вважають, що дорожні чеки безпечніше за валюту.
Вирушаючи до Франції, американець може придбати дорожні чеки,
деноміновані чи в доларах, чи то у франках, в американському
комерційному банку або в компанії “Америкен експресс”. Власник
французького готеля, що бере дорожні чеки компанії “Америкен експресс” у
вигляді плати за послуги, депонує їх у місцевому банку, отримуючи кредит
у франках незалежно від того, в якій валюті обчислена вартість чеку.
Французький банк згодом одержить долари або відповідну кількість франків
в “Америкен експресс”.
Ділери і брокери на ЗВР володіють поточною інформацією про зміни
обмінних валютних курсів. Інші господарські агенти, чия потреба в цих
знаннях менш оперативна, можуть отримати відповідну інформацію із газет
та телебачення.
Курси більшості валют подаються як кількість гривень, необхідних для
придбання 1 одиниці іноземної валюти.
Для більшості валют повідомляється тільки один курс – обмінний курс по
касових операціях. Він застосовується для торговельних угод, які буде
укладено впродовж не більше, як 48 годин. Крім того, багатьох іноземних
валют подаються також обмінні курси по термінових операціях. Термінова
угода – це контракт між банком і його клієнтом, за яким гривні
обмінюватимуться на потрібну валюту в якийсь певний день за курсом,
визначеним сьогодні. Різниця в обчисленні обмінних курсів по касових
операціях і обмінних курсів по термінових операціях в будь-який обраний
момент часу відбиває існуючу різницю між ринковими нормами відсотку в
порівнюваних країнах.
Як відомо, процеси міжнародної торгівлі пов`язані насамперед з імпортом
та експортом товарів, а також обміном послугами. Але, крім того між
країнами відбувається рух капітальних коштів. Угоди, пов`язані з
купівлею-продажем фінансових активів, а також з міжнародною практикою
наданя та одержання кредитів і позик, називаються операціями по рахунках
руху капітальних коштів.
Придбання фінансових активів України іноземними покупцями, а також
позики в іноземних банках і небанківських джерелах українськими фірмами
та окремими громадянами являють собою приплив грошових коштів в
Україну.Подібні операції відомі як приплив капіталу. Придбання іноземних
активів підприємствами і громадянами України, а також позички, що можуть
бути надані банками України та іншими небанківськими джерелами іноземним
фірмам і громадянам, являють собою відплив грошових коштів з економіки
України, тобто використання їх за межами України. Такі операції
називаються відпливом капіталу.
Щоденні операції на ЗВР, які мають відношення до рахунків руху
капітальних коштів, набагато перевищують за своїми масштабами операції
по поточних рахунках зовнішньоторговельних операцій.
Важливим засобом економічної політики держави є валютна інтервенція на
ЗВР. При цьому зміна курсу національної валюти дозволяє державі так чи
інакше маніпулювати сукупним попитом. Якщо якийсь уряд свідомо і
цілеспрямовано зменшує курс валюти своєї країни, дозволяючи їй
знецінюватися відносно інших іноземних валют, це означає, що уряд
проводить девальвацію своєї валюти. Девальвація покликана стимулювати
сукупний попит, так само, як це відбувається при знецінення валюти,
викликаному ринковою стихією і ринковими силами. Якщо ж якийсь уряд
вирішує підвищити валютний курс, дозволяючи збільшити вартість своєї
валюти відносно інших, це свідчить, що уряд проводить ревальвацію своєї
валюти. Ревальвація буде обмежувати сукупний попит так же само, як його
стримує підвищення вартості валюти під впливом ринкових сил. Такі
економічні параметри, як реальні норми відсотку і темпи економічного
зростання, здатні негайно змінити поточний обмінний валютний курс.
Уряд може маніпулювати обмінним валютним курсом, купуючи або продаючи
національні грошові одиниці на ЗВР. Інтервенція на ЗВР здійснюється
Національним банком.
Розглянемо механізм девальвації гривні. Припустимо, що Національний банк
України здійснює девальвацію гривні щодо долару США. Щоби здійснити
продаж гривень, НБУ встановить зв`язок з ділером, який спеціалізується
на торгівлі іноземною валютою, пропонуючи угоду з придбання доларів. На
ці долари НБУ придбаває деноміновані в долари активи, що приносять
прибуток у вигляді відсотків. Ці активи НБУ додає до тих декількох
мільярдів доларів активів, деномінованих в іноземних валютах, які НБУ
має на своєму платіжному балансі.
НБУ розплачується за придбані іноземні девізи, виражені в доларах, за
допомогою телеграфного переказу в банк ділера. Таким чином, НБУ обмінює
грошові зобов`язання, виражені в гривнях, на активи, деноміновані в
доларах. У платіжному балансі України по зовнішньоторгових операціях
такий захід буде подано як зростання резервних активів уряду України.
Тепер розглянемо ревальвацію гривні. В разі реальвації НБУ активно
скуповує долари на ЗВР. Процес ревальвації асиметричний процесові
девальвації з тою лише відмінністю, що при девальвації гривні НБУ може
забезпечити його необмежену пропозицію, позаяк саме НБУ здійснює емісію
гривень, а в разі ревальвації гривні відповідний продаж іноземної валюти
має спиратися на якесь її джерело. Де ж його шукати ?
Передовсім, можна знизити рівень активів, розміщених в іноземних
девізах. Якщо НБУ компенсує іррегулярний продаж відповідним
закуповуванням її в інших випадках, цілком можливо створити з цією метою
достатній резервний запас іноземної валюти.
Якщо резерви іноземної валюти вичерпуються, НБУ може звернутися до інших
джерел. Одне з них – так званий “своп” – угода з якимось іноземним
центральним емісійним банком. За своєю суттю “своп”-угода – це взаємний
міждержавний короткотерміновий кредит, що передбачає закупку іноземної
валюти на ринку касових операцій з наступним (деякому визначеному
майбутньому) її зворотнім викупом на ринку термінових угод.
Інший спосіб відшукання потрібних коштів полягає у продажу цінних
паперів, розміщених в іноземні валюти. Альтернативою цьому може служити
продаж спеціальних прав запозичення (СПЗ) – особливого виду синтетичної
міжнародної валюти, яку випускає Міжнародний Валютний фонд з 1970 року.
СПЗ застосовується лише в операціях між національними банками держав, що
входять до МВФ.
Існує спосіб відділити одне від одного заходи в межах внутрішньої
грошово-кредитної політики і механізми валютної інтервенції на ЗВР. Цей
метод, що має назву “стерилізація”, полягає в поєднання кожного продажу
активів, деномінованих в іноземній валюті, на ЗВР з рівною за величиною
закупкою на відкритому ринку цінних паперів всередині країни і,
відповідно, поєднання кожної закупки на ЗВР з рівним за величиною
продажем на ринку внутрішньому. Хоча стерилізація дозволяє ізолювати й
виключити вплив операцій на ЗВР від грошово-кредитних заходів
внутрішнього характеру, її вплив на стан обмінних валютних курсів разом
з валютною інтервенцією не дуже велике – принаймні, менше, ніж то
забезпечує валюна інтервенція сама по собі.
Економісти розбігаються в поглядах щодо впливу стерилізованої
інтервенції на економічну систему в довгострокових часових інтервалах –
чи буде збезпечено хоча б невеликий вплив подібних заходів, чи від їх
здійснення не слід очікувати жодних наслідків ? В одному вони солідарні
: стерилізація як економічний інструмент, що забезпечує виключення
взаємовпливу операцій на ЗВР і кількості грошей, що перебувають в обігу
на внутрішньому ринку, – це тонка і досить не проста справа.
Існують і інші засоби впливу на обмінний валютний курс. Уряд може
запроваджувати спеціальні митні тарифи, різноманітні квоти на імпортні
товари та інші протекціоністські заходи, спрямовані на обмеженгня
імпорту, що зменшує пропозицію гривень по поточних рахунках
зовнішньоторгових операцій і сприяє зростанню вартості гривні. Також
уряд може субсидувати експорт зі своєї країни, розраховуючи в такий
спосіб збільшити попит на національну грошову одиницю по поточних
рахунках зовнішньоторгових операцій.
Ще одним способом впливу на обмінний валютний курс може бути
запровадження валютних обмежень, тобто урядових заходів, що обмежують
або жорстко регламентують права громадян обмінювати валюту своєї країни
на іноземну. Метою системи валютних обмежень є скорочення зовнішнього
обороту капіталу, що здатно позитивно вплинути на чистий попит руху
капітальних коштів.
Валютні обмеження, які взагалі забороняють доступ громадян якоїсь країни
на ЗВР без спеціального дозволу уряду, означають перехід в іншу якість –
в цьому разі прийнято вважати, що валюта такої країни неконвертована.
Такими заходами правлячі кола узурпують монополію участі в операціях на
ЗВР. Почасти вони продають іноземну валюту за штучно заниженим курсом
для фінансування бажаних для цих урядових органів проектів, тоді як для
інших цілей такі операції проводяться, виходячи із штучно завищених
обмінних курсів валют.
Всі ці засоби і методи – протекціоністські заходи, експортні субсидії,
валютні обмеження і неконвертованість валюти накладають величезні
додаткові витрати. Вони руйнують економіку, привносячи дисбаланс у
відносні ціни на різноманітні товари і послуги, а також позбавляючи ці
економічні системи переваг вільної міжнародної торгівлі.
2. В А Л Ю Т Н І К У Р С И .
Необхідність валютного курсу визначається тим, що національні гроші за
межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним платіжним
засобом. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій вони повинні бути
обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні розрахункові одиниці
(ЕКЮ, СДР та інші). правильне визначення валютного курсу має вирішальне
значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах
екномічних суб(єктів різних країн. Через концепцію курсу національної
валюти центральний банк впливає на стан платіжного балансу країни, а
також використовує його як інструментарій монетарної політики.
Валютний курс ( це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на
іншу; або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій
одиниці іншої країни.
Валютний курс відображає взаємодію середовищ національної та світової
економіки. Він використовується при купівлі та продажу валюти у зв(язку
з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженні в країну або
вивозі за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.
2.1.Функції валютного курсу.
Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:
По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість
національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної
цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає
як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової
грошової системи.
По-друге, на основі валютних курсів здійснюється порівняння вартісних
показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення (
продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а
також платіжного балансу країни.
По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни з
світовими цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс ( це
механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг.
По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється
національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних
зв(язків.
Види валютних курсів.
В економічній теорії розглядається два основних види валютних курсів:
фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які
залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть
розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться
про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і
нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву
“валютний коридор”. Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого
(повзучого з прив(язкою до фіксованого) курсу (англійською ( crawling
ред).
Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за схемою
20.1.
На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або
плаваючого курсу ( це офіційний, ринковий, біржовий тощо.
Після другої світової війни відповідно до Бреттон-вудської угоди було
введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси
відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на
основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху
Бреттон-вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети
були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Однак,
вільно “плавають” тільки провідні валюти ( долар США, марка ФРН,
французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші.
Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції.
Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість
країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька
варіантів фіксації курсу: прив(язка його до кошика валют; прив(язка до
однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного
коридору.
Схема 20.1. Моделі валютних курсів
Види валютних курсів Метод фіксації курсу
1. Фіксовані курси. система, що припускає наявність офіційних валютних
паритетів.
1.1.Запровадження фіксованого курсу за класичною схемою офіційні курси,
що базуються на золотому паритеті (можливі за умов золотого стандарту).
1.2. Договірні фіксовані курси. курси, що базуються на договірній основі
1.3. Установлення коригованого фіксованого курсу (adjustable ред).
фіксація курсів по відношенню до стійких валют чи міжнародних валют на
рівні, що фактично склався на валютному ринку. Фіксація, що передбачає
регулярний перегляд або межі можливих відхилень.
1.4. Премінно-фіксований курс, який змінюється за деякою визначеною
наперед схемою, наприклад, з урахуванням очікуваної зміни індексу
інфляції. Потребує втручання держави.
2. Плаваючі курси. система, при якій у валют немає офіційних паритетів.
2.1. Проголошення вільно плаваючого курсу курси, які самостійно
формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції
2.2. Установлення керованого плаваючого курсу (managed float). курси
валют, які прив(язані безпосередньо чи через “валютні корзини” до
провідних валют. Вони коректуються валютними інтервенціями центральних
банків з метою уникнути тимчасових різких коливань.
Порядок визначення та режим валютних курсів.
Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних
відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає
практично на всю систему макро та мікроекономічних показників країни, на
її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів,
збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу
та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної
держави.
За умов золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем
золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту.
Валютний курс міг відхилятися від золотого паритету тільки на вартість
перевозу золота золотого однієї країни в іншу. Межі відхилення валютного
курсу від валютного паритету називалися золотими точками.
Нижня межа відхилення дорівнювала валютному паритету мінус витрати на
перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і
називалася нижньою золотою точкою.
При зниженні валютного курсу країни до її нижчої точки починався вивіз
(експорт) золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту перевищував
пропозицію. Нижня золота точка називалася ще експортною.
Верхня межа відхилення дорівнювала валютному паритету плюс витрати на
перевезення золота. Вона відповідає максимальному курсу валюти і
називається верхньою золотою точкою. При підвищенні курсу валюти до
верхньої золотої точки починався ввіз (імпорт) золота до країни. У
зв(язку золотого цим верхня золота точка називалася ще імпортною.
За умов золотого стандарту валютний курс був відносно стійким, оскільки
гарантувався вільним обміном банкнот на золото та можливістю вільного
вивозу золота золотого однієї країни до іншої.
У зв(язку золотого демонетизацією золота порядок визначення валютного
курсу докорінно змінився, що викликано несталістю сучасних грошових
систем. Нині немає законодавчо фіксованої бази для формування валютних
курсів. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної
спроможності національних валют. Купівельна спроможність (сила) валюти
виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну
грошову одиницю у порівнянні золотого базовим періодом.
Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та
послуг у двох країнах – країні “А” і країні “Б” визначає паритет
купівельної спроможності (purchasing power party) – PPP.
Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою золотого них є
визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня
цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг, за
формулою:
РjB
РРР = ——— ,
РjA
де РjА і РjB – рівень цін у відповідних країнах за певний період – j.
РДМ рівень цін у марках
Наприклад: ———— = —————————— = ціна марки у доларах.
Р$ рівень цін у доларах
Величина економічно обгрунтованого курсу валюти може визначатись також
на підставі обрахунку ВВП за цінами визначеними у національній валюті та
в окремій іноземній вільноконвертованій валюті чи в ЕКЮ. Частка від їх
ділення дає валютний курс.
Отже, формування валютного курсу та його величина завжди під впливом
динаміки цін.
У україні з високими темпами інфляції курс валюти буде знижуватися
відносно до валют тих країн, де нижчі темпи інфляції і, безперечно,
знецінення валюти тягне за собою подальше зростання внутрішніх цін. У
загальному вигляді взаємозв(язок між цінами (Р) і валютним курсом (е)
можна показати за схемою:
Р( =е(
Зростання цін знижує курс. Якщо курс падає то ціни зростають. Ця
залежність чітко проявляється у довгостроковому періоді.
У даній ситуації важливо визначити межі коливань курсу в ширині
валютного коридору на основі реальних макроекономічних параметрів.
Поряд із ціновим існує метод розрахунків (РРР), спертий на визначення
співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах (А,Б), що
порівнюються. До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму
позичкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR).
Одна із формул, що викоритсовується в даних розрахунках має такий зміст:
WБ PRA
РРР = ——— х ——— ,
WA PRБ
де W – рівень заробітної плати у країнах А і Б;
PR – продуктивність праці у відповідних країнах.
Однак сам розрахунок валютного курсу – не найскладніша операція. Важче
створити систему забезпечення твердого (сталого) валютного курсу. Але
який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були
обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету,
торгового та платіжного балансів при сталості цін.
Як зазначалося, валютного курсу основі визначення та прогнозування
курсів валют лежать паритети їх купівельних спроможностей. Проте, ряд
чинників може спричиняти значне відхилення валютного курсу від їх
основи:
– Перш за все, це зміна попиту і пропозиції валюти на ринку, на яку
позначається стан платіжного балнсу країни. Якщо активне сальдо
платіжного балансу зростає, то збільшуються валютні надходження в країну
і пропозиція їх порівняно з попитом. А це призведе до зростання курсу
національної валюти. І навпаки, якщо стан платіжного балансу
погіршується, тоді зростає попит на іноземну валюту, що призведе до
падіння курсу національної валюти. У своючергу на стан платіжного
балансу впливають такі чинники: зміна структурми виробництва і динаміка
ВВП, конкурентоспроможність національної продукції, кон(юктури
внутрішніх і світових цін на ринках партнерів тощо.
– Кон(юктура валютних курсів та спекулятивні валютні операції завжди
мають сильний вплив на валютний курс.
Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди
здійснюються для торговельних та фінансових розрахунків. У багатьох
випадках визначальною мотивацією у суб(єктів валютного ринку може бути
отримання спекулятивного прибутку.
– На динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма процента, яка
регулює міграцію та розміщення капіталів. Наприклад, підвищення рівня
позичкових процентів стимулює залучення іноземного капіталу і,
відповідно іноземної валюти, а зниження – заохочує відплив капіталів за
кордон. Але підвищення процентних ставок має, слід пам(ятати, і тіньову
сторону: воно здорожує кредит і пригнічує інвестиційну діяльність
усередині країни.
– Ступінь розвитку ринку цінних пааперів складає здорову конкуренцію
валютному ринку. Фондовий ринок може безпосередньо залучати іноземну
валюту, а також залучати національну валюту для придбання іноземної
валюти.
– Нарешті, ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та
політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи
економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності
валюти, а й перспективи їх динаміки. Крім того, валютний курсу
надзвичайно чутливий до чинників, що визначають політичну та соціальну
ситуацію в країні.
Регулювання валютних курсів.
Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та
дисконтна політика.
Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або
казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу
центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує
інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли
курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу
національної валюти.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти
на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу – знецінювання
національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими
за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту.
Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж
падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.
Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість
платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною
пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Адже резерви інвалюти для
інтервенції обмежені, й продаж повинен поєднуватися з купівлею. Якщо
валютні резерви вичерпані, то ця акція проводиться за рахунок
міжнародних кредитів. Критикуючи валютні інтервенції сучасні монетаристи
вважають, що подібні заходи впливають тільки на симптоми хвороби, котрі
при цьому не лікуються. Інтервенції обходяться дорого. Якщо інтервенції
і мають який-небудь ефект, то це лише у тих випадках, коли національна
економіка знаходиться на підйомі, а інфляція – основна причина зниження
валютного курсу – затухає.
Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної
ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних
короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди
погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку
капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану
платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років
адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу
долара, що сприяло притоку у країну з 1980 до 1984 р. 417 млрд. дол.
США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних
ставок у Західній Європі, тому що валютного курсу цих країнах зменшилися
капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути
ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений
пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у
збереженнікапіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не
завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту
всередині країни.
Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є
девальвація та ревальвація – зниження та підвищення валютного курсу.
Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив
між купівельною спроможністю національних валют (про що вже
згадувалося).
Режим валютного курсу в Україні.
Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної
грошової одиниці ( складне і надзвичайно відповідальне для центрального
банку. Особливі труднощі при його вирішенні івиникають у країнах з
перехідною економікою. Вони пов(язані, з екномічною нестабільністю та
відсутністю стійкості грошово-кредитної системи.
Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів ( чи
то система фіксованого, чи “плаваючого” курсу не може абсолютизуватися,
кожна із них має як позитивні, так і негативні аспекти.
По-перше, якщо країна обирає для себе фіксацію курсу національної
валюти, вона повинна насамперед зважити на стан економіки держав (
головних торговельних партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує
інфляцію означених країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе
до постійної поступової втрати конкурентоспроможності держави.
По-друге, необхідна постійна координація політичного розвитку держав (
торговельних партнерів, тому що погіршення стану економіки однієї з них
відразу негатьивно вплине на екноміку країни, курс якої прив(язаний до
валюти даної держави.
По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору,
необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів.
Тільки при досягненні цієї основної умови може прийматися рішення щодо
фіксації курсу.
Історія знає багато прикладів, коли фіксований режим курсоутворення не
сприяв необхідному розвитку економіки. Найяскравішим іх них є крах
Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 1973 році через
втрату довіри до долара США та хронічний дефіцит балансу США
(1971-1973рр.).
Також є певний досвід країн Східної Європи та колишнбього СРСР щодо
спроб підтримувати фіксований курс національної валюти (прив(язаний до
однієї чи кошика валют), так само щодо встановлення коридору. На
сьогодні Польща вже змінила режим повзучого курсу на плаваючий, а
Естонія, де існує прив(язка курсу естонської крони до німецької марки (1
німецька марка дорівнює 8 кронам), нині відчуває труднощі у зв(язку
зіначними коливаннями курсу марки на міжнародному ринку.
Декілька спроб підтримувати курс рубля у валютному коридорі було
зроблено урядом Росії. У червні 1995 року після періоду відносної
стабільності на валютному ринку Центральний банк Росії запровадив
3-місячний валютний коридор для курсу рубля (4300-4900 рублів за 1 долар
США), який пізніше був трансформований у 4550-5150 рублів за 1 долар
США. Успішним впровадження коридору було лише спочатку, а пізніше (
наприкінці 1995 року, Центральний банк Росії почав проводити неоголошену
політику повзучого курсу, метою якої було досягнення найбільш
девальвованої межі коридору (5150 рублів) до середини 1996 року.
В Україні згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів у грудні 1992
року, було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу
українського карбованця. Як відомо, такий порядок визначення курсу
національної валюти не дав позитивних результатів. Це пояснюється:
відсутністю в держави необхідних стабілізаційних валютних резервів;
інтенсивним розвитком інфляційних процесів; дефіцитами державного
бюджету та платіжного балансу і подорожчанням товарів критичного
імпорту. За таких обставин, економіка України фактично не була готовою
до запровадження режиму “плаваючого” курсу. Відсутність необхідних
економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння
валютногог курсу українського карбованця (див. табл. ).
Не принесла успіху адміністративна фіксація в Україні валютного курсу,
що тривала з серпня 1993 року до жовтня 1994 року, яка призвела до
зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті, збільшення
частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на
внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, “втечі” капіталів за
кордон.
Згідно з Меморандумом економічної політики Уряду в 1995 році здійснено
комплекс заходів щодо забезпечення поступової лібералізації і
децентралізації валютного ринку України.
Таблиця 1. Валютні курси
1992 р. 1993 р. 1994 р. 1995 р. 1996 р. 1997 р.
січень лютий березень
Гривень за одиницю СДР: на кінець періоду
Офіційний курс1 0.0088 0.1732 1.5212 2.6668 2.70722 … … …
Гривень за один долар США
Офіційний курс3 (на кінець періоду) 0.0064 0.1261 1.0420 1.7940 1.8890
1.8790 1.8360 1.8500
Офіційний курс4 (середній за період) … 0.0453 0.3275 1.4731 1.8295
1.8914 1.8436 1.8371
1 Починаючи із січня 1991 року, вартість СДР визначається Фондом щоденно
на базі середньої вартості п(яти провідних валют. Питома вага валют
(американський долар – 40%, німецька марка – 21%, японська єна 17%,
французький франк і фунт стерлінгів – по 11%) вказує на відносне
значення (вагомість) цих валют у міжнародній торгівлі і фінансах,
спираючись на обсяг експорту товарів і послуг країн-членів, емітентів
валюти та офіційні валютні баланси за період із 1985 по 1989 рік.
2 Офіційний курс гривні стосовно СДР за листопад 1996 року.
3 Офіційна вартість долара США ( встановлена Національним банком
України) в гривнях на кінець періоду. До 23 жовтня 1994 року в Україні
дотримувалися системи множинних курсів, включаючи офіційний валютний
курс, який визначався НБУ, і ринковий, який встановлювався на валютних
аукціонах. Із 24 жовтня 1994 року офіційний курс встановлюється за
результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі.
4 Середньозважена вартість долара США в гривнях за період.
Відповідно до Указу Президента України “Про вдосконалення валютного
регулювання” з 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського
карбованця почав визначатись на підставі відновлених торгів на
Українській міжбанківській валютній біржі. Водночас було розформовано
тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами
валюти за завищеним валютним курсом українського карбованця з метою
оплати контрактів “критичного імпорту”.
Резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу
за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних
інвестицій в Україну та здійснення проліцензованих НБУ валютних
операцій, пов(язаних з рухом капіталу.
З метою подальшої децентралізації валютного ринку з травня 1995 року
дозволено здійснювати обов(язковий продаж валютних надходжень та вільних
валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську
валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на
міжбанківському валютному ринку України. Одночасно було прийнято рішення
про те, що треба вважати недоцільним подальший обов(язковий викуп до
Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 відсотків
валютних надходжень від суб(єктів господарської діяльності.
З метою зменшеня валютних ризиків та спекуляцій проти нацональної
грошової одиниці, що виникають на валютному ринку України, Національний
банк України дозволив комерційним банкам здійснювати операції з купівлі
та продажу іноземної валюти на валютному ринку України в межах ліміту
відкритої валютної позиції. А уповноваженим банкам надано дозвіл
купувати безготівкову іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку
під реалізацію готівки в обмінних пунктах та, навпаки, з дотиманням
ліміту відкритої валютної позиції.
Розпочато торги готівковою валютою на Українській міжбанківській
валютній біржі.
Разом з тим повільні темпи структурної перебудови, великі політичні
ризики та недосконала правлва база щодо захисту приватної власності
сприяли посиленню процесів відтоку капіталів з України. Ці явища, а
також значні інфляційні очікування в економіці призвели до підвищеного
попиту як у суб(єктів господарювання, так і у населення на фінансові
активи у вигляді вільно конвертованої валюти, які в умовах інфляції
виступають надійним засобом захисту купівельної спроможності споживачів.
3.Список використаної літератури
Про Банк та банківську діяльність // Законодавчі і нормативні акти з
банківської діяльності. — 1996,1997 і нові випуски.
Деньги, кредит, банки: Справочное пособие / Кол. автров под рук. Г.И.
Кравцовой. — Минск: Миркавання, 1994.
Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржа, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
